Нові стандарти спілкування з клієнтами для установ банківської сфери

Історія про те, як маловажливе питання стає принциповим після спілкування з так званими спеціалістами.
Дія розгортається у Відділенні на Чоколівському бульварі у Києві.
У лютому закінчився термін дії моєї депозитної картки, якою я майже не користувалася, лише знімала або переказувала кошти. Перед закінченням терміну дії зверталася на відділення уточнити чи треба її замовляти, чи буде перевипущена автоматично. Мені повідомили, що треба звертатися. Крім того, тоді ж на відділенні сказали, що карта буде платною. Подумали, що це через те, що термін її дії ще не закінчився і плата мається на увазі як комісія за випуск додаткової картки або як перевипуск за ініціативою клієнта.
Був локдаун, тому спробувала переказати кошти з рахунку на свою іншу картку, операція пройшла успішно, тому різкої потреби іти і замовляти картку, яка як така мені і не потрібна, не було.
У березні все спрацювало. У квітні при спробі провести таку операцію виникли проблеми. Гарача лінія повідомила, що причина може бути у відсутності картки, спеціаліст гарячої лінії уточнила, що за моїми тарифами картка має бути перевипущена безкоштовно. Тому, зібралися з мамою і пішли на відділення.
На відділенні на зустріла спеціалістка С.У. (як пізніше дізналися, такі були її ініціали, хоча ані бейджа, ані таблички на столі не було, мабуть це також банківська таємниця). Вона почала оформлбвати перевипуск та повідомила, що картка буде коштувати 75 грн. Справа не в 75 грн., але якщо картка мені не критично потрібна та ще й на гарячій лінії сказали, що вона має бути безкоштовна, то чому на відділенні кажуть інше?
Я: Давайте я наберу гарячу лінію, щоб з«ясувати, що вони мали на увазі?
С.У.: Не треба мені гарячу лінію! Я сама все знаю, та маю, у кого запитати.
Вона набрала когось на мобільному, після чого підтвердила, що це коштує 75 грн.
Вийшовши з відділення знову телефоную на гарячу лінію, адже хтось із них, очевидно, помиляється. Г. Л. знову перевіряє усі подробиці, підтверджує, що картка безкоштовна та фіксує моє звернення розібратися в ситуації. Того ж дня трохи згодом Г. Л. телефонує знову.
Г. Л.: Ну що, Вам вже дзвонили з відділення?
Я: та ні.
Г. Л.: Дивно, мали перетелефонувати, вибачитись та запросити на зустріч. То що, мені фіксувати скаргу?
Я: Та поки не треба, адже день, ще не закінчився — може ще подзонять.
Місяць потому ніхто не подзвонив. Надійшли наступні відсотки, знову іду на відділення зняти кошти з рахунку та усе ж замовити свою безкоштовну картку. Перед походом ще раз телефоную на Г. Л. і знову кажуть — «безкоштовно». Знову черга, 2 менеджера та касир. Начальника немає. С.У. на місці, підходить черга саме до неї знов. Нормальним голосом без претензій та сарказму пояснюю ситуацію, передаю слова Г. Л.
С.У.: Ну, вибачатися я не буду, а картку безкоштовну Вам зроблю!
Я: Не зрозуміла, то що, це Ваша особиста «акція»? То в чому була проблема її випустити минулого разу. (але ж маю право знати, з якої причини я під час карантину та локдауну іду до банку, витрачаю час, стою в черзі і йду без резульату!)
С.У.: У мене жодних проблем нема, я випущу Вам картку безкоштовно, хоча у Ваших тарифах вона платна. Це у Вас щоразу якісь проблеми та претензії, а у мене нема!
Її хамські відповіді також увесь час супроводжувалися невербальною лексикою, як то закочування очей, хмикання та призирлива посмішка, яку приховати не вдавалося навіть під маскою.
Я сторопіла, бо зовсім не очікувала такого спілкування з клієнтами, ще й при тому, що на відділенні було повно народу і поряд також обслуговувалася клієнтка. Вирішила прямо на місці набрати службу підтримки, щоб дізнатися, чи це нормально взагалі так відповідати клієнту. Весь час спеціаліст продовжувала хмикати і закочувати очі…
Я: Вибачте, а чому Ви взагалі дозволяєте собі так спілкуватися з клієнтом? У Вас що, сьогодні останній робочий день, чи Ви така по життю?
С.У.: Це Ви така по життю!
Я: Ваш стиль спілкування не відповідає ані нашому часу ані банівській установі, так говорити можуть хіба на базарі.
Ці останні слова говорила їй вже в спину, бо вона зірвалася з місця, пішла в підсобку, звідки спішно вийшла з телефоном на вулицю.
От сиджу і думаю… А в чомусь вона була-таки права… Я дійсно така — чомусь генетично не перетравлюю хамство, нахабство і неякісні послуги. І я в чомусь була неправа — навіть на базарі зі мною так ніхто не спілкувався жодного разу. Не зрозуміло чому працівники фінансової установи, які отримують зарплату завдяки тому, що такі клієнти як я довіряють їм свої кошти дозволяють собі такий тон та стиль спілкування, після якого у мене особисто ще довгий час тремтіли руки та голос.
Мабуть, це якісь нові стандарти… Надіюся ні!