Виталий Шапран

24 жовтня 2025, 13:13

Пройшло більше 2 тижнів, як у Верховній Раді України зареєстрували законопроект 14093 про перейменування копійок в шаги. Я уважно проаналізував реакцію суспільства як на офіційну комунікацію НБУ, так і на свої дописи з приводу перейменування копійок, і знайшов кілька фундаментальних проблем, з якими нам, громадянам України, варто невідкладно розібратись. Збій в системі прийняття рішень демократичного суспільства Відриваємо офіційну комунікацію НБУ на Facebook . НБУ вітає законопроект 14093 (https://www.facebook.com/share/p/19y6uaprXa/) та цитує всіх тих, хто підтримує таке перейменування, серед них: голова ВРУ Стефанчук (співавтор законопроекту), Сергій Плохій (історик, професор Гарвардського університету), Сергій Жадан (письменник), Віктор Ющенко (третій Президент України та екс-голова НБУ), Вахтанг Кіпіані (військовослужбовець) та інші. Цікава компанія, особливо слід прислухатись до Ющенко, оскільки він чи не єдиний в цій кампанії, в кого є досвід роботи в НБУ. Непоганий коментар видав і голова ВРУ Стефанчук, він чесно підкреслив що мова йде про історичну (народну) назву розмінної монети. Проте зовсім незрозуміла роль в цій темі історика з Гарварду, напевно, щоб було солідніше. В цілому, все виглядає добре, зібрали всіх кого потрібно: голова ВРУ, третій Президент та професор з Гарварду. Тільки от забулись про народ України. І тут ми переходимо до аналізу фундаментальної проблеми, яка має велике суспільне значення – до ролі центрального банку нашої країни (НБУ) в суспільстві. В теорії вважається, що центральний банк країни надає послуги суспільству (населенню, бізнесу та уряду). В цій парадигмі працює абсолютна більшість центральних банків. У суспільства є певні запити на певний перелік послуг і центральний банк їх виконує. І наш НБУ в цю парадигму з історією з шагами не вписується. Керівництво НБУ почало носитись по ринку з ідеєю заміни назви копійок на шаги більше року тому. При цьому, було витрачено чимало ресурсів на пропаганду перейменування копійок саме в шаги, не поцікавившись точкою зору населення країни, яке НБУ «обслуговує». Більше того, зміна назви роздрібної монети взагалі не входить до переліку повноважень НБУ, що закріплені чинним законодавством (оскільки НБУ не має законотворчої ініціативи). Також мені, наприклад, невідомо, на яких підставах НБУ вирішив назвати розмінну монету саме шаг (а не срібник, златник, чи ярмак, чи пів-гривні) та ще й витратив на це ресурси ще до того як парламент (а тільки в нього є такі повноваження) прийняв рішення про заміну назви розмінної монети в Україні. Втім, це питання більше юридичного плану, а мене цікавить саме система прийняття рішення: як саме, коли і хто вирішив, що замість копійок буде шаг? А вирішили просто: обмежене коло (не) відомих осіб (майже як в часи КПРС) зібрались і вирішили, що народу краще замінити копійки саме на шаги. Сьогодні головною проблемою НБУ є те, що в демократичному суспільстві він намагається працювати авторитарними радянськими методами, що для нашої молодої демократії є великою проблемою. Можливо щось в цьому і є – вибивати радянські (царські) назви радянськими методами, але у вільній демократичній Україні, яка виборює свою свободу, це виглядає дикунством. Про консультації з народом і досвід імітації орків Керівництво НБУ зробило помилку, коли про шаги в парламенті заговорили більше ніж через рік після того, як слово шаг потрапило до системи пропаганди нашої грошової влади. В цій ситуації, перш ніж витрачати ресурси на агітацію, НБУ було б доречно запитати у населення: (А) Наскільки ідея з перейменуванням є своєчасною; (Б) Якою ж має бути назва розмінної монети. При цьому, на запит парламенту України мала б бути створена фокус-група з НБУ, представників Уряду та депутатів профільного комітету парламенту. Ця група має визначити 2 команди експертів: перша група (технічна) аналізує, скільки зміна назви буде коштувати НБУ та національній економіці в цілому. друга група (історична) складає ТОП-5 назв, на які можна змінити назву копійки (яка дійсно є маркером російського імперіалізму). За результатами роботи 2 груп має бути складений невеликий звіт, на базі якого вже буде проводитись опитування населення. Звісно, опитування має буде розпочате тільки якщо дані технічної групи задовільнять Мінфін та інших членів Ради з фінстабільності, тобто якщо чиновники вважатимуть, що наша економіка може собі це дозволити. Замовниками опитування, звісно, повинні були б виступати ВРУ та Кабмін, а фінансувати такі опитування можна було б за рахунок міжнародної допомоги. Думаю, знайти її на боротьбу з залишками символів російського імперіалізму було б можливо. 2-3 соціологічні компанії могли б провести просте опитування населення всього по двом питанням: «чи на часі?», «яка назва з 3-5 варіантів вам більше подобається?» (звісно, до варіантів назв можна було б включити і шаги, які так полюбились НБУ). І тільки після наявних результатів опитування, їх аналізу, обговорення в експертних колах доцільно було б починати пропаганду того, що саме та або інша назва є достойною. Підкреслю, що в цьому опитуванні дуже важливим є аналіз результатів у регіональному і віковому розрізі. За моїми спостереженнями, назва шаг в одних регіонах країни сприймається з повагою, а в інших викликає питання і навіть, м’яко кажучи, здивування. Тож зміна назви повинна об’єднувати, а не роз’єднувати українців. Чи існує в світі практика обговорення грошовою владою з населенням зовнішнього виду грошей, їх символів та назв? Існує, особливо в демократичних країнах. Але я зупинюсь на прикладі рф, щоб показати, як не потрібно робити. На початку жовтня 2025 року Центральний банк рф вирішив з’ясувати у населення, який символ на банкноті 500 рублів буде більше до вподоби населенню. Опитування проводилось через сайт ЦБР і виглядало чистою профанацією. Так робити в принципі не можна, оскільки соціологічні опитування населення дають більш вірні і надійні результати, ніж петиції та Інтернет-голосування. За іронією долі, недолік псевдодемократичного інструменту путінського режиму викрили кадирівці. Гоніння на військового злочинця Рамзана Кадирова всередині рф почались десь влітку 2025 року, після того як кадирівці втрутились в один з корпоративних скандалів в рф. Тож Кадиров віддав наказ своїм прихильникам перетворити процес голосування за символ 500-рубльової банкноти на політичний процес, після чого при голосуванні на сайті ЦБР стало лідирувати зображення столиці Чечні – м. Грозний. Інша військова злочинниця – голова ЦБР Ельвіра Набіуліна – після цього віддала наказ зупинити «голосування». Таким чином, ЦБР в жовтні цього року потрапив в історію, показавши світу як робити не можна, і що Інтернет-опитування запросто може перетворитись на політичний процес. Саме тому соціологічні опитування для з’ясування вподобань населення є кращими. Але ж перейдемо до витрат на шаги. Витрати на шаги з боку НБУ Теза, яку розганяють в інформаційному просторі, що перейменування копійок в шаги не буде нічого коштувати НБУ, не є правдивою інформацією. По-перше, частина витрат на перейменування вже по суті відбулись. Пресс-заходи, «шагова виставка в Українському домі», робота зі ЗМІ, навіть той пост в Facebook , з якого ми розпочали аналізувати «шагову ситуацію» – хто все це організував? Тобто працівники департаменту комунікацій та як мінімум голова НБУ виділяли якийсь робочий час (оплачуваний) для роботи над проектом, який тільки після 01.10.25 зібралась обговорювати Верховна Рада. Те, що НБУ в управлінській звітності (ймовірно) не виділяв «шаги» в окремий проект, зовсім не означає, що витрат не було. Порахувати такі витрати нескладно. Рахуємо кількість заходів НБУ, які було присвячені шагам, оцінюємо ринкову вартість цих заходів у 2-3 PR- агентств, визначаємо кількість людей та інших ресурсів, які були потрібні для їх проведення, і отримуємо оціночну вартість кошторису, наявність якого НБУ (очевидно) не визнає, але ж заходи були публічні, їх не приховати. Для прикладу візьмемо тільки річні виплати голові НБУ та голові департаменту комунікацій НБУ (дані НАЗК, без врахування пенсійного фонду НБУ): Євтушенко Юлія Володимирівна: 4,473 млн грн (2023 рік), 4,993 млн грн (2024 рік), +11,64%; Пишний Андрій Григорович: 7,547 млн грн (2023 рік), 7,022 (2024 рік), -6,96%. Припустимо, що за рік голова та директор профільного департаменту приділяли проекту «шаг» 5% свого робочого часу, це вже 600 тис. грн. А оскільки не тільки вони приділяли увагу цьому проекту, то можемо додати ще кількох працівників департаменту комунікацій, плюс вартість заходів, плюс вартість замовних матеріалів і публікацій (якщо таки були, але думаю були, бо боротись же з критиками шагів потрібно) і т.д. В підсумку отримаємо як мінімум кілька мільйонів гривень витрат. Це і буде управлінська вартість проекту «шаг». На 2025 рік її варто відкоригувати на коефіцієнт зростання з/п, оскільки кожен рік з/п в НБУ індексуються. По з/п голови НБУ та членів Правління цього може бути не й видно, а от по з/п директорів департаментів НБУ видно дуже добре, наприклад, між 2023 і 2024 роком виплати директору департаменту комунікацій зросли майже на 12%. Втім, проблема управлінської вартості в тому, що мова йде не про додаткові витрати по проекту «шаг», а про бюджет проекту як такий, оскільки незалежно від того, був би проект чи ні, але ж НБУ без голови і директорів профільних департаментів не може функціонувати. Тому коли ми з Вами бачимо таку управлінську вартість проекту, то можемо дорікнути в неоптимальному управлінні, коли людей використовували в проектах, на які не мав повноваження НБУ, або які витіснили більш важливі проекти і заходи до них. Така управлінська вартість проекту має й інший бік: проект «шаг» все одно створював навантаження на департамент комунікацій і скоріш за все без цього проекту в них була б потреба в меншій кількості працівників. Тож навіть управлінська вартість проекту показує, що певні витрати з зарплатного фонду НБУ на проект «шаг» вже відбулись ще до прийняття рішення парламентом. Крім цього, до цих витрат ще варто додати витрати на заміну дизайну монети (якщо ВРУ проголосує 14093), витрати на інформаційну роботу з банками, витрати на заміну інформації на сайті НБУ і т.п. Втрати економіки через шаг Якщо витрати НБУ – це проблеми самого керівництва НБУ, а також привід для дискусії НБУ з парламентом на предмет розміру цих витрат, а також з ДБР і прокуратурою – щодо законності витрат на проект «шаг», то загальні економічні втрати ніхто не аналізував і не розраховував від слова ЗОВСІМ. Невдоволення бізнесу полізло з усіх щілин. Однією з перших з числа державних органів проти перейменування виступила Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР). Регулятор ринку цінних паперів висказався однозначно. Наведу заяву регулятора, яка потрапила в інформаційні агентства: ---- Комісія не підтримує прийняття законопроєкту про перейменування копійок в шаги з огляду на те, що це призведе до необхідності внесення змін до багатьох інформаційно-комунікаційних систем професійних учасників ринків капіталу, в тому числі Центрального депозитарію цінних паперів, та осіб, які провадять діяльність з надання інформаційних послуг на ринках капіталу та організованих товарних ринках, а також до реєстрів, ведення яких здійснюється Комісією, у зв’язку з необхідністю зміни назви грошової одиниці номінальної вартості цінних паперів. Крім того, виникне необхідність переоформлення емітентами цінних паперів глобальних сертифікатів та свідоцтв про випуски цінних паперів, в яких зазначається інформація про номінальну вартість цінних паперів. Вважаємо, що у період воєнного стану запропоновані законопроєктом законодавчі зміни не є першочерговими та нагальними, а також відволікатимуть зусилля та ресурси учасників ринку від головної мети — найшвидшого наближення нашої перемоги. Такі законодавчі пропозиції не мають економічного обґрунтування та доцільності, а є лише відволіканням ресурсів держави від потреб безпеки та захисту держави від країни-агресора. ---- Я цілком розділяю таку заяву. Лише зверну увагу, що виявлені НКЦПФР витрати – це тільки верхівка айсбергу. Профучасники нашого ринку та емітенти цінних паперів займають може 20-25% від загальної кількості суб’єктів господарювання, а змін потребуватимуть всі форми статистичної звітності. Наприклад, в того самого НБУ підзвітні інституції ведуть обліг в копійках, а форм тільки статистичної звітності близько тисячі. По податковій та по Держстату такі оцінки, я так розумію, просто ніхто не робив, а податкова звітність – це ж не тільки робота по заміні назви копійки на шаги з боку платників, а ще і паперова робота податкових органів. Але найбільш комічна ситуація виникає в судовій системі. Юристи вже пишуть прямо під постами НБУ в Facebook , що оскільки рішення судів не виконуються відразу, то при заміні копійок на шаги потрібно буде звертатись до судів для виправлення «помилок» в рішеннях, ухвалах та інших документах, бо їх просто не прийме до виконання виконавча служба. Як на мене, це можна врегулювати законом, але в Проекті Закону таке врегулювання не знайдено. Тож у підсумку ми маємо купу додаткової паперової роботи для учасників фондового ринку, податківців, банкірів, страховиків та бухгалтерів, і це навантаження має оплачуватись роботодавцем. Тому розповіді, що перейменування копійок в шаги Україні нічого не коштуватиме – є неадекватною брехнею. Я про це заявляв ще на початку жовтня, реагуючи на Законопроект 14093. Тепер це підтвердилось і незалежними оцінками НКЦПФР. Висновки та пропозиції 1. Радив би НБУ цей радянський балаган з шагами терміново припинити. Справа не в назві шаг і не в самому факті заміни назви дрібної монети, справа – в поведінці НБУ. Слід мати на увазі, що за цим управлінським непорозумінням спостерігають не тільки населення (виборці), але й наші міжнародні партнери, які приймають рішення про виділення коштів Україні. Сумніваюсь, що вони добре оцінять «шагову ініціативу» в розпал війни, особливо якщо їм хтось розтлумачить сутність дій НБУ, який розповідає про відсутність витрат, які вже відбулись, і продовжує не помічати майбутні витрати суб’єктів господарювання. 2. Верховній Раді варто запустити процеси, які я описав в пункті «Про консультації з народом», тобто зібрати технічну та історичну команди, точно порахувати економічні втрати, зробити якісну соціологію, опитати всіх учасників ринку на предмет витрат на перейменування, і лише потім подати новий законопроект. А від НБУ парламент та Президент України мають отримати пояснення: на яких підставах проводились управлінські витрати ресурсів на проект «шаги», за комунікаційним існуванням якого спостерігала вся країна. У випадку виявлення порушень слід залучити до розслідування ДБР та Генеральну прокуратуру. 3. НБУ варто оприлюднити вартість карбування 0,5 грн та публічно обґрунтувати взагалі існування такої монети. Наскільки мені відомо, то до 2001 року 50 копійок карбувались з латуні. Одна монета важила 4,2 грама. 1 кг монет по 0,5 грн був представлений 238 монетами або 119 грн, але цей же 1 кг латуні зараз в Києві приймають як лом за 200 грн. Пізніше 0,5 грн карбували з алюмінієвої бронзи, ще пізніше – зі сталі, яку покривали латунню. Тож може статись так, що фактична собівартість карбування шагів може бути вищою за 0,5 грн за 1 штуку, бо крім матеріалів сюди слід додати витрати на гальванічне оброблення латунню. Якщо випуск однієї монети разом з матеріалами буде коштувати більше 0,5 грн, то це втрати бюджету. Все це питання суспільної значущості і вони потребують публічного роз’яснення. На жаль, публічних даних про собівартість карбування монети в 0,5 грн я не побачив. В цілому, я підтримую риторику голови Верховної Ради України, що українцям потрібні українські гроші, а не імперські копійки, але все це має відбуватись не у виконанні НБУ, яке до того ж не можна назвати якісним. А от голові НБУ я порадив би запровадити «корпоративний слоган НБУ» та на фасаді НБУ, а також на всіх поверхах будівлі НБУ великим літерами встановити написи «Ми служимо Народу України!», щоб керівництво НБУ не забувало, кому має служити центральний банк України. Поки зараз виходить так, що НБУ з великими зарплатами керівного складу забуває, що має служити народу України. І на завершенні хочу зазначити, що сьогодні головною національною ідеєю для України має бути перемога у війні з рф та повернення своїх територій в кордонах 1991 року. Якщо ми плануємо перемагати в цій війні, то нам потрібно сконцентруватись на досягненні цієї великої мети, і не відволікатись на «перейменування копійок», прикрашання газонів, вкладання бруківки в 10-ти кілометровій зоні від лінії фронту та на інші ненагальні зараз речі. Віталій Шапран громадянин України, член Ради НБУ (2019-2021 рр.)

12 вересня 2025, 02:28

Час від часу відслідковую реакцію на свої прогнози і підтримую зворотній зв'язок зі своїми читачами. Отримав законне запитання: мовляв, от ви прогнозуєте кризу в економіці рф, а чого ж це не стримує путіна? Законне просте питання, яке має складну відповідь. Фактор безпритульних російських головорізів та економічної інерції Завершення гострої фази війни призведе до того, що 0,5-1 млн росіян, які отримували від 250 тисяч рублів (і нічого не робили, крім як вбивали українців) поїдуть додому на 50 тисяч рублів, за які потрібно буде працювати, чи навіть на 0 рублів. В рф їх будуть очікувати невдоволенні політикою Кремля місцеві уряди та олігархат. Сама по собі ситуація вже революційна, але це тільки півбіди. Росіяни досить швидко перевели економіку на воєнні рейки, але відправити її назад на мирні рейки не вийде, оскільки: (А) Всі санкції не знімуться, резерви не розблокуються (тим більше в деяких країнах вже почалась їх конфіскація); (Б) Інвестиції в розвиток за 2 останні роки сильно впали і це призвело до інертності економіки. Тож фронтовикам-загарбникам просто немає робочих місць в цивільному секторі. А якщо ще ослабити державне оборонне замовлення (а це приблизно 15 трлн рублів), то в цивільний сектор піде шукати роботу і значна частина ВПК рф. Тож в поточній редакції миру для рф не те щоб мир, але навіть замороження гарячої фази війни – це моментальний колапс економіки і політичного строю країни. А от продовження війни – це краще з двох поганих рішень для Москви: Формально економіка (ВВП) зростає; (Дуже) формально невелика інфляція; 1 млн головорізів зайняті роботою, та ще половина з них живе під страхом відправки на лінію бойових дій; Гаманець самого путіна наповнюється. Згадайте ту ж СК СОГАЗ (страхує МО рф), або Уралкалій, або банк СПб і т.д. Диктатор та його еліта навчились заробляти на війні. Прибутки для США, революції для Європи? То ж продовження війни – це непогане (для путіна) тактичне продовження злочину проти Європи. Але (на жаль) є і стратегічний аспект. По мірі розширення військових ризиків для Європи (наприклад, атаки на Польщу) зростає і попит на зброю. ЄС – це глобальній гравець, а ЄС + Великобританія + Україна – це супер-глобальний гравець, попит на зброю з боку якого змінює бюджетну стабільність в Євразійському регіоні та процентні ставки по запозиченням урядів, та і взагалі може призвести до титанічних політичних зсувів в Європі. Якщо Німеччина має гарний запас міцності, то наприклад країни (PIGS – Португалія, Італія, Греція, Іспанія) й досі мають бюджетні проблеми. Для них та для ще десятка країн Європи +2-3% ВВП до бюджетного дефіциту за рахунок скорочення соціальних виплат можуть мати проблемні наслідки, наприклад, у формі позачергових виборів та приходу до влади радикалів (яких, до речі, часто фінансує Кремль). Я не в курсі, чи путін і Ко. взялись втілювати ідею леніна-троцького про всесвітню революцію, чи це просто гостра реакція загнаного в глухий кут диктатора, але ризик зміни урядів в Європі під тиском зростання оборонних видатків існує. Для прикладу візьміть нещодавні події у Франції. Звісно, зростання бюджетного дефіциту в Європі на тлі збільшення оборонних видатків – це певною мірою прибутки для США. І США не цураються цих прибутків, як і контактів з їх джерелом (путіним). Але якщо адміністрація шановного президента Трампа затягне з цією тактичною паузою, то джерела попиту на зброю може, якщо не стати, то воно може сильно зменшитись. США не мають допустити сценарію масової зміни влади в Європі через зростання оборонних видатків, оскільки це остання надія путіна, який мріє про затягування війни для початку тектонічних політичних процесів в Європі. Кривавому диктатору не проковтнути Європу, і навіть Польщу, але підірвати політичний устрій на фоні збільшення соціальної напруги – це цілком реальний сценарій, який спростовують тільки нещодавні вибори в Німеччині, але підтверджують події у Франції та політичні танці у Австрії. Кризова метушня Коли мене запитують, коли настане економічна криза в рф, я відповідаю, що вона вже настала. ВВП – це дуже поганий індикатор економічного зростання у стані економічної аномалії. Наприклад, спустили на воду в рф атомний підводний човник, який будували 5 років. Записали його як «+» і покращили статистику галузі на 200%. Але на практиці це означає, що з 10 міст області, де спускали човник, 8-9 жили в мінусі, а 1 місто – у великому плюсі. ВВП – це свого роду показник середньої температури по лікарні (разом з моргом). Криза в рф почалась приблизно на початку 2025 року, в другому кварталі відбулось її загострення, а зараз її вже навіть складно приховати через ґвалт банкірів (типу Грефа) та лобістів Ростеха типу голови Мінекономрозвитку Решетнікова або віце-прем’єра Деніса Мантурова. Ці ситуативні економічні «опозиціонери» рф стали такими не через любов до України. Вони опинились в тактичній опозиції до путіна, бо в них «підгорає». Погіршення економічної ситуації в рф вже за 2-3 роки може призвести до банкрутства Сбербанку рф, а високі видатки на кредити та робітників в вертикалі Ростеху підводять підлеглих Чємізова (голова Ростеху) до кримінальної відповідальності за зрив державного оборонного замовлення. Ці хлопці просто опинились на передку майбутнього економічного колапсу рф, і тому при перших його ознаках запанікували. Втім, за цим конфліктом між групою ЦБР–Наришкіна (СЗР рф) та вертикаллю Ростеха стоять дещо серйозніші стратегічні речі, крім Грефа, який за останній місяць двічі міняв табір. Три яйця Кощія (путіна) Завершення війни внаслідок економічної кризи в рф передбачає настільки гостру фазу такої кризи, коли війна зупиниться через операційну неспроможність рф забезпечувати армію. Щоб цього не допустити путін оперує як мінімум трьома сферами (скупченнями) факторів, від яких залежить швидкість завершення війни: Інтенсивність бойових дій. Витрати на бойові зіткнення та дистанційні атаки – це вартість війни, тож їх швидкість може сильно впливати на бюджет. Вплив санкцій на економіку рф та їх щільність і адміністрування з боку авторів санкцій, закриття каналів обходження санкцій. До санкційного тиску обов’язково має додаватись ринковий тиск США та інших союзників на ринок нафти, газу, золота, діамантів, вугілля, металів, деревини та іншого експорту рф. Здатність російського населення терпіти знущання путінського режиму. Всі три компоненти дуже динамічні і часто пов’язані між собою. Точно вгадати, коли настане «операційна економічна неспроможність» вести війну, майже неможливо, оскільки сильно прискорити негативні процеси в війні з рф може «чорний лебідь»: неочікувана негативна для рф подія – як то повстання Пригожина або смерть путіна. Крім того, інтенсивність бойових дій також залежить від обох сторін. А от ринковий тиск взагалі має риси геополітичного фактору впливу. Війна мит від Трампа призвела до зниження цін на нафту, а торгові санкції США проти Індії збільшили знижки на російську нафту в регіоні. Що стосується «терпіння російського населення», то це взагалі дивний ресурс путіна, але і він має свої вади. Тож щоб розколупати три яйця і врешті решт «зламати голку» для прискорення смерті путінського режиму потрібно: Надати Україні більше зброї, щоб зросла інтенсивність бойових дій, яку не витримають російський ВПК та бюджет. Провести повну синхронізацію санкцій між Україною, США та рештою G-7. По суті, саме цей підхід впровадив Зеленський, а потім почав вимагати Трамп від ЄС по відношенню до санкцій на ринку нафти. Підсилити санкційний та ринковий тиск на рф. Від слів варто перейти до дій: конфіскація танкерів з контрабандною нафтою, закриття експорту нафти та газу з рф до Європи, експортна пауза для рф в Туреччині і т.д. Концентрація санкційного і ринкового тиску на рф, а також корекція галузевої структури економіки рф під ударами українських БПЛА мають бути максимальними, щоб російське населення відчуло на собі швидке погіршення. Четвертий пункт є одним з ключових та похідним від перших трьох. З лютого 2022 року російське населення поступово крок по кроку наближають до рівня Північної Кореї. Коли зміни на гірше відбуваються повільно, населення цього просто не помічає. А от коли відбудеться прискорення, ризики для путінського режиму зростуть в рази. Російський диктатор боїться одночасного збільшення видатків на війну, посилення санкцій та збільшення ринкового тиску, але всі ці важелі впливу знаходяться в руках США, які мають подвійну мотивацію. З одного боку, вони щиро хочуть завершити віну, але з іншого – опудало в Кремлі залишається надійним стимулятором попиту на зброю в Європі, і навіть в Азії. І хоча США залишаються на боці сил добра і є лідером цього табору, проте спасіння України (фактично Європи) є справою самої Європи. І гарною новиною є те, що після атаки на Польщу в нас намічається непереможний союз, в якому до європейських ресурсів та витонченої дипломатії приєднають українську збройну міць. Такий союз має принести позитивні результати, звісно, при виконанні всіх чотирьох пунктів. При цьому, точний час завершення війни через економічну кризу в рф залежить не стільки від пасивного розвитку подій в самій рф, скільки від активних дій України та союзників, спрямованих на прискорення цієї кризи. Віталій Шапран

17 серпня 2025, 23:14

Зустріч між росіянами та США збентежила багатьох моїх колег. В суспільстві оцінки різняться: від «все пропало для Європи» до «путні програє». Між тим, нічого надзвичайного не відбулось. Розпочались торги за мир. З негативного можу лише сказати, що нахабний путін знову висунув умови, які не відповідають його фінансовим, економічним, політичним, соціальним і військовим досягненням в рф. Втім, на то вони і торги, щоб стартувати з неадекватних цін та умов. Тож давайте розбиратись, з чим приїхали росіяни на Аляску і яким можуть бути тривалий мир, тактика та стратегія переговорів. 8 економічних негараздів рф Росіяни приїхали на Аляску з економічною кризою, зростанням соціального невдоволення в регіонах, гострими проблемами в системі державних фінансів та загостренням економічних відносин з сусідами та «віссю зла». Перелік негараздів наступний: 1. Фейкове зростання. В рф прогресує економічна криза. Хоча Росстат показує зростання ВВП, проте відбувається це через сплеск зайнятості в ВПК на фоні деградації цивільних галузей. Наприклад, вони знають, що в червні буде провал промислового виробництва. Тому саме в цьому місяці здають атомний підводний човен, який будували попередні 5 років, і так коригують статистику. Офіційно це назвали «фрагментарне зростання». На практиці ж це означає, що з кожних 100 російських міст відчувають зростання лише 2-3, а всі інші вже живуть в рецесії. 2. Проблемний економічний горизонт . Ідея надрукувати грошей і вкинути їх у ВПК для рф була непоганою. Така ідея відповідає кейнсіанським рецептам. Але ці рецепти не працюють у військовій економіці. В кейнсіанстві зростання державних витрат стимулює економіку до зростання через реанімацію приватного сектору. Втім, у випадку з рф, коли все збільшення витрат потім улітає в Україну в формі ракет, дронів, снарядів, мін і т.д., та ще й під акомпанемент санкцій, кейнсіанські методи ведуть економіку рф прямісінько до катастрофи. 3. Бюджетні проблеми федерального центру. Зростання офіційного дефіциту за 7 місяців 25 року до 4,9 трлн рублів (при початковому річному плані в 1,7 трлн, а потім – 3,8 трлн) стало несподіванкою навіть для мене. Однією з причин є повний провал в зборі податків. Номінально збір податків в рф зростає, але він сильно відстає від плану. Показово, що нафтогазові доходи бюджету в липні знизилися на 27% у річному порівнянні, за сім місяців року – на 18,5%. Провал по податкам прикривають відвертою брехнею від ФНС, очільник якої зустрічався з путіним, втім офіційний дефіцит вже не сховати. 4. Місцеві дефолти . Через те, що регіональні та місцеві бюджети орієнтовані на податок з фізичних осіб та податок на прибуток, регіони страждають зараз найбільше. І знов Кремль малює райдужну картинку. Приблизно 36 регіонам однією рукою списують заборгованість по бюджетним кредитам, а іншою рукою заганяють ці депресивні регіони на кредитування в державні банки під 23,5% річних в рублях. По суті, це прихований дефолт місцевих бюджетів. Рівень «дупи», в якій опинися уряд рф, можна зрозуміти, дізнавшись, що у Москви не знайшлось навіть 7 млрд рублів щоб закрити поточний дефіцит такого «гарячого» регіону рф як Дагестан. 5. Галузеві катастрофи . Вугільники, металурги, лісова промисловість та сільське господарство вже знаходяться в кризовому стані. Більшість цих галузей вийшли з ладу та не можуть виконувати план по податках чисто фізично. Санкції утягнули на дно навіть деяких російських видобувників золота та алмазів. На ринку зріє масштабна кредитна криза, перші ознаки якої з’явились на обрії: 10% населення рф стали проблемними позичальниками (включно з позичальниками фінкомпаній), масово почали помирати керманичі великих корпоративних позичальників. Так, 10 серпня помер засновник найбільшого забудовника рф «Самолет», 12 серпня – засновник хімічної компанії «Уралкалій» і т.д. 6. Технічні наслідки санкцій та ударів БПЛА . Параліч в роботі дрібних авіаційних компаній та значне зростання цін на авіаційне сполучення – все це є наслідками санкційного тиску. Уряд рф підтримав тільки великі авіакомпанії, щоб галузевої кризи було непомітно. Ну а удари українських БПЛА по НПЗ вже призвели до того, що в Криму та Забайкаллі почали видавати бензин по талонам, а уряд рф на вересень продовжив заборону експорту бензину навіть його виробникам. Непоганий дует санкцій з БПЛА залишає рф з дефіцитом пального, і це в розпал збору врожаю. 7. Порушені економічні відносини з «віссю зла». Після відвертої публічної зради Ірану позиція росіян та їх авторитет у «клубі зла» сильно похитнулись. Іран перетворився на основного конкурента рф на ринку нафти. Обидві країни – підсанкційні і обидві потребують термінових продажів великих обсягів нафти: Іран – для відновлення, рф – для фінансування війни. КНР з лютого 25 року подає чіткі сигнали про невдоволення падінням закупок китайських товарів з боку рф. Від сигналів КНР перейшов до дій. За підрахунками МЕА, Китай у липні порівняно з червнем знизив закупки російського нафтоекспорту на 300 тисяч б/д – до 1,8 млн б/д (це на 600 тисяч б/д менше ніж рік тому). Навіть Індія знизила імпорт нафти з росії на 400 тисяч б/д – до 1,4 млн б/д (на 500 тисяч б/д менше ніж у липні 2024 року). Статистика Міжнародної енергетичної агенції (МЕА) ясно демонструє першопричини падіння нафтогазових доходів рф. 8. Приховані проблеми з резервами . Для мене справжні тортури – слухати в сотий раз про ліквідну частину Фонду національного добробуту рф (ФНБ). По-перше, маючи в руках 10-15 держбанків, корпорацію розвитку ВЕБ та десяток держкорпорацій на депозитах в російських банках можна намалювати будь-яку суму. По-друге, юані з ФНБ не так легко витягти. Пам’ятаєте про невдоволення КНР негативним сальдо торгівлі з рф? Тому це для рф депозити в юанях можуть бути резервами, а для КНР – це застава. В повній мірі кошти ФНБ та ЦБР в юанях не є ліквідними. Все, що є в ФНБ, – це близько 200 тон золота, і то, за наявною інформацією, частина цього золота знерухомлена за межами рф. Тому розповіді про великі резерви є черговим міфом Кремля. «Мирні мотиви» путіна або що після війни? Пам’ятайте, що зустріч на Алясці почалась з виклика путіним переговорника від Трампа – Уіткоффа. Це була ініціатива саме путіна, а не Трампа, провести цю зустріч. Єдина мета цього кроку – зупинити санкції Трампа проти рф, оскільки це б остаточно поставило на коліна економіку країни-агресора. Саме тому в делегацію і включили кремлівського економіста-розвідника Дмітрієва та міністра фінансів Сілуанова. Але в день зустрічі американці двічі перетасовували склад своєї делегації. Звідти «вилетів» віце-президент Джей ді Венс і не повинно було бути Уіткоффа. Проте були включені директор ЦРУ Реткліфф та залишився міністр фінансів США Бессент, який напередодні розразився антиросійською риторикою по відношенню до Індії. Зміна складу делегації від США показала, що американці щось-таки почали підозрювати стосовно справжніх мотивів путіна на зустрічі. Зараз росіяни реалізують просту тактику: тягнуть час та намагаються між собою розсварити європейців, а також посварити Україну з ЄС та США. Виходить в них все це погано, але вони не здаються. А тепер поставте себе на місце путіна. От, наприклад, завтра завершується війна, навіть по ліні фронту. Куди подінуться всі 8 ознак апокаліпсису в економіці рф? Набуті процеси інертні, вони не можуть бути зупинені негайно. Щоб пом’якшити ситуацію потрібні ліки в формі відміни санкцій, розблокування резервів, допомоги МВФ і т.д. А просто заморожування лінії фронту нічого з цього не дасть. Україна, ЄС та і США більшу частину санкцій не відмінять. Більше того, навіть якщо третина солдатів рф піде додому – це вже для рф буде проблема, оскільки їх там очікує безробіття або робота з низьким доходом. А куди рф буде дівати продукцію ВПК? Вже зараз міністр Мінпромторгу Аліханов заявляє, що рф може експортувати після війни БПЛА на 12 млрд доларів на рік. Але чи будуть покупці на цю продукцію? Тож замороження лінії фронту для рф означає неминучий початок економічної кризи і, по суті, вихід з війни в значно гірших умовах, ніж вхід в лютому 2022 року. Так навіщо ж рф заморожувати війну? От тому ми і чуємо від путіна про печенегів, бачимо «історичні мапи», чуємо неадекватні вимоги про обмін українськими територіями і т.д. Людина веде себе так, оскільки не є зацікавленою у простому замороженні війни. Щоб рухатись нам з вами далі потрібно зрозуміти, що єдине питання, яке цікавить путіна та його еліту – це як можна довше протриматись при владі в рф . Продовження війни – це для путінської еліти утилізація на війни в Україні потенційних російських повстанців + економічна криза. А замороження війни для путінської еліти – це прискорення зміни влади в рф + економічна криза. Рецепт сталого миру в Європі Україні та партнерам потрібно терміново змінювати стратегію мирних перемовин з путіним. Йому потрібно запропонувати «все або нічого». (А) Нічого. Почнемо з «нічого», тут все простіше. Стан економіки рф поганий. Жоден з 8 пунктів не буде покращений. Навпаки, можна підсилити санкції та ще й вдарити по заходам Мінфіну рф з наповнення бюджету рф. Тобто можна зробити ще гірше. Варіант «нічого» передбачає продовження війни та доведення рф до припинення існування в її сучасному вигляді. Сценарій важкий, кривавий, але Світ без рф буде прекрасним і навіть сподобається самим росіянам. Наприклад, якщо мешканці Чукотки стануть американцями, а Курил – японцями, думаю, що вони будуть щасливі. (В) Все (велике перезавантаження). Варіант «Все» передбачає відходження обох сторін на позиції початку 2014 року. Росіянам можна запропонувати повернути всі території України в кордонах 1991 року, а в обмін на це: повне і миттєве зняття санкцій, розблокування недержавних резервів, повний обмін полоненими і т.д. Варіант «Все» передбачає, що для путінського режиму ризик зникнення, а для рф ймовірність розпаду стають нульовими. Економіка рф повертається до процвітання, а США отримає можливості для укладення big чи навіть very big deals з росіянами. Навіть повертається можливість транспортування газу до Європи. Для економіки нашого регіону це буде означати, що війни з 2014 року як би і не було. Але в варіанті «Все» є кілька важливих нюансів. По-перше, повернення територій України в кордонах 1991 року має відбутись миттєво, без років обіцянок і підготовки. По-друге, пропозиція «Все» має бути обмеженою по часу, щоб росіяни не вважали, що можуть ще повоювати, все одно їм потім подарують мир. По-третє, мають бути сформовані фонди з метою відшкодування збитків від російського вторгнення. По-четверте (головне), рф має виконати кілька кроків, які дадуть Україні гарантії безпеки економічного характеру. Економічні гарантії безпеки для України Коли мені кажуть про гарантії безпеки від ЄС та США або від КНР, я пригадую знамениту фразу другого президента України Л.Д Кучми «Так це ж вже було». Чергові папірці Україні не потрібні. Механізм військових гарантій я залишу безпековим аналітикам. А от з економічними гарантіями безпеки можна і розібратись. 1. Трубна гарантія. Якщо діло дійде до варіанту «Все», то рф повинна буде транспортувати нафту та газ до Європи виключно територією України. Транспортні магістралі в Білорусії можна залишити як резервні, все інше має припинити існування, як, наприклад, Північний потік. Українська труба має стати спільною власністю з Європою та США, бути модернізованою, та мають бути збільшені потужності і покращена екологічна безпека магістралей. Для рф немає принципової різниці, як транспортувати газ та нафту до Європи. Той же Турецький потік можна залишити Казахстану та Азербайджану. Але якщо рф ще колись вирішить напасти на Україну, то експорт буде припинений миттєво просто перекриттям крану. 2. Фінансові гарантії. 10% власних резервів росіянам потрібно буде тримати в Україні, з них не менше половини – золотом. Назвем це відверто – заставою. У разі порушення миру з боку рф росіяни автоматично втратять контроль над резервами і вони перейдуть у власність України. Ще 10% своїх нових резервів вони мають тримати в нейтральній країні, наприклад, в Швейцарії, яка має конфіскувати резерви на користь України у разі настання війни. 3. Розрахункові гарантії. Всі розрахунки за нафту та газ мають відбуватись через банки, зареєстровані в Україні. Наприклад, розрахунки в доларах США можуть відбуватись через Citibank, а розрахунки в євро – через Deutsche bank, обидва банки є в Україні. Фінансово це буде мало чим відрізнятись від того, що було до війни, просто центр обробки платежів зміститься в рамках тих самих міжнародних груп до України, в банки з українською ліцензією. Цей список можуть доповнити ще 2-3 десятка інструментів реальної безпеки, які по суті не будуть обтяжувати економіку рф, але підвищать вмотивованість рф виконувати мирову угоду при варіанті «Все». Плюси стратегії «Все або Нічого» Якщо зробити путіну таку цікаву пропозицію – обмін захоплених територій України на майбутнє рф, то вже ніхто не зможе сказати президентам Трампу чи Зеленському, що вони роздувають війну. Навпаки, рф пропонується якісна альтернатива повернення до економічного добробуту. Розповіді росіян про історичні території рф, про «ми воювали» і т.д. тут не є доречним аргументом, оскільки санкції зніматимуть за повернення захоплених територій. Та і сам по собі обмін санкцій та інших обмежень на вкрадені території є паритетним і відносно справедливим. Якщо росіяни не погоджуються з варіантом «все», то вони ще не готові до реального миру, а просто затягують час, сподіваючись більше захопити України. Саме тому стратегія «Все або Нічого» дуже добре лягає в поточну переговорну картину по Україні та може прискорити настання реального миру, зупинити безглузді вбивства та витрачання ресурсів, без відволікання на дипломатичне сутенерство та розповіді про печенігів. Віталій Шапран

11 серпня 2025, 01:54

Днями інформаційний простір планети збурила новина про можливу зустріч лідерів США та рф з приводу завершення війни в Україні. Безліч питань від: «чи не здасть Трамп Україну?» до «яким буде світ без рф?». Але я побоююсь, що порядок денний зустрічі американців та росіян буде дещо іншим. Почнемо розплутувати цей геополітичний клубок з основи будь-якої війни – з економічного забезпечення. Коричневі результати економіки рф Економічна криза в рф прогресує, при чому Росстат та ЦБР разом з урядом рф радісно продовжують малювати зростання, якого по суті немає вже давно. Деякі адепти Сівковича, Дмітрієва, Бєсєди, Медведчука і навіть окремі економісти міжнародних організацій підхоплюють цю фейкову статистику з рф і ллють воду на «млин Мединського» з його тезою, що «росія може воювати вічно». Але факти – дуже вперта річ. Так, липень 2025 року додав до дефіциту бюджету рф ще 1 трлн рублів. 1. За підсумками 7 місяців дефіцит бюджету рф склав 4,88 трлн рублів при поточному річному плані в 3,7 трлн рублів. За підсумками року офіційний дефіцит буде 6-8 трлн рублів, неофіційний ще більше, а починали 2025 рік з планом 1,7 трлн рублів. 2. Також в липні російський бюджет суттєво недоотримав доходи від нафтогазової галузі. В річному вимірі в липні нафтогазові доходи рф знизились на 27%, за 7 місяців – на 18,5%. При цьому, перспективи виконання плану по нафтогазовим доходам рф відсутні. На рф впливають не лише санкції, але й погані ринкові умови: постійне збільшення видобутку з боку ОПЕК+, та тиск США на Індію і КНР. 3. Індекси PMI, які все ще розраховує по рф агенція S&P, в липні просто рухнули: і в сфері виробництва (з 47,5 до 45), і в сфері послуг (з 49,2 до 48,6). Нагадаю, що при індексі менше 50 пунктів ринок знаходиться у стані песимізму. Коли ж індекс знижується в діапазоні менше 50, то це вказує на істотне зниження ділових очікувань в основних галузях економіки рф. 4. Підсумки першого півріччя в найбільших компаніях рф виглядали зовсім поганими. Навіть там, де ще вдавалось працювати з прибутком, його розмір суттєво знижувався. Прибуток Норнікелю впав на 15%, прибуток Газпромнафти знизився в 1,8 рази, і таких прикладів сотні. До параду зниження прибутків та збиткової роботи приєднались підприємства автомобільної галузі (ВАЗ, ГАЗ та КАМАЗ), які істотно скоротили робочий час персоналу та запровадили чотириденний робочій тиждень. До цього кризового букету слід ще додати гостру кризу у вугільній галузі, металургії, лісовій промисловості, сільському господарстві та будівництві. 5. Погані результати по прибуткам та збиткова робота вугільників, металургів та аграріїв призвели до того, що проблеми з реального сектору економіки рф вже перекинулись на місцеві бюджети, які живуть за рахунок доходів від податків з населення та від податку на прибуток. Уряд рф анонсував списання боргів за бюджетними кредитами 36 регіонам рф. Втім, списання недостатньо для вирівнювання ситуації і тому нове фінансування йде вже через державні банки. Таким чином, федеральний центр приховує реальний дефіцит бюджету та дає заробити державним банкам, які кредитують під 21-24% річних. Той же Кузбас отримує такі «ринкові ін’єкції» на соціальні виплати по 2-3 рази на місяць. Тож після того, як у 18-тому пакеті санкцій ЄС згадав індійську доньку Роснафти, яка торгувала в Європі виробленим з російської нафти паливом, а президент Трамп провів блискучу торгову атаку на Індію, росіяни терміново запросили зустріч з представником США. Складність геополітичних мотивів та торгові мрії Кожен з гравців в цій ситуації має свої мотиви і буде діяти під впливом цих мотивів: Україна хоче завершити війну з мінімальними втратами. США хочуть продавати якомога більше зброї Європі для її захисту, і тут постає цікаве питання: а кому буде потрібна їх зброя, якщо не буде рф та путіна в їх сучасних формах? Європа хоче безпеки та нульових ризиків війни на континенті. Втім, поки рф існує як загроза, безпека досягається шляхом нарощування озброєння. Ключ для розуміння геополітичних мотивів Європи лежить саме в тому, що економіки країн-членів ЄС принципово різні. І якщо Німеччина чи Великобританія можуть з легкістю витратити 100-200 млрд євро на нову зброю та ППО, то наприклад країни PIGS мають певні бюджетні проблеми. Ціна питання для Європи – 0,5-1,0 трлн доларів на рік додаткових витрат на оборону. Тут не тільки збільшення витрат на оборону до 5% ВВП, але і численні національні програми. Половину цих коштів може отримувати США за зброю. Гонитва озброєнь в ЄС вже почалась: Німеччина створює оборонний фонд на 100 млрд євро, країни Балтії беруть кредити на власні оборонні програми, Польща збільшила оборонний бюджет до 50 млрд доларів. А от Португалія, Іспанія, Греція та Італія стоять зараз перед бюджетною дилемою. Центральне питання для Європи зараз: «а навіщо витрачати шалені кошти на оборону, якщо можна спробувати змінити ситуацію в рф?». Альтернативою шаленим витратам Європи на озброєння Європи є організація змін всередині рф. Плани цілком реальні, оскільки рф зараз стоїть на порозі масштабної кризи, а хитання в регіонах рф вже розпочались. Звісно, мова не йде про класичну революцію 1917 року з Леніним на броньовику. Сценарій розпаду рф може бути таким самим відносно безболісним для решти частини Світу як і розпад СРСР. І от тут ми підходимо до одного з основних питань майбутнього геополітичного порядку: а чи потрібен США розпад або напіврозпад рф? Україні, ЄС та решті країн Європи, і навіть КНР розпад рф принесе велике економічне піднесення. Тактична пастка для росіян Як би США не хотіли залишити ізольованого, але існуючого путіна в якості страшилки для Європи, проте основний санкційний тиск на рф відбувається саме з боку європейських країн. Зняття санкцій з рф тільки з боку США мало що дасть рф. Центральне питання, яке зараз цікавить путіна та його еліту: «як вийти з війни, забезпечивши піднесення економіки?». Переставити економіку з військових рейок на цивільні дуже непросто. Куди дівати 1 млн мужиків, які отримували по 200-400 тис. рублів, а потім повернуться до своїх регіонів на 0-50 тис. рублів, але які вже навчились тримати в руках зброю? Звісно, в регіонах колишніх армійців окрім закритих шахт та заводів будуть чекати незадоволені місцеві князьки, які можуть їм запропонувати повоювати за незалежність регіонів. Тому без зняття санкцій і припинення ринкового тиску з боку Трампа мир навряд чи можливий. Але що може запропонувати рф в обмін на зняття санкцій? Перестати бомбити Україну і заморозити лінію фронту? Так цього дуже мало, я б сказав, що це взагалі неадекватно низька ціна. По-перше, українські БПЛА також бомблять рф і вже позбавили їх НПЗ близько 20% потужностей. Тож в цих домовленостях є певна симетрія: вони не бомблять нас, а ми не бомбимо їх. По-друге, наступати можуть і ЗСУ, особливо якщо їм дадуть достатньо зброї. А от чи витримає дохла російська промисловість черговий раунд збільшення інтенсивності бойових дій – під питанням. Тому і в цих поступках є певна симетрія. Ось чому зняття санкцій та ослаблення ринкового тиску має дуже велику цінність для рф, оскільки дозволить їй існувати в її сучасному вигляді. Але не думаю, що президент Трамп на мирних переговорах подарує рф основну козирну карту. Ключове питання: з чим рф готова розпрощатися заради свого існування? Як мінімум, їй потрібно відійти на кордони 2022-го, а то і 1991-го року. Через позицію України та Європи ці переговори точно не будуть дуже швидкими. Скоріш за все ми побачимо кілька раундів переговорів, після яких США можуть послабити санкції, але посилити ринковий тиск на рф. Розповіді про те, як Дональд Трамп буде здавати Україну, смердять дебільними наративами росіян. Якщо Україна та Європа не захочуть, щоб Україну здали, то цього і не буде. Але крім позиції Європи є ще кілька факторів, які вказують на те, що торгівля за мир буде довгою і не такою простою, як думають в рф. По-перше, США уклали угоду з Саудівською Аравією і по факту допомагають СА повернути втрачені ринки збуту нафти, в т.ч. ті ринки регіону, які в СА забрали росіяни. По-друге, США бачать себе постачальниками енергоносіїв в Європу. Торгову угоду з ЄС вони вже підписали, а зняття санкцій з рф створить їм конкуренцію. А по-третє, США націлились на те, щоб постачати озброєння в Індію, де традиційно домінувала рф, а цей ринок дуже великий, як і вплив Індії в регіоні. Трампу зараз дуже підфартило, що Індія розтягнула торгові переговори, і тепер їй впаяли додаткові мита за співпрацю з росіянами. Ймовірні сценарії Сценаріїв розвитку подій навколо перемовин США та рф небагато: А) Трамп здає Україну рф, країну ділять по лінії фронту. Війна припиняється, як і обстріли цивільних, але юридично Київ та ЄС не визнають захоплені рф території. Такий сценарій малоймовірний саме через економічні мрії Трампа щодо торгівлі з ЄС, а також через позицію ЄС, яка не передбачає зняття санкцій з рф. При цьому, Трампу дуже важливо не перегнути палку з європейськими оборонними бюджетами, оскільки надмірна економія коштів на цивільних витратах може призвести до хвилі протестів і до зміни урядів в країнах-членах ЄС на такі, які більш лояльні до рф. За таким сценарієм США можуть втратити свій торгівельний вплив в Європі, що є для них вкрай небажаним, оскільки підсилить КНР. В) Трамп зустрінеться з путіним, поскаржиться на неслухняний Київ та ЄС, розкаже що він путіну не ворог і запропонує росіянам подумати над більш м’якою позицією для України. Час зараз грає не на економіку рф, і вже в жовтні рф може бути більш щедрою на пропозиції. Вигода для Європи в сценаріях А та В буде залежати від того, наскільки глибоким буде ослаблення чи підсилення санкцій проти рф, і наскільки сильно збільшиться обсяг постачання зброї до ЗСУ. Вважаю такий сценарій основним і найбільш ймовірним. С) Зустріч на Алясці буде формальною. На ній путіну дадуть зрозуміти, що або він погоджується на мир з кордонами 1991 (2022) року, або ринковий тиск на рф продовжиться, так само як і санкційний. А якщо путін відмовиться, то рф невдовзі припинить своє існування в тому вигляді, в якому існує зараз. За таким сценарієм Камчатка може відійти США, а інша частина території рф – Японії, Україні та звісно КНР. На жаль, станом на зараз ймовірність цього сценарію є навіть меншою ніж сценарію А, хоча саме такий сценарій найбільш вигідний для Європи та України. Тому Україна з Європою повинні спільно працювати над зростанням його ймовірності. З позиції стратегії глобального впливу Заходу на рф, в довгостроковій перспективі немає великого значення, за яким саме сценарієм будуть розгортатись події. Але є дуже важливі аспекти в усіх трьох сценаріях: якою буде ринкова і санкційна динаміка тиску на рф? наскільки сама рф зможе зменшити військові видатки, які вже зараз складають близько 40% доходів федерального бюджету? Завершення активної фази бойових дій є бажаним для припинення загибелі людей, але одночасно припиниться і виснаження економіки рф. Російська економіка цілком може вислизнути з щелеп економічної кризи, якщо видатки знизяться до 10-20% доходів бюджету, та ще й будуть послаблені санкції. В такому випадку перейти до сценарію (С) буде проблематично. Також важливо, що реалізація сценарію (В) або (С) несе в собі значні ризики. Зокрема коли росіяни зрозуміють, до чого все йде, і що захопленими територіями доведеться поступитись, то вони можуть посилити обстріли українських міст та влаштувати провокації в європейських країнах (наприклад, в країнах Балтії). Росіяни чомусь впевнені, що їх військові злочини змушують населення більш радісно сприймати інформацію про завершення війни. Хоча, як ми бачимо, все з точністю до навпаки. Україні в цій ситуації важливо тримати фронт, продовжити бити вглиб рф та просити партнерів про посилення санкцій проти рф, особливо якщо рф не захоче припиняти вогонь по лінії фронту. Також президенту Трампу було б непогано намалювати перспективи «нового прекрасного світу» без рф, але з американською Камчаткою, Японськими островами, Китайським Сибіром і т.д. Важливо, щоб в Білому домі розуміли, що рф вже пройшла більшу частину шляху до сценарію розпаду (сценарію С) і напевно заважати їй непотрібно. Віталій Шапран

18 червня 2025, 11:45

Дискусія, яка сьогодні розгорнулась в економічних колах, про користь нафтових санкцій проти рф викликає цікавість не тільки у ресурсних економістів, а і в широких колах в Україні. Юридично санкції проти російської нафти необхідні, і частково свого успіху вони досягли, але дедалі більше проглядаються перспективи, пов’язані із: ринковим тиском на рф саме через ринок нафти; диверсійними операціями в формі атак БПЛА на російські НПЗ та по місцях зберігання нафти; реалізацією екологічних ризиків через поганий стан танкерного флоту рф, в т.ч. тіньового (згадайте аварії у керченській протоці, або вчорашню – у берегів ОАЕ) Ринковий тиск Поки всі відволікались на нові «сенсаційні» теревені президента Трампа на G-7, відбулись 2 події, які пройшли повз не тільки українських, але й Світових медіа. (А) Міністр торгівлі США Говард Латнік 10 червня назвав ЄС самим важким в переговорах торговим партнером США. Цей натяк на низьку якість торгових переговорів між США та ЄС розповсюдило Bloomberg. Якщо переговори між США та ЄС йдуть по поганому сценарію, то що ви хотіли від Трампа? Кореляція між його риторикою по російським санкціям і рівнем задоволення торговими переговорам між США і ЄС є близькою до 100% (або до одиниці). (Б) 9 червня голова відділу сировинних досліджень Bank of America Corp. Франсіско Бланш заявив, що Саудівська Аравія (СА) розпочала цінову війну на ринку нафти з метою відвоювати свою частку глобального ринку. По суті, пан Бланш просто озвучив те, про що більше року шепотіли сировинні трейдери: СА тисне на ринок, бо хоче виперти звідти рф та американські сланцеві компанії. А тепер давайте побудуємо timeline. Саме нова адміністрація Білого дому розпочала Першу світову торгову війну, тільки від анонсу якої падає ціна на нафту. Саме президент Трамп летить в СА з офіційним візитом і там за щось (точно не за красиві очі) отримує в подарунок королівський Boeing. Як підсумок, ціна російської нафти з січня 2025 року постійно падає. При чому на графіку наведена не та ціна, яку малюють «художники» з Argus, а саме та, з якої в рф нараховують ресурсний податок. В складних економічних моделях часто бувають співпадіння. Але так виходить, що політика Трампа впродовж вже 5 місяців 2025 року спрямована на ринковий тиск на рф, а його роль в обвалі цін на Urals виглядає послідовним ланцюжком дій. По суті, адміністрація Білого дому змінила технологію тиску з санкційного на ринковий. «Перспективи» війни з Іраном Цікавою є і роль адміністрації Білого дому у початку війни між Ізраїлем та Іраном. Я ніколи не повірю, що Ізраїль розпочав таку масштабну війну без консультацій з США. Багато коментаторів вже визначились, що така війна не піде не користь Україні, начебто через зростання ціни на нафту. А от безпосередні учасники ринку думають інакше. Ціновий сплеск був подавлений, і в понеділок ринок закрився ціною Brent на рівні 69,90. Потім знову були сплески, але то вже не яскравий тренд, а відлуння психозу. Ринок нафти тримається на рішеннях ОПЕК, а не Ірану. А як підтверджує нам Bank of America Corp., СА рішуче налаштована на ринкову війну за частку ринку. І схоже, що королівська родина СА та адміністрація Білого дому знайшли порозуміння. Більше всього цієї нової картини Cвіту, яку малює Трамп, злякався відомий маніяк путін. Спочатку він написав листа королю СА, в якому просив не опускати ціни на нафту. Як бачимо, лист своєї мети не досяг: ОПЕК продовжує нарощування видобутку. А коли ж розпочались бойові дії з боку Ізраїлю, маніяк вирішив стати миротворцем і помирити Ізраїль з Іраном, бо російському диктатору війна в Ірані – як кістка поперек горла: 1. Росіяни розуміють, що ціни на нафту залежать від рішень ОПЕК і СА, а війною їх можна лише підтримувати, руйнуючи іранські джерела нафти. Цікаво, як вони будуть це пояснювати в Тегерані, типу: «ми за те, щоб руйнувались іранські нафтобази і НПЗ, для того щоб ціни на нафту протримались ще 2 тижні»? Тому війна не врятує путіна від зниження надходжень податків від нафтової торгівлі. 2. Масштабна війна призведе до істотного зростання цін на сировину для виготовлення озброєння. В принципі, неважливо звідки береться ця сировина: з КНР, КНДР, Монголії чи навіть з ЄС, проте якщо кількість покупців на ринку озброєнь зросте, то і продавці в нашому євразійському регіоні підвищать ціни. Ірану потрібно ж буде поповнювати арсенал. Що ж стосується рф, то там як раз проблема не в людях, а саме в зброї. Тому збільшення вартості озброєння автоматично призведе до зростання дефіциту російського бюджету. 3. Падіння режиму Хаменеї в Ірані – це страшний сон для рф. На Іран припадає близько 15% світового запасу природного газу, і тільки санкційні обмеження і слабка економіка країни призводять до того, що Іран не конкурує з рф на світовому ринку за європейські і частково китайські гаманці. Падіння ж режиму і повернення прозахідного уряду до Тегерану кардинально змінить загальну картину газового ринку континенту. Зокрема, Газпром з його важкими для освоювання покладами можна буде закривати. Саме тому маніяк вирішив терміново податись в «миротворці». Але від його дій вже мало що залежить. Цінова війна з боку СА оголошена, по Ірану нанесений потужний удар, а попит на озброєння в регіоні зростає. Якщо ж ще США вступлять у війну, то такий попит зросте в рази. В економіці рф об’єктивна картина значно гірша за офіційну. Навіть ціна Urals на графіку в 2025 році мала б бути більшою ніж в 2024 році, бо з нового 2025 року до її розрахунку включили сорт ESPO. Але навіть таке статистичне покращення не допомогло збити яскравий тренд на зниження податкової ціни на нафту. Поки що все виглядає так, що потрібно менше слухати, що говорить Трамп, а більше спиратись на оцінки впливу його дій на економіку рф. Звісно, сам факт наявності якихось відносин між президентами США та рф вкрай неприємний нам українцям, але є багато ознак штучності цих відносин, як елементів гри. Геополітична картина для економіки рф стає геть поганою, і я не думаю, що це співпадіння. Звісно, може бути багато сценаріїв, за яких війна між Ізраїлем та Іраном переросте в ядерну і перекинеться на весь Близький Схід, але такі припущення зараз мають технічні ймовірності. З путіним все цілком зрозуміло – старий маніяк при владі, який усвідомив що ні за що відповідати не буде, бо помре. З Трампом також все ясно, він класичний політик – думає одне, робить інше, а говорить третє. Іноді це неприємно. А от хто мені пояснить як російська нафта просочується крізь Балтійське море, якщо там крім рф тільки союзники України (Данія, Швеція, країни Балтії, Польша і т.д.)? Крім як через протоки Данії географічного виходу з Балтійського моря немає.

22 квітня 2025, 15:54

Мій коментар щодо обсягу прибутку НБУ, який має бути перерахований до Державного бюджету, в розмірі 84,2 млрд грн. Хотів би похвалити НБУ за такий результат, але є щонайменше 5 АЛЕ: 1. Будемо чесними, прибуток до розподілу в сумі 84,2 млрд грн був би неможливим саме в такому обсязі, якщо б я ще в 2020 році за сприяння голови Ради НБУ Данилишина не добився згоди від МВФ на зміни в ЗУ «Про НБУ», де на той час резерви формувались не від середньорічної суми зобов’язань НБУ, а від суми зобов’язань на кінець року. Тоді нам вдалось переконати МВФ, що буде більш справедливо, якщо резерв на весь рік буде формуватися за середньорічною сумою зобов’язань НБУ. Думаю, в 2024 році цей ефект склав добрих 10 млрд грн. Вчергове про це нагадую, а то якось стали забувати в НБУ та Кабміні тих, хто забезпечував фундамент для результатів минулих років. 2. Розповіді НБУ про історичний розмір прибутку для бюджету – це «номінальна правда». В НБУ добре знають, що 1 гривня у 2019 році и 1 гривня у 2025 році це різні за товарним наповненням гривні. В 2019 році НБУ за підсумками 2018 року перерахував до бюджету 64,88 млрд грн. В перерахунку на споживчу інфляцію в 2025 році це 116,25 млрд грн. Тому 84,2 млрд у 2025 році насправді ніяким рекордом не є, хіба що номінальним. 3. НБУ міг і більше перерахувати до бюджету 2025 року, якщо б змінив норму закону про формування резерву НБУ у сумі 10% від грошово-кредитних зобов’язань. Розумію, що в це важко повірити, але в НБУ ніхто не може пояснити: чому потрібний саме 10% резерв від зобов’язань. Ні 3%, ні 5%, ні 15%, а саме 10%. До істини я докопався у 2021 році. Норму 10% просто взяли «зі стелі». На засіданні Ради НБУ у першій половині 2021 року Катерина Вікторівна Рожкова (заступник голови НБУ) урочисто (під аудіозапис) мені обіцяла, що Правління надасть Раді НБУ план змін в резервуванні НБУ та обґрунтування цієї норми резерву. З тих пір пройшло вже 4 роки, питання зам’яли, а НБУ так і продовжує формувати резерв 10% від зобов’язань. Сумно, тим більше, що ці додаткові кошти зараз би знадобились на фронті. 4. Свято фінансування інфляційного таргетування за рахунок коштів платників податків продовжилось. У 2024 році НБУ отримав від Уряду відсотків по ОВДП приблизно на 85 млрд грн, а віддав банкам за депозитними сертифікатами НБУ 76,8 млрд грн. Єдине, що я тут можу відмітити позитивного: у порівняні з 2023 роком баланс розрахунків НБУ з Урядом покращився. В 2023 році НБУ «обікрав» Уряд майже на 15 млрд грн, а в 2024 році – тільки приблизно на 1 млрд грн. Запросто можна було б підтягнути баланс розрахунків до позитивного значення, але не схотіли цього робити. Цікаво було б отримати пояснення: «чому?». Тільки не слухайте ту маячню, що «прибуток не є метою діяльності НБУ» і спочатку він вирішує питання цінової і фінансової стабільності. Чесно кажучи, і з ціновою стабільністю у НБУ вийшло у 2024 році не дуже (ціль по інфляції у 5% не досягнуто), та і пояснити, як +20 млрд грн до бюджету від зменшення норми резервування кардинально вплинуть на інфляцію, в НБУ не можуть. 5. На інфляційне таргетування в 2024 році НБУ витратив 76,8 млрд грн. За ці гроші ми отримали офіційну споживчу інфляцію 12% (при інфляційній цілі 5%), а також послаблення гривні до долара 10,68% (по офіційному курсу). Майже 76,8 млрд грн за такі скромні результати дозволяють стверджувати, що НБУ не впорався ані зі своїм мандатом на забезпечення цінової стабільності, ані перевершив реальний власний рекорд з прибутку у 2018 році. Також слід звернути увагу, що частина прибутку НБУ 2024 року отримана за рахунок девальвації гривні. Вчергове розчарований нашим НБУ (Неспроможним банком України), який не перевантажує себе роботою, але знову розповідає про якісь історичні рекорди при доволі скромних результатах роботи. Ситуацію значно могла б покращити Рада НБУ, але зараз там більшість друзів Андрія Пишного, сама Рада НБУ «безголова» (в неї відсутній голова Ради) і сліпа (НБУ ліквідував секретаріат Ради НБУ, який раніше інформував членів Ради НБУ про реальний стан справ і у нас була можливість реально виправити ситуацію по багатьом напрямкам до того, як поточна ситуація ставала історією). Віталій Шапран

17 квітня 2025, 20:03

Сьогодні з 8-30 ранку разом із Суспільним радив і умовляв НБУ не підвищувати облікову ставку (відео в першому коментарі). Дослухались, молодці. Ставку залишили на рівні 15,5%. Жартую. Знаю, що рішення було прийнято не сьогодні, а раніше. Сьогодні рішення оголосили. І дійсно, НБУ варто взяти паузу і приділити більше уваги ремонту нашого трансмісійного механізму та прогнозних процесів в НБУ, ніж тупо реагувати ставкою на будь-яке прискорення інфляції. Тож, щоб мої читачі розуміли, що насправді відбувається в наших монетарних джунглях, пройдемось по пунктах. Синдром Держбанку СРСР Одна с найбільш серозних проблем сучасності – це слаба реакція державних банків на підняття НБУ своєї ставки і навіть на зміни в дизайні монетарної політики. За моїми спостереженнями, реагують добре на зміну ставки НБУ тільки невеликий банки, на які припадає 20-30% ринку депозитів населення, і які (як правило) не мають розгалужених мереж відділень. Державні банки на дії НБУ реагують мляво. Погляньте на таблицю 1 . Які зміни відбулись з 10 березня по 16 квітня? Як державні банки відреагували на минуле зростання ставки НБУ та на ще більше підвищення ставок для банків по депозитним сертифікатам НБУ? Помітно збільшив ставки лише Приватбанк. Інші або взагалі нічого не змінювали або підвищили формально, щоб не можна було сказати, що вони ігнорують НБУ. Хоча НБУ затверджує керівний склад банків, а самі банки належать державі, проте діалог між НБУ та розпорядником держбанків (Мінфіном) дуже кволий. Справа в тому, що при зростанні облікової ставки НБУ автоматично зростають витрати Мінфіну: (А) на обслуговування ОВДП, дохідність яких прив’язана до ставки НБУ і які знаходяться в портфелі НБУ; (Б) Мінфіну доводиться більше витрачати на залучення нових коштів через ОВДП, оскільки банки завжди мають вибір що купувати: ОВДП чи депозитні сертифікати НБУ. Тож зростання ставок за ДС НБУ автоматично штовхає в гору ставки по ОВДП, що призводить до здороження державного боргу. А тепер уявіть собі таку картину, коли після чергового підняття ставки НБУ приходить до Мінфіну і пропонує провести бесіди з державними банками, щоб ті підняли ставки за депозитами. Виходить, що на додачу до перших двох статей витрат НБУ буде сприяти тому, щоб державні банки збільшили свої витрати на депозити і менше отримали прибутку, який йде частково до державного бюджету. Тож такий крок з позиції Мінфіну є третьою статтею втрат державного бюджету. Це пояснює, чому державні банки ігнорують рух ставки НБУ або реагують на нього формально. НБУ намагається керувати ринком, а насправді в нас давно вже діє державна олігополія, мотивація якої не є ринковою. За таких умов стаханівський рух за підняття ставки виглядає відвертим ідіотизмом. Спочатку варто витягти монетарну трансмісію з-під завалів командно-адміністративних мотивів державної олігополії, а вже потім рухати ставку. На жаль, НБУ за останні 3 роки не зробив абсолютно нічого для покращення роботи монетарної трансмісії, обмежившись зміною дизайну. Вплив війни на попит на заощадження Уявіть собі, що навколо вашого будинку літають шахеди, в сусідній будинок було влучання, по ТБ також є тривожні новини, або навіть ви в окопі під обстрілами. Вам дзвонить менеджер Ощадбанку і пропонує зробити депозит на 2 роки в гривнях під 12-13% річних. Можливо хтось і зробить, але: (А) сума буде невеликою, (Б) таких людей точно буде не багато. В період війни попит на банківські послуги є, але він обумовлений: (А) Страхом фізично втратити кошти в полум’ї війни; (Б) Побоюваннями, що кошти можуть невідкладно знадобитись в будь-який момент. Тож є підвищений попит на депозити до запитання, а не на строкові. В свою чергу, система регулювання НБУ побудована на довоєнній ідеології, коли банки стимулюють залучати строкові кошти. Такі висновки зроблені після аналізу динаміки депозитів населення з 01.03.2024 по 01.03.2025. Подивіться таблицю 2 . 1. Кошти населення в банках в національній валюті виросли всього на 14,4%. Це трохи більше ніж споживча інфляція, але значно менше ніж темпи зростання середньої з/п. Кошти населення на депозитах на вимогу в національній валюті зросли на 19,65%. Тож населення (як я і згадував вище) більше схильне до зберігання депозитів в національній валюті на рахунках до запитання. 2. Частка строкових депозитів населення в національній валюті знизилась з 35,75% до 33,55%. Прямо скажімо, 65-70% ресурсів на рахунках до запитання – це не зовсім комфортна ситуація для ліквідності банків. І ця ситуація погіршується. 3. До того ж, ми не бачимо якогось фундаментального зростання депозитів населення, і ті 40-50 млрд доларів США, які знаходяться поза банківською системою України, залучити не вдається. Тобто потенціальний кредитний ресурс зберігається «під матрацами», а поточне номінальне зростання відбувається під тиском зростання доходів громадян. Хоча саме по собі зростання є непоганим симптомом і вказує, що банківська система свою функцію «на мінімалках» все ж виконує. Помилкові прогнози НБУ Якщо провести оцінку прогнозів НБУ з 2023 року, то я не зафіксував фактів, щоб прогнози НБУ потрапляли точно в ціль (графік 1). До третього кварталу 2024 року НБУ був весь час песимістом, тобто його інфляційні прогнози були гірші за фактичну інфляцію. У четвертому кварталі 2024 р. ситуація змінилась, і НБУ став оптимістом: його прогнози були кращими за фактичну інфляцію. Виключенням є перший квартал 2025 року, коли інфляція (14,6%) майже співпала з прогнозом НБУ (14,3%). Саме таке співпадіння в т.ч. і дозволило НБУ залишити ставку незмінною 17 квітня. Втім, судити про якість прогнозів на трьох-місячній базі просто неможливо, особливо якщо мова йде про початок року. Прогноз виходив в січні 2025 року, а інфляція утворювалась в березні 2025 року, тож по факту лаг був значно меншим ніж 3 місяці. Те, що НБУ систематично не вгадує з прогнозами по інфляції, вказує на низьку якість прогнозних процесів в монетарному блоці. Замість того, щоб визнати наявність проблеми і працювати з професійною спільнотою, працівники НБУ ображаються на конструктивну критику, заперечують наявність проблеми і пишуть виправдувальні статті. Відсутність якісного інфляційного прогнозування в НБУ призводить до 3-х трагічних наслідків: А) Прогнозам НБУ перестають довіряти на ринку. Якщо впродовж 2-3 років не було співпадінь прогнозів з фактичною інфляцією, то ринок просто перестає їх враховувати в совій діяльності. А це означає, що НБУ стає все важче і важче вербально керувати інфляційним очікуваннями. Тобто ринок з часом перестає слухати, що очікує монетарна влада. Б) Якщо прогнози НБУ систематично не збігаються з фактичною інфляцією, це означає, що НБУ при прийнятті рішення по обліковій ставці весь час помиляється. В теорії вважається, що для подолання інфляції центральному банку варто встановлювати ставку вищу не за поточну інфляцію, а за прогнозну на 3-12 місяців. Часовий горизонт визначається ефективністю роботи монетарної трансмісії в країні. А як же НБУ може правильно визначати ставку, якщо в нього прогноз весь час не потрапляє у фактичну інфляцію. Невірний прогноз вказує на те, що НБУ має хибне уявлення про інфляцію через 6-12 місяців. В) Специфіка України в тому то і полягає, що через неробочу монетарну трансмісію в нас завищений горизонт дії ставки: не 1-6 місяців як на розвинутих ринках, а 6-15 місяців. Тож ефект від зміни ставки сьогодні відчувається пізніше (один з прикладів по держбанкам показує, чому так відбувається). І от за умов такого горизонту впливу якість прогнозування інфляції набуває особливого значення. В наших умовах якість прогнозів потрібно дивитись не по 3-6 місяцям, а по 9-12 місяцям, а вона в нас виходить абсолютно незадовільна. Різні виправдування в стилі «критики самі прогнози по інфляції не дають», «а от інші організації теж помились» і т.д. не витримують жодної критики. (1) Відхилення прогнозу від факту мають бути і це нормально, але не весь час. (2) Дайте критикам прогнозування в НБУ у підпорядкування 30 галузевих аналітиків, і точність їх прогнозів буде «як у ЦРУ». (3) Інші установи, які роблять прогнози по інфляції в Україні, не мають повноважень встановлювати облікову ставку, норму резервування і т.д. Тож відповідальність на прогнозистах НБУ має бути адекватною тим повноваженням, якими НБУ законодавчо наділений. Що ж робити? Дуже добре, що НБУ не підвищив ставку сьогодні. Для мене це позитивний сигнал і сподівання, що вони почнуть розмірковувати над тим, що роблять, і змінюватись. А зробити потрібно наступне: 1) Потрібно вирішити проблему слабкої реакції державних банків на дії НБУ та усунути їх конфлікт інтересів з Мінфіном. Як це зробити є кілька методів. Описувати їх не буду, бо вони для 3-4 читачів в цій країні і у всіх з них є мій мобільний номер. 2) Має змінитись парадигма регулювання операцій банків, щоб вони могли запропонувати населенню більше продуктів до запитання. Серед населення країни, яка приймає участь у війні, є попит на ці продукти. За їх допомогою можна залучати більше коштів на депозити і не тільки державних банків. 3) НБУ має негайно (ще позавчора) покращити систему прогнозування, особливо по інфляції. Встановлювати ставку при систематичних помилкових прогнозах НБУ просто неможливо. Крім того, потрібно повертати довіру до прогнозів НБУ, які систематично не потрапляли в ціль, і війна цьому не є виправданням. 4) НБУ має змінити комунікаційну стратегію і навчитись визнавати помилки, вибачатись, вести широкі консультації з ринком та Урядом. Але головне – це вивчати сьогодні зміну попиту на банківські та страхові послуги від населення та бізнесу. Монетарна політика, регулювання та нагляд в основній своїй масі ще працюють на довоєнних лекалах, що і породжує непорозуміння на ринку. Віталій Шапран

1 квітня 2025, 19:41

НБУ від початку року досить активно намагається продати українському суспільству ідею переходу прив’язки валютного курсу від долару США до євро. Спочатку 16 січня заступник голови НБУ Рожкова досить таки обережно вказала на те, що «прив'язка має бути до тієї валюти, яка найчастіше використовується в операціях». Потім вже 19 лютого агентство РБК з посиланням на прес-службу НБУ зазначило: «У майбутньому може відбутися зміна курсоутворюючої валюти… Такою валютою може стати євро». Згодом вже 6 березня ТСН з посиланням на голову НБУ Пишного повідомили, що такі варіанти розглядаються, але «Сказати, що питання пере прив'язки знаходиться на виході — ні». Одночасно ті ж ТСН, посилаючись на заступника голови Юрія Гелетея, повідомили, що розрахунки в євро поступово зростають: на імпорт вони припадають на 50%, на експорт – 30%, а на готівковому ринку – 22-23%. Врешті решт, 26 березня ті ж ТСН розповсюдили «експертний огляд», в якому експерти начебто підтримують ідею переходу курсоутворення на євро. Цікаво, що в такий огляд потрапив і я, але замість коментарів по суті питання, автори видрали одну мою фразу і вийшло, що наче я підтримую цю ідею. Що ж, давайте розберемось, про що йде мова і чому Україні не тільки зарано змінювати курсоутворюючу валюту, але й навіть розмовляти про це шкідливо. Сутність проблеми Курсоутворююча або «якірна» валюта зовсім не означає, що ми переходимо на євро, або навіть переходимо до політики фіксованого курсу. Курсоутворююча валюта – це валюта, на базі якої встановлюється курс до гривні, курси ж гривні до всіх інших валют є похідними від курсу долару до цих валют на міжнародних ринках. Зараз валютний курс гривні визначається до долару США, а курс гривні до євро та інших валют вже просто залежить від подій на ринку «долар-євро», «долар-фунт» і т.д. Так от, коли ви змінюєте якірну валюту, то для цього не тільки більшість транзакцій на ринку повинні бути в валюті операцій, але ще і ціноутворення на продукти експорту та імпорту (а іноді і на внутрішні товари) має відбуватись в цій якірній валюті. Якщо не враховувати це правило, то це може призвести не тільки до незручностей в розрахунках, але і певною мірою негативно вплинути на український експорт, і навіть на інфляцію в Україні. Втім є причини, з яких нам не варто навіть розмовляти про перехід до євро у якості якірної валюти. Причини, з яких не варто робити євро якірною валютою 1. Я вважаю, що керівники НБУ все більше схожі на генералів часів царської росії, які весь час готувались до минулих війн і не враховували розвиток ситуації у майбутньому. Завершення війни та відновлення економіки можуть сильно вплинути на валютну структуру нашого експорту і імпорту. Розблокування торгівлі через чорноморські порти призведе до зменшення нашої залежності від торгової логістики суходолом і тому частка долара в експорті знов зросте. Український експорт переважно сировинний, а ціни на цих ринках встановлюються в доларах США, тому варто поточну тенденцію розглядати як аномалію, яка з часом виправиться. В принципі, сировинний характер нашого експорту вже і зараз не пускає нас до «євро-зони», наприклад, до 90% угод зі збіжжям за даними «Української зернової асоціації» відбуваються в доларах США. Інша сировинна проблема – це те, що на більшість видів сировини в світі ціни встановлюються в доларах США. Де ви бачили котировки на нафту, сталь, зерно чи кольорові метали в євро? Таке ціноутворення на сировину призводить до того, що при розрахунках не в доларах США (в євро, фунтах, чи ієнах) контрагент автоматично підпадає під дію валютного ризику. Тож, якщо у вас контракти на сировину з розрахунками в євро, а ціна на об’єкт продажу на світових ринках формується в доларах, то час від часу ви будете відчувати на собі вплив зміни курсу євро до долару США. Щоб запобігти негативному впливу можна використовувати валютні деривативи і хеджувати ризики, але саме по собі це додаткові витрати. 2. Друга проблема – це наявність певної традиції на українському ринку продавати нерухомість, автомобілі та інші вартісні об’єкти за долари США. Тому перехід до курсоутворення у бік євро може створити незручності для населення. Зараз, коли велика кількість населення виїхали до ЄС і наші зв’язки з євро-зоною зміцнились, допускаю, що частка євро незначно зросла, але відкрийте, наприклад, сервіси оголошень по нерухомості – ціни в євро на таких ресурсах можна зустріти не часто. 3. Третя проблема – це той факт, що США вже анонсували політику слабкого долара і ми бачимо, як під тиском ризиків торговельних війн долар слабшає по відношенню до євро. Думаю, що цей тренд буде довготерміновим і не в інтересах України прив’язуватись до тієї валюти, яка стає дорожчою, бо це може негативно вплинути на наш експорт. До речі, вже зараз на нашому ринку ми спостерігаємо тенденцію, коли долар дешевшає, а євро під впливом зростання курсу євро до долара дорожчає. Тож це означає, що наш експорт, близько 70% якого відбувається в доларах США, при укріплені євро до долара на національному ринку ставатиме менш вигідним для експортерів. Наведемо умовний приклад: якщо експортер отримав 1 млн доларів, то при курсі 42 грн/дол він отримає 42 млн гривень. Якщо ж ми змінимо якірну валюту і в результаті укріплення євро до долару курс впаде до 41 грн/дол. то експортер отримає на 1 млн менше. По суті, заміною якірної валюти ми «підкладаємо свиню» експортерам у формі незапланованих валютних ризиків. 4. Четверта проблема – це реакція США на подібні ініціативи. США взагалі дуже болісно реагують на відмову від долара в розрахунках або на заходи, які де-популяризують долар. Боротьба з парадоксом Тріффінна для команди президента Трампа є центральним фактором його торговельної та фінансової політики в найближчі роки. США борються за глобальне лідерство долара, а тут один з найближчих партнерів публічно патякає на рівні центрального банку країни, що ми втечемо в «євро-зону», можливо не завтра, але пізніше втечемо. Подібні розмови в публічній площині з боку НБУ я б оцінив як такі, що спрямовані на охолодження відносин України з США і на саботаж цих відносин. В нас і без цих розмов факторів охолодження україно-американських відносин вистачає. Не для всіх економік євро-зона є благом Щиро сподіваюсь, що в найближчі десятиліття заміни якірної валюти в Україні не станеться, або станеться вже після вступу України до ЄС та в рамках підготовки введення в Україні євро. Саме тоді перехід на курсоутворення в євро буде в інтересах України. Для того, щоб це зрозуміти, варто подивитись на приклад Болгарії, яка не так давно приєдналась до зони обігу євро. А перед цим країна багато років підтримувала фіксований курс лева до євро. Тож перехід до євро відбувся відносно безболісно для населення та бізнесу. Другий яскравий приклад – це Польща. Їх економіка ближче до української і вони чомусь зберегли злотий. З їх позиції це дуже мудре рішення, бо вони таким чином зберігають монетарну і валютну незалежність від ЄС (до речі, як і Угорщина та Чехія). Це означає, що їх центральні банки можуть: (а) самостійно встановлювати % ставки, (б) стимулювати власний експорт (економіку) при девальвації національних валют до євро. Болгарія ж пішла іншим шляхом і приєдналась до євро зони, бо їх економіці більше підходив фіксований курс. Туризм, концентрація на нерухомості і сфері послуг призвели до того, що входження до євро-зони несло переваги для національної економіки. Не берусь прогнозувати, якою буде економіка України через 10 років, але думаю, що з ймовірністю 80-90% що ми недалекі відійдемо від штампів, на яких працюють економіки Польщі, Чехії та Угорщини. Можливо через угоду з США в нас ще більше зросте частка експорту в доларах США. Я не є противником входження України в євро-зону, але свою монетарну незалежність ми повинні дуже дорого продати. Тобто Україну повинні прийняти в ЄС, ми повинні стати частиною єдиного ринку ЄС, і вже після цього визначитись з тим, які переваги нам принесе входження до зони обігу євро. Будвавський парадокс Не раз спостерігав, як гарячі голови в парламенті (ще 8-го скликання) закликали закрити НБУ, ввести в Україні євро і забути про високі процентні ставки та валютний ринок як такий. Такі ідеї вважаю великою дурістю і проявами невігластва. Від заміни валюти в обігу процентні ставки не змінюються. Цю аксіому довела в свій час Чорногорія, яка вводила євро без згоди ЄС. Після введення євро в них тривалий час рівень ставок за кредитами перевищував 30%, що дуже далеко від рівня ставок в інших країнах ЄС. Врешті решт, туристична перлина ЄС викарабкалась з кризи через свої рекреаційні ресурси, але залишила свій слід в історії валютного ринку, відомий як «Будвавський парадокс», на ім’я одного з курортів Чорногорії. Повинне бути розуміння, що навіть при заміні валюти якість роботи кредитних інституцій не змінюється, як миттєво не змінюються і інфляційні очікування бізнесу. Єдине, що змінилось для Чорногорії і чому вони пішли на цей крок – зручність для бізнесу та населення обслуговування туристичного потоку з євро-зони. По суті, вони йшли тим самим шляхом, що і туристична Болгарія, але у радикально стислі терміни. НБУ вчергове мене розчарував своїми незграбними інформаційними рухами і розмовами, яких взагалі не мало б бути. В той час, коли весь дипломатичний корпус України працює над покращенням відносин з США, НБУ вперто просуває в тій або іншій формі ідею заміни курсоутворюючої валюти на євро. При цьому, нехтуються національні інтереси України, а самі розмови явно будуть дратувати Федеральний резерв та Міністерство фінансів США. У таких процесів є тільки 2 бенефіціари: демократична партія США (опозиції було б зручно, щоб Україна за часів Трампа втекла до євро-зони) та росіяни (їм все одно, яким чином нашкодити нашим експортерам). Сподіваюсь, після цих аргументів ці розмови будуть завершені. Віталій Шапран

17 березня 2025, 10:09

Поки «демократичні» підлабузники поливають Дональда Фредовича брудом та розмірковують, яке звання йому присвоїли в КДБ, Світу потроху почала відкриватись жорстка стратегія Трампа по відношенню до рф. На минулому тижні котировки нафти марки brent пробили черговий мінімум – 70 доларів за барель і продовжують знижуватись, це взагалі мінімум з серпня 2021 року. Слідом за маркою brent з помітним дисконтом падають і ціни на російську urals, офіційна котировка ще тримається на рівні 65 доларів, але в окремих портах російську нафту вже продають нижче 60 доларів. Без будь-якої герметизації цінової стелі G-7 ціна на urals покотилась вниз. Цій тенденції сприяли ряд заходів: 1. Прелюдія до торговельної війни, яку влаштував президент Трамп між США та Канадою, Мексикою, КНР та ЄС. Такі інформаційні потрясіння дуже погано відображаються на прогнозах ділової активності в Світовій економіці. На ризики торговельних війн нафта реагує зниженням, золото – зростанням. Якщо темпи зростання ВВП КНР уповільняться до 1%, то ціни на нафту впадуть нижче за 60 доларів за барель, а поставки російського газу в КНР скоротяться. 2. Міненерго США заявило про плани створення нафтового стабілізаційного фонду в сумі 20 млрд доларів США. Цей фонд стабілізує статистику запасів нафти в США, яка є другим по значущості фактором впливу на ціни нафти на Світових ринках. По суті, це цікава відповідь про-московським аналітикам, які стверджують, що зниження цін на нафту в Світі буде невигідним США. На період низьких цін купувати нафту на внутрішньому ринку США може нафтовий спецфонд. 3. Міненерго США знизило прогнозну ціну нафти на 2025 рік, а Міжнародне енергетичне агентство зменшило прогнози споживання нафти у 2025 році на 73000 барелів на добу і вказало на падіння доходів рф від експорту нафти на 16% у лютому цього року. 4. 14 березня стало відомо, що США не продовжили дію ліцензії General License 8 (GL8) на розрахунки за енергоносії для російських банків (Сбербанк, ВТБ, ВЕБ.РФ, Альфа-банк, Совкомбанк, банк «Зеніт», банк «Санкт-Петербург», а також Національний кліринговий центр і ЦБР). Вloomberg вже встигло назвати це «тихими санкціями» проти рф. Цей крок створить незручності для Туреччині, Угорщини, Словаччини та іншим реципієнтів газу з рф по газопроводу «Турецький потік». Вважаю, що прийняте рішення не є остаточним, і США можуть змінити свою позицію на прохання Туреччини. Втім, цей крок є важливим для тиску на Кремль. 5. Минулого тижня офіційними планами зі Світом поділилась Саудівська Аравія, яка пообіцяла знизити ціни на нафту для Європи та Азії. В той самий час, ОПЕК+ прозвітувала про видобуток нафти більше запланованого серед країн-членів ОПЕК. 6. Врешті-решт, 15 березня президент Трамп офіційно оголосив про початок жорсткої військової операції проти хуситів, які були головним подразником цін на нафту в близько-східному регіоні через своє піратство. Єменських хуситів неодноразово ловили на співпраці з рф, у другій половині 2024 року росіян впіймали на передачі хуситам супутникових знімків. Певна двозначність ситуації ще залишається. Трамп підтримує дружню риторику по відношенню до Кремля, на ринку з’являються чутки то про відновлення Північного потоку, то про плани співпраці США з Газпромом. Втім, автори цих матеріалів так і не уточнюють, хто буде реципієнтом блакитного палива по Північному потоку, якщо Німеччина вже висловилась проти. Так само не уточнюють, які американці вели переговори з Газпромом, і чи не було серед них лижних інструкторів. Очевидно, що Кремль почали спонукати до поступок і до завершення війни. Російський Мінфін вже зізнався, що в перших числах березня вони витратили 2 трлн рублів, які позичили в першому кварталі через ОФП (ОФЗ). Резерви у Кремля закінчуються, і перспектива росіян контрабандою продавати нафту urals, та ще і на фоні падіння енергетичного попиту з боку КНР, відкриває перед командою Трампа фінішну пряму для тиску на країну-агресора. Більше того, я не згодний з тим, що зараз путін гальмує мирну угоду заради продовження війни. Економічний бік дій з боку США показує, що він намагається торгуватись і вичікує, чи дійсно активні дії США на нафтовому ринку призведуть до негативних наслідків та закриття більшості шпаринок для рф. Віталій Шапран