Електронна Естонія: Як побудувати найсучаснішу цифрову державу світу

Принцип № 1: Стабільні та продумані інвестиції

Після розпаду Радянського Союзу в маленькій Естонії був достатньо ресурсів в організацію державних послуг лише на рівні Західної Європи. Місцевий уряд вирішив, що використання інтернету та цифрових технологій допоможе скоротити витрати. Сьогодні незалежно від розміщення політичних сил Естонія щороку намагається витрачати близько 60 мільйонів доларів на побудову інформаційного суспільства. На тлі інших країн це дуже мало.

Секрет Естонії полягає у тому, що там не намагаються створити нові сайти для старих держструктур. Натомість бюрократичний механізм спочатку вигадувався з думкою про майбутнє, де не буде паперів та печаток.

Важливу роль відіграла і зміна поколінь: молоді політики сприйнятливіші до нових ідей і віянь. На початку 1990-х років середній вік членів естонського уряду дорівнював 35 років. На початку століття більше половини держслужбовців були молодшими за 40 років.

Принцип № 2: Кожен громадянин повинен мати свій персональний код

Щоб побудувати електронний уряд, що функціонує, насамперед необхідно відрізняти одного громадянина від іншого. В Естонії це робиться за допомогою універсальної ID-картки. Її використовують, щоб авторизуватися на сайтах банків, державних організацій та лікарень — загалом можна скористатися чотирма тисячами різних сервісів — від покупки ліцензії на риболовлю до оплати проїзду у громадському транспорті. Щоб люди могли взаємодіяти з державою та один з одним, 2000 року уряд дозволив підписувати цифровими підписами будь-які документи. З того часу естонці залишили майже 200 мільйонів віртуальних автографів.

У кожній ID-картці є чіп, який має два «ключи» — один дозволяє підписувати документи, а інший — заходити на сайти. Для цього необхідно вставити картку у спеціальний рідер та підключити його до комп'ютера. З поширенням смартфонів та мобільного інтернету чіпи почали інтегрувати прямо в SIM-картки.

Закон 2000 року змусив усі державні структури приймати цифрові підписи нарівні зі звичайними — жодна організація не може вимагати паперової версії. Це забезпечує рівний доступ до державних сервісів: навіть якщо ви живете в глухому селі, вам не доведеться витрачати більше часу, ніж мешканцям столиці, щоб сплатити податки.

Принцип № 3: Розвивати місцеві компанії, а не користуватись зарубіжними розробками

Естонія не платить за ліцензією великим міжнародним IT-компаніям: у країні використовується вільне програмне забезпечення та розробки місцевих компаній. Найбільша з них — Nortal, яка одночасно є найбільшою ІТ-компанією Прибалтики. Фахівці Nortal розробили онлайн-сервіси держпослуг не лише для Естонії, а й для Фінляндії, Литви, Катару та Оману.

Принцип № 4: Навчати населення цифрової грамотності

Естонський уряд докладає багато зусиль, щоб якнайбільше мешканців країни користувалися електронними послугами. І тому багато уваги приділяється навчанню комп'ютерної грамотності. З кінця 1990-х усі школи в країні мають доступ до інтернету. Крім цього, фонд Tiigrihüpe, створений урядом для підтримки нових технологій, займався викладанням програмування у старших класах, а нещодавно його керівники запропонували методику навчання комп'ютерної грамотності для дошкільнят.

До користування електронними сервісами дітей привчає система eKool, в якій зберігаються всі позначки, домашні завдання та відомості про відвідування. Дані можуть переглянути і батьки. Всі ці заходи призвели до того, що багато дітей, які закінчили школу у 2000-х, стають бізнесменами — в Естонії нібито найвища концентрація технологічних стартапів на душу населення.

Уряд також вкладається в освіту для старшого покоління. Наприклад, у 2009 році було запущено програму для людей похилого віку Ole kaasas («Будь включеним»), в рамках якої проводилися заняття по всій країні та виділялися субсидії на купівлю комп'ютерів для пенсіонерів. За два роки було навчено 40 тисяч людей.

Принцип № 5: Продумати систему захисту особистих даних

У Естонії немає єдиного сховища даних, всю інформацію розподілено між різними інституціями. Державні організації можуть обмінюватись даними за допомогою системи X-road, але всі переміщення відстежуються. Кожна дія людини чи посадової особи, яка запитує інформацію, залишає слід. При цьому держслужбовці мають зазначати причину запиту. Якщо вони роблять щось необґрунтовано, громадяни можуть звернутися до Інспекції захисту даних, яка є підрозділом Міністерства юстиції.

«Було кілька випадків, коли чиновники отримували доступ до даних неправомірно», — розповідає Швайковський. За його словами, однією з відомих була справа проти жінки-слідчого, яка на прохання подруги дізналася, де живе колишній чоловік останньої, щоб змусити його платити аліменти. Чоловік на порталі держпослуг побачив, хто саме запитував його дані, та зробив запит до Інспекції із захисту даних. Слідчий у результаті втратила роботу.

Принцип № 6: Продумати систему захисту від кібератак

Теоретично розподіленість системи повинна захищати від хакерських атак і обвалів сайтів у разі високих навантажень. Щоправда, іноді проблеми таки трапляються. Наприклад, у 2010 році після введення цифрових медичних рецептів естонський медичний портал обрушився через тисячі людей похилого віку, які намагалися зайти на сайт, отримавши щомісячні пенсії.

Система держпослуг, сайти банків та ЗМІ також піддавалася потужним кібератакам у 2007 році — тоді багато онлайн-ресурсів не працювали протягом кількох годин. Атаки почалися після того, як прем'єр-міністр країни Андрус Ансіп (зараз він є віце-президентом Європейської комісії та займається розвитком цифрових сервісів у ЄС) запропонував перенести пам'ятник радянському воїну-визволителю. Естонія підозрювала в атаках Росію, але офіційно це не було доведено. Проте після цього Естонія дозволила НАТО побудувати в Таллінні Центр захисту від кібертероризму, а інтернет-безпека стала однією з головних тем державного порядку денного.

Щоб забезпечити надійний захист від особливо масштабних атак, Естонія планує створити «цифрові посольства» у дружніх державах. Зараз важлива інформація зберігається на серверах деяких естонських посольств, але уряд країни збирається піти далі і орендувати добре захищені закордонні сервери, щоб зберігати на них копії всіх баз даних і сервісів. У разі масової атаки на країну, ці «посольства» забезпечать безперебійну роботу всіх найважливіших сервісів.

Принцип № 7: Експортувати електронну інфраструктуру до інших країн

Розвинена система електронних держпослуг не лише полегшує життя естонців та допомагає їм краще пристосуватися до життя в епоху розповсюдження інтернету, а може допомогти і громадянам інших держав. Такої думки дотримується Тааві Котка. Раніше IT-міністр керував Nortal, а потім вступив на державну службу.

«Естонський внутрішній ринок досить малий, і щоб збільшити обсяг економіки, нашим сервісам потрібно більше клієнтів з усього світу», — говорить Котка. Відкривши сайти державних та банківських послуг для іноземців, естонський уряд сподівається залучити насамперед бізнесменів, які хочуть зареєструвати бізнес у Європейському Союзі.

Керівництво Естонії поки не знає, які послуги виявляться найбільш затребуваними: подібно до співробітників технологічних компаній, чиновники та розробники готові поступово вводити нові функції, удосконалити найпопулярніші з них та змінювати стратегію відповідно до поведінки користувачів. Можливо, саме завдяки готовності постійно адаптуватися до мінливих умов, Естонія й досягла таких успіхів у сфері електронних державних держпослуг.