Украинский бизнес привык к «теплой ванной» низких зарплат работникам, но этот период, похоже, заканчивается. Повышение мобильности граждан внутри страны, выезд за границу миллионов беженцев и открытие границ после победы заставят работодателей существенно повышать зарплаты. Есть ли у них для этого возможности, и к каким последствиям могут привести более высокие доходы работников, рассуждал старший экономист Центра экономической стратегии Юрий Гайдай.
Способны ли украинские компании платить европейские зарплаты
Почему украинцам платят меньше
Несколько дней назад управляющий партнер Lorton Investments Евгений Найштетик очень точно сформулировал: «Довольно много общаюсь с украинскими предпринимателями, которые хотят масштабировать свой успешный опыт в цивилизованных странах. Впрочем, у подавляющего большинства есть две основные проблемы: нужно платить зарплаты и нужно платить налоги. Когда пересчитывают, в основном, бизнес модель не бьется».
А дальше Евгений пишет, что 44% украинской экономики в тени, а зарплаты, по сравнению даже с Польшей, могут отличаться в разы. И выводит тезис: «Рецепт успеха по-украински — не плати налоги и обесценивай труд. […] Дешевые люди никогда не смогут построить цивилизованную жизнь, а теневая экономика никогда не создаст общественного блага».
Что касается «обесценивания труда» и «дешевых людей» — не все так просто. Низкие зарплаты — это не глобальный сговор жлобоватых украинских предпринимателей. Зарплаты в конкурентном производственном секторе всегда упираются в предельную производительность труда. То есть украинские предприниматели, как и любые другие, которые конкурируют на глобальных рынках, готовы платить работникам не больше, чем те создают добавленной стоимости. Это немного упрощение, но долгосрочно, на стремящихся к равновесию рынках — так.
Хороший пример «для учебника» здесь — айтишечка. Она работает на глобальном рынке, и, что немаловажно, рынок труда здесь тоже глобальный и мобильный. Поэтому зарплаты разработчиков подтягиваются к глобальному уровню, который ограничен продуктивностью, которая +/- одинаковая в разных странах, при условии сопоставимой управленческой культуры. Зарплаты могут быть чуть меньше с поправкой на стоимость жизни, но это уже нюансы.
Но предприниматели максимизируют свою прибыль. Поэтому, хотя зарплаты и ограничены сверху производительностью, предприниматели стремятся платить как можно меньше. И наши, и американские, и немецкие. И вот «как можно меньше» определяется внутренним рынком труда.
Хорошим маркером состояния внутреннего рынка труда являются цены на услуги, которые не продашь за границу, — кафе и рестораны, ремонт одежды, сантехника. У нас исторически стоимость всего этого была очень низкой.
Предприниматели долгое время купались в «теплой ванне» дешевой рабочей силы. Которая была слишком инертной, чтобы поехать работать за границу, в другой регион, или переквалифицироваться — в ту же айтишечку.
Ну ладно, здесь дело не только в нашей инертности — способствовать мобильному, хорошо работающему рынку труда является также задачей государства. Это и о быстром транзите по стране (скоростные поезда, хорошие дороги), и об эффективных и актуальных программах переобучения взрослых, и о базовой подготовке детей к взрослой жизни. И вот это уже упирается в налоги и работающие институции. И зарплаты в госсекторе — врачей, учителей — тоже упираются в налоги.
Завершение «теплой ванны»
Проблема в том, что «теплая ванна» дешевой рабочей силы — расслабляет. Зачем инвестировать в производительность, если есть копеечная рабочая сила? Зачем сотрудничать с местными властями для создания городской среды и качественных услуг, которые будут содержать людей, а не подталкивать их уехать в мир быстрых бесшумных трамваев, безопасных и продуманных велодорожек и хороших школ?
«Теплая ванна» дешевой рабочей силы начала заканчиваться еще лет 5−7 назад, крупные промышленные владельцы с опозданием, но начали задумываться в направлении изменений. Превращение Мариуполя, проект «Метинвест Политехника» — это все об этом.
Сейчас демографический кризис жестко дал под дых. Это пока менее ощутимо в крупных городах, куда стекаются временно перемещенные, поддерживая предложение на рынке труда, но проблема будет становиться все острее и давить на внутренний рынок труда.
А еще же впереди открытие европейского рынка труда для украинцев. И чем быстрее — тем лучше. Мои коллеги из ЦЭС, которые проводили исследования по беженцам, считают, что открытие европейского рынка будет парадоксально способствовать возвращению многих украинцев, которые потеряют мотивацию цепляться за европейский вид на жительство.
«Ну и хорошо, зарплаты вырастут» — скажете вы. Но, нет. Хорошо — когда рост зарплат идет нога в ногу с производительностью.
Если зарплаты растут, а производительность — нет, бизнес вылетает в трубу. Или население теряет доступ к тому, что воспринималось, как само собой разумеющееся. Круасан+кофе за 8−10 евро в кафе на Подоле будут недосягаемы для значительной части украинского «среднего класса».
Большой вопрос, сможет ли украинский бизнес нарастить производительность нужными темпами. Потому что это о капитальных инвестициях и управленческой культуре.
Как можно предположить из цитаты Евгения в начале статьи, первый тест Европой после украинской «теплой ванны» дешевой рабочей силы и налогов, которые можно не платить, пройдут далеко не все.
Но, в конце концов, так и работает рынок (в идеале) — отсеивает неэффективных, давая простор для развития более способным.
Читайте также: В Украине хотят по-новому начислять пенсии: что изменят и сколько будут платить
И здесь мы снова возвращаемся к острой необходимости создания условий, которые будут способствовать инвестициям. Инвестициям, которые позволяют повысить производительность и сгладить эффект демографии. И вырваться из «middle-income trap» довольно необычным способом.
Комментарии - 36
Підняття зарплати суттєво не впливає на собівартість. Окрім, можливо, сфери ІТ, де майже всі затрати — це оплата праці програмістів.
Думаю, що конкуренція зарплатами хоча б з Польщею просто вирівняє вартість праці без сильного збитку для бізнесу. Якщо послуговуватись вашою цифрою в 5% ФОТ в собівартості, то навіть підняття зарплати всім в два рази додасть лише 5% до собівартості в гривні, що нижче навіть рівня річної інфляції. Такий собі чинник.
да , вот примеры
https://www.work.ua/jobs/5210893/
https://www.work.ua/jobs/5223183/
https://www.work.ua/jobs/5285364/
«Люди у регіонах» звикли що на роботу потрібно лише «ходити», а не працювати, тому і зарплата відповідна.
На мій погляд фактор відсутності альтернатив також важливий. Якщо в селі єдиний роботодавець — елеватор, то туди змогли найняти начальника відділу охорони за 4к грн. Він рік попрацював, тоді з'їздив до Польщі (ще до вторгнення) і сказав, що менше як за 15к грн йому не цікаво, бо в Польщі він півроку працює, потім піроку вдома нічого не робить і виходить вигідніше. Врешті він сторгувався десь 15−20к, не пам’ятаю. Тобто ефективність праці людини ніяк не змінилась, бізнес не постраждав, бо в інших містах компанія десь стільки і платить за аналогічну роботу. Іноді платять мало, бо можуть платити мало, а не тому, що хочуть більше, та рентабельність не дозволяє.
По охране. Народ реально другой. Видеомониторинг, охранников мало. Меньше напрягает в работе (но за тобой по камере могут следить, что ты после сортира не на перекур идёшь, а за сникерсом или канапкой к торговому автомату)…
На мою думку на одній сфері послуг далеко «не заїдеш».
Українці он «заїхали» яж до 200 мільярдів ВВП. І нічого, жили якось, обирали тих самих популістів які обіцяли Совок 2.0.
Будь-який будівельник рукастий в Україні легко має від 50 тис на місяці і нуль податків.
Тому, виробничі підприємства, певен, навмисне тримають низькі зарплати, базисом яких є низька мінімалка в бюджетній сфері і люди, згодні за ці гроші працювати.
Тому, виробничі підприємства, певен, навмисне тримають низькі зарплати, базисом яких є низька мінімалка в бюджетній сфері і люди, згодні за ці гроші працювати.
Просто там замкнутый круг засилия совка — люди работают за три копейки, а учиться не хотят, потому что согласны работать за три копейки.
Посмотрите на ютубе на того же Дядька Максима — чувак в «рабочей» специальности очень не плохо живет, в каком-то видео он говорил, что «постоять 1 час на станке на чужом предприятии у него стоило 1000 (тысячу) грн.» и это до войны
Як ні? Злі дядюшки-олігархи порозкрадали заводи, а тепер ще й землю і не хочуть платити ПРОСТИМ людям!!1111
Якщо зарплати зростають, а продуктивність — ні, бізнес вилітає в трубу.
А що не можна просто напечатати більше грошей? Та ні, брєд какой-то ©
Зарплати у конкурентному виробничому секторі завжди впираються у граничну продуктивність праці. Тобто українські підприємці, як і будь-які інші, що конкурують на глобальних ринках, готові платити працівникам не більше, ніж ті створюють доданої вартості.
Але підприємці максимізують свій прибуток. Тому, хоча зарплати й обмежені згори продуктивністю, підприємці прагнуть платити якомога менше. І наші, й американські, й німецькі. І оце «якомога менше» визначається внутрішнім ринком праці.
Проблема в тому, що «тепла ванна» дешевої робочої сили — розслабляє. Навіщо інвестувати у продуктивність, якщо є копійчана робоча сила? Навіщо співпрацювати з місцевою владою для створення міського середовища та якісних послуг, які утримуватимуть людей, а не штовхатимуть їх виїхати у світ швидких безшумних трамваїв, безпечних і продуманих велодоріжок та хороших шкіл?
Велике питання, чи зможе український бізнес наростити продуктивність потрібними темпами. Бо це про капітальні інвестиції та управлінську культуру.
Як підсумок — наша продукція на світовому ринку конкурує скоріше з китайською (трохи дорожча проте якісніша), а ні ж із США. З поляками ми конкуруємо лише в СГ. Тобто якби ми підняли ціну на нашу продукцію до ціни польської чи американської — вона б одразу втратила основні конкурентні властивості.
Але основний експорт наш — це низькотехнологічні товари. Аграрка та метал (до війни). Врожайність у нас вельми конкурентна, плюс купа дотацій для аграріїв. Метал — там плюс-мінус застарілі технології, але не так радикально, щоб зарплати стримувати (мільйони тонн продукції на відносно невелику кількість працівників). Іншими словами — підвищення зарплат, наприклад, вдвічі вимагало б підвищення ціни продукції на долі цента. Бо вклад витрат на зарплати у сировинних великих виробництвах — мізерний.
Для неекспортних галузей та невеликих підприємств — там все складніше і важче зробити аналіз. Наприклад, якась піцерія. Бо то вже локальний ринок.
Бачу Ви маєте глибоке розуміння економіки, тому поясню простими словами:
Скажімо, металургійне підприємство має 1000 низькооплачуваних працівників із ЗП 10 000 грн, це 10 мільйонів гривень в місяць (цифри умовні для простоти обчислень). Щоб збільшити вдвічі потрібно ще 10 мільйонів. Так от, будучи власником цього підприємства, щоб Ви обрали — класти в кишеню +10 мільйонів щомісяця чи збільшити працівникам ЗП заради «справедливості» та розвитку українського ринку праці? Процитую статтю щераз, бо бачу Ви відмовляєтесь це сприймати:
підприємці прагнуть платити якомога менше. І наші, й американські, й німецькі. І оце «якомога менше» визначається внутрішнім ринком праці.
Якщо на ньому є 1000 людей , готових працювати за 10000 гривен — ок. Якщо немає - зарплата піднімається. Все просто.
це як «неоподаткований мінімум — 17 гривень» — незрозуміло навіщо існуючий показник.
Об'єднані Арабські Емірати видобувають 10 мільйонів барелів в місяць та продає їх по 80 доларів за барель, собівартість видобутку 50 баксів.
Здавалось би є сенс збільшувати видобуток до максимуму та й заробляти більше грошей, але вони чомусь навпаки постійно прагнуть до зменшення видобутку, тобто їм чомусь вигідно навіть те щоб існуючі підприємства простоювали, чому?
А тому що краще продати 8 мільйонів барелів по 100$ ніж 10 мільйонів по 80$ (як мінімум на довше вистачить запасів, не кажучи вже про зменшення інших накладних витрат).
Це приклад того, що ринок та економіка дуже непроста штука, тому прості рішення тут не працюють.
від $4 до $5
которые платит каждый. И отсутствии коррупции»
Ежегодно декларировать доходы и платить высокие налоги — это не про нас