CRI

15 січня 2019, 16:41

Епізод з серії «Коридорами влади». Нижній Кончазаспінськ відрізаний від світу, пізній вечір, дача одного депутата, -74 по Фаренгейту, заметіль, сугроби. Діючі особи: Лєра, Олег Валерійович, Юга, Леня Космос. — Оце так замело, все біле-біле, наче мука свіжезмолота або кокс..., — думки Леоніда, який стояв біля вікна і дивився на цю красу, були хаотично-різдвяні, зіниці щиро розкриті, а руки наче хотіли обняти цей сніг і забурсатися в ньому і забути про все… хоч на годинку… — Зараз зателефоную Катманду, нехай визволяє нас зі сніжного полону, — заходився Юга, але абонент був поза зоною досяжності або Хредофон знову чудив.- Хлопчики, як будемо грітися? — натякаючи на щось соромітське, змовницьки підмигувала Валерія, підкочуюсь все ближче і ближче до Валерійовича. — Що вона хоче від мене? — ніяковів Олег, при чому тут я? — Юга пробуй ще зателефонувати. — Та, не має зв'язку, — ех, віскарику б зараз. — Чому б і ні, — підтримав Льоня, — до якого з неохотою повертався здоровий глузд: сніг то лише сніг нажаль. — А чи не збацати нам партейку в преференс, на роздягання звісно, — запропонувала Лєра. — Та йоб, — давай на гроші, — перехристився Олег. — На гроші, так на гроші, — і Лєра наше заправський фокусник дістала з бюстгальтера пачку свіжендрукованих 1000-гривневих банкнот. — Всі присутні з подививом вирячилися на зображення на купюрі… — Що, не чекали?.. ту бі буде. — Ого як вас розплющило, що не чекали такого косарика? — посміхалася з інтригою Лєра. — Да як можна, де ж національна ідея! — картавив Юга. — Нічогенька так, цупка, — зазначив Льоня, — намагаючись скрутити хоча б косячок. Олег Валерійович був наскільки ошарашений, що не міг сказати і слова. — Да чого ти солоденький, розлабся, ось постав музичку, відкривай буржуйське кукурудязне пойло, — підвелася Лєра, по змовницьки підтягнувши свої лєопардові лосіни, наче ненароком задівши Олега своїм жарким бедром. Валерійовича наче током вдарило: «ох, що ж воно буде», — думав він, обречено засовуючи касету в магнітофон: «… Белые розы, белые розы… Что с вами сделали снег и морозы...», — заскрежотів сонік, наче його не змазували останні надцять років. — «Ну все — пропав», — подумав Валерійович… -Компанія живенько організувала стіл, Льоні було доручено рографити пульку: чомусь всі за виключення останнього автоматом отримали на себе по пару вістів, але настрій був миролюбивий, грали ж не на свої кровнозароблені, задзвеніли вперший раз бокали, потім ще раз і гра невдовзі почалася. … — 6 пік, — пас, — 7 бубнів, — 8 треф, — мать його в дригало – мізер! – заверещав Валерійович, мабуть спонтанно, внаслідок реакції на розвідувальні рухи Валерії в районі верхньої частини його бедер під столом. – Ну відкривай прикуп, — глузливо резюмував Юга. Тремтячою рукою Олег перевернув одну карту – туз пік, потім ще одну – червовий туз. – Ой лишенько, — все що зміг сказати Валерійович і втратив свідомість… ту бі буде. — Лєжка, що стобою, — заметушилася Лєра, — на кого ти нас залишив, ти ж наш майбутній керманич, наша опора, наш сокіл ясний… — Тихо, дурепа, — він ще дихає, потрібно штучне дихання роботи. – Ага зараз, — енергійно почала розтібати штани. – Лєра, рот-в-рот, а не в рот-в-туди! – То наче, живий, реагує ж! – Ой, що зі мною, — приходячи до тями застогнав Валерійович. – Мізер на 8 взяток, — відрапортував Юга. – А чому у мене розстебнуто там? – Дорогенький ти лежи, я все зроблю сама, — підморгнула Лєра. – А хай тобі грець, що відбувається, рятуйте. – Ось затянитись, а то верещиш на всю округу, — запропонував Леонід – Хватить грати. – Тоді давайте танцювати, я хочу танцювати, — наполягала Лєра, зла як та левиця, з лап якої на полюванні вислизнула жертва. – Давайте краще вип'ємо, — запропонував і без того вже розпечений від випитого Юга, — і підемо франктфуртських копів довбесити…– Ні куди ми не підемо, а полетимо зараз, зараз Лесик шатл піджене – одна за іншою сипалися бредові ідеї. – Тук, тук, — роздався стукіт у вікно. – Хто там? хто це?, — здивувалися присутні. В потемках ночі, на крилечку стояла якась страшна фігура з довгою косою, яка матеріалізувалася не зрозуміло звідки, у місячному сяйві через призму віконних морозних візерунків здавалося, що ця істота виповзла з самого аду, що підкріплювалося їдким запахом газу. – Відкривайте паразити!, — заволало те ззовні. — Це податківці! ні – з люстраційного комітету, ні – агенти кремля. – Відкривайте паразити, я замерзла! – Пароль? – напустив туману Леонід. – Я тобі зараз той пароль в дупу засуну. – Чому мені, тут є кому, — зауважив наш блаженний. …ту бі буде.

13 грудня 2017, 09:00

Укрзалізниця з причин, відомих лише Господу і тим мудрецям, які періодично жонглюють літнім та зимовим часом, запровадила новий розклад руху приміських електропоїздів. В понеділок був колапс: тиснява, відірвані гудзики, затиснуті дверьми руки, стусани, близький контакт та дзвінка лайка, яку навіть не почуєш на районному базарі, і звісно щирі побажання можновладцям. Щоб не ризикувати, сьогодні я вирішив підти на електроїзд, що віправляється раніше. І, що ж трапилося? Електричка була напівпорожня, люди, які заходили, голосно охали від здивування: новенький просторий салон електрички, нові сидіння з ручками, на яких навіть мухи не кохались, запах новенького дермонтину, а може навіть і не його, навіть табло було, яке по задумці повинно було видавати якусь інфу. Народ не знав, що трапилося, невже Пришествіє наступило? І що не так спитає ви? І тут як блискавка вдарила: я згадав про фонтанчик. А було це в сиву давнину, коли вибирали першого чи другого Президента. Біля нашої виборчої дільниці був фонтанчик, який не працював ще з радянських часів, щонайменше з часів Перестройки. І от ідемо ми на вибори, і боже ж ти мій: фонтанчик дзюрчить. І це все? — Ні, — біля фонтанчика апокаліпсісно завмерли дві старі собаки, вони ніколи не бачили, що фонтанчик працював. Так в чому ж справа? — нетерплячи спитають ті, хто не читав Чернишевського. А справа в тому, що я відчув на собі, в якій ми попі, я відчув себе тими нещасними собаками. Я ридав. p/s. Фонтанчик, на наступний день після виборів, перестав працювати.

7 червня 2017, 13:57

– Пасажири, прискорюйте посадку. – Ваш зонтик вперся мені туди, куди кубинські ракети Хрущова американцям! – Ой! – Взагалі то сьогодні сонячну погоду обіцяли. – Ой? – Обережно, двері зачиняються наступна станція ДВРЗ. – Ух, встигнув, це фастівська? – Ні, яготинська. – Але через Фастів? – Ні. – Ой лишенько, смикніть стоп-кран. – Змирися сину, – батюшка з посередини вагону. – Юначе ви схопили мене за груди. – Вибачте, більше не буду. – Не будьте так категоричні! – У вас щось тече із сумки. – Пиво мабуть? – Ні щось солоне. –? – У мене в сумці, собачка і банка розсолу… – Не втрачайте надію, діти мої. – Якщо ти не будеш слухатись, то прийде Гройсман і забере у тебе морозиво, – мати – дитині. – Білетики, показуємо білетики. – О, вісники апокаліпсису з’явилися, батюшка терміново обряд екзорцизму потрібний. – Та шо, да ми, випадково, заблудилися… – І після нього, жінка буде президентом! – То нехай мою тищу верне! – Кому, батарейки, зарядні пристрої на 2 В і 5 В, лейкопластир, дієвий засіб від колорадського жука. – У вас такі батарейки по якості як і засіб від колорадського жука? – А зарядка на 4 В є? – Візьміть дві по 2 В… – В трефу ходи. – У них вальти. – Тоді в бубну. – Зараз я тобі в бубну дам, якщо підказувати будеш! – В мене болить, лікар є? – Я лікар, але патологоанатом, якщо що, то пізніше. – Ви мені чихнули прямо в рот! – То ти хоча б на людях свій розпусний рот закривай! – Хто наївся часнику? – Це ж афродізіак. – Як кажете вас звати? – Церковний орган на букву «Х». – хі-хі, – студенки у спідницях вище ватерлінії. – Хор! хор! дурепи, – батюшка в розпачі. – Чому я не сокіл, чому не літаю…, – бандурист. – А щось із класики? – Тополіний пух, жара, іюнь.

4 червня 2017, 20:52

Часть 1. Мориболус, inspired by Rebel Удивительный сон снился инженеру Нечипоренко, в котором он спасал вселенную от нависшего, поглощающего зла. Ему так хотелось досмотреть этот сон, понять и разобраться что происходит, почему так случилось, что было упущено, но противно гарькавый голос диктора возгласил о начале нового дня. Мегаполис просыпался, шел 2056 год, в 4 часа утра неумолимо начинался новый изнурительный 16-часовой рабочий день. За окном моросил едкий кислотный дождь, солнца уже давно не было видно, после очередного взрыва на атомной электростанции его навсегда поглотили толстые пунцовые тучи. Квартирка инженера была небольшая, несколько квадратных метров, собственно как и у всех: раскладушка, столик с рабочим компом, на стенах повсюду принудительно вмонтированные бронированные лсд-панели, с которых вещает из Центра единственный телеканал, вот и все, ах да – еще в углу что-то зашевелилось – домашний робот Соломон-Джу- s , препротивнишее создание. Как ни старался Нечипоренко обновлять драйвера, паять микросхемы, но робот продолжал неуважительно относиться к своему хозяину и всячески норовил насолить ему. – Дгобгый день, если он добгий, хе-хе, – прохрипел робот, начиная, хоть и принуждено, выполнять домашние обязанности: «Вам кофе с карамельными сливками или просто с карамельной пудрой?», – отвечать было бессмысленно, – робот все равно сделает назло наоборот, – вязко-слащавая жижа была обеспечена. Лично сам робот обожал карамель, которая добавлялась во все продукты, – даже мыло и то было с прибавкой карамели, которая являлась одним из немногих производимых продуктов в мегаполисе. Инженер оглянулся по сторонам квартирки, все как всегда, сплошное убожество, стены и то, не принадлежали владельцу, противный зомбоящик нельзя было выключить даже ночью, комп с круглым экраном, да именно круглым, что-то пыхтел, делая вид, что занят оптимизацией круглых окон, время от времени извергая препротивные новости: «Начало дня: В соответствии с законом Олигархата с вашего банковского счета списано 99 биткоинов. Удачного дня», – налоги теперь взымались автоматически и за все, даже за то, что начался новый день, материальных денег уже не было в обиходе больше десятилетия. У Нечипоренко закружилась голова, это последние деньги, которые были у него на счету, за всю жизнь он ничего не смог накопить, не смог себе позволить, не смог повидать другие районы мегаполиса – все доходы были под контролем злобного правительственного вычислительного центра. Его взгляд остановился на нано-таракане, который сидел на экране и с пониманием зеленым блестящим глазом смотрел на инженера. Иногда ему казалось, что этот цифровой жук, разработанный в рамках ностальджи-проэкта одним ранее известным софт-гигантом и по этой причине ликвидированным за грубое отступничество от линии Олигархата, единственное создание, которое сочувствовало инженеру. Ни один раз Нечипоренко замечал, как после очередной его перепалки с Соломоном, жук проскальзывал во внутренне ухо железяки, после чего того коробило и на время вырубало. А тем временем, диктор продолжал взахлеб вещать о новых открывшихся возможностях для межпланетных перелетов: «Безвизовое сообщение с Марсом, для поездки вам нужен всего лишь чип, – который и так уже внедрен при рождении, хе-хе, посмотрите на свою конечность, хе-хе, ведь он не стёрся ведь? хе-хе, ну и маленький налог, а как же без него, хе-хе». – Да еще одна новость: новые таблетки Мориболус, спрашивайте зачем они? С сегодняшнего дня нет нужды добираться на работу, коммунальный транспорт – это пережиток прошлого, экономим время и одновременно увеличиваем рабочий день на один час! Подымаем производительность труда! Хе-хе. Берем таблетку, запиваем любимым кофе с шоколадом, выходим на балкон, и таблетка начинает действовать: вы теряете сознание, дионизация, дезинтегрирующая молекулярная реакция, затем материализация на рабочем месте – вас собирают по частям, хе-хе, – все для вас, – работайте на наше благо! Кто ослушается и не будет принимать таблетки, тот будет отправлен на рудники, добывать плутоний. Выбор же очевиден! Слухи о якобы побочных эффектах, перепутанных хромосомах при материализации будут жестоко пресекаться. – Ваш завтрак, сер, – внимание инженера отвлек Соломон, приволокший поднос с карамельным кофе, и таблеткой мориболуса на блюдце, – на больше с вашим банковским счетом мы не можем рассчитывать, – ехидно заметил робот, хрустя карамелькой. Нечипоренко дрожащей рукой потянулся за таблеткой. – Принимать или нет? – вертелось в его голове. Инженер неуверенно направился к балкону, и тут ему дорогу перебежал нано-таракан, как будто предостерегая о опасности. – Что это значит? – Соломон, сверлящий глазом спину хозяина от неожиданности уронил поднос, бурая жидкость шипя расплескалась по стенам, разъедая бетон, и злобно бросился за тараканом. – Что происходит? – как вихрем пронеслось в голове Нечипоренко, – почему шипит кофе? Что означал поступок таракана? Почему эта железяка, проявляет открытую агрессию? Решение нужно было принимать немедленно, – Таракана нужно спасти! – после острая боль пронзила конечность инженера, в том месте, где был внедрен чип, с последних сил он отвесил увесистый пинок Соломону, – он все время хотел это сделать! – таракан успел скрыться в своей норке, – с улыбкой заметил Нечипоренко, теряя сознание...

4 лютого 2017, 08:37

Маємо ряд даних про економне використання газу за і/о за січень 2017 р. (за умов утеплених і неутеплених квартир): Kiraks 3 февраля 2017, 10:23 Кирилл, Киев # Для vicmarin37: за январь у родителей получилось использовать всего 120 кубов газа для отопления 65кв.м и поддержании температуры +20-22 (квартира не угловая, не утеплена, 1 этаж, проживают постоянно только 2 чел). Система отопления сделана 1 кольцом (может поэтому экономно получилось). tverdik 3 февраля 2017, 11:14 # У меня 108 кубов; 3 этаж, панельный, не утеплён, t + 20-21 CRI 3 февраля 2017, 11:18 # Січень, 160 куб. панельний, 62 кв.м., неутеплений, t +22-23 Salesman 007 3 февраля 2017, 15:27 Самый Лучший # Меньше 150 куб 87 кв 2 эт утеплен темп 21-24 (ночью 21). NSV83 4 февраля 2017, 09:14 # 65 кв.м. 3-й этаж, селикатный кирпич, январь — 116 куб., утеплена только северная сторона, до утепления — 150-160 куб., котел на минимуме uragun 4 февраля 2017, 09:45 # 81 кв. м., утеплен, котел на минимуме, температура в доме при колебаниях температуры на улице от -10 до +10 постоянная 24...26 градусов, расход за декабрь 250 кубов *** Питання: Чи варто утеплювати квартиру за наведених вище результатів? Поділіться думками і розрахунками. *** p.s. Нарощування підшкірного жиру, тренування моржуватості та обростання волоссям обговоримо в іншій темі. Питання сурйозне.

15 вересня 2016, 11:12

1. Христианские миссионеры на Филиппинах называли это растение «деревом лентяев», считали, что его существование противоречит божественному установлению о том, что хлеб надо добывать в поте лица, и заставляли аборигенов уничтожать его. Что это за растение? Переможці: Lacky 11:35 (iii)з(iii)з(iii)з OldPlane 11:18 (iii)з(iii)з Відповідь: кокосова пальма 2. В английском городке Уосдейл ежегодно проходит соревнование лжецов. Победителю вручается кубок, 25 фунтов стерлингов и шелковый галстук с надписью «Лучший враль в мире». К участию в конкурсе не допускаются женщины (поскольку они «прирожденные лгуньи»). А какая категория населения также не допускается к соревнованиям? Переможець: OldPlane 11:20 (ііі)з (ііі)з (ііі)з Відповідь: Недопускали до конкурсу політиків. 3. Вы никогда не задумывались над тем, почему столовые ножи имеют странные затупленные кончики? Своим рождением столовый нож обязан кардиналу Ришелье. А какими соображениями руководствовался всемогущий первый министр Франции, издавая соответствующий указ? Переможець: Greka 11:45 (ііі)з (ііі)з (ііі)з Відповідь: щоб не ковирялися в зубах — дотримувалися етикету! 4. Юлий Цезарь в своё время придумал великолепный способ добиться от своих солдат, чтобы они не бросали оружия на поле боя. Как он это сделал? Переможець: OldPlane 11:31 (ііі)з (ііі)з (ііі)з Відповідь: Зброю інкрустували дорогоцінним камінням. 5. Что скрыто черным квадратом? db.chgk.info/images/db/20160001.jpg Переможець: Lacky 11:22 (ііі)з (ііі)з (ііі)з Відповідь: Посилання на подарунок в інтернет-магазині.

27 липня 2016, 14:32

1. В современном монгольском языке «тугрик» — не только название денег. Это слово также используется для ЕЕ обозначения. ОНА часто фигурирует в народных заговорах на деньги. Назовите ЕЕ двумя словами. Переможці: OLdPlane 11:22, 11:48 (ііі)з (ііі)з (ііі)з Lacky 11:58 (ііі)з (ііі)з Відповідь: «повна луна» 2. «Отдай кусочек государству, или мы отберем всё» — под таким слоганом персонаж одного юмористического сериала предлагал снять социальный ролик, призывающий платить налоги. Назовите главную героиню этого ролика. Переможець: Serg71 09:42 (ііі)з (ііі)з (ііі)з Відповідь: ящірка 3. В 1644 году город Альберобелло превратился в развалины всего за одну ночь. Но поскольку стены были возведены методом сухой кладки, жители быстро восстановили все здания. Что было целью человека, отправленного в Альберобелло королем Неаполя и ставшего „виновником“ этих событий? Переможець: zumabart 15:04 (ііі)з (ііі)з (ііі)з + компенсація (ііі)з Відповідь: збір податків 4. Рассказывают, что живший в Одессе музыкальный педагог Петр Столярский советовал молодым музыкантам играть медленнее, растягивая исполнение произведения, и при этом упоминал ЕЕ. ОНА фигурирует в известном проклятии. Назовите ЕЕ одним словом. Переможець: Lacky 14:48 (iii)з(iii)з(iii)з Відповідь: зарплата 5. Это фото носит название «ИЗВРАЩЕННАЯ ЛЮБОВЬ»: db.chgk.info/images/db/20140761.jpg Скоро канадцы с помощью специального приложения к мобильному телефону могут пожаловаться на ИЗВРАЩЕННУЮ ЛЮБОВЬ и получить деньги. Восстановите два замененных слова. Переможець: zumabart27 15:08 (iii)з(iii)з(iii)з Відповідь: Неправильна парковка

26 лютого 2016, 19:26

Страшная депутатская считалочка // судьба третьего депутата предопределена Humbert /// за участием OLd Plane Десять депутатов решили фракцию создать, один из них продался и их осталось девять. Девять депутатов решили бил принять, один за кнопку дернул и их осталось восемь Восемь депутатов в обход СИЗО пошли, один неприкосновенности лишился и их осталось семь. Семь депутатов сели думу думать, один из них заснул и их осталось шесть. Шесть депутатов решили бюджет принять одному ничего не досталось и их осталось пять. Пять депутатов решили вето наложить, но все пошло не так и они остались вчетвером. Четыре депутата пошли в буфет гулять, одному водки не хватило и их осталось трое. Трое депутатов собрались на Канары, улетели двое, один попал на нары. Двое депутатов решили с народом пообщаться, один пропал случайно — и вот один остался. Последний депутат немного приуныл, достал бумагу с ручкой и самоотозвался.

8 лютого 2016, 16:32

Всі збіги з реальними особами – випадкові. *** В коридорі, біля ліфта: Олег Валерійович, Гронтарева, Арсеній та просто Ю.В. Олег Валерійович, тиснучи на кнопку виклику: «Швидше падлюко, як равлик хундай їдеш». «Ніжніше Олеже Валерійовичу, бережіть державне майно», – повчає Ю.В. «Якось без ваших порад впораюся», – тиць, тиць безрезультатно, – «Не тільки ви працювати можете працювати», – тиць, тиць. Гронтарева Арсенію: «Да допоможіть йому, бо він лише виходом з коаліції шантажувати може, а на кнопку натиснути не в змозі». «Хто це там голос подав? Ви краще за гривнею слідкуйте». – Да шо там слідкувати: далеко не втече, а якщо втече, то на Арсенія спишемо, йому не довго залишилося. Арсеній: «Давайте я допоможу». «Ніколи не підходьте до мене ззаду», – тиць, тиць. Нарешті кнопка реагує на наполегливі зусилля Олега Валерійовича і ліфт починає рухатися супротив законам Ньютона. Через певний час, двері ліфта, немов ворота в пекло розкрили свою пащу, обкотивши присутніх шквалом розпеченого повітря вперемішку із запахом газу… «Звідкіля тут газ? Що за не обліковані запаси? Мо від Лозоренко залишилось?», – подумав хтось, швидко рахуючи, кому його можна впарити. «Чого чекаємо Олеже, заходьте», – «Мо краще пішки?» – невпевнено відповів Валерійович і необачно повернувся до решти спиною… П’ять рук одночасно по-змовницьки штовхнули Валерійовича у кабіну ліфта (Голосом Копеляна за кадром: «Чому п’ять, а не шість, тому що шоста рука в цей час за рефлексами шарила по карманах Олега»). «Що піскарі – злякалися, а я вже тут», – хорохолився Валерійович, – решта вимушено ступила слідом, бо було якось незручно. «Ну, що поїхали», – і Валерійович по лихвацьки натиснув на кнопку. Двері ліфта неохоче почали закриватися, попереджуючи замерехтів ліхтар. Ніхто не придав цьому значення, а даремно. Через хвилинку спуску (Голосом Копеляна за кадром: «На жаль не туди, куди б хотілося…») ліфт прискорився, сіпнувся і замер – чутно було як затріщав його трос. – Що це було? – Приїхали… – Валерійовичу зроби щось. Капелька поту проступила на чолі останнього: «Десь тут повинний бути переговорний пристрій, ось». – Це Валерійович, ми застряли у ліфті. – Хто? – Олег Валерійович. – Нечутно. – Це я падлюко. – Впізнав, що там у вас? – Ми застряли. – Де? – В Караганде! – Гм… – В ліфту. – Це не можливо, ви впевнені? – Так!!! – Кепські справи. – Чому? – Михайлович, наш ліфтер, на вас образився за те, що не про індексували зарплату. – А я тут при чому? це Арсеній винний. – А він там? – Так. – А даремно, так був шанс вас витягнути… – Я недоторканний, витягніть мене нарешті! – Гм… як недоторканного можна витягнути? – Не знаю, робіть щось. – Не панікуйте, чекайте, сидіть тихо, мо щось придумаємо. А поки послухайте Шопена, я вам зараз підберу щось підходяще. – Алло. – Да? – А кисню хватить? – Гм… ну не знаю, мо на всіх і ні, якщо будете язиками чесати без толку. – Всі чули!? Позакривайте ротяки і мовчки сидіть, бережіть кисень, тут і так тяжко дихати. «Пук», – пролунало як грім серед ясного неба. – Хто пустив шептуна? – Погляди присутніх зійшлися на почервонілому Арсенії. – У мене метеоризм у кризових ситуаціях, пук.. «Ну все пропали», – Гронтарева, тухне ліхтар, Шопен і знову «пук…» «Темно, хоч Юлі око виколоти», – чирк-чирк: «Ось тепер видніше», – Гронтарева із саморобним смолоскопипом з пачки свіжонадрукованих купюр. «Шо ти робиш Лєра? це ж гроші!» – зауважив Олег. «В мене ще є, я знаю де взяти…», – автоматом відповіла вона, але загасила під осудливим поглядом Валерійовича. «У мене від вас розболілася голова, ви все повітря зіпсували, тут і так газом пахне», – заявив Валерійович. – Точно газ, це ж скільки я наварю? – Ви знову про своє Володимирівно, дайте краще пігулку від голови. – Десь у мене були три пігулки, ось беріть. – Дякую. – Ой. – Що ой? – Я забула, що лише одна була від голови, друга від потенції і третя… ну зараз побачимо… – Я щось відчуваю. – Що? – Ну теє. – Тоє те, чи тоє ого-ого? – Невпевнений. Гронтарева з посмішкою натякаючи: «Якщо діє як треба, то що будемо робити?» Валерійович оцінює поглядом на Арсенія. Той: «Випустіть мене звідси! Рятуйте, я податки зменшу і корупцію подолаю! Хоча останнє не обіцяю, рятуйте люди добрі!» – Де ти тут добрих людей побачив Арсенчику…? «Та здався вам той Арсеній-бой, тут же дами є», – поправляючи корсет хтось. Тим часом болгарка вступила в нерівний бій з арматурою ліфта, який при цьому добряче накренило і це всі відчули на додачу до чергової порції пуків… – Михайлович, ріж їх на … – Не треба, обіцяю гривню стабілізувати. – Так вона з пальцями схрещеними обіцяє, не вірте їй вона від газу очманіла. – «Обіцяю, клянуся!» – в ейфорії з противним шелестом відкриває шоколадку, – «Терміново потрібна порція глюкози». Всі в унісон: «Очманіти», – дивлячись на обгортку мілкі-вей. – Зрада! «Дайте лом, так встромляйте», – Михайлович. – «Ось». – «О-о», – хтось. «Ну», – з тріском. «Ні так справи не буде, перекур». «Рятуйте», – всі. – Ну як воно там? – Хреново і щось дзюрчить. – То не я. – Да ну. «Допоможіть», – всі. Під впливом невідомої пігулки Олега Валерійовича охоплює прилив сил: «Давайте я за цей кінець буду тягнути, а ви натиснете там», – по діловому запропонував Михайловичу. «Тільки не за кінець», – хтось, – «Лома, баран», – «О-о». – Так, давай Михайлович, пішло! ще раз, ось так, тепер на бік нецензурно, – і двері ліфта потроху почали розсуватися (Голосом Копеляна за кадром «Мінздрав попереджає, самолікування може зашкодити здоров’ю… Але в цей раз Олег Валерійович зробив правильний вибір…)