Достали коллекторы?

Суд признал, что предпринимательская практика коллекторского агенства является агрессивной, содержит элементы принуждения, приставания, ненадлежащего влияния на потребителя. При этом суд принял во внимание количество и содержание писем направленных коллектором.

Согласившись с доводами истца о причинении ему морального вреда суд исходил из положений ч. 2 ст. 23 ГК Украины и принял во внимание, что в отношении истца осуществлено противоправное поведение, а именно раскрытие тайны личной жизни и распространение персональных данных, что вызвало длительные душевные страдания и нервные переживания.

Поскольку истцом не было предоставлено банку разрешения на распространение информации, которая касается лично его и сведений о его отношений с банком, предоставление такой информации третьим лицам нельзя считать правомерным.

Деятельность коллекторских структур, привлеченных банком, по мнению суда имеет признаки нечестной предпринимательской практики.

Впрочем, получить компенсацию морального ущерба от деятельности коллекторов удастся не всем. Определение Апелляционного суда Харьковской области о взыскании с банка морального вреда за передачу данных коллекторам в основном обосновано тем, что ч. 2 кредитного договора с Банком не является составляющей кредитного договора.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження 22ц/790/4938/14 Головуючий 1 інст. Лосєва Д.А.

Справа № 638/3394/14-ц Доповідач — Хорошевський О.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2014 року

судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого, судді — Хорошевського О.М.,

суддів: Зазулинської Т.П., Тичкової О.Ю.

при секретарі — Шпарага О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк»

на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Банк» про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди, -

встановила:

У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому просив визнати неправомірними дії ЗАТ «Банк» по передачі ТОВ «ЕКОЛЛ» та Агенції по збору боргів «Вердикт» персональних даних про нього та відомостей, щодо нього, які становлять банківську таємницю, заборонити ЗАТ «Банк» передавати такі відомості будь-яким третім особам, крім випадків передбачених законом та визнати дії ЗАТ «Банк» такими, що здійснені з використанням нечесної підприємницької практики. Стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 3000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 13 листопада 2007 року між сторонами було укладено договір споживчого кредиту.

У порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про банківську таємницю» відповідач передав персональні дані про нього та відомості які становлять банківську таємницю третім особам, а саме ТОВ «ЕКОЛЛ» та Агенції по збору боргів «Вердикт».

Вважав, що порушення зазначених вимог закону свідчить про нечесну підприємницьку практику.

Посилаючись на те, що протиправною поведінкою відповідача йому спричинено моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, просив стягнути з відповідача на його користь у відшкодування такої шкоди 3000,00 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2014 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ПАТ «Банк», що є правонаступником ЗАТ «Банк» просить рішення суду першої інстанції скасувати як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нову ухвалу.

Скарга містить посилання на те, що п. 6.4. Розділу № 2 Кредитного договору, укладеного з позивачем, передбачено право банку надати протягом дії договору інформацію про позичальника, умови договору, стан заборгованості, тощо, третім особам — контрагентам (партнерам) банку.

Вважаючи, що одностороння відмова від договору не допускається посилалиись на те, що передача персональних даних та відомостей, що становить банківську таємницю ТОВ «ЕКОЛЛ» та агенції «Вердикт» не є порушенням чинного законодавства.

Крім того вважали, що позивачем не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди та її розмір.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що інформація про позивача, передана банком третім особам, є такою, що містить банківську таємницю і доступ до такої інформації є обмеженим.

Наданий банком документ «Частини 2 Загальної умови кредитування» не є частиною кредитного договору, укладеного між сторонами. Такі обставини встановлені рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.02.2013 року.

Посилання відповідача на п. 2.1. Кредитного договору не можна вважати обґрунтованим, оскільки у цьому пункті йдеться про суму та валюту кредиту.

Суд визнав, що підприємницька практика відповідача є агресивною, містить елементи примусу, докучання, неналежного впливу на споживача. При цьому суд взяв до уваги кількість та зміст листів ТОВ «ЕКОЛЛ» на адресу позивача.

Погодившись з доводами позивача про спричинення йому моральної шкоди суд першої інстанції виходив з положень ч. 2 ст. 23 ЦК України і взяв до уваги, що відносно позивача здійснено протиправну поведінку розкриттям таємниці особистого життя та розповсюдженням персональних даних, що викликало тривалі душевні страждання та нервові переживання.

Судова колегія з таким висновком погоджується, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Та обставина, що відповідачем передані дані та відомості які становлять банківську таємницю третім особам ніким не спростовувались.

Посилання відповідача на Розділ № 2 до кредитного договору не можна вважати обґрунтованим оскільки те, що позивач не підписував частину № 2 «Загальні умови кредитування» і ця частина не є складовою частиною кредитного договору № 700002164 від 13.11.2007 року, встановлено рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2013 року.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2013 року, яким переглянуто зазначене вище рішення суду першої інстанції, такий висновок не спростовано.

Оскільки позивачем не було надано банку дозволу на розповсюдження інформації, яка стосується особисто нього та відомостей, щодо його відносин з банком, надання такої інформації третім особам не можна вважати правомірною.

Діяльність колекторських структур, залучених банком, оцінку якої надав суд першої інстанції, має ознаки нечесної підприємницької практики.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність спричинення позивачу моральної шкоди висновків суду не спростовують і до уваги взяті бути не можуть.

Розмір визначення такої шкоди визначений судом виходячи з принципу співмірності і не може вважатись необґрунтованим.

З урахуванням приписів ч. 1 ст. 308 ЦПК України судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвалу суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді: