Rebel
Rebel
Зареєстрований:
27 листопада 2009

Останній раз був на сайті:
14 липня 2020 о 00:19
Перегляд профілю:
Сьогодні: 6
Всього: 47939
Підписчики (90):
VictorS
VictorS
Mandarinka2013
Mandarinka2013
89 лет, Киев
uliymua
uliymua
yakost
yakost
slexus
slexus
shtanc
shtanc
Oksana77777
Oksana77777
41 год
42651981
42651981
wadoss
wadoss
киев
frollof
frollof
kingcity
kingcity
49 лет, Львів
987
987
всі підписчики

Rebel - блог

Стать:
мужской
Місто:
Київ
Місце роботи:
IT
Блог
Коментарі
Валютний форум
Відгуки
Гаряча лінія

Вітрина в нікуди, або Україна як вітрина

9 липня 2020, 10:52   + 0 голосов 3 комментария

Чи не з самого початку окупації в інформаційному просторі гуляє і є доволі популярною ідея: «потрібно зробити Україну багатою та успішною і окуповані території самі повернуться назад». Вважаю ідею дебільною, нереалістичною і навіть шкідливою. Поясню чому.

  1. Будувати щось (успішну Україну) потрібно для себе. І більше ні для кого. «Для себе» — в широкому сенсі: спільнота людей, яка її будує, будує її для цієї спільноти. Будувати державу для когось, хто її не будує — тупо: по-перше, бо ви ніколи не дізнаєтесь чого той хтось хоче насправді (а не на словах), по-друге, бо його неучасть у будівництві автоматично призводить до неконструктивного підходу з його боку.
    Водночас це не означає, що потрібно відкидати потенційних учасників будівництва або всіх тих, хто хоче приєднатись до вже побудованого: якщо комусь подобається проект — welcome, якщо він хоче переробити абсолютно все на свій лад — давайдосвіданія.
  2. Міф: «жителі окупованих територій самі повернуться назад коли побачать успішну та багату Україну».
    Що значить успішну? Вочевидь, це означає що життя в Україні має бути помітно комфортнішим ніж на окупованих територіях у споживацькому сенсі. Надалі під словом «комфорт» я матиму на увазі саме споживацький зміст: заробітки, доступність товарів, медицина, безпека (в плані базового порядку) і т.п.
    Нагадаю, що є дві категорії окупованих територій: Крим та Донбас. Життя в сучасній Україні вже давно набагато комфортніше ніж на окупованому Донбасі — умова вже виконана. Ну і що? Донбас повернувся? :) Переселились люди, які хотіли і які змогли. А Донбас залишився там, де він є.
    Крим. Кажуть​​​​​​, життя там досить комфортне, і це логічно, бо ця територія офіційно окупована Московією. Потрібно підняти рівень життя в Україні суттєво вище Криму і він «сам повернеться»? :) ...
  3. Хочу нагадати, що у світі є чудова вітрина — Штати (можливо саме зараз, в час пандемії та протестів вона виглядає не так красиво, але ще рік тому все було зовсім інакше — з цього й виходитиму). Якщо ми ставимо за основу споживацький комфорт, то Крим, під час «референдуму» мав приєднатись до… Штатів. Ну це ж логічно — там люди живуть багатше — набагато багатше ніж у Московії. Якщо не приєднатись, то, принаймні, подати якусь заявку, або хоч натякнути. Цього не відбулось. Дивина та й годі. :)
  4. Ідея «об’єднання людей» і побудови держави на принципі «гарного життя» не працює. Справа у тому, що 99% людей у світі хочуть жити гарно і це їх вже об’єднує. Якби на цьому принципі можна було побудувати державу, то у світі вже давно була б одна єдина держава. Цього не відбулось. Значить держава будується на інших принципах.
    Дехто вважає, що прикладом держави побудованої «для гарного життя» є Штати. Але це не так. Глибинні механізми існування та розвитку Штатів інші. Це окрема велика тема, але якщо коротко: філософія Штатів йде від методу їх заселення: вони заселялись людьми, які тікали від своїх рідних дебільних політичних та економічних систем. Фактично, вони сповідують «національну ідею» запропоновану Подерв’янським — «відчепіться від нас» — а ця ідея автоматично робить акцент на свободі особистості, приватній ініціативі та інших факторах які є реальними драйверами розвитку Штатів.
  5. Багато людей залишились жити на Донбасі. За «теорією комфортного життя» вони мали б виїхати якщо не до України, то до Московії. Цього не відбулось. Зрозуміло, що багато хто не може виїхати з об’єктивних причин. Але там багато молоді, молодь завжди може виїхати.
    Тобто багато людей живе там незважаючи на економічне дно, відсутність безпеки, фігову медицину і т.п. Що ж їх тримає? Причетність до вищої ідеї. «Русскій мір» — як би смішно для істинних космополітів це не звучало. Вони навіть відмовляються втекти до комфортних умов Московії — заради приченості до ідеї і внесення свого особистого вкладу в боротьбу за неї. Це не значить, що вони розуміють це, швидше за все даний вибір відбувається підсвідомо.
  6. Коли ви будуєте проект, то у вас має бути… проект. :) Якщо ви будете занадто сильно оглядатись на сусідів і враховувати всі їхні вимоги, то вийде як у байці Крилова про лебедя, рака та щуку.
  7. Пофантазуємо і уявимо, що «теорія комфортного життя» працює: Україна увійшла до топ-10 економік світу і «Донбас з Кримом повернулись до України». Для чого вони повернулись? Щоб що? Життя мінливе: в успішній Україні може настати неіочкувана глибока і затяжна економічна криза — щойно це відбудеться, вони знову втечуть до Московії? Не втечуть? Чому?
  8. Last but not least. Військовий фактор. Адепти теорії «теорії комфортного життя» забувають, що теориторії окуповані — тобто вони… окуповані. :) Там знаходяться силові структури Московії: армія, росгвардія, спецслужби, поліція. Як ви уявляєте «повернення Донбасу та Криму»? Любителі комфортного життя вийдуть на протести щоб їх били палицями? Вестимуть партизанський спротив (тобто незаконну силову та інформаційну діяльність) з перспективою бути вбитими або арештованими та допитаними спецслужбами, поліцією, армією? Серйозно?

Висновок дуже простий: не намагайтесь будувати вітрину для когось. По-перше, не оцінять. По-друге, лише самобутня (побудована для себе) вітрина може привабити когось зовні — бо людей завжди притягує щось унікальне. По-третє, у вас нічого не вийде: через врахування 1000 і 1 зауважень зі сторони, вітрина вийде фіговою — вітрина ні для кого — вітрина в нікуди.

 

Податок на землю

7 липня 2020, 19:36   + 45 голосов 1 комментарий

Довгострокова дискусія тут: https://minfin.com.ua/blogs/korjakin1000/121765/#com3907389

Мовний аспект (зовсім нещодавно і я згадував про місто-село у мовному питанні).

Але я просто хочу озвучити дуже цікавий для Кидал Народу план:

  1. Ввести податок на землю.
  2. Скупити землю у дрібних фермерів і просто власників за копійки.
  3. Скасувати податок на землю.
 

Мовна математика

7 липня 2020, 17:39   + 45 голосов 24 комментария

У чому важливість існування міжнародної мови (тобто англійської)?

Для відповіді на це питання потрібно приблизно зрозуміти кількість мов у світі. Знайти точну кількість мов дуже складно, і, мабуть, неможливо, оскільки складно визначити правильну методику підрахунку. Але для нашої задачі точність не дуже потрібна. Пропоную взяти за основу дану статтю (там є що почитати і гарна візуалізація). Як видно з наведених даних, навіть мовами з кінця списку розмовляють більше 10 000 000 людей. Тому візьмемо кількість мов рівною 100.

Якщо у вас є міжнародна мова, то для глобального спілкування і ведення бізнесу необхідно щоб кожен народ знав свою мову і міжнародну (всього навсього 2 мови). Всього потрібно мати 198 словників (99 комбінацій у двох напрямках кожна).

Якщо у вас нема міжнародної мови, то для тих самих цілей кожен народ повинен знати 100 мов (свою і 99 чужих). А для опису всіх цих варіацій потрібно мати 9 900 словників (4 950 комбінацій у двох напрямках кожна).

Висновки щодо того, який варіант для ведення глобального бізнесу дешевший та ефективніший, можете зробити самостійно. :)

 

ЗеРНБО

6 липня 2020, 10:22   + 60 голосов 23 комментария

Нас читають? :)

Секретар РНБО:

Але є речі, наприклад, питання мови – це дуже важливе, принципове питання для держави. Ніякої другої, російської, у нас бути не може – не тому, що її не треба вивчати, її не треба знати. Якщо ми кажемо про Україну – то має бути тільки державна українська мова.

Чи має бути друга мова в Україні? Звичайно, має бути. Але це має бути англійська мова, яка має вивчатися, починаючи з дитячого садочка. Усі громадяни України, якщо ми хочемо бути в цивілізованому світі, мають знати, використовувати англійську мову. Це є обов’язкова річ.

 

Політичний вірус

6 липня 2020, 9:52   + 45 голосов 1 комментарий

25 жовтня місцеві вибори. Оскільки прогнози для немонобільшості вже песимістичні а вектор руху рейтингу виключно вниз, то не варто виключати нервові рухи з боку влади напередодні виборів. Наприклад:

  1. Вкидання великої кількості гривні у якості подачок. Як мінімум, вже заплановане підняття мін. ЗП до 5000 з 1 вересня.
  2. Посадка Порошенка просто так, через коліно.
  3. Штучне завищення статистичних даних вірусу для перенесення/скасування виборів. Це тупо, бо рейтинг падає, але тупість — нормальний стан для нинішньої влади.
    Або навпаки — штучне заниження статистики за поганих умов: аби не відкладати вибори.
 

Лаша Тумбай

4 липня 2020, 12:47   + 45 голосов 7 комментариев

Продовження теми протестних рухів. У попередньому дописі я розглянув протести у Штатах у Штатівському контексті. Сьогодні розглянемо дану тему з іншого боку.

Ось такий текст я написав у квітні:

Після карантину у багатьох державах складеться «революційна ситуація»: маса молодих (активних) людей без роботи, без грошей, розлючених великою кількістю жертв вірусу та з гігантським запасом накопиченої енергії і бажанням діяти через вимушену бездіяльність протягом тижнів або місяців.

Ці люди вимагатимуть змін. У демократичних державах зміни відбудуться демократичним шляхом. У недемократичних — суто силовим.

Як бачимо, я помилився у причинах — кількість жертв вірусу порівняно невелика, а от фінанси і мозок людей сильно постраждали внаслідок карантинів. Як результат, тригерами для протестів у різних державах стають різні причини. Але причини завжди знайдуться коли є такий «протестно-сприятливий» фон, як нині.

Протести всюди неминучі. Протести — джерело енергії. Я стою на позиції, що демократичні держави (не лише Штати, вони в даному випадку виступають яскравим прикладом) використають цю енергію для прогресивних перетворень.

А що «на темній стороні Місяця» — в недемократичних державах?
Саме ці держави (їхні медіа) найбільше кричать що «Амєрікє канєц». Чому так відбувається?

  1. Еліта (і громадяни) цих держав ментально (несвідомо, підсвідомо) не сприймають і зневажають демократичні механізми. Такий упереджений підхід змушує цих людей щиро вірити, що кожна криза в демократіях — це індикатор розвалу розвинених держав. Таким чином медіа з радістю генерують такі ідеї, а споживач зачаровано споживає цей апокаліптичний контент.
  2. Еліта свідомою частиною мозку розуміє невідворотність протестів у власних державах. Також вона розуміє (відчуває?), що не зможе використати енергію протестів для прогресу — бо сама сутність їхніх політичних систем антипрогресивна.
  3. Що робити з протестами якщо ти не можеш використати їхню енергію? Єдиний варіант — гасити її. Саме до цього і готуються всі притомні недемократичні режими.

Який з цого випливає висновок? Недемократичні медіа проводять цілеспрямовану накачку населення страхом перед протестами. Не страхом виходити на протести, а саме страхом перед самим фактом протестів. Обгрунтування можуть бути різними: «протести загрожують теріторіальній цілістності», «протести загрожують релігії», «протести знищують базові традиційні цінності» і т.д. і т.п.

Ця накачка знадобиться у недалекому майбутньому: владі потрібна підтримка і розуміння суспільства у жорсткій або жорстокій розправі над протестувальниками. Суспільство має підтримувати арешти, побиття і вбивства протестувальників. Ну а далі як пощастить: або енергію вдасться загасити, або вона знесе владу.

Так чи інакше, справді страшні події відбуватимуться саме у тих державах, які найбільше кричать про кінець Штатів. І є шанс, що ми зможемо сказати «Тумбай» небратській «Лаші». Хоча й невеликий шанс.

P.S. В українському «інформаційному просторі» також зі страхом (або зі злорадністю — залежно від ставлення до Штатів) сприймають події у Штатах. Основна причина цього в тому, що наш «інформаційний простір» сильно завязаний на російський — наші мешканці (і велика частина еліти) живуть у московській системі координат: московські свята, московські герої, московська церква, московська естрада, і, найголовніше — московська мова — мова, як якісний канал передачі московського контексту. Тому й виходить такий парадокс — мешканці демократичної держави, накачані інформацією з антидемократичної держави бояться процесів, які не є страшними для них самих.

 

Мовна впертість

3 липня 2020, 11:25   + 60 голосов 5 комментариев

Є таке гарне англійське слово: stubborn — затятий, непоступливий, завзятий, норовливий, впертий.

Тема обговорення: «я хочу разговаривать на языке своих родителей» (с) Балашов.

Мені імпонує така позиція: протистояти тому, що мені намагаються нав’язати проти моєї волі. Але, як і минулого допису, я хочу розглянути питання з іншого боку.

Отже, мене з самого раннього дитинства виховували російською мовою: садок, перша школа, батьки в сім’ї розмовляли російською. Друга школа була досить «бандерівською», але 99% учнів спілкувались між собою виключно російською. Університет — мова спілкування російська, причому на відміну від школи де абсолютна більшість вчителів вели уроки українською, тут 90% викладали російською. Робота — в основному російська.

Для чого я це пишу? Я, за московською класифікацією, «русскоязичний». Активно застосовувати в житті українську почав вже у абсолютно зрілому віці. І, маю вам сказати (похвалю себе :) ), за російським словарним запасом я на голову вищий за абсолютну більшість крикунів про «прітєснєніє рускага язика». Більше того, мій російський словарний запас на голову вищий за мій же український словарний запас.
Хоча українською, я мабуть, пишу досить непогано, бо місцеві московити впевнені, що я родом із західної України. ) ) )

Але, як «русскоязичний», я офіційно заявляю — в Україні російську мову потрібно витісняти та заміщувати українською. :)

Впертість.

Чому я здійснюю (ще не здійснив, бо це процес) цей перехід з російської до української? Адже це вимагає зусиль — мені було б простіше говорити російською, бо окупанти створили гарні умови для цього.
Тому що я хочу говорити мовою… своїх батьків — але «батьків» у глибокому сенсі цього слова (хоча мої батьки теж давно повернулись до української, хоча батько був досить зросійщеним). Всі мої дідусі й бабусі розмовляли українською. І всі жителі їхнього покоління з тих сіл і містечок звідки вони родом розмовляли виключно українською, або якимось «суржиком», який все одно за звучанням і набором слів легко розуміти якщо ти знаєш лише українську і важко, якщо ти знаєш лише російську.
Що це за покоління? Це люди, народжені 1915-1930, які залишились у сільській (напівсільській) місцевості, тобто не потрапили під каток індустріалізації.
Як я вже вказував раніше, до лютневої революції 1917, у Московії ~80% мешканців були селянами. Ще 5-7% були сезонними або тимчасовими робітниками у містах, які повертались додому в село на посадку/збирання врожаю або внаслідок втрати роботи — тобто зберігали міцний зв’язок із селом. Дане число можна легко переносити на Україну, оскільки, хоч міста і університети в Україні з’явились значно раніше ніж у Московії, але внаслідок окупації московитами розвиток нашої території було уповільнено і Україна, загалом залишалась аграрною провінцією. Розвиток же промисловості (за царських часів) відбувавася у центральній частині Московії. Отже, >80% населення тогочасної України жило у селах. А села, були майже на 100% україномовними (з різними діалектами, звичайно) — вони точно не були російськомовними.
Повально ж зросійщеними є діти цього покоління: люди народжені 1940-1960 (+/-) — ті, хто виїхав із села у пошуках кращого життя і був зросійщеним внаслідок потрапляння до міського індустріалізованого середовища.

Отже, повертаючись до питання впертості, звертаюсь до українців («етнічних», якщо можна так сказати) — а ви не хочете зазирнути трохи глибше? Розмовляти мовою дідів або прадідів? Перефокусуйте свою впертість трохи глибше. Ви не хочете довести московитам, що московизація в рамках індустріалізації нічого їм не дасть? Не хочете компенсувати мовні і культурні втрати, яких московити завдали нам винищивши село (україномовне село!) Голодомором, колективізацією, продразвьорсткою? То які ж ви в чорта вперті? Може ви не вперті а ліниві?! Be stubborn!

Щодо «етнічних» росіян (я так розумію, Балашов відносить себе до них, хоча слово «етнічний» дуже така складна штука — я не дарма і в контексті українців і в конексті росіян беру його в лапки — бо вивчення цієї теми це ціла наука). Проявіть повагу до землі, на якій були заморені голодом україномовні села — вивчіть українську.

А щодо какаяразніца (ядерна, справжня, какаяразніца — ті, хто обирає мову відповідно до кількості Ковбаси, яку можна отримати за рахунок її використання) я вже писав допис з економічним обгрунтуванням непотрібності російської. Зациклюючись на російській ви сповільнюєте економічний розвиток держави. Бо для заробляння нормального бабла потрібна англійська, турецька, польська, німецька, китайська і т.п. Матимете менше Ковбаси.

Антивперість.

А тепер поговоримо про більшість. Насправді, у абсолютної більшості населення за небажанням вивчати українську стоїть один єдиний аргумент — лінь. І всі ці розмови про «язик прєдков» — лише виправдання ліні — і так комфортно. Саме таких людей і має «притісняти» держава (якщо ця держава, звісно, хоче існувати й надалі). Під «притісняти» я маю на увазі створення умов, коли лінива біомаса буде змушена вивчати українську замість російської, оскільки це буде більш зручно. Це питання освіти у школах, у ВУЗах, мовне квотування і т.п… Ще раз — в Україні українською має бути користуватись зручніше і дешевше ніж російською чи будь-якою іншою — це завдання держави.

А хто хоче, той вивчить ту мову, яку хоче — і для цього також повинні бути достатні можливості. Але це для людей, які хочуть хоч трохи напружитись. Я захотів, попрацював і вивчив англійську і переходжу на українську. Угорці можуть прикласти додаткові зусилля і вивчити угорську, румуни — румунську, росіяни — російську. А хто не хоче напружуватись — українська без варіантів.

Це і є нормальна державна мовна політика: 1) основна державна для всіх і 2) відсутність перешкод для освоєння будь-якої іншої мови — для тих, хто цього бажає з тих чи інших причин (бажання мати більше Ковбаси, доторкнутись до культурної спадщини свого народу, доторкнутись до культурної спадщини чужого народу, або просто по приколу).

І звичайно, last but not least — тепличні умови для мови, яка є основним містком інтеграції з глобальною економікою. Ви й самі знаєте, що це за мова. :)

 

Мова - практичні аспекти

2 липня 2020, 13:23   + 60 голосов 27 комментариев

У зв’язку з наближенням виборів (не лише місцевих) і вивільненням електорату Зеленського, Україна повертається до звичних питань. І одним із головних є питання мови, зокрема, проштовхується ідея відмови від українізації.

У зв’язку з цим озвучу деякі практичні аспекти.

1. У якості захисту російської мови використовується такий яскравий і правдивий факт: серед військових, які безпосередньо захищають Україну на фронті від московитів, дуже високий % російськомовних і вони нормально уживаються з україномовними військовими, а велика кількість україномовного населення в тилу не поспішає витісняти їх (собою) з лав армії.
Це так. Гарний факт. Але пропоную звернути увагу на інший факт.
Жоден колаборант не розмовляє українською мовою (розмовляти і володіти — різні речі). Таким чином, якщо уявити гіпотетичну ситуацію, що на початку 2014 року Крим та Донбас були б україномовними на 80+% (а краще на 100%), то окупанти не мали б колабораційного резерву або він би був мізерним і несуттєвим. Можливо навіть і воювати б не довелось — в силу бесперспективності війни для Московії.

2. В Україні збільшити кількість україномовних можна виключно за рахунок зменшення кількості російськомовних. Це об’єктивний факт. Він працює і навпаки. Власне, це добре розуміли московити і ефективно провели московизацію українських земель.

3. Велика частина України будується за принципом: велике російськомовне місто і навколо нього багато україномовних містечок та сіл. ~100 років тому 80% населення Московії жило в селах, тобто можна сказати, що Україна була україномовною на ~80%. Протягом минулого століття дуже активно йшов процес урбанізації, в результаті ми мали ситуацію, коли україномовні жителі периферії поступово переходячи до міста перемелювались ним і ставали російськомовними (бо бізнес (совковий) вівся російською). Суть цього процесу у тому, що він не бескінечний і підходить до завершення (ситуації, коли % «селян» стане несуттєвим у порівнянні з % міського населення).

Це означає, що активно боротись за українську мову потрібно саме зараз і не відкладати на потім. Бо зараз можна утримати багато людей від змосковщення. А завтра доведеться їх перевчати. А післязавтра їхні нащадки скажуть, що їхні батьки розмовляли російською і нєфіг проштовхувати українську. А потім ми повертаємось до колабораційного ресурсу в п.1.

Ось така не дуже складна схема.

 

Чєтвєрґашка

2 липня 2020, 8:22   + 60 голосов 2 комментария

Дано:
* Зеленський планує підвищити мінімальну ЗП на 55% до середини 2021 від часу приходу до влади. При цьому економіка почала падати майже одразу після його приходу. Економіка падає, ЗП росте.
* На «боротьбу з коронавірусом» виділено 65 ярдів гривень, використана більша частина і більшість використаних грошей пішла на соціалку та «дороги». Окрім очевидності нецільового використання цих коштів потрібно розуміти, що у випадку потужного розростання епідемії доведеться знову виділяти гроші (просто тому, що ці вже розікрадені та проїдені).
* Падіння економіки, викликане обранням Зеленського, пришвидшується вірусом.
* Всі гроші з НГ витягуються до бюджету.
* Проведене опитування населення щодо його ставлення до співпраці з МВФ. Більшість проти.
* Голова НБУ йде у відставку.

Питання: яким буде результат?

 

Швидкість реформ

30 червня 2020, 13:46   + 45 голосов 94 комментария

Q: 5 років мало для проведення судової реформ?
A: Так.

По-перше. Це найважча з реформ: https://minfin.com.ua/blogs/rebel/102212/. Той пост написаний 2016. Тоді я був оптимістом щодо швидкості змін. А сьогодні я б взагалі назвав цю реформу умовно «нереальною».

По-друге, було багато іншої роботи (інших реформ та просто затикування дірок), бо основною задачею було і залишається втримати Україну в принципі — від окупації Московією та від самознищення.

Ну а головне — мешканці цієї держави не готові до реформ. І реальна проблема Порошенка не в тому, що він штовхав реформи з низькою швидкістю, а навпаки — він проводив їх занадто швидко. Середнього мешканця України взагалі не цікавлять реформи як такі. Його цікавить «покращення життя вже сьогодні». Просто хтось зумів вкласти в голову нашому мешканцю думку, що «покращення життя вже сьогодні» = «реформи». А це не так. Реформи можуть лише погіршити «життя вже сьогодні», а покращення від їх проведення наступить завтра або післязавтра. І то, якщо реформи проводити, а не імітувати.

Тому я б сказав, що за 5 років можна провести якусь початкову фазу судової реформи. А загалом це робота на десятиліття.

Справжні реформи — вони в голові, а не в клозетах. Які можуть бути швидкі реформи з населенням, 30% якого сумує за Совком а 20% не може визначитись (!) щодо цього питання?

P.S. Наступний Президент (чи парламентська більшість), теоретично, матиме можливість реально зайнятись судовою реформою. Але не факт. Бо правління профана призведе до кризи. З одного боку, криза — чудовий момент для проведення реформ. А з іншого, криза — чудовий момент для Московії захопити Україну або її частину. І ми не знаємо, чим доведеться займатись наступній владі — реформами, чи черговим затикуванням дірок ганчірками.

 
Сторінки: 123456