Місто для життя. Париж

Спершу я лінувався продовжувати цикл, розпочатий Taras, проте, відвідавши на минулому тижні один вуличний ринок у Києві (не був там півтора місяці) та дізнавшись теперішні ціни на овочі (і курс гривні до євро), вирішив усе ж таки викласти деякі спостереження, зроблені мною в Парижі у квітні цього року, приділивши окрему увагу саме цінам. Зрештою, цей портал присвячено економіці, а не подорожам.

Відразу хочу відмітити, що періодичні оповідання пана Охріменка, нібито європейські закони у галузі сільського господарства призведуть до розвитку великих латифундій і знищать дрібного виробника, не відповідають дійсності. Оскільки навряд чи на вуличних ринках Парижа торгують представники великого бізнесу. При цьому торгують весело, перегукуються, сміються, іноді навіть пританцьовують. Зовсім несхоже, що їх задушило європейське законодавство.

Вуличні ринки організовуються в усіх районах міста: в суботу (торгівля нехарчовими товарами, переважно ношеним одягом), в неділю (торгівля всім, переважно продукцією рослинництва та тваринництва), в один (чи може два – не звернув уваги, проте один – точно) робочий день тижня – теж торгівля усяким товаром. На фото – спеціально в одному кадрі – продовольчі і непродовольчі товари:

Влаштовують ринки на місцях, які в інший час використовують як автостоянку (в передмісті, де я жив) або просто на вуличному тротуарі (сам бачив у різних районах). Народ (місцевий) приходить затарюватися з натуральними кравчучками (на фото видно коліщатка). З такими ж кравчучками ходять і в супермаркети.

Ціни

Їжа

Спершу, зайшовши в супермаркет ціни мене справді вразили – помідори по 2.5–3 EUR, яблука по якійсь шаленій ціні тощо. Але, трохи оговтавшись, побачив, що овочі можна купувати на ринку, а решту – в місцевому Ашані (який, виявляється, насправді читається як Ошан). Протягом місяця ціни, звісно, мінялися. Також іноді була суттєва різниця в ціні одного товару на сусідніх прилавках.

Отож, у 20-х числах квітня на східній околиці Парижу (біля станції метро Porte de Montreuil) можна було купити:

капуста білокочанна – 0.9 EUR

картопля – 1.0 EUR (3 кг – за 2.5 EUR)

апельсини – 1.0 EUR

морква – 1.0 EUR

полуниця (велика і занадто гарна, тому я її не купував, але… порівнявши з Києвом) – 1.0 EUR

помідори («на гілці» і вроздріб) – 1.0–1.6 EUR

яблука – 1.3–1.5 EUR

банани – 1.5 EUR

кабачки – 1.5 EUR

лимони – 1.5 EUR

баклажани – 1.8 EUR.

Курятина, м'ясо та сир у більшості випадків стартують від 10 EUR до приблизно 20–25 EUR. Проте, на ринку ті ж курячі окорочка можна знайти по 3 EUR за кіло. Але якщо м'ясо я знаходив і по 5–5.4 EUR, то з сиром такий «фінт» не пройшов. Куплений одного разу десь по 5 EUR сир виявився відвертим лайном, із чого мною був зроблений висновок, що сир по 2 EUR за 200г – кращий вибір.

Хоча можна врятуватися в Ашані, купивши цілком пристойний ашанський сир (в упаковці з ашанських кольорів, які там чомусь біло-зелені) по приблизно 5-6 EUR за кіло.

Шоколад (100г) – порядку 1.5–2 EUR, хоча плитка цілком пристойного на смак ашанського шоколаду 200г (!) коштує 0.67 EUR (!). Також трапляються акції, де можна взяти 2х200г нормального шоколаду за 2 EUR. Широко представлений і в Україні Lindt, теж буває в плитках по 200г зовсім за недорого.

Горілка (російська та польська, не ясно, чому наші не продають, наша ж – краще) – 22.36 EUR за 1 літр. Пляшки, звісно, по 0.7л, але завжди, крім ціни за пляшку, поруч указана ціна також і в розрахунку на 1 літр (Франція – батьківщина метричної системи).

Гречка, як відомо, в Європі не поширена. Знайдена мною випадково в арабському магазинчику гречка коштувала 2.6 EUR за півкіла і виявилася лайном. Не знаю, що вони з нею робили, але на вигляд – як наша гречка, а на смак – як казна-що. У Відні, наприклад, продають білу (світложовто-світлокоричневу з трохи зеленавим відтінком) гречку, яка на смак цілком нормальна. Проте, й у Парижі можна купити справжню українську гречку по 2.5 EUR за кіло. Для цього слід відвідати в неділю площу Nation, куди приїздить мікроавтобус із автентичними українськими товарами (гречка, ковбаса, консерви). Про що ті хлопці розповідають митникам при перетині кордону – не знаю.

Житло

Дорого. У другій зоні (яка, строго кажучи, уже й не є Парижем) однокімнатна «студіо» – 660 EUR на місяць. В третій зоні однокімнатна квартира – щось близько 700 EUR на місяць.

Транспорт

Дорого. Одна поїздка по 1-й та 2-й зонах – 1.7 EUR. Якщо купувати десяток квитків виходить дешевше. Квиток дійсний – зверніть увагу – впродовж однієї години після входу. Тобто, якщо впевнені, що встигаєте, можна проїхати кілька разів або пересісти на електричку чи трамвай (звісно, в межах цих зон). Проїзний на місяць на дві зони 67 EUR. У вихідні, свята, під час шкільних канікул (да-да, саме для дорослих – підтримка сімейного відпочинку в дії) відбувається «дезонація» – тобто квиток дійсний у межах багатьох зон (принаймні до 5-ї – точно).

Транспортна система – просто супер. 14 ліній метро, кілька ліній електричок (у межах міста – переважно підземні, за межами – виходять на поверхню), трамваї, автобуси. Всі лінії взаємопов'язані – з однієї пересідаєш на іншу (для метро й електричок – навіть не виходячи на поверхню). На пересадочних станціях (а сходитися в одному місці можуть кілька ліній електричок плюс кілька ліній метро) стрілки і написи розташовані так, що людині без знання французької зовсім не доводиться питати дорогу – завжди зрозуміло куди йти (цифрами позначені лінії метро, літерами – лінії електричок):

Що здивувало

Електронні ваги на вуличному ринку видають чек.

Повна й абсолютна перевага пішоходів у всіх випадках. Особисто спостерігав, як цілком пристойні (як на вигляд) буржуа неквапом переходять вулицю на червоний сигнал світлофора, а автолюбителі терпляче сидять у своїх залізних конях. Проте, останні, як і в Києві, полюбляють паркуватися на тротуарах. Щоправда, це не набуло такої масовості, як у нас. Зате мотоциклісти носяться як по проїжджій частині, так і по тротуару без видимих причин. Одного разу (апофеоз правил дорожнього руху!) я спостерігав, як мотоцикліст перетинав «зебру» як пішохід – не пхав мотоцикл, а саме їхав – із одного тротуару до протилежного, на «зелений» для пішоходів, а коли його майже досяг, розвернувся і поїхав уже по проїжджій частині вулиці (до того, як «переходити» по «зебрі» він їхав по тротуару). Яким чином інші учасники дорожнього руху можуть передбачати його маневри, для мене залишилося неясним.

Народ полюбляє їздити безоплатно. В метро молоді люди просто перестрибують через турнікети. Щоб це унеможливити, за турнікетами поставлено пластмасові «хвіртки». Ці «хвіртки» або розхитані так, що не заважають перестрибнути, або просто поламані. Також зручно перестрибувати відразу після того, хто пройшов із квитком – поки «хвіртка» не зачинилася або ж той, хто пройшов, її люб'язно притримує. Старші люди не стидаються попроситися пройти за кимось упритул. Службовців, які зловили «зайця», протягом місяця я бачив двічі. Мене не питали жодного разу.

На відміну від того, що в німецькомовних країнах майже напевно, що з першим-ліпшим перехожим можна порозумітися англійською, в Парижі так не виходить. Коли на ринку питаєш елементарну річ «How much does it cost?» (невже просто навіть по ситуації не ясно, що питаю ціну?) починають щось довго розповідати французькою, навіть просто цифри англійською ледве згадують (вони що, у Лондон не їздять?). Щось спитати в супермаркеті – теж практично без шансів. Одного разу хлопець шкільного віку щось запитав мене на вулиці. Кажу йому, що «I don't understand». Після вагань він спромігся вичавити з себе одне слово «time» і показати на руку. Я точно пам'ятаю, що фраза «What time is it?» була чи не першим вивченим мною висловом, разом із «What is your name?» та «Who is on duty today?» Що вони учать у школі – загадка.

Проте в поліцію, схоже, без знання англійської не беруть. Одного разу, обійшовши площу Бастилії по периметру і впевнившись, що найкраща точка для фотозйомки нового театру знаходиться посередині площі біля колони, а «зебри» чи підземного переходу до неї немає, я підійшов до поліцейських. Вони мене зрозуміли і зрозумілою англійською пояснили, що перейти через площу до колони не заборонено, але просто небезпечно.

Загалом, у Парижі багато чого не заборонено. На платформах станцій метро (на лавках) сплять бомжі. Причому грунтовно – у гарних спальних мішках, барахло якесь поруч, капітально так сплять. Також на вулиці над тепловими колекторами (чи як там воно називається) такі собі решітки (реально тепле повітря звідти пре, а кажуть, що це тільки ми «вулиці опалюємо»). На таких решітках теж бомжі ставлять намет і там живуть, навіть узимку.

Всі (або майже всі) тунелі між станціями метро обмальовані графіті. Незайманого місця практично немає. Враховуючи кількість ліній і загальну протяжність тунелів, а також те, що метро не ходить лише глибоко вночі (десь там за 1-шу годину ночі)… невже є стільки людей, яким уночі (чи коли вони там малюють) більше немає чим зайнятися?

Багато разів бачив, як у метро люди читають паперові книжки. Жодного разу не бачив, щоб читали електронну книжку. В Києві ж у метро майже завжди читають саме електронну.