Чи були гірші президенти, ніж Трамп: аналіз економіки США з 1945 року

Якщо відкинути політичний шум і препарувати макроекономічні дані США з 1945 року, виникає питання: чи дійсно епоха Трампа є безпрецедентною катастрофою, чи історія знає набагато гірших архітекторів економічного колапсу? Детальний аналіз монетарних циклів, фондових криз та структурних трансформацій свідчить про те, що найглибші рани американській економіці наносили зовсім інші адміністрації.

Чому партійність не визначає економіку

Оцінка економічної ефективності президентів США вимагає фундаментального розуміння того, що жодна адміністрація не функціонує у вакуумі. Економічні показники, динаміка фондового ринку (зокрема індексу S&P 500), рівень інфляції та створення робочих місць є результатом складної взаємодії монетарної політики Федеральної резервної системи (ФРС), фаз глобального бізнес-циклу та геополітичних шоків.

Втім, статистика виглядає безжальною до Республіканської партії: з кінця Другої світової війни до 2020 року економіка США демонструвала вищі темпи зростання ВВП та інтенсивніше створення робочих місць під час каденцій демократів.

Сукупне створення робочих місць від Трумена до Трампа становило близько 70,5 мільйонів для демократичних адміністрацій проти 29,1 мільйона для республіканських.

10 з 11 рецесій у період з 1953 по 2020 рік розпочалися саме за республіканських адміністрацій.

Проте сучасна макроекономіка вимагає критичного підходу. Ця статистична розбіжність найчастіше зумовлена факторами, що знаходяться поза контролем Овального кабінету. Демократичні президенти (як Обама у 2009 чи Байден у 2021) часто заходили в Білий дім на самому дні криз, отримуючи вигоду від ефекту низької бази під час природного економічного відновлення. Натомість республіканці нерідко отримували владу на піку циклічних перегрівів або стикалися зі структурними «чорними лебедями» (як бульбашка доткомів за Буша-молодшого або пандемія COVID-19 за Трампа). Тому порівнювати президентів потрібно за їхньою здатністю абсорбувати та мінімізувати структурні шоки.

Хто руйнував ринки до Трампа?

Якщо критерієм «найгіршого президента» вважати знищення купівельної спроможності населення та колапс фондових ринків, то Дональд Трамп навіть не входить до першої трійки антирейтингу. Історія другої половини XX та початку XXI століття демонструє приклади набагато глибших макроекономічних провалів.

Ніксон, Форд та Картер

Період з 1969 по 1981 рік став одним із найдеструктивніших для інвесторів. Програми Річарда Ніксона та Джеральда Форда спровокували колапс цілої міжнародної фінансової системи.

У серпні 1971 року Ніксон запровадив свою «Нову економічну політику» (відому як «Шок Ніксона»), яка в односторонньому порядку скасувала конвертованість долара в золото та запровадила заморожування цін. Цей крок де-факто знищив Бреттон-Вудську систему. Запровадження контролю над цінами лише замаскувало інфляцію, підготувавши ґрунт для катастрофи 1973 року, коли нафтове ембарго ОАПЕК підняло ціни на нафту майже вчетверо.

Наслідки для економіки були катастрофічними:

• З'явився феномен стагфляції — одночасного економічного спаду та двозначної інфляції.
• Між 11 січня 1973 року та 6 грудня 1974 року індекс S&P 500 втратив 51,9% своєї вартості.
• Економічне зростання впало до 1,55% за президентства Форда.
• На відновлення фондового ринку знадобилося близько дев'яти років.

Наступник, Джиммі Картер (1977−1981), попри непогані цифри зростання ВВП (3,27%), не зміг впоратися з другим нафтовим шоком 1979 року. Інфляція повністю знищувала купівельну спроможність, змусивши голову ФРС Пола Волкера застосувати монетарну «шокову терапію» з безпрецедентним підвищенням ставок, що вкинуло країну в жорстку рецесію.

Джордж Буш-молодший

Джордж Буш-молодший (2001−2009) успадкував бульбашку доткомів, проте його економічна політика призвела до ще більшої катастрофи. Період його управління увійшов в історію як «Втрачене десятиліття» для інвесторів.

Спроби ФРС стимулювати економіку наддешевими грошима, помножені на абсолютну дерегуляцію фінансового сектору з боку адміністрації, породили масивну кредитну бульбашку субстандартних іпотечних кредитів.

Коли бульбашка луснула у 2008 році, індекс S&P 500 втратив 57% вартості.
Інвестиція в 100 доларів у 2000 році перетворилася на 52 долари до кінця його каденцій. Ринок відновився лише у 2013 році. Приріст робочих місць впав до історичного мінімуму — 0,13% на рік.

Жоден шок часів Трампа (навіть пандемічний) не призвів до такої тривалої руйнації капіталу та системного паралічу банківської системи, як криза 2008 року.

Анатомія двох каденцій Дональда Трампа

Оцінка Трампа вимагає розділення його політичної риторики та реальних макроекономічних кроків. Його перша каденція (2017−2021) базувалася на класичній «економіці пропозиції»: агресивна дерегуляція та масове зниження корпоративних податків. Це миттєво збільшило маржинальність бізнесу. Прибутковість S&P 500 склала вражаючі 81,3% за чотири роки — четвертий найкращий показник з 1980 року.

Коли у 2020 році вдарив пандемічний шок, реакція адміністрації та ФРС була еталонною з погляду управління кризами. Уряд миттєво влив трильйони доларів ліквідності, ринок відіграв 34-відсоткове падіння всього за чотири місяці. Для порівняння: після кризи 1929 року ринок відновлювався 25 років, після 1973-го — 90 місяців.

Нова реальність 2025−2026

Повернення Трампа до влади у 2025 році відкрило нову еру турбулентності. Економічна модель другої каденції є ризикованим експериментом, що поєднує жорсткий протекціонізм із масивним фіскальним стимулюванням споживачів.

• «День визволення» (Квітень 2025): оголошення глобальних мит спричинило паніку та падіння S&P 500 майже на 20%. Проте ринки швидко розпізнали в цьому переговорну стратегію (блеф). Після призупинення мит ринок злетів на 32%.
• Закон OBBBA (Липень 2025): цей пакет став фіскальним турбонаддувом. Скасування податків на чайові та понаднормові, пільги на автокредити та створення «Рахунків Трампа» для дітей вивільнили 127 мільярдів доларів чистої ліквідності для населення. Це дозволило індексу S&P 500 закрити 2025 рік з прибутковістю 17,9%.

Справжнім випробуванням, яке вдарило по економіці Трампа, став нафтовий шок. Ескалація конфлікту за участю Ізраїлю та Ірану та блокада Ормузької протоки підкинули ціну нафти Brent до $140 за барель. Дохідність 10-річних казначейських облігацій стрибнула до 4,46%. Ринок почав дисконтувати загрозу стагфляції, а індекс S&P 500 впав на 5,10% з початку року.

Енергетична безпека була головною вразливістю США протягом півстоліття. Ринок акцій спокійно абсорбує геополітичний страх від локальних війн (відновлення в середньому за 28 днів), але панічно боїться дефіциту нафти, бо він неминуче транслюється в інфляцію і високі ставки ФРС.

Ілюзія «золотих епох» та концентрація капіталу

Критики Трампа часто ідеалізують минулі адміністрації, забуваючи, що перемоги одного циклу незмінно сіють зерна криз для наступного. Агресивні оборонні та соціальні бюджети Ліндона Джонсона перегріли економіку 60-х і призвели до краху золотого стандарту.

Скорочення оборонки Клінтоном вивільнило капітал для інтернет-буму 90-х, але дерегуляція телекомунікацій завершилася лусканням бульбашки доткомів.

Астрономічні вливання часів Байдена створили «м'яку посадку» і зберегли ринок праці, але ціною рекордної за 40 років інфляції (понад 17% сукупно за каденцію), яка знецінила реальні доходи громадян.

Сьогодні фондовий ринок приховує ще одну структурну загрозу, незалежну від прізвища президента: феномен концентрації капіталу. У 1960-х роках ринок тримався на «Витонченій п'ятдесятці» — переоцінених компаніях, які обвалилися під час кризи. У 2026 році ситуація є ще більш асиметричною: 40% капіталізації S&P 500 зосереджено в руках 10 технологічних гігантів. Сучасний ринок критично вразливий до шоків у напівпровідникових ланцюгах постачання, як економіка 70-х залежала від нафти.

Чого очікувати від економіки у 2026−2028 роках?

Оцінюючи перспективи поточної моделі розвитку США під впливом рішень адміністрації Трампа та зовнішніх шоків, можна виділити три ключові сценарії.

Позитивний сценарій: швидке врегулювання та «споживчий ренесанс»

Якщо військова фаза навколо Ормузької протоки дійсно завершиться протягом обіцяних «двох-трьох тижнів», ціни на енергоносії стабілізуються нижче 80 доларів за барель. У цьому випадку інфляційні очікування спадуть, і ФРС отримає простір для зниження облікових ставок. Фіскальний мультиплікатор від закону OBBBA (який додає до 1,2% зростання ВВП до 2028 року) повноцінно запрацює. Споживчий попит підтримає зростання корпоративних прибутків, а індекс S&P 500 відновить історичні максимуми вже до кінця 2026 року, спираючись на домінування технологічного сектору (ШІ).

Негативний сценарій: повернення стагфляції формату 1970-х

У разі затяжного блокування енергетичних артерій Близького Сходу, нафта закріпиться вище 110−120 доларів. Це запустить класичну інфляцію витрат. ФРС буде змушена не лише зупинити пом'якшення, але й вдатися до підвищення ставок. Висока вартість капіталу помножить на нуль податкові стимули OBBBA. «Ефект витіснення» приватних інвестицій масивними державними запозиченнями призведе до рецесії, корпоративних дефолтів та глибокого «ведмежого» тренду на фондовому ринку, з падінням S&P 500 на 20−30%.

Нейтральний сценарій: епоха перманентної волатильності

Найімовірніший розвиток подій. Ринки адаптуються до нового статус-кво: постійні загрози тарифних війн, які використовуються як інструмент торгу, чергуватимуться з локальними фіскальними ін'єкціями. Економіка балансуватиме на межі м'якої рецесії та повільного зростання (ВВП близько 1−1,5%). Інфляція залишатиметься вищою за цільові 2% (орієнтовно 3−4%), що не дозволить грошам стати «дешевими», але не призведе до колапсу кредитної системи.

Трамп — не гірший президент

Об'єктивний макроекономічний аналіз безапеляційно спростовує тезу про те, що Дональд Трамп є найгіршим президентом для економіки США в новітній історії. Цифри доводять, що структурні руйнації капіталу за часів Річарда Ніксона та Джорджа Буша-молодшого завдали інвесторам і реальному сектору значно глибшої та тривалішої шкоди.

Епоха Трампа — це епоха агресивного фінансового інжинірингу та екстремальної ринкової волатильності, де Овальний кабінет намагається керувати економікою через митний шантаж та споживчі стимули. Його адміністрація не створювала фундаментальних структурних дисбалансів рівня 2008 року, проте її протекціоністська політика стала потужним каталізатором нестабільності в умовах і без того фрагментованого глобального світу.

Чиї адміністрації продемонстрували вищу якість зростання?

Постає логічне питання: чиї адміністрації залишили по собі фундаментально здоровішу економіку, ніж адміністрація Трампа? Щоб відповісти на нього, необхідно відійти від оцінки самої лише прибутковості індексу S&P 500, який у сучасну епоху накачується ліквідністю центральних банків, і поглянути на якість та структурну міцність зростання.

Історичний аналіз виявляє кілька каденцій, які, попри всі свої недоліки, генерували набагато органічніше зростання реального сектору, не вдаючись до деструктивного фінансового інжинірингу та астрономічних дефіцитів бюджету, притаманних політиці Трампа.

Гаррі Трумен (1945−1953) та феномен мирної конверсії. Трумен успадкував безпрецедентний виклик — необхідність згорнути мілітаризовану економіку Другої світової війни без падіння у глибоку депресію. Його адміністрація домоглася середньорічного зростання ВВП на рівні 4,88% та створення робочих місць на 2,49% щороку. Щобільше, коли у 1946 році інфляція сягнула 18,13% через скасування цінового контролю, економіка змогла адаптуватися без застосування монетарної шокової терапії, яка б знищила ринки. Зростання часів Трумена спиралося на реальний відкладений попит та інвестиції в людський капітал, а не на фіскальний допінг.

Дуайт Ейзенхауер (1953−1961) та ефект довгострокового мультиплікатора. Хоча середнє зростання ВВП за Ейзенхауера було поміркованим (3,03%), його підхід різко контрастує з сучасним популізмом. Замість роздачі чеків населенню для стимулювання миттєвого споживання, його адміністрація дотримувалася фіскального консерватизму, але інвестувала у створення Національної системи міждержавних автомагістралей. Цей проєкт згенерував колосальний економічний мультиплікатор 1,8 (кожен федеральний долар приніс 1,80 долара у виробництві). Ейзенхауер заклав структурний базис для субурбанізації та розвитку логістики, які годували економіку десятиліттями, тоді як податкові знижки Трампа забезпечували здебільшого короткостроковий імпульс для викупу корпоративних акцій.

Рональд Рейган (1981−1989) прийняв економіку в стані глибокої стагфляції. Його політика «рейганоміки» базувалася на зниженні податків, масштабній дерегуляції та жорсткій антиінфляційній підтримці дій ФРС. Важливо те, що Рейган створив довгострокові структурні стимули для бізнесу. Інфляція впала з 13,5% у 1980 році до 4,1% до кінця його терміну, а економіка створила 16 мільйонів робочих місць.

Рейган не був святим економічним рятівником. Його адміністрація дала старт епосі «життя в борг» — державний борг США за його каденцію зріс майже втричі (з 997 млрд до 2,85 трлн доларів), а соціальна нерівність різко посилилася. Проте, з погляду фундаментального корпоративного зростання, Рейган вилікував системну хворобу 70-х, тоді як Трамп переважно стимулював економіку, яка і так вже зростала, перегріваючи її.

Білл Клінтон (1993−2001) та фіскальна дисципліна. З макроекономічного погляду, каденції Клінтона демонструють найяскравіший контраст із сучасним дефіцитним фінансуванням. Завдяки болючому скороченню військових витрат його попередником (Джорджем Бушем-старшим), Клінтон отримав «мирний дивіденд», який було спрямовано в цивільні технології. Його адміністрація показала середньорічне зростання ВВП у 3,88%, приріст робочих місць на 2,40% і, що найважливіше, досягла профіциту федерального бюджету. Індекс S&P 500 двічі приніс по 88,6% доходу за його терміни.

Барак Обама (2009−2017) прийняв економіку в стані вільного падіння у 2009 році. Його адміністрація зосередилася на структурному відновленні та регуляції, щоб уникнути повторення банківської кризи. Економіка під його керівництвом розпочала найдовший в історії США «бичачий» ринок, створивши понад 11 мільйонів робочих місць, поступово знизивши безробіття з 10% до 4,7%.

Втім, левова частка успіху фондового ринку часів Обами є заслугою не стільки Білого дому, скільки політики «Кількісного пом'якшення» та нульових процентних ставок ФРС. Обама отримав економіку на дні, і вона зростала завдяки найдешевшим грошам в історії. Це створило так звану «бульбашку всього» і призвело до стагнації реальних доходів середнього класу. Однак, на відміну від Трампа, управління Обами не супроводжувалося перманентними геополітичними шоками, згенерованими самим президентом, і забезпечило стабільність правил гри для інвесторів на вісім років.

Висновок

Було б наївно вважати ці успіхи виключно заслугою геніального політичного управління. Кожен із цих президентів мав потужний «попутний вітер», що не залежав від Білого дому. Трумен спирався на надлишкові заощадження американців часів війни; Клінтону пощастило керувати економікою на старті безпрецедентної комерціалізації інтернету, а фінал його каденції заклав основу для сумнозвісної бульбашки доткомів.

Якщо оцінювати фундаментальне здоров'я економіки (темпи реального ВВП, рівень боргового навантаження на систему та якість створення робочих місць), Трамп зі своїми 1,42% зростання ВВП у першій каденції та залежністю від ін'єкцій ліквідності у другій, значно програє цим адміністраціям. Сучасні ринки ростуть швидше, але якість цього зростання стала незрівнянно нижчою, перетворившись на алгоритмічну залежність від дешевого капіталу.

Зрештою, історія ринків капіталу США доводить одну беззаперечну істину: фондовий індекс S&P 500 завжди відновлюється і досягає нових абсолютних максимумів. Це відбувається не завдяки геніальності політиків у Вашингтоні, а виключно завдяки феноменальній здатності американського корпоративного сектору до оптимізації витрат та безперервним технологічним інноваціям. Незалежно від прізвища в Білому домі, американська економіка залишається стійкою, доки вона зберігає гнучкість ринку праці та статус долара як світового резервного активу. Усе інше — лише політичний шум, на якому спекулюють трейдери.

Автор:

Редактор стрічки новин, журналіст Ярослав Голобородько

Пише на теми: Макроекономіка. Фінанси. Інвестиції. Фондові та валютні ринки. Крипто. Telegram: @goloborodko_ua