4. Велика гра неоантропів

Щоб зрозуміти логіку еволюції людського роду, треба пильніше приглянутися до способу життя і психології неоантропів – перших людей, перших божественних гравців (слово людина означає «гравець»). Якщо ми розгадаємо цю велику таємницю неоантропів 50-тисячолітньої давності, то побачимо, які еволюційні зміни нас чекають тут і тепер.

Ми вже з’ясували, що неоантропи були «праноїдами», тобто засвоювали енергію ефірних потоків, а внутрішня симбіотична мікрофлора синтезувала для них з повітря всі необхідні речовини для побудови фізичної оболонки. Проте ця самодостатність виникала не зразу після народження: протягом року немовлята живилися грудним молоком. А що далі?

Під кінець першого року життя у дитини починала швидко знижуватися здатність до засвоєння молока, оскільки організм різко скорочував виробництво лактази – фермента, що розщеплює лактозу (молочний цукор). Ця особливість збереглася в тих сучасних людей, які не мають арійського гена, що відповідає за вироблення лактази протягом усього життя [1].

Різке зниження засвоюваності молока після року життя – це захисний механізм, cпрямований на виживання. Річ у тім, що жінка в ідеалі має народжувати щороку. А щоб старші діти не конкурували з новонародженими за материнське молоко, у них просто відключається здатність до його засвоєння. Згідно з «правилами експлуатації» організму, після року життя неоантропи мали переходити на прану.

Що ж таке відбувалося після першого року життя, що відкривало можливість переходу немовляти на автономне живлення? Відповідь: дитина вже вміла повзати, бігати і ходити, тобто могла самостійно рухатися, дедалі швидше та інтенсивніше. Завдяки скороченню м’язів вона виробляла найкраще «паливо» для фізичного тіла – лактат.

Загальновідомо, що універсальним енергетиком є глюкоза – C6H12O6. При споживанні солодких плодів вона відразу ж всмоктується у кров і використовується для живлення організму, а також синтезу всього необхідного. Вся інша їжа, яка не є глюкозою (в т. ч. крохмаль, білки та жири), проходить розщеплення і врешті-решт все одно перетворюється на глюкозу – печінкою, частково нирками. Глюкоза забезпечує енергією роботу мозку, м’язів і всіх інших органів. При енергетичному використанні глюкози, наприклад, для роботи м’язів, вона розщеплюється на піруват – C3H4O3 (т. зв. «піровиноградну кислоту») – остаточний продукт розпаду глюкози.

Проте нещодавно вчені виявили, що організм може продукувати дещо краще за глюкозу. Якщо виконується інтенсивна робота і потрібне «швидке паливо», то глюкоза попередньо розщеплюється на дві молекули лактата (т. зв. «молочну кислоту»). Не важко побачити, що лактат – C3H6O3 – це розділена навпіл молекула глюкози.

Завдяки значно меншому розміру, молекули лактата легко приникають через мембрани клітин і забезпечують швидкий енергообмін. Завдяки високій швидкості виробництва, транспортування і згорання, лактат є найкращим енергетиком, який із задоволенням споживається всіма органами тіла. «В організмі людини надлишок молочної кислоти використовується як джерело енергії в скелетних м'язах, легенях, серці і головному мозку. Причому дослідники наполягають, що для мозку, серця і легенів лактатслужить чудовим паливом і утилізується навіть раніше, ніж глюкоза, оскільки швидкість поглинання та окислення молочної кислоти в два-десять разів вище в порівнянні з глюкозою» [2].

Більше того, лактат активно використовується тканинами для «ремонту» пошкоджених ділянок, зокрема, для відновлення і збільшення м’язової маси після інтенсивних фізичних навантажень.

Відомо, що організм будь-якого живої істоти працює так, що абсолютний пріоритет при розподілі харчування й енергії закріплений за мозком. «Тому як тільки молочна кислота з'являється в крові, 90% використовується як джерело живлення для мозку» (там же).

Звідки ж лактат – це найенергетичніше паливо – потрапляє у кров? Він продукується під час роботи м’язів, особливо якщо це інтенсивна робота, найкраще – під час дуже швидких, вибухових навантажень, близьких до максимальних. У цьому випадку лактат забезпечує роботу працюючих м’язів, а його надлишок викидається у кров і відразу ж засвоюється всіма підсистемами організму, передусім головним мозком. Тож виходить, що інтенсивна робота м’язів сприяє розвитку мозку, адже найкраще розвиваються ті підсистеми, які отримують найкраще живлення.

Новітні дослідження показали, що саме лактат є головним чинником метаболізму вуглеводнів. Виявляється, що саме з нього печінка формує запаси глікогену (резервного палива, яке легко розщеплюється на глюкозу): «Організм виробляє більшу частину глікогену в печінці з молочної кислоти, а не безпосередньо з глюкози. Вчені називають процес утворення глікогену в печінці з молочної кислоти «парадоксом глюкози»» [3].

Таким чином, для свого живлення організм використовує два джерела енергії: глюкозу і лактат. Глюкоза – це повільне паливо, яке використовується тоді, коли організм працює без напруження, у нормальному режимі. Коли ж виникають більш-менш екстремальні ситуації фізичного або розумового навантаження, негайно виробляється швидке паливо – лактат, яке тут же й використовується.

Це дозволяє зрозуміти дещо дуже важливе про життя неоантропів. Після досягнення річного віку вони доволі швидко втрачали здатність до засвоєння материнського молока, тож переходили на автономне живлення. Всі необхідні речовини, в т.ч. глюкозу, для них синтезувала з повітря їхня внутрішня мікрофлора. Швидко зростаючий мозок дитини вимагав якісного живлення. По мірі дорослішання людина все активніше включалася у гру, мозок працював дуже інтенсивно, отже – вимагав лактату.

Це нагадує сучасних комп’ютерних гравців – т. зв. геймерів. Процес гри дуже інтенсивний – і для гравців, і для їхніх комп’ютерів, тому ця техніка вимагає багато оперативної пам’яті, швидких процесорів і потужних блоків живлення електроенергією. Геймерські комп’ютери значно потужніші за звичайні.

Оскільки лактат утворюється при значних фізичних навантаженнях, то це значить, що неоантропи весь час змушені були перебувати в русі. Перші 25 тисячоліть свого земного існування раса гравців провела надзвичайно інтенсивно.

Як відомо, найбільш захоплю­ючою грою є війна (тому й досі ми говоримо «виграти війну»), бо вона створює найгостріше протистояння з антитезою, без якої неможливе повноцінне розгортання Тези. Антитезою для раси неоантропів були неандертальці, з якими неоантропи кілька тисячоліть вели напружені війни.

Жорстке протистояння з расою неандертальців стало для неоантропів головним стимулом розвитку швидкого мислення, стратегічного планування, злагодженої організації, розвитку фізичного тіла, опанування нових навиків і технологій.Приблизно 30 тисячоліть тому раса неандертальців була ліквідована.

Факт довготривалості війни вказує на те, що вона була напруженою, з великими перемогами і великими поразками. Ті, що гинули у війні, негайно йшли на «перезавантаження» – і вже за рік народжувалися у нових тілах. Ніхто не сумував, всі перебували у стані бадьорості, як це завжди буває під час напруженої і цікавої гри: чоловіки радійсно воювали, жінки радісно народжували дітей.

Вся життєво важлива інформація трималася в оперативній пам’яті і при необхідності миттєво використовувалася. Для повільної довгострокової пам’яті не було ні часу, ні необхідності, адже корпус нормативних знань про фізичний світ був незначним.

Підтвердженням цієї тези є розвиток сучасних дітей, які до трирічного віку мають тільки зародки довгострокової пам’яті. Саме тому людина, як правило, не пам’ятає себе до трьох років. При цьому мозок дитини надзвичайно швидко росте: вже до 1-го року його обсяг становить 60% щодо мозку дорослої людини. У процесі навчання, особливо після першого року, він працює надзвичайно інтенсивно, адже дитина починає активно рухатись і самостійно досліджувати навколишній світ.

Це прискорене навчання мозку забезпечується лактатом, який виробляється під час фізичного напруження. Тому діти так люблять бігати і взагалі рухатися – це приносить їм неймовірне задоволення, тому що їхній мозок отримує лактат, який смачніший за найсмачніші ласощі. До річного віку мозок дитини в основному живиться глюкозою, що утворюється при засвоєнні материнського молока. Після року дитина починає сама собі «готувати десерт» – лактат, який є винагородою за фізичну активність.

Наведений вище доказ про високу рухливість неоантропів ґрунтується на тому, що людина в процесі свого розвитку скорочено і прискорено відтворює процес розвитку своєї раси (т. зв. «біогенетичний закон Геккеля»). Спостерігаючи за своєю дитиною, ви спостерігаєте за розвитком багатотисячолітньої лінії своїх предків.

Отже, неоантропи в основному діяли на оперативній пам’яті, адже потрапили в новий незнайомий світ, сповнений небезпек і пригод. Швидка оперативна пам’ять вимагає швидкої енергії. Тож головним енергетиком неоантропів був лактат, для виробництва якого вони активно рухались – бігали за великими тваринами або втікали від них, будували житла, змагалися між собою у фізичній та розумовій силі.

Відповідно, вони були фізично розвиненими, з гармонійними тілами і швидким мисленням. Але таке напружене життя не могло тривати вічно, адже «риба шукає, де глибше, а людина – де краще». А краще вважається там, де легше.

Джерело