Як Китай шантажує світ магнітами і може впливати на Україну

Кілька років Захід заспокоював себе одним словом: de-risking. Мовляв, залежність від Китаю можна поступово знизити, ланцюжки диверсифікувати, а повністю рвати не обов'язково. У 2025 році Китай показав, що це слово нічого не варте.

Четвертого квітня 2025-го Пекін запровадив ліцензування експорту на сім рідкісноземельних елементів і магніти з них. Постачання впало миттєво. За даними IEA, автовиробники в США та Європі не могли отримати магніти, дехто зупиняв конвеєри. Постачання магнітів до США в травні того року впало на 93%. І навіть коли обсяги відновилися, ціни в Європі трималися вшестеро вищими, ніж у Китаї. Це і є ключ до розуміння проблеми. Китай контролює не складання моторів, а те, що всередині них.

Мотор здається простим виробом, але його найдорожча й найвразливіша частина це постійні магніти, приблизно 40% собівартості. А магніти це рідкісноземельні метали. І тут цифри не лишають ілюзій. За оцінками CSIS та галузевих аналітиків, Китай контролює понад 90% світового рафінування магнітних рідкісноземів, до 98% по важких, і близько 90% виробництва самих магнітів. Тобто коли ви купуєте «некитайський» мотор, магніти в ньому з великою ймовірністю все одно китайські. Або зроблені з китайської сировини. Або на китайській технології.

Восени 2025-го Пекін закрутив гайки ще сильніше. Оголошення № 61 вперше поширило на рідкісноземи так зване правило прямого іноземного продукту. Простими словами: під китайський дозвіл тепер підпадає будь-який товар у світі, де є бодай 0,1% китайської сировини або китайська технологія обробки. А компаніям, пов'язаним з іноземними військовими, ліцензій пообіцяли не давати взагалі. Це і є смерть ідеї часткової незалежності. Диверсифікуйся скільки завгодно, але якщо у твоєму магніті є краплина китайського, рішення однаково ухвалює Пекін.

У листопаді, Китай раптом призупинив ці обмеження на рік, у межах торгової угоди зі США. Здавалося б, полегшення. Насправді це найкращий доказ того, що йдеться про зброю, а не про бюрократію. Кран, який відкривають і закривають за столом переговорів, лишається краном. Сьогодні відкрито, завтра ні.

Спроба боротися з Китаєм

Звідси випливає головне, і саме тут ламається логіка «просто купуймо дешевше в Китаю». Ринок цю проблему не розв'яже сам. Коли на Заході з'являється власний виробник, Китай може обвалити ціни надвиробництвом і задушити його в колисці. Коли Заходу треба купити, Китай може підняти ціни вшестеро й убити конкурентоспроможність кінцевого продукту. За таких умов будь-яка приватна компанія поза Китаєм приречена, якщо її не підтримати навмисно.

Саме тому США перейшли від слів до діла, і зробили це не мовою диверсифікації, а мовою суверенного контролю. У липні 2025-го Пентагон вклав $400 млн у капітал компанії MP Materials і став її найбільшим акціонером. Уклав контракт на десять років із ціновою підлогою $110 за кілограм, щоб китайський демпінг не вбив виробника. Дав $150 млн кредиту на потужності з рафінування важких рідкісноземів. І законтрактував на десять років уперед усі 100% магнітів з нового заводу. Це вже не зниження ризиків. Це побудова паралельного ланцюжка від руди до магніта, повністю поза Китаєм.

І ось що важливо зрозуміти про масштаб. Навіть після всіх цих зусиль MP Materials виробить близько 1000 тонн магнітів, менш ніж 1% китайського обсягу. Уся анонсована потужність зі спечених магнітів поза Китаєм до 2028 року це лише від 25 000 до 35 000 тонн, тоді як самих тільки магнітів Китай торік експортував 58 000 тонн. І головне: рафінування руди й оксидів це ще не вихід. Австралійська Lynas довела, що оксиди можна відділяти поза Китаєм, вона робить це в Малайзії ще з 2013 року, а з 2026-го випускає навіть важкі рідкісноземи. Але справжнє вузьке місце далі по ланцюжку, у перетворенні оксиду на метал, потім на сплав і вже на власне магніт. На кожному з цих етапів Китай тримає від 85% до 95%. Тобто навіть якби Захід виробляв третину світових оксидів, по самих магнітах він лишався б залежним від Китаю більш ніж на 90%. Розрив величезний, і надолужувати його доведеться роками. Це і є головна причина, чому починати треба не завтра, а вже вчора.

План дій для України

Тепер повернімося до самих моторів, бо тут картина ще різкіша. У рейтингу найбільших виробників моторів для дронів від видання Not Boring вісім із десяти компаній китайські. Лише провінція Гуандун у 2024 році випустила понад 51 млн моторів, тоді як уся Америка близько 1 млн. І тут постає найважливіше питання. Якщо навіть США з їхніми грошима лише починають будувати незалежний ланцюжок, то що робити країні, яка воює просто зараз і купує мотори в того, хто озброює її ворога?

Для України вся ця дискусія має інший вимір. Захід може дозволити собі розкіш поступових кроків, бо для нього залежність від Китаю це ризик на майбутнє. Для України це загроза сьогодні. Українські виробники покривають лише приблизно від 12% до 14% потреби в моторах, решту везуть із Китаю. І Пекін уже показав, як цим користується. Восени 2024-го він обмежив експорт компонентів формально для обох сторін, але, як зафіксували CSIS і західні уряди, асиметрично.

Зеленський сказав прямо: китайський Mavic відкритий для росіян і закритий для українців. А T-Motor, найбільший у світі незалежний постачальник моторів для дронів, ще на початку 2025-го потрапив під санкції США за постачання російським структурам. У такій ситуації знизити залежність на третину це не стратегія. Для України відмова від Китаю в критичних компонентах це питання виживання, а отже, єдиний можливий шлях.

Але Україна тут не лише жертва залежності. Це чи не найкращий у світі майданчик, щоб побудувати альтернативу. У неї є те, чого бракує всім іншим учасникам цієї гонки. Найбільший і найтерміновіший попит на планеті: 7 млн дронів у 2026 році це близько 28 млн моторів. Найшвидший цикл бойових ітерацій в історії. Уже готовий виробник світового рівня: компанія Motor-G за рік вийшла з нуля на 200 000 моторів на місяць і стала найсильнішим некитайським гравцем у тому самому рейтингу Not Boring. І власна ресурсна база, критичні мінерали та угода про надра зі США, тобто потенційний внесок навіть у верхню, найдефіцитнішу частину ланцюжка.

Складіть це разом, і роль України стає очевидною. Не просто закрити власну потребу, а стати моторним цехом західного ланцюжка, вільного від Китаю. Місцем, де сходяться попит, терміновість і бойовий досвід, під'єднаним до союзницької сировини: японської електросталі, магнітів MP Materials, Vulcan Elements і Arnold, європейських грошей через програму ЄС SAFE, яка кредитує закупівлю компонентів, вироблених у ЄС або в Україні.

І це навіть не кінцева ставка. Мотор дрона це та сама клітина, з якої виростає актуатор робота. У людиноподібному роботі актуатори становлять близько половини собівартості, а всередині кожного той самий магніт і той самий мотор. Bank of America прогнозує мільйони таких роботів уже до 2030-х років. Хто збудує незалежне виробництво моторів сьогодні, той матиме фундамент для Physical AI завтра. А Україна, яка вже щодня генерує найбільший у світі масив бойових даних для машин, має тут стартову позицію, якої немає ні в кого.

Що з цього випливає практично. Державі час перестати говорити про диверсифікацію постачань і скопіювати американську модель: довгострокові offtake-контракти й цінові підлоги, які захистять українських виробників від китайського демпінгу так само, як Пентагон захистив MP Materials. Індустрії час іти вгору по ланцюжку, у магніти й статори, а не лишатися на складанні з китайських вузлів. Інвесторам час побачити в моторах і актуаторах окрему суверенну категорію deep tech з величезним ринком, а не нішеве залізо.

Епоха дешевого китайського мотора завершується. І завершує її не Захід своїм вибором, а сам Китай, який показав, що готовий вимикати постачання будь-коли. Питання лише в тому, хто збудує альтернативу. У Заходу на це є гроші й час. В України часу немає, зате є найбільше причин і найкращий майданчик. Уперше за довгий час нам не треба нікого наздоганяти. Треба просто не проґавити.

Автор:

Керуючий партнер ICLUB Романюха Юрій