Виталий Шапран

8 серпня 2024, 14:32

Основне збурення почалось на фондовому ринку Японії, як реакція інвесторів на неочікуване рішення банку Японії підняти ключову ставку з 0-0,1% до 0,25%. Миттєве зростання ставки в 2,5 раза призвело до перетоку капітал з ринку акцій на ринки інструментів з фіксованою дохідністю та до повернення японських грошей з закордону, що зміцнило ієну. Як наслідок, цей процес торкнувся двох ринків: фондового та валютного. За 2 та 5 серпня індекс Nikkei 225 впав на 18%, але потім відіграв 7-8%. Піднімаючи різко ставку до 0,25%, Банк Японії керувався двома мотивами, обидва представлені на двох верхніх графіках. По-перше, висока для Японії інфляція, яка вже більше року знаходиться за межами таргету (2%). По-друге, значне послаблення ієни до долару США та інших валют, яке відбувалось з березня по середину липня цього року. Зростання ставки призвело до укріплення ієни з 161,67 до 144,09 ієн за долар. Оскільки криза відбулась на фондовому ринку, то вона автоматично перекинулась через ринки депозитарних розписок на Сінгапур та на інші азійські ринки, і поступово дійшла до США та ЄС. Втім, імпульс фондового землетрусу від Токіо дійшов до Нью-Йорка дуже слабий. S&P500 (США) провалився всього на 2,8%, а FTSE – на 3,3%. З середи 7 серпня більшість індексів знаходяться в режимі або штилю, або поступового відновлення втрачених позицій. Втім ситуація вважається досить таки напруженою. Чому? 1. Вийшли дані з США по кількості вакансій, які виявились далекими від очікувань. Вихід цих даних співпав з ефектом від обвалу японського ринку акцій. Додатково ефект підсилили розмови про зростання ймовірності рецесії в США, яка зараз, за різними прогнозами, коливається від 15 до 50%. Економіка США вже досить довго знаходиться під впливом високої ставки ФРС, навіть дохідність паперів Казначейства США коливається на рівні 3-6% річних, що багато для державних безризикових бондів. Високі ставки мало сприяють зростанню зайнятості, але от в чому проблема: інфляція в США в річному вимірі вже більше 12 місяців стабільно залишається на рівні, вищому за ціль ФРС (2%). Навіть у порівнянні з Японією видно, що ситуація гірша (див. перший графік у другому ряду). Тож виникають побоювання, що ФРС загальмує зниження ставки, а це не додає оптимізму бізнесу. Між нами, Банк Японії навряд чи не проводив консультації з ФРС перед тим як підняти процентну ставку в 2,5 раза, тому інвестори можуть думати, що дії японців фактично сигналізують про наміри Федрезерву зачекати зі зниженням ставки. 2. Додатково всіх налякав Уоррен Баффет, який напередодні кризи влаштував розпродаж акцій глобальних компаній на кругленьку суму. В принципі, в його діях було раціональне зерно, оскільки і в Японії, і в ЄС, і в США одна й та ж сама ситуація, коли інфляція вже впродовж тривалого часу є вищою за ціль. При цьому, в США та ЄС рівень ключових ставок вже був високим, і це дійсно дає привід поговорити про рецесію в США та про подальшу стратегію ФРС на ринку. Поведінка Баффета може вказувати на те, що насправді у влади США немає ніякого вибору, окрім як підтримувати високі ставки навіть під час розпалу передвиборчої кампанії в США. Якщо порівнювати інфляцію в США та ЄС чи в США та Японії, то виявиться, що найкраща ситуація – в ЄС, найгірша – в США. Американському уряду потрібно щось з цим робити, але статистика нових вакансій в США свідчить, що подальше утримання ставок як раз може призвести до рецесії. Даю гарантію, що ближче до дати виборів про ці прогнози рецесії від Goldman Saches та JP Morgan Chase захоче поговорити Трамп. Зараз я думаю, що ніякої рецесії до кінця року в США не буде, а ось в політичних дебатах поточну ситуацію з дорогими кредитами точно використають. Чи стосується ця «буря в стакані» України? Найближчим часом точно ні. По-перше, в нас за замовченням відсутній організований ринок акцій, ми не інтегровані в глобальні ринки, а інвестори-нерезиденти в ОВДП з початку війни дотримують їх до погашення і виходять з ринку. Ті ж, хто хотів вивести кошти з України, вже давно це зробили через нашу діряву систему валютного контролю. Тобто основний удар по валютному ринку ми вже пережили і цей фондовий землетрус нас не стосується. Більш правильним буде питання: як на нас вплине глобальна рецесія. Відповідь – мінімально. Запланована допомога буде підсилена за рахунок конфіскації російських активів, яка вже почалась. Частину допомоги від ЄС та США у формі грантів, а також від ЄС у формі дешевих запозичень буде продовжено. Макро-ситуація в євро-зоні буде давати нам певну амортизацію, але звісно, ціни на нашу експортну сировину можуть трохи впасти. І от тут вимальовується досить таки цікава картина. Аналіз попередніх аналогічних шоків від глобальних криз показує, що ціни на продукти харчування та сировину для них знижуються мінімально, а от ціни на нафту можуть обвалюватись суттєво. Глобальна рецесія або рецесія в США, КНР, Японії або в ЄС автоматично підвищує ризик обвалу цін на ринку нафти. Саме тому путіну та іншим нафтовим тиранам зараз вкрай потрібно підпалити Близький Схід. Тому ми і спостерігаємо зараз рухи Ірану в напрямку війни з Ізраїлем, і таку штучну неприкриту ескалацію в нафтовому регіоні. Сценарій подавлення негативного впливу глобальної рецесії на ринко нафти через війну на Близькому Сході, був би цілком реальним, якщо б на це дали свою згоду в КНР (імпортер нафти), але схоже на те що ні Іран, ні рф не шукали цієї згоди у китайських комуністів. Отже, рецесія в США не призведе до серйозних втрат в їх економіці, але технічно може сильно підсили ризик розпаду рф за сценарієм СРСР. Віталій Шапран

7 серпня 2024, 12:03

З зовнішніми економічними факторами перемоги України над агресором все більш-менш зрозуміло: санкції, конфіскація російських активів, відлучення рф від технічного прогресу. Українські дипломати по обидва боки Атлантики з перемінним успіхом працюють над поставленими завданнями і головне, що цей успіх є. Між тим, внутрішні економічні фактори готовності України до перемоги викликають глибоке занепокоєння і потребують ретельної ревізії та трансформації в руслі країни з ринковою економікою та демократії, що розвивається. Головне – це Українці! В будь-якій економіці (окрім, Білорусії, Ірану, Куби, КНДР, рф та кількох країн Африки) головним елементом відносин є споживач – тобто населення. Якщо сучасна економічна ідеологія держави базується на преференціях по видобутку природних ресурсів (нафта, газ, золото та ін. корисні копалини), тоді таку ідеологію варто ідентифікувати як «марсіанську»: на Марсі також немає споживачів, але багато корисних ресурсів. Насправді, розвиток Сінгапуру, Гонконгу та багатьох Британських острівних територій показав, що, незалежно від наявності природних багатств, ключовим фактором успішності держави є споживачі. Російська агресія в Україні націлена саме на витіснення українців з власних домівок. Крім ракет та бомб використовуються технології економічного тиску. Об’єктивні і суб’єктивні фактори призводять до збільшення реальної вартості кредитів та запозичень, збільшення податкового навантаження та погіршення умов зайнятості у порівнянні з сусідніми країнами. Мене особисто дуже занепокоїло опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), яке проводилось ще 20-26 квітня 2024 року серед українських біженців ( перше посилання ). З опитаних КМІС біженців 7% відповіли, що вже мають громадянство інших країн, 12% заявили, що вже подали документи та очікують рішення, та 45% заявили, що хотіли б отримати громадянство іншої країни. Тобто загалом 64% опитаних хочуть отримати (або отримали) громадянство інших країн. Нагадаю, що станом на 31/03/2024 4,2 млн. українців отримали тимчасовий захист в ЄС. В цілому, за різними оцінками, Україну через війну залишили від 5 до 6 млн українців. Проблема в тому, що від 50 до 75% громадян, які залишили Україну, – це економічне активне населення. Так, у Польщі у 2023 році кожний десятий новий ФОП відкривав українець. Загалом з 2022 року українці відкрили у Польщі близько 60 тисяч компаній (дані Польського економічного інституту). І це тільки Польща, а ще ж є Болгарія, Німеччина, Угорщина і т.д. Проблема навіть не в кількісних показниках міграції, а в якісних. Економічно активного населення не так багато і його відтік за кордон може суттєво вдарити по внутрішньому економічному потенціалу України. Бізнес, який залишився, працює на перемогу Бізнес, який залишився в Україні, фактично працює на перемогу. Бізнес-активність, яка сприяє тому, щоб українська економіка вистояла і Україна перемогла рф, я б розділив на три складові: Сплата податків Інвестиції в бізнес під час війни Благодійні проекти (гуманітарні та для військових) Офіційний реєстр платників податків ( друге посилання ) складений за не дуже вдалою схемою, коли перші ТОП-100 платників включають ті компанії, які вимушені під дією вимог закону багато сплачувати непрямих податків (по суті, забезпечують транзит податків від споживачів до держави). Взяв на себе сміливість очистити цей реєстр від транзитних компаній, компаній-роздрібних торгівців та компаній, які знаходяться під контролем держави. В мене вийшов такий ТОП-10 платників: Кернел-Трейд АрселорМіттал Кривий Ріг Запоріжсталь БАДМ Оптіма-фарм МХП ТОВ «МЕТІНВЕСТ-СМЦ» ТОВ СП «НІБУЛОН» ПрАТ «Київстар» ТОВ «Метінвестголдинг» Згадані компанії у 2023 році перерахували до Держбюджету близько 400 млрд грн податків. Звісно, частка державних компаній в податкових надходженнях є більшою, як і частка тих, що перераховували акцизи та інші непрямі податки. Але слід враховувати різницю між держкомпаніями-платниками та транзитними компаніями, які просто відправляють до держбюджету податки від споживачів. Готовий до дискусії, але думаю, що ТОП-10 названих мною платників податків претендують на досить таки детальний аналіз їх бізнес-моделі, щоб перенести її на інших учасників галузей, в яких вони працюють. Що стосується інвестицій то, тут все складно. Наприклад Forbes ( третє посилання ) дає нам такий ТОП-5 інвесторів в Україну під час війни: ДТЕК Метінвест Епіцентр МХП Київстар Не менш цікаві дані по іноземним інвесторам в Україну під час війни наводить AIN : Laude (Польща) Nestle ( Швейцарія) Carlsberg ( Данія) Philip Morris ( США) Cersanit ( Польща) Особисто я зафіксував доволі цікаві проекти від групи «Нова Пошта», Unilever та Bayer . Так, цікаво спостерігати за інвестиційними проектами Нової пошти, яка одночасно здійснює експансію в ЄС та в інші розвинені країни і виходить в фінансовий роздріб всередині України. Дивує і компанія Київстар, яка за час війни вже інвестувала 12,3 млрд грн в розвиток мережі і в 2024 році офіційно заявила про свої плани щодо розвитку мережі 5 G в Україні. Наведений фактаж вказує на те, що інвестиційні процеси в Україні поки що не зупинились. Бізнес рухається, а тому живий. Плани вкладати в Україну, які підтверджені реальними інвестиціями, – це запорука майбутнього економічного зростання, а значить – зростання сплачених податків, і є прямим внеском у перемогу. Основне завдання держави – допомагати цим процесам, а не перешкоджати їм. І, нарешті, третя складова – благодійні проекти. Оцінити в цифрах цей трафік неможливо. Численні благодійні фонди (БФ) часто дублюють функціонал один одного і немає ніяких гарантій, що заявлені кошти БФ ганяють по колу для набуття політичної значущості і PR . Можливо, я буду суб’єктивним, але ознаки довіри мають проєкти, впроваджені такими бізнесменами, як Рінат Ахметов, Віктор Пінчук та Томаш Фіала. Досить інтенсивний трафік благодійних проектів демонструють компанії: Астарта, АТБ, Кернел, Київстар, Нова Пошта і т.д. CSR Ukraine навіть склала каталог благодійників, де думаю кожен зможе самостійно оцінити важливість внеску окремих компаній ( четверте посилання ). Філософія та поради пані Пріцкер І от на фоні статистики КМІС, інформації від європейських інституцій і національної статистики по платникам податків та інвестиціям великих компаній і іноземців я розумію, що «ще не вмерла Україна». Бізнес вірить в нашу країну, вірять і іноземці, які прийшли сюди задовго до війни. Життя триває. Але бізнес не може працювати без трудових ресурсів. Бізнес – це те, що об’єднує трудові, матеріальні ресурси та капітал. Три компоненти мають працювати одночасно, щоб економіка отримувала нові й нові ін’єкції пожвавлення. Тож податки платяться, інвестиції йдуть, бізнес навіть бере на себе часткове фінансування благодійних проектів, в багатьох місцях підмінуючи собою державу. Залишилось лише відповісти на 2 питання: Чи є стимули у економічно активних трудових ресурсів залишатись в Україні? Чи виконує держава функції регулятора відносин між бізнесом, трудовими ресурсами та владою? Боюсь, обидва питання зараз є проблемними і відповідь на них впирається в епічне філософське питання: «Чи створена держава для громадян, або громадяни повинні жертвувати всім заради держави?». Європа вже давно зробила свій вибір. А от в Україні ми час від часу спостерігаємо прояв радянської філософії, коли населенню відводять роль палива, на якому працює економіка країни. Щоб узагальнити проблематику економічної сфери сучасної України давайте звернемось до рекомендацій пані Пріцкер, екс-міністерки Торгівлі США та спецпредставниці США по відновленню України, та подивмось на її рекомендації ( п’яте посилання ): Повернення українців з-за кордону Більше світового капіталу для інвестування в Україну Продовження антикорупційних реформ Швидке збільшення кількості готових проєктів Урядове планування реконструкції України як єдиного проєкту Нічого антиукраїнського в цих рекомендаціях немає: трудові ресурси (об’єктивно, без них ніяк), інвестиції (капітал), нульова толерантність до корупції (щоб чергове підвищення податків не перетворювалось на вілли на Кіпрі, яхти та авто люкс-класу), сигнал до готовності прийняти інвестиції, стратегічна керованість інвестиційних процесів. Думаю, що спецпредставниця США дуже добре розібралась в процесах, які відбуваються в Україні. З бізнесом проблем немає, проблема у відтоку трудових ресурсів, які мають право шукати більш безпечного і якісного життя, проблема з наявною корупцією, з якою триває боротьба, але вона недостатня, і проблема з дисфункцією держави по окремим економічним напрямкам. Очевидно, що економічні реформи потрібно починати не з підвищення податків чи реальної вартості кредитів, а з нормалізації відносин держави з інвесторами та бізнесом. Держава має не заважати бізнесу створювати в Україні умови, за яких трудові ресурси буть мати бажання повернутись до України. А бізнес впорається з таким завданням, бо за всіма ознаками він живий, розвивається і зацікавлений в цих процесах. 1 — https://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1408&page=1#_ftnref1 2 — https://opendatabot.ua/open/large-tax-payers 3 — https://dev.ua/news/naibilshi-investory-ukrainy-1715249284 4 — https://csr-ukraine.org/catalog-actions-of-companies-in-the-russian-ukrainian-war/ 5 — https://www.holosameryky.com/a/pritzker-pro-plan-rekonstruktsiji-ukrajiny/7728692.html Віталій Шапран

23 липня 2024, 21:19

Я не є прихильником переоцінки ролі КНР у війні в Україні, але бачу, що навколо економічних мотивів КНР з’явилось багато міфів. Тож розберемось в економічних мотивах глобального гравця та в можливостях залучення КНР до мирних ініціатив. Міф 1: «КНР прямо зацікавлений у війни в Україні, начебто саме через цю війну він може отримувати дешеву нафту і газ з рф». Думаю, що таке твердження можна було назвати справедливим тільки на самому початку війни. По мірі ускладнення західних, в т.ч. вторинних, санкцій для КНР війна в Україні перетворюється на купу санкційних ризиків і ризиків гальмування торгівлі там, де цього могло не бути. Ідеальний варіант для КНР зараз – це як раз завершення війни і утримання рф під санкціями Заходу, які б не були такими важкими як зараз (я маю на увазі вторинні санкції), але все ще блокували б продаж російської нафти та газу в Європу. В цьому випадку санкційні ризики для китайського бізнесу зменшились би до нуля, а дешева нафта та газ залишились би. До речі, зараз ми спостерігаємо переломний момент, не в сенсі визначальний, а в сенсі того, що КНР почав ломати рф у бік зниження цін на газ для КНР до рівня тих, що діють всередині рф. Початок економічної атаки на росіян саме в газовій індустрії не є випадковим. Ця індустрія передбачає довгострокові контракти, оскільки угоди супроводжуються розбудовою інфраструктури. КНР хоче закріпити низьку ціну на газ в контракті саме зараз, поки у росіян немає альтернатив, а потім почне викручувати руки по цінам на нафту. Міф 2: «США та ЄС не мають на КНР впливу, або не будуть жертвувати своїми економічними інтересами у КНР заради України». Якщо взяти статистику по торгівлі між рф та КНР за 2023 рік, то виявляється, що рф експортувала до КНР на 129 млрд доларів, а КНР до РФ – на 110 млрд доларів. За той же 2023 рік до США КНР експортувала на 501,22 млрд доларів, а США до КНР – на 148 млрд доларів. Такий самий паритет між експортом КНР / ЕС у 2023 році склав 500 млрд доларів США / 282 млрд доларів США. Тож товарообіг між ЄС + США та КНР склав 1,4 трлн доларів проти товарообігу КНР з рф у 240 млрд доларів. По-перше, різниця в масштабах показує, хто є головним торгівельним партнером КНР, а хто – молодшим, другорядним. По-друге, паритет у торгівлі з США та ЄС на боці КНР, а це їх внесок у китайський ВВП. Зниження цього паритету в результаті торгових війн може суттєво знизити потенціал зростання ВВП КНР у 2024-2025 рр., а це точно не входить до планів Пекіну. По-третє, частина експорту росіян до КНР – це енергоносії, які КНР може купувати і в інших країнах, наприклад, в країнах Близького Сходу. Тобто у КНР є вибір, а от у Москви такого вибору немає. У разі, якщо китайцям не сподобається ціна на газ з рф, то постачати видобуте Москві доведеться хіба що пінгвінам. І на останок, головне: такий паритет між товарообігом КНР до РФ і КНР до ЄС+США буде завжди, оскільки рф в основному є постачальником до КНР сировини, а КНР є переважно експортером готових товарів. Торгові війни невигідні КНР і їх ризик є найбільшим економічним мотивом, до якого мають прислухатись в Пекіні. На мою думку, для ЄС мир в Україні в кордонах 1991 року дуже важливий через близькість війни до кордонів ЄС. Тобто для них мир це не стільки економічне, скільки безпекове питання, а отже воно матиме пріоритет у перемовинах. Міф 3: «КНР – глобальний гравець, який більше за США та ЄС, і який може потягнути приховане фінансування рф». Китай – це дійсно поважний економічний гравець, з яким потрібно рахуватись, але є багато «але». ВВП КНР, порахований по купівельній спроможності, склав 31,2 трлн доларів, а номінальний ВВП – тільки 17,8 трлн. При цьому, у 2021-2023 рр. номінальний ВВП КНР в доларах майже не змінювався, припинивши зростання ( графік 1 ). Різниця між номінальним ВВП і ВВП, який порахований по купівельній спроможності, дає уявлення про цінову конкурентоспроможність експорту, але одночасно сильно впливає на потенціальний масштаб фінансового сектору країни. Обсяги активів банків і страховиків США + ЄС не можна порівнювати з обсягами тих же учасників ринку в КНР, масштаб їх кредитних ресурсів відрізняється в десятки разів. Не дивлячись на те, що Народний банк Китаю постійно тримає економіку в тонусі на кредитних ін’єкціях, КНР залежний від іноземних інвестицій, а от тут похвалитись немає чим. У 2023 році чисті прямі іноземні інвестиції до КНР впали до тридцяти-річного мінімуму ( графік 2 ). Причина – санкції та переорієнтація hi-tech проектів на ринки Індії, Тайваню, Монголії і т.д. Частково катастрофічне падіння прямих інвестицій в КНР – це ціна за позицію по відношенню до війни в Україні. Тож насправді КНР для подальшого реального розвитку потрібні іноземні інвестиції. Звісно, рф, Іран, Куба та КНДР такі інвестиції забезпечити не можуть, а ризики торгової війни між ЄС+США та КНР взагалі ставлять хрест на перспективах зростання ПІІ в КНР. І на останок, часто чую від колег та ЗМІ таке питання: Чи здатна Україна вести повноцінні перемовини з КНР як рівноцінний партнер? Думаю, що Україна здатна вести переговори з КНР на рівних при підтримці з боку США та ЄС, та при консультаціях з цими нашими партнерами. Блок військово-політичних питань, який цікавить Україну у відносинах з КНР, може бути вирішений в повному обсязі на користь України, при жорсткій позиції ЄС та США у торгових перемовинах з КНР. Росіяни в економічному аспекті виступають по відношенню до КНР більше як жебраки, яким більше нікуди відправляти свій експорт в потрібних їм масштабах. Звісно, є ще питання комуністичної ідеології, є питання партнерства КНР+рф проти НАТО та є європейська бюрократія, якій важко сформувати жорстку позицію ЄС на торгових перемовинах. Але всі ці труднощі мають бути подолані дипломатами. Більшість же економічних факторів – на боці України та її союзників.

15 липня 2024, 01:50

Мало хто буде сперечатись з тим, що літаки, танки та стрілецька зброя перед своєю появою на фронті, як правило, існували у грошовій формі. Гроші – це паливо війни, без них війни не буває. Тож крім фізичної перемоги на полі бою потрібно приділяти значну увагу економічній складовій, яка підживлює військову машину ворога. Тож розберемось, що там у агресора з економікою та фінансами. За офіційною інформацією російського уряду, темп зростання ВВП з січень по травень цього року склав 5%, при річному прогнозі в 2,8%. Інфляція в червні 2024 року досягла 8,6% в річному вимірі. Обидва показники вказують на те, що економіка рф далека від катастрофи. В мене немає 100% довіри до цих цифр, втім оцінок з інших джерел не маємо. Очевидно, що і зростання ВВП є більшим за прогноз, та й інфляція – це не турецькі 71,6%. Враховуючі, що рф втратила зовнішню кредитну підтримку (КНР, КНДР, Куба та РБ – погані кредитори), варто придивитись до економіки агресора, зрозуміти як вона працює і що там можна зламати. Якщо заглибитись у статистику росіян для внутрішнього користування, то стає зрозумілим, що зараз економіка агресора тримається на трьох китах: видобуток енергетичної сировини (історичний тренд); обробна промисловість (пожвавлене державними витратами); будівництво (державні витрати плюс проектні та іпотечні схеми фінансування) Тож коротко розберемо кожний напрямок. Енергоносії Якщо подивитись на графік цін BRENT та URALS, то можна відразу помітити дію санкцій. Від початку війни було щонайменше 6 періодів, коли порушувалась кореляція між цінами BRENT та URALS, а дисконт між ними суттєво зростав. Втім кожного разу росіяни за 3-4 місяці швидко адаптувались до санкцій, і ринок вже у 2024 році рухався вище цінового максимуму, який встановлений для російської нафти міжнародними партнерами України на рівні 60 доларів за барель див. рис. На користь санкцій слід відміти дві тенденції. По-перше, періодичне збільшення дисконту – це удар по російському бюджету. Не було б санкцій – не було б дисконту між BRENT та URALS і росіяни отримували б більше коштів, ніж вони отримали по факту. По-друге, санкції та атаки на російські НПЗ сильно змінюють обсяги експорту російської нафти. Якщо в 2022 році рф експортувала 4,78 барелів в день, то у 2023 році – вже 4,59. В 2024 році в них відбувся сплеск експорту на початку року і далі було його поступове зниження. Поки що найгіршим для росіян місяцем 2024 року можна вважати червень. Тож санкції працюють, але не в тій мірі, яка могла б відчутно розбалансувати фінансову систему рф. Обробна промисловість та будівництво – кейнсіанські рецепти За рахунок продажу нафти росіяни продовжують підтримувати у відносно ліквідному стані офіційні резерви та доформовувати неофіційні резерви. Наявні резерви та субсидії з нафтової галузі йдуть на державні витрати, які спричиняють піднесення обробної промисловості, в основному за рахунок ВПК. Нічого нового в цьому рецепті немає, винайшли його дуже давно, а виклав в своїх працях Дж. М. Кейнс у 40-их роках ХХ ст. Але кейнсіанський вічний двигун може працювати тільки тоді, коли є його фінансування, при чому фінансування не може тривалий час відбуватись за рахунок емісії грошей центральним банком, інакше економіка захлинеться інфляційними ризиками. Для рф зараз це суттєва проблема, оскільки резервів не вистачає на всіх бажаючих отримати державні замовлення, інвестиції та гарантії. Влада активно закликає приватних інвесторів інвестувати в економіку, оскільки вже є розуміння, що власних коштів надовго не вистачить, а КНР, КНДР, Куба та РБ з Іраном – погані кредитори. Короткочасне економічне диво на кейнсіанському двигуні в рф поки що може підживлювати нафтова галузь, але її масштабів також не вистачає на всіх. Будівництво в рф зараз спирається не тільки на систему інфраструктурних проектів, але і на відносно розвинений іпотечний ринок. Галузь переживає такі симптоми захворювання, як: нестача кадрів, зростання собівартості квадратного метра та перегріта система фінансування первинного ринку. Втім іпотека – це лише важіль в системі державних витрат, який знову ж таки наповнюється грошима державних російських банків. Коли розвалиться російська економіка? Через санкції та корумповану систему управління російська економіка зараз знаходиться в значно гіршому стані ніж у 2019-2021 рр. Для початку кризи цілком буде достатньо такого собі «пострілу Аврори» – шоку, який змусить економічних агентів змінити лінію поведінки та викличе панічні настрої. Прикладом є реакція населення та бізнесу на бунт Пригожина. «Пострілом Аврори» для початку кризи може бути: обвальне падіння цін на нафту (варіант розпаду СРСР), смерть путіна або початок відкритої війни між його оточенням, велика техногенна катастрофа і т.д. Втім, мушу визнати, що якщо просто сидіти і очікувати, коли росіяни самі собі організують кризу або коли це зробить колективний Захід, то це може зайняти багато часу, якого у нас немає. Тому над економічною кризою в рф варто попрацювати. Потрібно вживати активних заходів, які стануть каталізаторами негативних процесів всередині рф. 1. Організація кризи в нафтовій галузі . Нафтова галузь залишається постачальником ресурсів, які підтримують профіцит фінансів і вмикають мультиплікативне пожвавлення економіки через обробну та будівельну галузь. Ліквідація лідерських позицій нафтової галузі в рф має стосуватись не тільки цін, але й її спроможності здійснювати значні обсяги експорту. Санкції мають бити по цінах і обсягах експорту нафти в бік цивілізованого світу, а військові операції – здебільшого по обсягах. Для рф має значення не ціна URALS, а виторг, тобто ціна помножена на обсяг експорту. Обсяг може зменшуватись не тільки під тиском санкцій, а й наприклад під впливом активних заходів: вихід з ладу нафтових сховищ, пошкодження трубопроводів, природні катастрофи в місцях видобутку і т.д. Прикладів таких заходів багато, але вони повинні мати більший масштаб, щоб відображатись на економічній статистиці по рф. Окремо слід поглиблювати санкції щодо розрахунків за експортовану нафту. Прагнення рф вести розрахунки в національних валютах з метою обходу санкції призвело до істотного уповільнення таких розрахунків. Показовим прикладом є ситуація в Індії, де обсяг коштів, які там застрягли, вже оцінюється в 50 млрд доларів. По суті, це є наочною ціною відмови рф від долара США та євро. Тож на папері нафтові компанії звітують про обсяги експорту з рф, але кошти за експортовану нафту не отримують. Повторення індійського прикладу з КНР та іншими країнами було б цікавим прецедентом для ізоляції нафтової галузі рф. Нажаль, неочікуванно загальмував проект окремого податку на торгівлю російською нафтою. Такий спецподаток на агресію пропонували на самому початку війни, але потім відкинули ідею як таку, що буде довго реалізовуватись в ЄС, та віддали перевагу ціновій стелі. Але оскільки війна затягується, то ідею з податком варто реанімувати в новому форматі. До бенефіціарів цього податку варто залучити не тільки Україну, але й екологічні фонди країн ЄС та НАТО. Прогнозую, що найближчим часом танкери з російською нафтою почнуть тонути, а це завжди великі екологічні збитки. Окремий удар може бути нанесений по тіньовому танкерному флоту. Росіяни активно відхрещуються від нього, але в його існуванні ви можете не сумніватись. На 14/07/2024 ціна URALS становила 81,47 доларів за барель, при ціновій стелі 60 доларів. Тож нафту за ціною, вищою за дозволену, активно вивозили морем. Також варто звернути увагу на раптове зростання дисконту між BRENT та URALS в травні – червні 2024 року, коли США запровадили санкції проти перевізників нафти, зупинивши приблизно 50 танкерів. Але цей ефект протримався рівно 2 тижні, після чого дисконт почав знову знижуватись. Тож росіяни адаптувались і, вочевидь, замість виявлених кораблів тіньового флоту зафрахтували нові. В цілому, шматування всіх ланцюжків нафтової галузі рф (від видобутку до експорту) може скоротити експорт російської нафти з 4-5 млн барелів в день до 2-3 млн барелів на день, а це вже не дозволить агресору поповнювати резерви і переносити мультиплікативний ефект від заробляння на нафті на інші галузі. 2. Обрізання резервів. Замороження міжнародних резервів рф та коштів частини російських державних компаній – це цікавий досвід для росіян, який прирівнює їх до Ірану. Втім, російські резерви зараз варто розглядати як сукупність наступних складових: Заморожені резерви ЦБР, Фонду національного добробуту та інших фондів за межами рф; Наявні резерви ЦБР та інших фондів за межами рф, якими чиновники рф можуть розпоряджатись (як правило, це резерви в юанях або в місцевих валютах); Наявні неофіційні резерви за межами рф, які формувались істеблішментом країни з 2000 року і по своїй суті є вкраденими коштами. З першою складовою все є більш менш зрозумілим: по суті ці кошти вже не належать рф, хоча юридично за нею числяться. У всякому разі, рф ними точно не може розпоряджатись і пускати на власні потреби. А от з двома іншими компонентами є проблеми. Частина резервів рф в КНР в юанях не може бути миттєво вийнята, оскільки обслуговує торгівлю між двома країнами. Та і виникає питання: ці юані у власності рф мають бути переведені в яку валюту? Бо немає в світі більш ліквідної валюти, країна-емітент якої була б дружньою до рф, ніж юань. З іншого боку, рф з цією війною в Україні стає все більшою проблемою для КНР, яка терпить збитки від санкцій, і для якої торгівля з США та ЄС в 10-12 разів важливіша ніж торгівля з рф. Причиною збитків є рф, при чому останнім часом ці збитки не тільки від санкцій, але вже й репутаційні. Навіщо компартії КНР мати відношення до насильницьких дій рф на території України? Це питання все частіше задають в Пекіні, де розуміють, що для рф Пекін залишається монопольним покупцем останньої інстанції. Завдані китайцям збитки можна компенсувати не тільки зрівнянням експортних цін на газ до КНР з внутрішніми цінами на газ в рф, а й наприклад конфіскацією російських резервів в юанях. Реалізація цього сценарію вже залежить від ефективності української і західної дипломатії в КНР, а саме від того, наскільки точно вдасться дипломатам донести до китайських комуністів ідею, що вся провина за збитки через санкції лежить не на Заході, а виключно на невгамовній рф. Очікувати замороження резервів рф в КНР в тому вигляді, як це відбулось в ЄС та США, не варто, але індійська модифікація «дружнього замороження» цілком можлива. Неофіційні резерви становлять сьогодні справжню проблему. Росіяни не тільки використовують накрадені кошти для інвестицій в економіку рф, але і для обходження санкцій. Звідки по вашому взялось 100 танкерів тіньового флоту, або яким чином рф обходить санкції по ВПК та технологічному устаткуванню. Наші союзники (здебільшого випускники Стенфорду, Кембриджу та Оксфорду) не розуміють, що по суті мають справу з пітерськими бандитами, для який статус общака вищий за офіційні ЗВР центрального банку країни, та і сам общак більший. В перспективі 3-5 років від ефективності розшуку і конфіскації російських неофіційних фондів буде залежати майбутнє не тільки України, але і Східної Європи. Якщо з російськими ЗВР все зрозуміло, і нашими дипломатами у США та Канаді можна тільки пишатись, то от з неофіційними фондами в нас поки що повний провал. Для початку, радив би не призначати на високі державні посади людей, які приймали участь у російському ландроматі (відмиванні російських грошей) в Україні, Молдові та країнах Балтії, а вже призначених – негайно звільнити. Потрібно пришвидшити ідентифікацію, облік і розслідування ландроматних справ. Ниточки від російського Газпрому, Роснафти і навіть канцелярії путіна до віл на Кіпрі, Ніці, Монте-Карло та інших курортах часто проходили через українські, молдовські та балтійські банки. Ці ниточки мають опинитись в руках слідчих і привести нас до активів, які мають бути конфісковані. Мені дуже шкода, але ні нам, ні нашим союзникам тут похвастатись немає чим. На мою думку, «опрацювання» активних заходів по неофіційним фондам рф є зараз більш важливим ніж заходи по штучному згортанню нафтової галузі рф. Оскільки такі фонди є свого роду буфер-запасом, який дозволяє путіну пом’якшувати санкційні удари по ціні та обсягах експорту нафти, і це показав весь 2022-2023 року. 3. Відлучення від технічного прогресу. Звіряча поведінка путінців в Україні показує, що вони все ж таки застрягли на якомусь початковому етапі еволюційного розвитку, а мавпоподібним – високі технології ні до чого. Росіяни дуже мало виробляють власних продуктів, які розраховані на кінцеве споживання. Тимчасове піднесення ВПК, машинобудування та інших складних галузей не гарантує їм технічного лідерства. Тим більше, що літаки з імпортозаміщеними деталями падають, кораблі тонуть, а якась частина продукції, яку вони називають російською, на 95% виробляється з контрабандних деталей. Відлучення росіян від прогресу має продовжуватись, при чому краще, щоб це було саме в сегменті устаткування для виробництва, а також для промислового або комерційного транспорту і зв’язку. Помилка України і союзників в 2023 році полягала в тому, що санкції сприймались як вирок, який має бути виконаний. Проте в економіці юридична логіка не працює. Заборона або обмеження викликає зворотню реакцію і ворог швидко адаптується. Тому санкційна гра нагадує гру в шахи. Не існує якихось 1-2 санкцій, які б могли через місяць пустити економіку рф по Світу в лаптях. Та і самі по собі санкції без підтримки активних силових заходів впливу, а також без штучного скорочення всіх видів російських резервів не зможуть бути ефективними. Комплексність, своєчасність, зацікавленість союзників (в т.ч. матеріальна) та безперервність – ось в чому рецепт перемоги на зовнішньому економічному фронті. Я думаю, Україна та союзники мають непогані шанси досить оперативно загнати рф у глухий економічний кут. Зараз видно, що путін кудись поспішає. Безглуздий візит Орбана в форматі Київ-Москва-Пекін, звірячи теракти в Києві та в інших містах України, орієнтовані на залякування українців, численні скарги російських експортерів на розрахунки з КНР, невдалий травневий візит путіна до КНР і т.д. – забагато цих факторів, показують що Кремлю потрібна передишка. Тож, основне завдання на найближчі три місяці – підсилити активні заходи впливу по нафті, резервам і технологіям. Підсилення боротьби на економічному фронті збереже багато життів наших громадян. А от для остаточної перемоги варто позбавити шахіста-агресора не лише кількох ключових фігур, а й частини кінцівок, що не можна було грати тими фігурами, що залишились. Віталій Шапран

25 червня 2024, 01:57

В червні цього року G-7 прийняла дуже знакове рішення: про виділення Україні 50 млрд доларів фінансування, яке буде обслуговуватись за рахунок конфіскації доходів від російських активів. За результатами цього ж засідання G-7 в своєму комюніке зазначила, що Ьосія має «покласти край своїй незаконній агресивній війні та заплатити за завдані нею збитки Україні». Збитки оцінили в 486 млрд доларів. Обидві події дуже знакові, оскільки до законодавчо затвердженої ініціативи США та Канади з конфіскації російських суверенних активів тепер приєднались ЄС та інші члени G-7. Хтось може зауважити, що мова поки що йде лише про конфіскацію доходів від заморожених активів, але є причини, за якими в нашому конкретному випадку принципової різниці між активами і доходами від цих активів немає. По-перше, в США та Канаді в питанні конфіскації російських активів поставлено крапку: на рівні національного законодавства затверджена і можливість такої конфіскації та її алгоритм. По-друге, керівництво Euroclear (депозитарію цінних паперів із штаб-квартирою у Брюсселі) не раз офіційно заявляло, що юридично немає ніякої різниці між конфіскацією заморожених активів і доходів від них. Керівництву Euroclear можна вірити, оскільки основний тягар юридичних ризиків лягає саме на цю установу, де знерухомлена суттєва частина російських суверенних активів. Тож 12-13 червня сталась історична подія, коли G-7 повідомила Україну про початок конфіскації російських активів на користь України, а Ьосії нагадали, що за завдані війною збитки потрібно заплатити 486 млрд доларів. 24 червня (вчора) представник ЄС із зовнішньої політики Жозеп Боррель підтвердив готовність ЄС відправити 2,5 млрд євро доходів від російських активів вже до кінця поточного року. За словами пана Борреля, перший транш очікується вже в липні цього року. А тепер хочу нагадати частину своєї аналітичної статті для ІА «Інтерфакс-Україна» «Економічні причини війни» від 10.06.2022: « Російські активи, заарештовані на Заході, підуть на військову, фінансову та економічну допомогу Україні, адже за зруйновані міста, села, дороги та бізнес треба платити, тому цих активів РФ уже ніхто не поверне ». Два роки пройшло до того як прогноз почав збуватись, і я вдячний всім, хто мав відношення до роботи на непоганий результат, але ми все ще на старті. Україні потрібно пожвавлювати процес конфіскації російських активів та одночасно розширювати базу такої конфіскації. Регулярно зустрічаю цілковиту маячню про те, що питання конфіскації російських активів є юридичною проблемою. Немає ніяких проблем, оскільки в США та Канаді вже розроблена і впроваджена конфіскація таких активів на законодавчому рівні. Так вже влаштована G-7, що там не політики обслуговують юристів, а юристи обслуговують політиків. Тому проблема зовсім не в юридичній площині. Проблеми інші, і над ними потрібно працювати. Давайте зупинимось на кількох з них (для прикладу): 1. ЄС зовсім не боїться образити рф. Так, лідерам ЄС доставляє дискомфорт можлива відповідь рф на конфіскацію. Проте симетричної відповіді там не буде, оскільки в рф немає стільки європейських активів, скільки заблоковано в ЄС. Але проблема в тому, що європейський бізнес, який демонстративно пішов з рф, зараз приходить до своїх національних урядів за компенсацією. Наприклад, в Фінляндії уряд допомагав фінським постраждалим компаніям за власний кошт, хоча не був зобов’язаний це робити. В Німеччині компанії, які втратили активи в рф через механізм страхування експортних ризиків, мають офіційні претензії до уряду. У Франції, наприклад, концерн Renault, який пішов з рф ще на початку війни, у 2023 році показав збитки у сумі близько 4 млрд євро. Таких прикладів дуже багато. І хоча я не думаю, що вони сукупно подолають позначку в 50 млрд євро, але ми як раз і маємо враховувати цей фактор, щоб москалі не шантажували окремо кожну країну ЄС відносно незначними сумами порівняно з їх знерухомленими активами. Було б раціонально і дуже дипломатично, щоб саме Україна виступила з ініціативою частину конфіскованих G-7 російських активів спрямувати на компенсації постраждалим компаніям в ЄС. 2. Звісно, всього обсягу заморожених російських активів (на цей момент) не вистачить, щоб покрити збитки від війни для України і збитки європейських компаній від втрати бізнесу в рф. Саме тому Україна має офіційно розпочати полювання на неофіційні фонди рф – це кошти, які російські чиновники та спецслужби вивозили з рф починаючи з 2000 року. Тут взагалі не існує проблеми їх конфіскації, оскільки це брудні гроші, які зараз використовує рф для обходу санкцій. Складність лише в ідентифікації цих неофіційних фондів. І тут Україні пощастило. Суттєву частина вкрадених коштів росіяни вивозили через Україну, Молдову та країни Балтії. Тому частина ключів від неофіційних російських фондів знаходиться саме в руках нашої влади, але потрібні зусилля для того, щоб розпочати розслідування численних епізодів відмивання російських грошей з 2003 по 2023 рр. Банкіри, які цим займались, добре відомі, частина з них не тільки перебуває в Україні, але ще і займає посади в державному секторі. Тому, звісно, наші зарубіжні партнери на початку діалогу про справедливий розподіл конфіскованих коштів вправі задатись питанням: що зробила Україна для полювання на російські неофіційні фонди? А нашій владі слід зробити кілька простих кроків, щоб було що відповісти на це важливе питання, і, звісно, показати результати. 3. Країни G-7 уважно спостерігають за тим, куди вони відправляють кошти. Тому Україна має продовжити розбудовувати інфраструктуру відновлення, а різного роду корупційні скандали, або непорозуміння нам явно не на користь. Я тут більший оптиміст ніж західні ЗМІ, оскільки саме наявність скандалів, звільнень та судових процесів показують, що в Україні триває боротьба з корупцією. Але мушу погодитись, що фон цієї боротьби заважає нашим партнерам більше виділяти коштів Україні та швидше приймати рішення по конфіскованим активам. Вихід з цієї ситуації – побудова зрозумілої та комплексної системи відновлення країни та фінансування оборони і поточних потреб. 4. Мені дуже не подобається ситуація, яка триває з 2022 року, коли інформаційний фон наповнений божевільними експертами, які розповсюджують інформацію, що мовляв «Україні ніколи нічого не дадуть» і т.д. і т.п. Але проблема в тому, що така риторика проникла зі ЗМІ до реальних прогнозів владних структур. Сьогодні, маючи 0,5 трлн заморожених активів російської держави і росіян та ще приблизно стільки же неофіційних фондів, більшість українських державних структур виходить з того, що «ніяких російських активів конфіскувати не будуть». Більше того, ці прогнози вже почали тиснути на економічне майбутнє. Україна намагалась запустити процес списання боргів, який поки що не отримав схвалення кредиторів, але вже наробив галасу. Також в медійному просторі і у владних структурах з’явилась купа підозрілих осіб, яка анонсує підвищення податків. При сукупному державному боргу близько 152 млрд доларів та податкових надходженнях до 20 млрд доларів на рік, на фоні сотень мільярдів доларів знерухомлених активів росіян, в нас з’явились «корифеї», які пропонують обкласти податками манікюрниць, ліквідувати спрощену систему оподаткування і збільшити залежність надходжень від корумпованих податків (таких як ПДВ та акциз). Описаний тренд є не просто нераціональним, але й проблемним для України. Звісно, росіяни вже ніколи не отримають ті, активи які було знерухомлено. Це підтверджує не тільки позиція G-7, але й початок конфіскації доходів від російських активів, які мають такий самий юридичний статус, що і самі активи, що підтверджено Euroclear. Україні було б раціонально отримати більший рівень доступу до російських активів, не тільки щоб не допустити негативних економічних трендів та поставити на місце фіскальних ідіотів, але й щоб позбавити рф інструменту фінансування агресії та номінальних валютних резервів. Станом на зараз абсолютно всі можливості для цього є, залишилось ними скористатись. І не можна не згадати нашого українського класика Т.Г. Шевченко: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає!». Віталій Шапран

20 червня 2024, 20:47

Прийняв участь у засіданні УСПП з питань доступу підприємців до кредитів. НБУ анонсував стратегію, але не показав її нікому. З анонсу стратегії випливає, що нас очікують не ринкові реформи, а перелік заходів адміністративно-господарського типу з розширення кредитування. Принаймні слово «ринок» в анонсі я не побачив, а з урахуванням зростання частки держави в банківському секторі наша банківська система все більше стає схожою на Держбанк СРСР, що дивно для країни з ринковою економікою. Втім, будемо критикувати стратегію коли, вона з’явиться, поки що бачимо кволий анонс. Тому зараз не про стратегію, а про проблематику кредитного ринку: 1. Поточне зростання кредитування не слід сприймати як перемогу. Проблема в якості такого зростання та в його впливі на економіку, оскільки в мирний та в воєнний час воно принципово різне. Роздмухування кредитів на безпековий сектор під час війни – це об’єктивна та першочергова необхідність, але в загальній статистиці зростання таких кредитів не несе того потенціалу зростання ВВП, що за мирних умов. До цього ефекту слід додати зростання частки офіційного сектору, яке відбулось через зростання ролі держави в економіці і об’єктивно підтверджується зменшенням частки готівки в загальному грошовому обігу. Більша частка офіційної економіки тягне за собою зростання кредитування. Тож якщо зважити на інфляцію, зростання офіційного сектору, загальне зростання ВВП та відняти оборонний сектор – то реальна кредитна підтримка економіки не зростає, хоча номінальні цифри вказують на цей процес. Тому бізнес і скаржиться на дефіцит кредитної підтримки на фоні райдужної статистики. 2. Ще гірша ситуація зі ставками. За часи незалежності в Україні так і не народились індикативні ставки кредитного ринку, а НБУ продовжує «продавати» середньозважені зі статистичної звітності, які по факту є середньою температурою по лікарні з урахуванням моргу. Тому номінально нам розповідають про 16,5%, в реальності ж це майже вартість ресурсів для банків від НБУ, а під 17% річних в нас займає Мінфін через ОВДП. То що наші банки такі собі благодійники: віддають гроші дешевше ніж беруть? Звісно ні, просто нам не показують реальні ефективні ставки, які включають в себе комісію. Як приклад, нижня межа ставок по кеш-кредитам на 20.06.2024 року: ПУМБ 52,86%, ТАС 42,48%, Юнекс 66,24%, Приват 37%, Райф 34,96% і т.д. Ставки можна подивитись тут на Мінфіні. Так, ринок cash-кредитів дорогий, але і наведена нижня межа вартості. Тобто при інфляції 3,3% реальне навантаження на позичальника просто космічне. 3. Конфуз зі ставками сьогодні обумовлений не тільки війною і слабкістю страхування від військових ризиків, але й наступними чинниками: (А) Розбалансована монетарна політика з систематичними грубими помилками в інфляційних прогнозах призвела до підтримки необґрунтовано високого процентного навантаження, в т.ч. на позичальників prime-сегменту. (Б) Зарегульованність банківського кредитування та в цілому роботи банків, які іноді витрачають значну частину ресурсів на вимушену підтримку резервів по активним операціям. (В) Вкрай невдале збільшення податкового навантаження на банки, яке було ініційоване парламентом в формі збільшення податку на прибуток для банків вдвічі. Законотворець переслідував мету витягти частину зароблених банками коштів саме від депозитних сертифікатів НБУ, але під базу оподаткування потрапило і зароблене від кредитних операцій. То що ми хочемо від банків? Зріс кредитний ризик через війну, вдвічі збільшився податковий тиск, НБУ продовжує штампувати нові і нові вимоги до банків в гонитві за європейською регуляторною модою, наче в нас і немає війни, а вони мають кредитувати під 16,5%? Саме тому ми і бачимо об’єктивну картину з реальними ставками від кілька десятків відсотків, при інфляції в 3,0-3,3%, що менше таргету. В ринковій економіці так не буває, що щось береться невідомо звідки. Фіскали радісно подоїли банкірів і повали це як помсту за надприбутки від ДС НБУ, тепер отримайте у відповідь супер маржу. Окремо слід сказати про страховий ринок. Вперте посилення регулювання з боку НБУ приводить до масової ліквідації страховиків, регуляторні вимоги в Україні до страховиків місцями вже більше ніж у ЄС, і це на фоні дефіциту страхового покриття ризиків, які частково переносяться на Державний бюджет. 4. На фоні зловживання адміністративним впливом, на кредитному ринку можна помітити абсолютно нульовий результат в галузі покращення роботи механізму монетарної трансмісії. В Україні відсутня легальна можливість для секьюритизації активів банками, дуже слабо розвинутий ринок облігацій банків, страховиків і фінансових компаній. Ринок настільки зарегульований, що перетік капіталу між його секторами сильно ускладнений. На цьому фоні взагалі немає інструментарію, який є каталізатором роботи монетарної трансмісії, типу відсоткових деривативів чи ABS, я вже не кажу про потребу сектору страхування у таких специфічних інструментах як cat-бонди. Ми продовжуємо сповідати інфляційне таргетування (ІТ) і за останні 10 років мало що зробили для покращення його якості. Сам НБУ підтверджує, що реакції ринку на зміну облікової ставки очікують від 6 до 18 місяців. 5. В нас до сих пір перекритий канал перетоку кредитних ресурсів під іноземних банківських груп на національний кредитний ринок. В Україні нараховується 14 банків з іноземним капіталом, на материнські структури яких припадає близько 0,5 трлн доларів США ліквідності. Але оскільки на ринку присутній яскраво-виражений валютний ризик – ці ресурси потенційно доступні лише нашим експортерам. Зарегульованність операцій банків на валютному ринку призвела взагалі до парадоксу, коли ставки за валютними депозитами в українських банках коливаються від 0,1% до 1,5%, на фоні поточної дохідності по казначейськім зобов’язаннями США на рівні 4,3-5,3%. В країні на руках у населення від 20 до 60 млрд доларів США, які можуть бути залучені банками, але хто їх туди понесе під 0,1%, тому вони продовжують або лежати під матрацами, або служити обіговими коштами у тіньовому секторі. Все це відбувається на фоні зростання валютних резервів НБУ до історичних рекордів, помилкових спроб штучно девальвувати гривню в угоду короткостроковим фіскальним інтересам і виділення все нових і нових траншів допомоги і кредитів нашими іноземними партнерами. З урахуванням останнього рішення G-7 в Україні немає проблем з надходженням валюти, в Україні є проблеми з валютною політикою НБУ, який загрався в «ринковий курс», розгойдав ринок, а тепер продовжує розтрачувати ЗВР. Думати потрібно про те, як прийняти в економіку, яку обслуговує грошова маса в еквіваленті 40 млрд доларів США, зовнішній потік у 50 млрд на рік. Тож на порядку денному – суттєва реставрація монетарного режиму в угоду нашим національним інтересам та розбудова кредитного ринку так, щоб це на собі відчули підприємці і населення, а не відбувалось лише в солодких розповідях НБУ. От тому я цілком розділяю глибоке занепокоєння членів УСПП рівнем кредитної підтримки бізнесу, і загалом підтримую ідею залучення до вирішення цього питання РНБО, тим більше що до окремих членів керівного складу НБУ є ну дуже багато цікавих питань крім кредитного ринку. Звісно, дуже добре, що державні програми кредитування підкріплюють економіку. Так і має бути, але це лише тимчасові «милиці» для кредитної системи, яка має рухатись до ринку, такого як у США, ЄС чи навіть хоча б у Туреччині, а не перебувати в стані перманентної інвалідності. Віталій Шапран

14 березня 2024, 22:24

За Біблією, після того як Адам і Єва скуштували плід з дерева пізнання добра і зла, вони усвідомили свою голизну і зробили собі пояси з фігового листя, щоб прикрити її (Буття, 3. І). У метафоричному вживанні цей вислів означає: благопристойне прикриття ганебних вчинків. Зниження ставки НБУ до 14,5% – це формальний крок в правильному напрямку, але все ще недостатній для того, щоб ліквідувати надмірні втрати Державного бюджету і підсилений процентний тиск на позичальників PRIME-сегменту, включаючи Мінфін. Кардинальних змін в грошово-кредитній політиці не відбулось, поточним зниженням вчергове прикрили системні проблеми в монетарній сфері, як колись Адам та Єва прикривали свою голизну фіговим листям. Але про все по порядку. 1. Катастрофічний ефект для системи державних фінансів. Підсумки роботи НБУ за 2023 рік вже майже підбиті, рік завершився, і хвалитись крім високих з/п Правлінню немає чим. НБУ перерахує до Держбюджету 2024 року всього 17,7 млрд грн, замість раніше запланованих 100 млрд грн. До цих прямих втрат Державного бюджету слід додати підвищені витрати Мінфіну по ОВДП, дохідність яких була прив’язана до ставки НБУ, та значний удар по спроможності Мінфіну позичати кошти через ОВДП з ринку під тиском конкуренції з депозитними сертифікатами НБУ. Важливо, що удар по ліквідності системи державних фінансів прийшовся як раз на момент зростання потреб з боку Міноборони для підготовки до контрнаступу. Як кажуть, «дорога ложка до обіду», тобто гроші були дуже потрібні на з/п військовим, мобілізацію та закупівлю озброєння у 2022-2023 рр., а не у першому кварталі 2024 року. 2. «Данилів податок». Втім, як виявилось і «після обіду» грошей Держскарбниці від діяльності НБУ дісталось малувато. Відомий «податок на банківський прибуток Гетманцева», який мав виступити компенсатором втрат від високої облікової ставки НБУ, провалився. Загалом, витрати банків на податок на прибуток склали 73,5 млрд грн, підвищення податку принесло номінально (приблизно) 45-50 млрд грн, що навіть не компенсує прямих втрат бюджету від перегляду прогнозу по прибутку НБУ за 2023 рік. Банки миттєво відреагували на надмірне фіскальне навантаження красномовною статистикою щодо обсягу прибутку. Якщо порівняти прибуток банків до оподаткування за 9 місяців 2023 року та цей же показник за весь 2023 рік, то побачите цікаву статистику. В цілому по системі прибуток до оподаткування виріс майже на 25%, зокрема: у держбанків – на 21%, у банків з іноземним капіталом – на 36%, а от у банків з українським капіталом – тільки на 13,5%. Тобто вітчизняні банкіри увімкнули оптимізаційний механізм. Методологічно вірно було б оподатковувати доходи від депозитних сертифікатів НБУ, щоб не зачіпати кредитну активність банків, але на це ніколи не погодиться НБУ, оскільки це заблокує механізм таргетування інфляції. Тож тепер всі банкіри (і ті, хто заробляв на ДС НБУ, і ті, хто кредитував реальний сектор) будуть платити 50%. Це означає, що по привабливості саме тих банківських операцій в Україні, які підживлюють економічну активність, завдано серйозного удару. При цьому податкові ухилянти серед банків трохи пом’якшують ситуацію, а от іноземці, які працюють «в білу», навряд чи будуть спрямовувати кошти на наш кредитний ринок, знаючи про те, що на виході від заробленого потрібно буде віддати 50%. Тож «Данилів податок» для банків так і не став повноцінним компенсатором жорсткої монетарної політики, але поставив під питання подальший розвиток кредитування та почав стимулювати банки ухилятись від оподаткування. При наявності податкових ухилянтів такий податок взагалі не може бути ефективним компенсатором, а от гальмувати кредитування він цілком здатний. Більше того, статистика 2023 року показує, що 57% податку на прибуток приходилось на держбанки, які могли через дивіденди і так перерахувати прибуток до Держбюджету. Через фактор Держбанків реальний ефект від підвищення податку на прибуток банків для держави склав не 45-50 млрд грн, а 20-22 млрд грн. Раціональніше було б своєчасно внормувати монетарну політику НБУ та зробити репрофайлинг портфелю ОВДП у власності НБУ, ніж вмикати податкові фантазії, які тільки поглибили розбалансування банківського сектору і наробили нових проблем. 3. Про прибуток НБУ для бюджету 2025 року. Пункти 1 і 2 – це більше про минуле, але поговоримо про майбутнє. Справа не тільки в тому, що зараз реальне процентне навантаження (з врахуванням інфляції) на позичальників більше, ніж коли ставка НБУ була 25%, справа в тому, що вже зараз НБУ запустив свої лапи до Держбюджету 2025 року. Якщо ви подивитесь на малюнок, де відображено динаміку заборгованості за депозитними сертифікатами НБУ, то побачите, що до війни заборгованість за ДС НБУ була 50-100 млрд грн, а потім наблизилась до позначки 300 млрд грн. Пікові навантаження на заборгованість по ДС НБУ приходились на новорічні «фестивалі ліквідності»: 03.01.2023 – 467,21 млрд грн, та 28.12.2023 – 479,96 млрд грн. Зростання заборгованості за ДС НБУ в 2-3 рази та зростання вартості для НБУ цих ДС призвело до суттєвого зменшення прибутку НБУ. І звісно ж, це монетарне свято відбувалось за рахунок Державного бюджету країни, яка веде війну. Але той факт, що заборгованість за ДС НБУ і в 2024 році залишається на рівні більше 300 млрд грн, а ставки за ДС НБУ хоч і знижуються, але дуже повільно, вказує на те, що прибуток НБУ за 2024 рік буде також незначним. І хоча ще є час змінити ситуацію, але витрати на «таргетування інфляції» у січні-лютому 2024 року вже відбулись, і на суму цих витрат зменшиться прибуток НБУ. І от тут виникає юридичний казус. З одного боку, Законом «Про НБУ» чітко встановлено, що прибуток не є метою діяльності НБУ і це дає певний імунітет НБУ від звинувачень в малому прибутку. Але з іншого боку, все це «таргетування інфляції» фінансується за рахунок Держбюджету, і тому завдання збитків Державному бюджету через ті ж ОВДП, які прив’язані до ставки НБУ, ніякого імунітету не дають. А оскільки витрати на таргетування інфляції вже відбулись, виникає питання їх доцільності для підтримки інфляції на рівні нижче таргета, а саме: 4,7% у річному вимірі у січні, і 4,3% у лютому 2024 року. 4. Систематичні помилки у прогнозах з катастрофічними наслідками . Коли центральний банк впливає на рівень ставок, він повинен дивитись не стільки на поточну інфляцію, скільки на інфляційний прогноз. Так відбувається тому що вкладник (позичальник) має оцінювати, як його майбутній дохід від депозиту співвідноситься з темпом інфляції. Нажаль, більшість тих, хто пише про монетарну політику в Україні, упускають цей важливий момент. Тож ставка 14,5% при поточній інфляції 4,3% насправді може показувати лише на поточне процентне навантаження на позичальника, або на дохід вкладника. Протягом року все буде виглядати інакше. Відкриваєм прогноз до інфляційного звіту НБУ за липень 2022 року і з’ясовуємо, що НБУ прогнозував інфляцію у 2022 році на кінець року на рівні 31%, у 2023 році – 20,7%, у 2024 році – 9,4%. Тепер відкриваємо прогноз за липень 2023 року і бачимо вже інфляційний прогноз на кінець 2023 року 10,6%, а на кінець 2024 року – 8,5%. По факту ж в 2022 році ми мали інфляцію 26,6%, у 2023 році – 5,1%. Тож ми маємо систематичну помилку в інфляційних прогнозах. Через цю помилку НБУ аргументовано тримає ставку вище ніж було б потрібно. Контроль за якістю прогнозів НБУ мала б здійснювати Рада НБУ, але там штучно утворили «пишну більшість», та ще й ліквідували Секретаріат Ради. Все це монетарне свято за рахунок Уряду (читай платників податків) продовжується з 2022 року. Монетарна політика НБУ, нажаль, послаблює нашу країну і здатність до економічного супротиву викликам війни. Але в кейсі березня 2024 року є одна показова деталь. На початку 2024 року в НБУ зазначали: «НБУ зможе повернутися до зниження облікової ставки у другій половині року, якщо макроекономічна ситуація розвиватиметься близько до базового сценарію, а ритмічність надходження міжнародного фінансування відновиться». Опитування банкірів, яке провело ІА «Інтерфакс-Україна», показало, що більшість банкірів не очікували зниження ставки, і орієнтувались саме на другу половину 2024 року. Отже, керуючись помилковими власними прогнозами, НБУ своїми заявами вже вкотре вплинув на очікування ринку в гірший бік. Тож ми маємо справу з парадоксом: монетарний регулятор, який відповідає за фінансову стабільність, сам роздмухує негативні очікування учасників ринку, тепер вже не тільки прогнозами, але й заявами щодо планів по обліковій ставці. З другої половини 2022 року я систематично закликаю НБУ більш агресивно знижувати ставку. Фактичні дані по інфляції та систематична помилковість інфляційних прогнозів НБУ вказує на те, що такі заклики були обґрунтованими. Але впродовж 2-х років війни НБУ продовжує проводити помилкову монетарну політику, яка віддаляє Україну від перемоги та створює купу дисбалансів на внутрішньому ринку. «Фігова ставка» разом з «податком Данила», нажаль, доповнюють один одного і значно послаблюють нашу економіку і фінансову систему, яка є основою для протидії російській агресії. Звісно, підґрунтям для зловживань в монетарній сфері стала повна безконтрольність Правління НБУ та понівечена Рада НБУ, на яку Конституцією України покладено функцію контролю за монетарною політикою НБУ і яка вже майже рік працює не в повному складі, а з жовтня 2023 року – без голови Ради НБУ. Віталій Шапран

15 січня 2024, 23:31

На минулому тижні світ сколихнула новина, що США проводять консультації з країнами G-7 щодо конфіскації російських активів на користь України. Об’єктивну інформацію вже спробували залити скепсисом симпатики країни-агресора в Європі та кремлівські агенти в Україні. Тож спробуємо розібратись, чи можливо Україні стати корифеєм фінансового мистецтва війни: воювати з росіянами і відновлювати економіку за гроші росіян? Скільки коштів? Заморожені російські активи за межами рф зараз складаються з трьох компонентів: Суверенні активи росіян – це золото-валютні резерви Центрального банку росії (ЦБР), кошти Фонду національного добробуту (ФНД), а також кошти та активи державних установ, фондів, державних компаній та банків. Активи російських олігархів та бізнесу, які знаходяться під санкціями ЄС, США, Великобританії, Японії, Швейцарії, Канади, Австралії та інших країн. Неофіційні фонди росіян, які були виведені з рф з часів розпаду СРСР. На початку агресії в росії відбувся виток інформації щодо активів, над якими втратив контроль Центральний банк рф. Виток відбувся через Державну думу, один з депутатів якої виніс точну інформацію про суму заморожених активів ЦБР – загалом це 392,5 млрд доларів. Через тиждень після цього витоку міністр фінансів рф Антон Сілуанов виступив із заявою, що рф втратила контроль над своїми міжнародними резервами у сумі близько 300 млрд доларів. Насправді, оцінки, які проводились за довоєнною звітністю ЦБР, вказують, що саме цифра 392,5 млрд доларів більше схожа на правду. Тож, в залежності від ціни золота та курсу євро до долару США загальну вартість резервів, над якою втратив контроль ЦБР, можна оцінити у сумі близько 400 млрд доларів. Звісно, в цю оцінку не входять активи численних російських державних установ або державних компаній типу Газпрому чи Роснєфті і т.д. Тому якщо з цих 400 млрд доларів десь щось загубилось, то варто буде розшукати за яких обставин це відбулось і хто в цьому винен. Загалом, якщо скласти до купи всі три компоненти, то загальна сума активів росіян за кордоном, які підлягають знерухомленню, становить 1 трлн доларів США, з яких активи ЦБР – близько 400 млрд доларів. На шляху до повної ідентифікації всіх російських грошей, які опинились в США та інших країнах G-7, є певні складнощі: По-перше, первинні суб’єкти фінансового моніторингу (банки, депозитарії, зберігачі і т.д.) не поспішають повідомляти органи фінмоніторингу про замороження таких активів. Чим довше такі активи залишаються на рахунках – тим вигідніше це фінансовим установам. Тому дані про суми заморожених активів за повідомленнями інформаційних агентств і офіційна статистика від влади країн ЄС чи США все ще відрізняються в рази. Але поступово офіційна статистика наближується до оціночної. По-друге, значну частину активів росіян за межами рф ще потрібно знайти. Росіяни впродовж як мінімум 20 років вивозили капітал нелегальним шляхом, ховаючи ці кошти в оффшорах, на рахунках підставних інвестиційних банкірів та інвестиційних фондів з сумнівною репутацією, а зараз ще і в крипто-валютах. Неофіційні фонди державних установ рф, чиновників та олігархів не менші за номінальні золотовалютні резерви ЦБР. Тож, якщо нічого не робити з розшуку російських активів, то десь 500 млрд доларів можуть бути ідентифіковані вибірково. Насправді ж, розшук цих активів в світі тільки починається. Яка протидія з боку рф? Росіяни діють в своєму неповторному терористичному стилі: шантаж та залякування – їх головні інструменти. Але виявилось, що росіянам немає чим шантажувати. З перших днів агресії був ускладнений вихід іноземців з бізнесу в рф. Президент путін особисто видає дозволи на вихід іноземних компаній з рф, але при репатріації капіталу з рф з іноземців беруть податок 15% та значна частина їх коштів застряє на спеціальних рахунках. У листопаді 2022 року ЦБР єдиний раз опублікував статистику по таким спец рахункам, на них виявилось близько 3 млрд доларів. В російському експертному середовищі зараз є різні оцінки залишків коштів на цих рахунках: від 5 до 17 млрд доларів. Але в будь-якому випадку, навіть при максимальних оцінках такий обмінний фонд в 10-15 разів менший ніж у росіян застрягло тільки в депозитарії Euroclear, не кажучи вже про всі знерухомлені кошти ЦБР. Тож, слабкий обмінний фонд – слабка переговорна позиція. Іноземний бізнес потроху тікає з рф. Процвітають схеми обміну, коли активи в рф переходять росіянам, а їх закордонні активи – іноземцям. Другий популярний метод – це зменшення масштабів бізнесу в рф. Той же американській Citibank розпродає свій кредитний портфель в рф. Часто буває так, що на папері іноземна компанія ще працює в рф, але масштаби її бізнесу скорочуються в рази. За 2022 рік за офіційною статистикою іноземці з рф вивели приблизно 40 млрд доларів, в 2023 році ця цифра буде вдвічі меншою. Але ті компанії, що залишились працювати, предметом націоналізації стати не можуть, особливо компанії з реального сектора. Практика перехоплення контролю над іноземними компаніями на користь російської держави показала, що націоналізація, як правило, завершується згортанням бізнесу і скороченням штату працівників. І на останок, росіяни люблять лякати європейців тим що вони «готують потужну команду юристів для звернення в європейські суди». Мовляв, конфіскація активів ЦБР та інших російських активів – це порушення права приватної власності. Нічого крім кремлівської пропаганди такі висловлювання не містять. 1) А як на рахунок порушення прав на життя та на власність мешканців Маріуполя, Бахмута, Авдіївки, Херсону і т.д.? Мова йде не про конфіскацію активів заради задоволення чиновників ЄС, або бізнесменів з ЄС, а про компенсацію значних збитків, завданих росіянами Україні. 2) А що з правом на приватну власність, наприклад, у французького концерну Renault, який після виходу з рф у 2022 році вимушений був офіційно списати збитки в сумі 1,36 млрд євро? Вочевидь відповіді на ці питання російські чиновники та їх представники не зможуть надати в суді. Саме тому суверенні фонди рф, в принципі, приречені на конфіскацію. Тим більше, що їх номінальний власник – ЦБР – бере безпосередню участь у війні в Україні, обслуговуючи військових рф і насаджуючи рубль на окупованих територіях. Найближчий по часу прецедент, який би був схожий на конфіскацію російських активів – замороження та часткова конфіскація золото-валютних резервів Центрального банку Ірану з боку США. Міжнародний суд ООН у березні 2023 року розглянув позов іранської сторони і вивів з-під позову ЗВР іранського центробанку, визнавши його некомерційною установою, а значить – винним у завданих збитках. Випадок з Іраном не зовсім тотожній до України, оскільки при ісламській революції не було таких масштабних руйнувань як від нападу росії на Україну. Тим не менш, при розгляді у суді ООН чиновники США використали прецедент завдання збитків при підриві американської бази в Лівані у 1983 році. Тоді при теракті в Лівані постраждала 241 особа. Звісно, масштаб трагедії не є порівняним з кількістю постраждалих в Україні в 2022-2024 рр., але сутність та сама. Створений іранцями судовий прецедент через 40 років після заморозки їх активів вказує на те, що шанси росіян відстояти право на заморожені за межами рф суверенні активи близькі до нуля. Монетарні таємниці конфіскації Американці зробили дуже багато для того, щоб втілити ідею конфіскації російських активів на користь України. Найбільш цікавим є законопроект H.R.4175, який вже пройшов профільний комітет Конгресу і є двопартійним. Саме він і стосується російських суверенних активів, під визначення яких підпадають не тільки ЗВР Центробанку, а й всі державні російські активи, заблоковані в США. Цікавим є і законопроект «The Asset Seizure for Ukraine Reconstruction Act», представлений 28/11/2023 сенаторами Шелдоном Вайтхаусом (Sheldon Whitehouse) та Ліндсі Гремом (Lindsey Graham). Законопроект як раз і дозволяє конфіскацію активів у російських підсанкційних олігархів, яких автори законопроекту влучно називають клептократами. Втім, на мою думку, саме H.R.4175 при його віддзеркалені в ЄС може надати вагому і швидку фінансову підтримку Україні. Єдиним бар’єром на цьому шляху зараз залишається ЄЦБ. Чиновники ЄЦБ неодноразово висловлювали свої побоювання, що не тільки конфіскація, але навіть і направлення доходів від заблокованих активів підірве довіру до євро як до резервної валюти. Інформаційні агенції приписують таку думку голові ЄЦБ. Не можу сказати, наскільки ця інформація є достовірною, але у таких побоювань є три серозних контр-аргументи: 1. Моральний аспект проблеми. Бути гарним центральним банком для терористів з рф – це не зовсім обдумана заява. Сьогодні ви центральний банк – емітент резервної валюти для терористів з рф, а що буде далі? Невже ЄЦБ перетвориться на емітента резервної валюти для бойовиків Ісламської Держави або Талібану? Відповіді на ці питання очевидні, тож в суперечці між ЄЦБ та Єврокомісією, думаю, переможе ЄК. 2. Попит на резервні валюти з боку центральних банків має досить таки специфічний набір факторів впливу. Один з ключових факторів – валютна структура ЗВР центрального банку – має приблизно відповідати валютній структурі зовнішньої торгівлі та неторгових операцій. Тож, коли ЄС вводила санкції проти країни-агресора, обмежувала поставки нафти та газу з рф, то вже тоді було закладено зменшення попиту на євро з боку рф та її союзників. 3. Як показує аналіз статистики МВФ по валютним резервам, побоювання ЄЦБ є зрозумілими. За час війни вимоги в євро знизились на 330,875 млрд доларів, і в структурі світових валютних резервів вони впали на 1,14 п.п. до 18,07%. Але в тому числі через війну та високі ставки центральних банків загалом відбулось скорочення світових валютних резервів на 1,018 трлн доларів, з яких вимоги в доларах США схуднули на 587,067 млрд доларів, а в юанях – на 77,140 млрд доларів (табл. 1). Таблиця 1 Динаміка валютних резервів в різних валютах, млн дол. США, % і п.п. Виходить, що зниження вимог в різних валютах відбувалось не тільки в США та ЄС, цей процес торкнувся і КНР. В плюсах виявились тільки вимоги в інших валютах, які в МВФ не вважали резервними. Загалом, вимоги в нерезервних валютах отримали +54,162 млрд доларів, що при загальній сумі резервів 11,9 трлн дол. США є краплею в морі, яка ні на що не впливає. Чого ж утворилась така ситуація, і чого хоче ЄЦБ? Справа тут не тільки в санкціях, а ще і в паритетності між євро та доларом (у валютному курсі), в доступності і розвиненості строкових ринків для центральних банків та в різниці між процентними ставками центральних банків. Якщо ставки по доларам більші ніж по євро, то і приплив інвесторів (в даному випадку центральних банків) буде більшим в долари ніж в євро. Статистика МВФ наочно показує, що ніякого позитивного впливу того фактору, що рф перевела частину своєї торгівлі з ЄС то КНР, тобто з євро на юані, юаню ваги не додало. Так, його частка в вимогах знижувалась повільніше ніж євро, але все таки знижувалась. Тож причиною незначного зниження попиту на євро є зовсім не війна в Україні, а інші фактори. Думаю, що ЄЦБ боїться не стільки зниження популярності євро на користь юаня (чого не відбулось), скільки загострення конкуренції в середині кошика світових резервних валют. Саме тому США на початку 2024 року винесли питання конфіскації суверенних активів на G-7. Якщо подивитись на світовий кошик резервних валют, то можна побачити, що на початок четвертого кварталу 2023 року на вимоги в іноземних валютах країн, які були союзниками України, приходилось не менше ніж 86,5% всіх вимог в валютних резервах. Валюта КНР в загальній структурі займала всього 2,19%. Тож при наявності консолідованого рішення G-7 та інших союзників України про конфіскацію російських активів, попит на євро, долари, ієни, фунти з боку центральних банків знижуватись не буде. Таким чином, впровадження країнами G-7 основних постулатів законопроекту H.R.4175 дозволить ЄС не просто передавати доходи від заморожених російських активів, а конфіскувати їх. При наданні процесу конфіскації російських активів глобального характеру бігти з євро, долара чи ієни буде просто нікуди: юань займає трохи більше 2% від резервного кошика, нерезервні валюти – 3,58%. В такому контексті побажання ЄЦБ, щоб всі країни G-7 схвалили конфіскацію, виглядають справедливими і розв’язують руки ЄК саме для конфіскації російських суверенних активів. Кремлю немає куди тікати: зона обігу юаню просто не може прийняти великий обсяг резервів центральних банків країн-ізгоїв. Але тут є й інший бік медалі. Слабка диверсифікація ЗВР росіян і значний обсяг вкладень в юані робить їх залежними від політики Народного банку Китаю (НБК). Уповільнення темпів зростання економіки КНР та структурний дефіцит іноземної валюти при валютних операціях у китайських банків може підштовхнути НБК до послаблення юаня у 2024 році. Висновки та рекомендації 1. Україні не варто погоджуватись на якісь половинчасті заходи у формі передачі доходів від конфіскованих активів. Має бути повна конфіскація суверенних активів, активів підсанкційних російських чиновників і олігархів, та неофіційних фондів росіян. Основну модель вже закладено у американському законопроекті H.R.4175, який має стати глобальним прикладом для всіх центральних банків-емітентів резервних валют. 2. У росіян дуже слабка фінансова і правова позиція щодо відстоювання прав на свої ЗВР. В них немає обмінного фонду, який би покривав і 10% російських активів, заморожених на Заході, щоб влаштувати «обмін активами». А після суду ООН щодо іранських активів вже створено прецедент, коли активи центрального банку можуть бути стягнуті в рахунок компенсації завданих державою-терористом збитків. Звісно, кремлівські пропагандисти волають про право власності ЦБР на депозити в ЄС, забуваючи про право на життя, безпеку і власність мешканців Ірпіня, Бучі, Маріуполя, Бахмуту, Херсону та інших українських міст. 3. Весь галас про те, що конфіскація російських активів вплине на довіру до долару або євро, є нічим іншим як політичним процесом з елементами конкуренції між центральними банками-емітентами резервних валют. Статистика МВФ показує, що за час війни впали не тільки вимоги в юанях в абсолютному вимірі, але і їх частка у загально-світових резервах. Тож розворот торгівлі рф з ЄС до КНР і до розрахунків в юанях ніяк не допоміг втримати позиції юаню. Попит на резервні валюти з боку центральних банків залежить від валютного курсу та від різниці в ставках центральних банків в більший мірі, ніж від бажань російських карликів. Іншим центральним банкам, яким не дають спокою лаври терориста ЦБР – просто нікуди буде бігти, бо НБК буде неспроможний прийняти таких «клієнтів», та і напевно не схоче. 4. Україні варто провести роботи по ідентифікації російських активів – так званої групи неофіційних фондів, за рахунок яких зараз росіяни накачують ресурсами свій ВПК та обходять санкції, купуючи тіньовий танкерний флот. Неофіційні фонди рф за розміром є співставними з номінальними резервами ЦБР, і це дуже ласий шматок для конфіскації, оскільки ці активи були незаконно виведені з рф. 5. Україні потрібно готуватись до прийому сотень мільярдів доларів репарацій в формі конфіскованих російських активів вже зараз. Має бути розбудована прозора інфраструктура розподілу та виплат компенсацій поза бюджетом України. Мають бути розбудовані фонди розвитку міст та галузей, які стануть реципієнтами інвестицій. Має бути змінена монетарна політика НБУ та регулювання роботи банків в Україні з метою підготовки до прийому масштабних валютних надходжень. 6. Потрібно швидко скоротити кількість експертів-песимістів, які заперечують саму можливість отримання Україною російських активів. Такі розмови мають бути припинені і на владному Олімпі. Після того як США винесли питання конфіскації російських активів на рівень G-7, Україна має всіма силами боротись за забезпечення саме конфіскації російських активів, оскільки для нас це не тільки фінансування нашої перемоги та відновлення, але й можливість затягнути в часі відновлення економіки країни-агресора, а отже – це головний аспект нашої національної безпеки. Віталій Шапран

8 січня 2024, 23:51

Активність на світовому ринку акцій у 2023 році збільшилась на 7% до 528,5 млрд доларів, за рік було проведено 4745 розміщень, що більше ніж в році. Основний драйв глобальний ринок отримав від ринку акцій США, де обсяги розміщень зросли на 62% у порівнянні з 2022 роком. А от ринок акцій Китаю тягнув глобальний ринок вниз, скоротившись за 2023 рік на 33%, і досягнувши історичного мінімуму з 2019 року. Такий стан справ все більше спонукає аналітиків серйозно сприймати розмови про майбутню економічну кризу в КНР. Обсяги первинних публічних розміщень (IPO) за 2023 рік опустились на 24% і склали всього 112,5 млрд доларів, що було найгіршим результатом з 2009 року. Обсяги IPO потягнув до низу Китай. Емітенти з цієї країни розмістили IPO на 50,2 млрд доларів, що на 30% менше ніж рік тому. Моду на IPO у емітентів перехопили вторинні розміщення (які зросли за рік на 17%) та розміщення цінних паперів, які конвертуються в акції (збільшились на 34%). Тож під тиском зростання процентних ставок в США та Європі на ринку відбулась географічна рокіровка: зменшилась роль у залученні капіталу КНР, натомість збільшилась роль США та Європи. Також змінились і вподобання емітентів: первинне розміщення поступилось лідерством SPO та конвертаційним цінним паперам. Падіння активності на ринку акцій в КНР, особливо в сегменті IPO, ще раз підкреслило наявність системної проблеми на ринку капіталу в КНР. Китайські банки (такі як CITIC, China Securities Co Ltd та China International Capital Co) ще утримували позиції лідерів в глобальних ренкінгах за обслуговуванням угод з IPO, але до них впритул підібрались американські JP Morgan, Goldman Sachs & Co та Сiti. З огляду на зниження залучення капіталу у 2023 році китайськими компаніями, 2024 рік може стати якщо не фатальним для економіки КНР, то додати від’ємної динаміки очікуванням на ключових сегментах фінансового ринку. Віталій Шапран