Як Китай став нафтовою фортецею та впливає на світовий ринок

Китай зміг уникнути значної частини коливань цін на нафту, спричинених початком війни в Ірані 28 лютого. Після фактичного закриття Ормузької протоки, через яку раніше проходило 20 % світових поставок енергоносіїв, ціна на нафту марки Brent підскочила з приблизно 72 доларів за барель до 118 доларів наприкінці березня. Однак на початку липня ціни повернулися до довоєнного рівня. Останніми днями світовий еталонний показник знову почав зростати на тлі посилення ударів США по Ірану.

У міру зростання цін на нафту Пекін припинив закупівлі. За даними митниці, у червні імпорт скоротився більш ніж на 41% порівняно з аналогічним періодом минулого року, опустившись до 7,12 млн барелів на добу (б/д). Це найнижчий рівень з жовтня 2016 року, і зниження продовжилося, розпочавшись у травні.

Уповільнення, яке застало зненацька багатьох трейдерів та аналітиків, стало ключовим чинником, що дозволив світовій економіці компенсувати втрату понад 13 мільйонів барелів на добу близькосхідного експорту. Ці зміни були особливо значущими, з огляду на важливу роль Китаю на світових нафтових ринках. У 2025 році країна імпортувала рекордні 11,55 млн барелів на добу, що становить близько двох третин від загального споживання та 16% світового попиту. Раніше така залежність робила Китай вразливим до перебоїв із постачанням із Перської затоки. Однак Пекін увійшов у кризу підготовленим.

Зростання імпорту нафти до Китаю на 4,4% минулого року значною мірою було спричинене агресивною кампанією зі створення запасів. У результаті у сховищах країни опинилося від 1,3 до 1,5 мільярда барелів, що еквівалентно понад 100 дням середнього імпорту. Однак скорочення імпорту стало лише частиною стратегії.

У березні Китай також призупинив експорт нафтопродуктів, зокрема бензину, дизельного палива та авіаційного палива, щоб забезпечити безперебійне постачання внутрішнього ринку. Цей крок викликав занепокоєння в азіатських країнах, таких як Австралія, Бангладеш та Філіппіни, які вже зіткнулися з гострою нестачею палива.

Для порівняння: у 2025 році Пекін експортував близько 800 000 барелів палива на добу, що становить приблизно 12 % від загального обсягу імпорту нафтопродуктів до Азії. У липні уряд частково послабив обмеження, що покращило ситуацію на паливному ринку Азії. Однак цей епізод продемонстрував, як швидко Пекін може скоротити постачання у разі погіршення ситуації.

Менталітет нафтової фортеці

Китай, володіючи величезними запасами нафти, досі використовував їх обмежено, що свідчить про наявність значних резервів. Пекін не розкриває офіційних даних про запаси або їх переміщення, що змушує трейдерів і політиків покладатися на непрямі показники.

Агентство Reuters, аналізуючи дані про імпорт і внутрішнє виробництво з урахуванням пропускної спроможності нафтопереробних заводів, з’ясувало, що з квітня по червень запаси нафти скоротилися на 500 тис. — 1 млн барелів на добу. Це сталося через обмежене використання запасів та скорочення нафтопереробної діяльності. У червні переробка нафти знизилася на 18% порівняно з минулим роком, досягнувши 12,5 мільйона барелів на добу — мінімального рівня з березня 2020 року.

Таким чином, здатність Китаю вивільняти запаси нафти у великих масштабах залишається недоведеною. Однак криза в Ормузькій протоці показала, що Пекін має інструмент для значного впливу на глобальний нафтовий баланс.

Паралельно Пекін зменшує залежність від імпорту нафти, збільшуючи внутрішній видобуток, який минулого року досяг рекордних 4,3 мільйона барелів на добу. Розвиток електромобілів додатково стримує зростання попиту, знижуючи стратегічне значення нафти.

Ці тенденції вказують на глибокі зміни в ролі Китаю у світовій енергетичній системі.

Формування ціни

Протягом десятиліть Китай вважався найбільшим джерелом додаткового попиту на нафту, реагуючи на глобальні умови та приймаючи ціни. Іранська криза продемонструвала його здатність впливати на ці умови, перетворюючи Китай на ціноутворювача.

Традиційно ця роль асоціюється з великими виробниками, такими як ОПЕК, Росія та США. Наслідки виходять за межі нафтової галузі, демонструючи здатність Китаю витримувати потрясіння в постачанні та перебудовувати регіональні й глобальні потоки палива. Це знаменує розрив з епохою взаємозалежності, що визначала останні два десятиліття.

Хоча стійкість Китаю вигідна Пекіну, зменшення залежності від міжнародних ринків створює нові суперечності. У міру зростання здатності Китаю ізолюватися від глобальних потрясінь і впливати на ринок напруженість у відносинах зі США та іншими споживачами може зрости.

Таким чином, головним наслідком війни з Іраном може стати усвідомлення того, що Китай тепер володіє інструментами для самостійного управління потрясіннями, що може змінити світовий нафтовий ринок і глобальний баланс сил.