Бурити й тиснути: нафтова стратегія Трампа та її глобальні наслідки

В основі цієї стратегії лежить прагматична логіка. Чим дешевша нафта, тим нижча інфляція, вища конкурентоспроможність американської промисловості та стабільніша соціальна підтримка всередині країни. Уже під час першого президентського терміну Трамп послідовно демонтував екологічні обмеження, прискорив ліцензування буріння та розширив доступ енергетичних компаній до нових територій. США не просто закріпили за собою статус найбільшого виробника нафти у світі — вони стали гнучким і швидко масштабованим постачальником, здатним втручатися в ринковий баланс за перших ознак зростання цін. Аналітики Morgan Stanley підкреслювали, що саме ця гнучкість зробила нафтовий ринок структурно вразливим до дій США навіть в умовах регіональних криз і локальних перебоїв постачання.

У XFINE вважають, що ключовим фактором стало не стільки саме нарощування видобутку, скільки сигнал, який цей процес надіслав ринку. США чітко дали зрозуміти, що готові збільшувати пропозицію за будь-якого зміцнення Brent. Цей сигнал підірвав роль ОПЕК як координатора, знизив значущість угод ОПЕК+ і позбавив ринок відчуття довгострокового дефіциту. Drill, baby, drill перестало бути гаслом — воно стало кодом, який ринок зчитує як пряме попередження. Паралельно Трамп вбудував енергетику в архітектуру зовнішньополітичних рішень, зробивши нафтові потоки частиною стратегії міжнародного тиску.

З початку 2026 року геополітична конфігурація лише посилила цю логіку. Силові дії США у Венесуелі, що завершилися захопленням президента країни Ніколаса Мадуро, супроводжувалися морською блокадою та перехопленнями нафтових танкерів, включно з суднами під російським прапором. Вашингтон пояснив ці кроки необхідністю «забезпечення енергетичної стабільності», однак для ринку вони стали сигналом готовності США фізично контролювати потоки нафти, якщо цього вимагатимуть стратегічні інтереси. Така демонстрація сили підвищила волатильність, але не змінила базового сприйняття ринку як структурно надлишкового.

Іран також залишається в зоні постійного тиску. Внутрішні протести, що супроводжуються звинуваченнями на адресу США, а також збережені ризики навколо Ормузької протоки й надалі впливають на поведінку трейдерів. Проте навіть за цих умов ринок не формує стійкої «бичачої» реакції. У Fitch Ratings зазначають, що домінування США в постачанні та їхня готовність до оперативних інтервенцій створюють ефект стримування. Будь-яка геополітична напруга сприймається як джерело короткострокових коливань, але не як фактор довгострокового дефіциту.

Саме в цьому контексті слід розглядати різке зростання цін на нафту, яке розпочалося 6 січня 2026 року. Після затяжного зниження наприкінці 2025 року ринок увійшов у новий рік у стані вираженої перепроданості. Зона 58−59 доларів за барель стала точкою концентрації коротких позицій і сильною технічною підтримкою. Посилення геополітичної невизначеності, пов’язаної з постачанням, спровокувало прискорене закриття шортів, що запустило різкий рух угору. Пробій рівнів 61 і 62 долари активував алгоритмічні та трендові стратегії, надавши зростанню імпульсний і візуально агресивний характер.

Однак принципово важливо підкреслити, що січневе зростання поки що виглядає радше корекційним, ніж трендовим. Воно відображає не стійке посилення балансу попиту й пропозиції, а переоцінку геополітичної премії та вихід ринку із зони надмірного песимізму. Станом на 14 січня Brent піднялася до рівня близько 66 доларів за барель, вийшовши вище верхньої межі попереднього діапазону та тестуючи зону mid-60s. Водночас сам факт цього пробою ще не означає зміну ринкового режиму. За оцінками експертів, ринок і надалі залишається в межах «ведмежого» сценарію 2026 року, де зростання регулярно наштовхується на «стелю пропозиції» у вигляді високого видобутку США, потенційних інтервенцій зі стратегічних резервів і політичного тиску на експортерів.

Прогнози на 2026 рік логічно вписуються в цю картину. Попри поточні рівні, більшість аналітичних домів закладають середні ціни помітно нижчі за січневі піки. Goldman Sachs очікує середню ціну Brent на рівні близько 56 доларів за барель, JPMorgan — близько 58, консенсус Reuters перебуває поблизу 61.3, а низка незалежних експертів вказує на діапазон близько 55. Цей розрив між поточною спотовою ціною та середніми річними прогнозами підкреслює ключову думку: ринок допускає сплески та розширення волатильності вгору, але не вірить у формування стійкого висхідного тренду.

У довгостроковій перспективі політика Трампа формує нову рамку нафтового ринку. Нафта перестає бути звичайним товаром і перетворюється на геополітичний актив, вбудований у стратегію тиску. Від буріння та стримування цін до перехоплення танкерів і управління очікуваннями — ця модель задає правила гри на роки вперед. Як підкреслюють у XFINE, у межах цієї архітектури Дональд Трамп залишається найбільшим «ведмедем» нафтового ринку, а його стратегія — однією з найпослідовніших спроб перекроїти глобальний енергетичний порядок без огляду на традиційні цикли.

Аналітичний відділ XFINE