Е-декларування. Кому загрожує кримінальна відповідальність

«Мінфін» публікує скорочений текст статті. 

Кримінальна відповідальність за порушення, пов'язані з е-декларуванням, можлива, якщо: 1) особа в силу закону повинна була подати декларацію, але навмисне її не подала; 2) особа подала декларацію, але з нею щось не так.

Поняття «щось не так» може включати безліч різних порушень, від процедурних, таких як порушення терміну подачі, арифметичних помилок тощо, до істотних порушень: недекларування майна, яке повинно бути задекларовано, заниження/завищення вартості задекларованого майна, підозрілість джерел його походження. Як показує практика, подати абсолютно «чисту» електронну декларацію, в якій порушень знайти не зможе навіть найдопитливіший контролер, досить складно.

Всі ці порушення з точки зору кримінального кодексу об'єднані в дві статті – №3661 Декларування недостовірної інформації і №3682 КК України Незаконне збагачення. Стаття №3661 КК України передбачає відповідальність за формальні порушення, які порівняно нескладно виявити і довести. Саме з цієї причини чиновники так ретельно вписують в декларації все майно, придбання якого або користування яким хоча б потенційно може бути перевірено.

Виявити і довести навмисне ​​неподання особою електронної декларації труднощів не складе. Якщо після встановленого законом дедлайну в Єдиному реєстрі декларацій немає декларації особи, яка зобов'язана її подати, то правоохоронним органам залишається лише зафіксувати цей факт і довести умисел на такі дії. «Навмисне» неподання декларації означає, що у людини була об'єктивна можливість її подати (Єдиний реєстр декларацій справно працював, стан здоров'я та місцезнаходження дозволяло здійснити ці дії), але він навіть не спробував виконати свій обов'язок.

Трохи складніше йдуть справи в разі декларування завідомо недостовірних відомостей в електронній декларації. Щоб встановити і довести цю обставину НАЗК і НАБУ повинні будуть провести відповідну перевірку або слідчі дії. Наприклад, ці органи можуть отримати інформацію про майно будь-якого чиновника з численних реєстрів – реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру обтяжень рухомого майна, бази даних МВС про зареєстровані транспортні засоби, реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (в частині наявності корпоративних прав) і т.д. Крім цього, можна витребувати з пенсійного фонду інформацію про те, скільки офіційно заробила людина за той чи інший період.

Після зіставлення отриманих даних з тими, що були задекларовані чиновником, можна встановити факт надання в декларації завідомо недостовірних відомостей. Якщо реальна сума або вартість майна відрізняється від задекларованої більш ніж на 250 прожиткових мінімумів (у 2018 році – 440, 5 тис. грн), то такий випадок точно зацікавить детективів НАБУ як підстава для кримінальної відповідальності. У тому випадку, якщо різниця у вартості менше цієї суми, але більше 100 прожиткових мінімумів (у 2018 році – 176,2 тис. грн), настає не кримінальна, а адміністративна відповідальність за статтею №1726 Кодексу про адміністративні правопорушення – за таке порушення НАЗК може оштрафувати на суму до 42,5 тис. грн.

Найбільш складне і трудомістке завдання – виявлення і доведення незаконного збагачення (ст. 3682 КК). Щоб встановити наявність ознак незаконного збагачення потрібно довести:

1. факт набуття особою активів, включно з часом такого придбання;
2. наявність на момент придбання у особи статусу уповноваженого на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
3. факт придбання саме у власність, не в користування;
4. значний розмір активів (на конкретну дату);
5. підстави їх придбання;
6. той факт, що такі підстави були незаконними на момент придбання.

Як бачимо, насправді ситуація з незаконним збагаченням дещо відрізняється від її побутового і спрощеного розуміння, а тому перевірити і довести такі факти, використовуючи лише дані реєстрів, письмові запити та пояснення, НАЗК навряд чи буде під силу. Інша справа НАБУ – зараз в практиці зустрічається все більше випадків, коли детективи досить ефективно використовують наявні у них процесуальні інструменти у вигляді слідчих дій, зокрема негласних, і збирають великі обсяги доказів, що вказують на незаконне збагачення. Наприклад, в одній з недавніх резонансних справ детективам не відмовиш в завзятті – доказів зібрано чимало.

НАЗК, в свою чергу, всіляко перетягує на себе ковдру в питанні виявлення ознак незаконного збагачення, а також декларування завідомо недостовірної інформації.

8 грудня 2017 року Нацагентство навіть видало Роз'яснення №1375, в якому на цілих 10-ти сторінках описується, чому ніхто, крім НАЗК, не має права навіть дивитися в бік статей 3661 та 3682 КК України і виявляти ознаки цих злочинів. За твердженнями НАЗК, вимоги Кримінального процесуального кодексу України про необхідність протягом 24 годин внести відомості про злочин в ЕРДР (Єдиний реєстр досудових розслідувань) не повинні поширюватися на два зазначених злочини, якщо немає відповідного висновку НАЗК про результати повної перевірки декларацій і наявності порушень закону.

Таким чином, НАЗК намагається замкнути на собі всю систему притягнення до відповідальності за порушення, пов'язані з електронним декларуванням. Не нам судити, наскільки це доцільно і політично правильно.

Але поки що детективи НАБУ, втім, як і інші правоохоронні органи, які борються з корупцією, не поспішають «брати під козирок» і виконувати всі «хотілки» НАЗК, і порушувати при цьому процесуальний закон. Про це свідчать і цифри: за наявними даними, кількість зареєстрованих кримінальних проваджень лише за ст. 3661 зросла в минулому році майже до 2 тисяч, а це в 20 разів більше в порівнянні з 2016 роком. У той же час, обвинувальний вирок суду за такими злочинами – поки що явище рідкісне. Це може свідчити, по-перше, про складність розслідування такого роду злочинів, по-друге, про слабкість і інертність судової та правоохоронної системи, внутрішньої конфронтації між антикорупційними органами і, по-третє, про вміння адвокатів використовувати всі слабкі місця антикорупційного законодавства та промахи слідства, вибудовуючи ефективні захисні стратегії для своїх клієнтів.

Резюмуючи сказане, можна зробити такі висновки. Боротьба з корупцією після чергової реформи має поки що досить хаотичний і точковий характер. Але показники в статистичних звітах потрібні всім (хоча б для того, щоб було що демонструвати міжнародним донорам), тому, незважаючи на конфлікти між новими антикорупційними органами, кожен з них прагне виглядати кориснішим і ефективнішим.