Мрії звичайних людей здійснюють лише Monobank та ЗСУ

Я звичайний айтішник, який до війни жив звичайним життям айтішника і мав звичайні мрії, які притаманні не лише айтішнику. Та одного зимового ранку… Все змінилось…
Я завжди намагався жити таким чином, щоб приносити якнайменшу шкоду іншим людям та навколишньому світу. Тому прагнув не стати заручником ані речей, ані людей. Не можу сказати, що я був аскетом або соціофобом, чи навіть наближався до них, але намагався не купувати зайві речі та знайомитись із зайвими людьми. І коли ти ведеш такий спосіб життя, то тобі, в принципі, вистачає заробітньої плати для того, щоб пізнавати світ та себе, і мені не потрібні були кредити для всього решта. Звичайно, мене не оминув цей «гріх» і я брав кредити, але це ставалося рідко і, як правило, стосувалося речей, за які не міг собі дозволити сплатити одним платежем. До сьогодні…
Так як моє життя вимушено поставилось на таку собі «паузу», то всі середньо- та довгострокові цілі та плани довелось переглянути та відкласти на невизначений час. Спираючись на власний досвід та досвід інших розумних людей я прийшов до висновку, що зараз найкраще використати цю паузу для самовдосконалення та підтримки рідних й близьких. Я зрозумів, що настав момент коли потрібно інвестувати у себе та своє майбутнє. Днями, я натрапив на чудовий курс одного із українських навчальних закладів (я керуюсь принципом — якщо я можу витратити гроші з користю для України, то маючи вибір, завжди витрачу їх з користю для моєї країни, бо це податки, робочі місця та прибуток для бізнесу). Але так як вартість навчання трошки підняла мені тиску і заплатити одразу всю суму немаю можливості, я вирішив звернутись до Монобанку. Так як я є їх клієнтом, вже довший час, прямо з додатку, звернувся до служби підтримки. Розповів консультанту про потребу в суттєвому збільшені суми розстрочки на навчання і турботливий жіночий голос запропонував мені зачекати. Хоча мені не було повідомленно приблизний час очікування, вродовж дня, консультант ще двіччі мене повідомляв, що рішення ще не прийняте. Та за третім разом відповідь була позитивною.

Мене переповнюють різні емоції та основна з них — це щира подяка простої людини простим людям, які не дивлячись на жах, біль, невизначенність і розчарування продовжують сумлінно і людяно робити свою справу. Завдяки таким простим працівникам як ви і сотням тисяч інших працівникам і функціонує наша держава. Завдяки всім вам, ми маємо на полицях хліб, на бензоколонках бензин, в розетках струм, а на картках і в гаманцях гроші.
Звичайно, що основна подяка належить тим звичайним хлопцям і дівчатам, які щосекудно боронять нашу країну. Це воїни, які готові віддати життя за кожного з нас. Завдяки їм, ми живемо і будемо жити, а от чи вони зможуть — я не знаю і ніхто не знає. Але кожен з нас може бути тим простим гідним українцем, який завжди залишається людиною. Маєте можливість допомогти — не проходьте повз того, хто потребує. Тільки у єдності і з людяністю в серці нам вдасться здолати ворога.

Щира подяка!

Хочу наголосити! Моя подяка не скеровується до керівництва банку чи керівництва державою