КОМУНАЛЬНА САГА. РІК 2014-й.

Спочатку я ніяк не міг збагнути, що ж мене розбудило. Глянув на електронний годинник біля ліжка: 03:51, 4 квітня 2014 року. За вікном шумів дощ, точніше цілісінька злива, але зазвичай цей звук мене навпаки присипляє. Згодом зрозумів – шум води йшов не з вулиці.

— Знову протік дах і затоплює під’їзд, — нарешті зрозумів я.

Вдягнув капці я виглянув на площадку під’їзду. Так і є. Вода шумним потоком стікає з усіх шпарин стелі, навіть з електрощитка.

— Дивно, що не замкнуло. Не підходь близько до води – може током гахнути! – Це я сусіду, що виглянув з дверей навпроти.

Ми перекинулися із сусідом кількома стандартними для цієї ситуації фразами, незлим тихим словом згадавши ЖЕКи, мера, президента і всіх начальників, обмінялися надіями на швидке закінчення зливи і сподіваннями, що зі щитка таки не гахне… І розійшлися досипати.

— Все, терпець увірвався! — вирішив я перед тим як заснути. – Завтра маю вихідний, тому присвячу цей день вирішенню проблеми з дахом.

Дах нашої дев’яти поверхової панелки вже давно потребує капремонту. Скільки разів нас затоплювало! Практично кожна злива залишає свої мокрі сліди в нашому під’їзді. Добре що на верхньому поверсі всі мої сусіди досить активні – ми вже кілька разів примушували ЖЕК латати покрівлю. Але вкладання латок руберойду не давало ніякого ефекту – вода все одно кожного разу знаходила свій шлях до нашого під’їзду. Часом і квартири підтоплювало – не сильно, але у кожного з мешканців верхнього поверху на стелі є жовті плями, які вже навіть ніхто не зафарбовує (а навіщо? все одно найближча злива знову лишить свій слід). Ми вже навіть пробували не платити ЖЕКу – так ті стягнути заборгованість через суд, кажуть, що роботи виконували – то платіть. От і платимо, а вода все одно тіче.

Минулого року, коли дуууже затопило, сусід консультувався з юристом. Виявляється, по закону на нашому даху вже давно мали провести капітальний ремонт! Як і на кожній панелці, якій вже чи то 15, чи то 20 років. Ми тоді пішли в ЖЕК, але там нам поясни (навіть ввічливо!), що капітальний ремонт в квартплаті ми не оплачуємо – тільки поточний (латки на даху нам же клали!). А капітальний ремонт – це окремі гроші, які виділяються з міського бюджету. Ми тоді пішли в житлово-комунальне управління – вимагати ремонту. Там нас уважно вислухали, пожурилися на нестачу грошей, записали наш будинок і пообіцяли включити ремонт нашого даху в бюджет на наступний, 2014 рік. Оце я і вирішив поцікавитися, коли ж той капітальний ремонт зроблять.

О 8-й ранку я вже спускався з дев’ятого поверху сходами («заодно і за ліфт нагадаю: пів року не працює, казали що вже старий і запускати неможна»). Збігти вниз намагався якнайшвидше, щоб менше дихати багатотижневим пилом, який здіймався з-під ніг. Уже й не пам’ятаю, коли тут прибирали. Добре що на першому поверсі хоч коли мокрим віником підметуть.

Повітря після зливи було чистим, та й у дворі вітер сміття по кутках порозганяв, доріжки помив – вже трохи чистіше. «Заодно і на ЖЕК пожаліюся — поставив собі в голові відмітку. — Зовсім обнагліли, місяць не прибирають».

Вже за пів години я стукав у знайомі мені з минулих відвідин двері кабінету працівника житлово-комунального управління (здається, це якийсь заступник чи зав.відділом). За пів року там нічогісінько не змінилося — та сама пані за тим самим столом запросила мене присісти на той же риплячий стілець («де жа вю» — подумав я).

— Я минулого року приходив до Вас із сусідом, — розпочав я невпевнено.

— Так, я пам’ятаю. У Вашому будинку дах потребує капітального ремонту, — сказала жінка, чим позбавила мене довгих пояснень про мету мого візиту.

— Так, і Ви обіцяли нам зробити цей ремонт у цьому, 2014 році. На це мали закласти кошти в міському бюджеті. — заявив я вже більш сміливо.

— Розумієте, зараз все змінилося. Тепер ні ми, ні міський бюджет не має ніякого відношення до Вашого будинку. На виконання Національного плану дій по виконанню Президентської програми розвитку країни, ще наприкінці минулого, 2013 року, були прийняті рішення, згідно яких усі будинки зняті з балансу міста. Власне, терміну «балансоутримувач будинку» в законодавстві вже немає. Тепер міські будинки місту не належать. Відповідно, і кошти бюджету міста на їхній ремонт ми виділяти не можемо.

— А кому ж тепер належать будинки? ЖЕКам? – з острахом запитав я.

— Ні! – жінка нарешті посміхнулася. – Мешканці є співвласниками будинку. Він є повністю в руках усіх власників квартир будинку. Ви разом і маєте його ремонтувати. Своїм коштом.

— А скільки приблизно коштує капітальний ремонт даху? Частковий нам не потрібен – не рятує.

— Такого будинку як Ваш – понад 300 тисяч. Приблизно. – із знанням справи відповіла чиновниця.

Сказати, що мене «прибила» перспектива зібрати з будинку, де живе більшість пенсіонерів, 300 тисяч – це нічого не сказати. І це тільки на дах! А будинку вже майже 40 років, проблем назбиралося багато. Ми колись ОСББ хотіли створити, щоб втікти від ЖЕКівського обслуговування, але все знаючий майор запасу, який і мав бути головою ОСББ, сказав тоді: «Почекаємо. Нехай спочатку держава зробить капремонт всього будинку, як це визначено законом, тоді і перейдем на ОСББ. Бо самі ми на ремонт ніколи не назбираємо».

— А як буди з ліфтом, — згадав я. – Тепер це теж не проблема міської влади?

— Бачте як Ви все швидко зрозуміли! – похвалила мене чиновниця. – Зазвичай я маю людям довго пояснювати такі прості речі. Із 2014 року Ви разом з іншими мешканцями будинку тепер співвласники! Ліфт – це теж ваша власність.

— Так він перестав працювати ще минулого, 13-го року! Тоді він чия власність був?

— Тоді він був на балансі міста. А тепер – ваш. І дах ваш. І під’їзди. Я ж Вам кажу – програма Президента України. Ми тут ні до чого.

У мене почала крутитися голова. Все якось несподівано. Власник будинку: дах тіче, ліфт не працює, у підвалі – вода, під’їзди 10 років не білені… За що ж мені таке щастя??? І тут у мене народжується думка, яка запалює іскру надії.

— Почекайте. — кажу я. – А давайте ми створимо ОСББ. Зараз ще діє програма, при якій держава робить капітальний ремонт, якщо мешканці забирають будинок собі у власність?

Лише один погляд чиновниці дав мені зрозуміти усю наївність мого припущення. Надія померла, так до кінця і не народившись.

— Чоловіче добрий, — сказала вона таким тоном, як говорять з малими замріяними дітьми, — така програма 10 років існувала тільки на папері. Формально, вона не відмінена і досі, але так ніколи і не розпочиналася. Принаймні, нашому місту на капремонти з цієї програми жодного разу гроші не виділяли. А тепер вона вже не актуальна. Хочете створювати ОСББ – будь ласка. Тільки ніхто гроші на ремонт будинку Вам вже не дасть. Будинок – ваша співвласніть. Це Ваші проблеми. Крапка.

— Тепер я зрозумів, чому ЖЕК у нас не прибирає! – це моя відмітка в голові спрацювала. – Він тепер нас не обслуговує. І навіщо я позавчора оплатив рахунки ЖЕКу?

— А тут Ви помиляєтеся. ЖЕК ваш будинок продовжує обслуговувати, як і раніше. Тільки у них зараз реструктуризація, може трохи не допрацьовують. До речі, на ЖЕКи ми тепер також фактично не впливаємо. З наступного місяця перестають діяти тирифи, тепер кожен ЖЕК сам визначає вартість обслуговування будинків. Думаю, оплата стане трохи вищою.

— Стоп. – кажу я. – Якщо будинок – моя власність, то як ЖЕК без мого дозволу може його обслуговувати, та ще й визначати скільки я маю за це платити? Я його не замовляв!

— Не перебільшуйте, — чиновниця опустила мене на землю грішну. – Будинок не є вашим. Він є співвласністю усіх власників квартир будинку. Для того, щоб вирішити будь-яке питання по будинку: відмовитися від ЖЕКу чи зібрати гроші на ремонт даху, вам треба отримати згоду власників усіх квартир. 100 %.

— Так це ж нереально! – обурився я. – Нереально не те що гроші, 100 % мешканців зібрати нереально!

— Я Вас розумію. У нас в державі як завжди: будинки людям віддали, а Закон про процедури прийняття рішень по управлінню будинками ще не затверджено – пройшов у парламенті тільки перше читання. Так що єдиний можливий варіант по будь якому питанню – 100 % власників квартир.

— А ви могли нас хоча б попередити про всі ці зміни? – я вже не витримав і зірвався на крик. – Не можна ж людей так «кидати», ще й без попередження!

— Що ви від нас хочете? Всі рішення приймалися в уряді і парламенті. — відповіла мені чиновниця, ледь стримуючись. — А ми писали про це, і не раз. Читайте нашу муніципальну газету.

Навіть не пам’ятаю, як я виходив з того злощасного кабінету. В голові була суцільна каша. Я ніяк не міг збагнути, що ж таке наша влада вчверила! З одного боку – нам віддали наші будинки у власність – «ура!». З іншого, не полишає відчуття, що нас черговий раз «кинули». Як це вже було із ваучерною приватизацією в буремні 90-і роки. Ні, цього разу значно гірше! Тоді у нас забрали підприємства, а ми лишилися ні з чим. А тепер ми лишилися з дірявими дахами, затопленими підвалами, аварійними мережами у будинку… І жодної підтримки від міста чи держави!..

Отямився, точніше проснувся, я у своєму ліжку. Проснувся в холодному поту, але щасливий. Щасливий від того, що зараз тільки березень 2013 року, що я вже давно змінив багатоповерхівку на приватний будинок, і у майже непосильний банківський кредит не здавався вже таким страшним. Встиг «втекти» від тих ЖЕКів, ліфтів та під’їздів.

Присниться ж таке!

Одразу розумію, що цей сон навіяло мені ознайомлення з Національним планом дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженим указом Президента України.

Саме так я сприйняв реальність, що чекає на мешканців багатоповерхівок в результаті впровадження цього плану вже через рік.

Проаналізувавши свій сон, я подумав, що він дещо неправдивий. Не може ж такого бути, що людей наперед не повідомлять про всі ці фундаментальні зміни!

З іншого боку, ніхто ж не попереджає про таку можливість і зараз, коли цей План оприлюднено. Усі мовчать: і влада, і опозиція. Прямо якась змова проти власного народу.

Але мені, власнику приватного будинку, що до того.

Та й що я, «маленький українець», можу змінити.

Хіба описати свій сон…