Невидимий актив: ділова репутація та як її захистити

«Тридцять вісім років я кожен день встаю о сьомій ранку та о восьмій я вже на роботі!», — розповідає нам свою історію клієнт, назвемо його Іваном Івановичем, — успішний бізнесмен, якого «ні з того, ні з сього» почали поливати брудом горезвісні суспільні активісти.

«Я всіх знаю у своєму бізнесі, та всі знають мене, поважають та довіряють, адже я багато років працював на цю довіру!», — продовжує він. – «І тут дізнаюся, що, виявляється, я «віджав» державне підприємство та з міністерством на «відкатах» працюю і взагалі винен у всіх смертних гріхах!», не заспокоюється обурений Іван Іванович.

Цю ситуацію не назвеш зовсім типовою для наших реалій. І не тому, що на просторах всесвітнього павутиння не вистачає «журналістських викривальних розслідувань», ні, з цим зараз все добре. Примітний сам факт того, як Іван Іванович цінує свою ділову репутацію, адже не в останню чергу завдяки їй він може не просто підтримувати свій бізнес на плаву, але й розвивати його, в той час як конкуренти думають лише про виживання у нинішні непрості часи.

Тим не менш, людей, що готові захищати ділову репутацію як свою, так і своєї компанії, стає все більше. Також це стосується і політиків, і публічних чиновників. І чим більш цивілізованою та європейською буде ставати наша країна (а така надія ще є), тим більше людей будуть відстоювати свою репутацію. Її цінують та її захищають, це загальновідомо та загальноприйнято у західному цивілізованому світі. Це одна з ключових складових, як успішного бізнесу, так і успішної політичної кар’єри, і рано чи пізно цей фактор стане вирішальним і у нас. Іншими словами, репутація – це актив. Іноді, звісно ж, актив досить умовний, але, в більшості випадків, цілком піддається грошовим вимірам.

Яка ж ситуація з захистом ділової репутації зараз: чи можна через український суд очистити своє добре ім’я та добитися справедливості? Якщо коротко: відстояти свою репутацію сьогодні не так просто, але цілком можливо. Необхідно лише підійти до справи з усією серйозністю та зробити наголос на ключових речах.

Передсудова стадія в цій категорії справ має ключове значення та від неї багато в чому залежить підсумковий результат.

Що значить «добре підготуватись»? Усього лише зібрати докази важливих для справи обставин. І тут немає абсолютно нічого складного.

По-перше, потрібні докази факту розповсюдження інформації, що ганьбить ділову репутацію (а іноді честь та гідність) Івана Івановича. І якщо стаття про нього буде опублікована на якому-небудь сайті, так само раптово вона може звідти і зникнути. Спробуй довести потім у суді, «а чи був хлопчик». Тому таку статтю треба обов’язково зафіксувати «на папері», і скріншотом екрану тут навряд чи обійдешся просто тому, що технічна сторона такого процесу передбачає можливість «виготовити» будь-який скріншот з необхідним наповненням. Тут необхідні більш надійні способи і вони, безумовно, є і чудово працюють.

Схожа ситуація і з телебаченням: не звернувся Іван Іванович до телеканалу протягом двох тижнів після ефіру за контрольною копією телепередачі і усе – потяг пішов! Представник телеканалу у суді обов’язково скаже, що позивачем не доведений у встановленому порядку факт виходу передачі до ефіру у вказаний час. І суд з ним погодиться!

По-друге, необхідно довести, що в публікації мова йде саме про Івана Івановича, а не про його однофамільця-тезку з рідкісним прізвищем Шевченко чи Кузнецов. Як правило, з цим проблем не буває, окрім тих рідких випадків, коли опонент у судовому процесі йде на усілякі хитрощі та не визнає того факту, що у статті (інтерв’ю, передачі) мова йшла саме про нашого Івана Івановича. Тоді ж, будьте ласкаві, доведіть суду, що ви і є той самий скривджений фігурант «розслідування», навіть якщо для вас це зовсім очевидно.

По-третє, необхідно довести, що ця інформація дійсно є фейком. Саме довести, а не повідомити у суді або у позові, що «це все неправда». Така поведінка була можлива до 2014 року, коли в законодавстві існувала так звана презумпція добропорядності: варто було лише ображеному заявити, що сказане про нього – брехня, то доводити у суді зворотне доводилось вже кривднику. Зараз же, всупереч розповсюдженому побутовому розумінню, таке правило не діє, це означає, що якщо Іван Іванович стверджує, що у нього немає мільйонів в офшорах, то суддя зовсім не забов’язаний повірити йому на слово. Він, звісно, може повірити і навіть розповісти про це своїй дружині ввечері на кухні, але для того, щоб задовольнити позов про захист репутації та мотивувати своє рішення, однозначно потрібно те, що можна підшити до справи, тобто докази.

Виключенням, мабуть, є лише випадки прямого обвинувачення у злочині. Тут вже повинна працювати презумпція невинуватості, про що, під кінець своїх повноважень, написав Верховний суд.  В таких випадках Івану Івановичу доводити свою невинуватість не потрібно. Або майже не потрібно, деякі документи для надійності краще все ж надати.

По-четверте, слід подумати про те, яким чином доводити суду, що репутації нашого Івана Івановича дійсно нашкодили, і не чим-небудь, а конкретною публікацією або фразою з неї. Зазвичай цьому пункту не приділяють необхідної уваги. Наприклад, юрист Івана Івановича міг написати у позові про те, що його клієнт – дуже поважна людина і всі знають, який він успішний бізнесмен. Будь-яке криве слово у його адресу наносить непоправну шкоду його діловій репутації і він від цього дуже страждає.

Як правило, на цьому обґрунтування шкоди репутації закінчується. А даремно, адже саме поняття ділової репутації говорить про те, що це оцінка суспільством професійних та ділових якостей людини, а не його особисте сприйняття важливості самого себе. Тому й потрібно продемонструвати суду, що така суспільна оцінка дійсно знизилась, і не лише в уяві Івана Івановича, а й об’єктивно.

Довести нанесений збиток діловій репутації – це, можливо, дуже непросте завдання у спорах такого характеру. Тут багато залежить від особистості та соціального статусу позивача, від характеру публікації, висунутих «звинувачень» і, звісно ж, від винахідливості та досвіду адвоката, його вміння знайти потрібний доказ.

Наступний елемент, про який, скоріше за все, знав навіть умовний юрист Івана Івановича, це словесна форма, в якій була подана неправдива інформація: чи було це ствердження про факт або оціночне судження автора статті. Значення цього елементу для справи очевидне, адже ствердження про факт можна перевірити і, якщо це не правда, спростувати. Оціночне судження є лише думкою автора, його суб’єктивне сприйняття та відношення до будь-чого, отже, перевірити його істинність, а значить, і спростувати, неможливо.

Але для того, щоб переконати суд у фактичному характері інформації, яку Іван Іванович хоче спростувати, не зайвим буде вдатися до допомоги лінгвіста, який вивчить весь матеріал (статтю, відео, інтерв’ю і т.д.) і як спеціаліст надасть свої висновки про форму вираження інформації. Як правило суд погоджується з такими висновками хоча може їх і проігнорувати, що втім відбувається вкрай рідко і має свої на те причини.

Ще один важливий момент, про який слід подумати, перш ніж затіяти репутаційний спір – хто буде відповідачем у справі і повинен буде виконати рішення суду про спростування, якщо таке рішення все ж таки вийде отримати. Мова про ситуації, коли інформація, що шкодить Івану Івановичу, розповсюджується через всесвітнє павутиння – погано контрольовану середу, в якій простіше просто сховатись за нікнеймами, фейковими акаунтами та сміттєвими сайтами.

За законом, відповідачем у суді повинен бути автор інформаційного матеріалу та власник сайту, на якому він опублікований. І якщо станеться так, що автором буде особистість більш-менш публічна та впізнавана, то визначитись з відповідачем можна без проблем. Зовсім інша справа, коли автор – «ноу нейм», або взагалі невідомий. Тоді усю силу гніву Івана Івановича доведеться відчути на собі власнику сайту, звісно ж, якщо його вдасться знайти. І тут треба враховувати більшість нюансів та підводних каменів, пов’язаних з самим поняттям «власник веб-сайту», а також з суміжних понять, таких як «доменне ім’я», «регістрант», «регістратор», «хостинг-провайдер» і т.д. Спроби встановити власника сайту через сервіс Whois будуть невдалими у 80 % випадків, і тоді треба включати багатокроковий механізм пошуку.

«Хочемо, щоб ви чітко розуміли від яких факторів буде залежати успіх», — підбиваючи підсумки пояснюємо ми Івану Івановичу, який трохи охолов та вже прораховував про себе усі плюси та мінуси майбутнього судового процесу.

«Мова йде про речі, які я не куплю за гроші та не дістану ніяким іншим способом, окрім багаторічної щоденної наполегливої праці. І я готовий дати по рукам кожному, хто зазіхне на моє ім’я та репутацію!» — після невеликої паузи відповідає Іван Іванович.

P.s. Історія Івана Івановича є вигаданою, будь-які збіги з реальними людьми та обставинами випадкові і не гуртуються на подіях, що мають місце в реальному житті.