Чи буде мир в Ормузькій протоці? Наслідки для світових ринків та України

Крихкий мир

Вже наприкінці червня стало очевидним, що угода про припинення вогню тріщить по швах: США завдали ударів по іранських об'єктах після іранської атаки на танкер в Ормузькій протоці. Іран у відповідь завдав ракетно-дронових ударів по американських військових базах у Кувейті та Бахрейні. Ця ескалація означає, що досягнення мирного врегулювання на Близькому Сході може виявитися значно складнішим процесом, ніж очікувалося.

Ормузька протока в останні дні була формально відкрита — танкери поступово поновили рух, Saudi Aramco відновила відвантаження нафти у своєму ключовому терміналі після чотирьохмісячного простою, і ринок встиг відреагувати помітним зниженням цін — до майже 70$ за барель марки Brent.

Водночас Іран недвозначно дав зрозуміти, що вважає контроль над судноплавством у протоці своєю прерогативою: безпека суден, які рухаються поза «визначеними маршрутами», Тегераном не гарантується. Згідно меморандуму, Іран разом з Оманом розраховує на право адміністрування судноплавства. Натомість існує принципова розбіжність щодо маршрутів: США просувають південний коридор вздовж берега Оману, тоді як Іран наполягає на північному — крізь свої води і під своїм контролем, з перспективою запровадження транзитних зборів.

Навіть за умови досягнення мирного врегулювання відновлення нафтового постачання залишатиметься тривалим процесом. Інфраструктура держав Затоки частково пошкоджена, страхові премії для морських перевезень залишаються підвищеними, а деякі потужності, виведені з ладу на початку конфлікту, потребуватимуть років для відновлення. Усе це означає, що навіть оптимістичний сценарій розвитку подій не передбачає швидкої нормалізації на енергетичних ринках.

Для глобальної економіки конфлікт залишив кілька структурних наслідків, які не зникнуть навіть разом із припиненням бойових дій. Ринок природного газу в Європі залишається під тиском через недоступність катарського СПГ і виснажені газові сховища. Ціни на добрива, що стрімко зросли через обмеження постачань із регіону Затоки, реагують на нормалізацію з великим часовим лагом — виробники тільки відновлюють потужності, а сільськогосподарський сезон у Північній півкулі вже в розпалі. Страховий і логістичний ринки переоцінили геополітичний ризик у регіоні, і ця націнка збережеться незалежно від того, чи відновиться повноцінний мир.

Вплив на Україну

Для України збереження конфлікту на Близькому Сході несе переважно негативні наслідки.

Паливний шок, що розгорнувся після початку військової операції США та Ізраїлю, вже встиг перенестися в усю структуру виробничих витрат і споживчих цін… Для того щоб здешевлення пального трансформувалося у зниження транспортних і виробничих витрат, потрібен час. Відтак частина інфляційного імпульсу залишатиметься в системі навіть у разі різкого зниження нафтових цін.

Падіння нафти марки Brent нижче $80 формально відкриває простір для здешевлення пального на 3−5 гривень за літр. Але це полегшення важко назвати відчутним на тлі того, що ціни залишаються на чверть вищими за довоєнний рівень. Для сімейних бюджетів і логістичних витрат бізнесу різниця між 80 і 85 гривнями за літр дизелю принципово нічого не змінює.

Ринок природного газу є окремим і не менш серйозним виміром. Україна суттєво наростила імпорт природного газу і залежить від цін на європейському ринку, які досі відчувають дефіцит катарського СПГ. Відновлення газового постачання із зони конфлікту — це процес, розтягнутий у часі. Для України це означає збереження підвищеного тиску на ціни для споживачів і виробничі витрати підприємств щонайменше до кінця опалювального сезону 2026−2027 років.

Є також непрямий, але важливий зв'язок між ситуацією на Близькому Сході та підтримкою України з боку ЄС. Вищі витрати на газ і пальне у Німеччині, країнах Північної Європи, Франції та інших ключових донорах означають більший фіскальний тиск і менший бюджетний простір для зовнішніх зобов'язань. Стабілізація енергетичного ринку є важливою передумовою для збереження стабільної фінансової підтримки для України з боку партнерів.

Серед галузей української економіки найбільш уразливим до зовнішнього шоку може виявитися сільське господарство, особливо зважаючи на його частку в українському експорті. Ціни на добрива, що різко зросли через обмеження постачань із Затоки, вже позначаються на витратах вітчизняних аграріїв. Якщо навесні ще зберігалися попередні запаси, то закупівлі на наступний сезон доведеться здійснювати вже за нинішніми світовими цінами. Чверть світового аміаку і третина карбаміду, без яких не обходиться жодна посівна, постачаються саме з цього регіону. Навіть якщо протока залишатиметься відкритою, ціни на добрива реагують на стабілізацію із запізненням у кілька місяців. Одночасно висока ціна на паливо здорожчує збирання врожаю влітку та восени, знижуючи привабливість української продукції на світових ринках. Поточний і наступний сільськогосподарський рік можуть виявитися надзвичайно складними для галузі.

Українська промисловість стикається з поєднанням зовнішніх і внутрішніх чинників. Зростання вартості енергоносіїв, логістичні ускладнення внаслідок російських атак і тиск дешевого імпорту з Китаю діють одночасно і взаємно посилюють один одного. На цей фундамент накладається енергетичний шок, через що частина підприємств втрачає цінову конкурентоспроможність навіть на внутрішньому ринку. Будь-яке додаткове підвищення виробничих витрат у цих умовах безпосередньо загрожує збереженню виробництва і зайнятості в галузі, яка залишається одним із ключових джерел валютних надходжень.

Транспорт і логістика природньо є тим сектором, де нафтовий шок найшвидше перетворюється на загальну цінову інфляцію. Вартість автомобільних перевезень, основного способу доставки вантажів в умовах часткової недоступності залізничних коридорів на сході та півдні України, прямо залежить від ціни дизельного палива, яке в розпал кризи сягало рекордних рівнів. Здорожчання логістики проникає в усі ланки виробничих і торговельних ланцюгів: від вартості сільськогосподарської продукції на виході з поля до ціни товарів на полиці.

Для росії близькосхідний конфлікт надав значний бюджетний бонус. Різке зростання нафтових цін суттєво збільшило нафтогазові доходи бюджету країни-агресора у березні-травні, частково компенсувавши наслідки попередніх санкцій і падіння видобутку. Цей ефект тепер поступово зникає, і разом із падінням цін росія повертається до бюджетних труднощів, які накопичувались до початку близькосхідного конфлікту.

Але важливіше те, що на тлі стабілізації світових енергетичних цін Росія зіштовхнулась також із внутрішньою кризою: систематичні українські удари по нафтопереробній інфраструктурі спричинили наростаючий дефіцит пального всередині країни. Росія, як великий експортер дизельного палива, наразі розглядає запровадження тимчасової заборони на його вивіз, і навіть не виключає імпорт нафтопродуктів для покриття внутрішніх потреб. Це принципова зміна у позиції Росії на енергетичному ринку: країна, яка ще кілька місяців тому отримувала надприбутки від кризового зростання цін, може перетворитися на покупця саме тоді, коли її валютні резерви зазнають тиску через зниження нафтових котирувань.

Подальший розвиток ситуації визначатиметься передусім тим, наскільки швидко зможуть США та Іран повернутися до переговорного процесу після поточної ескалації, і чи перейде конфлікт знову у гостру фазу.

За базовим сценарієм — збереження хиткого перемир'я і продовження переговорів, нафтові ціни залишатимуться у діапазоні, близькому до поточного. Відновлення постачань через протоку триватиме повільно, ціни залишатимуть волатильними. Для України це означає збереження підвищеного тиску на ціни пального і виробничі витрати без швидкого полегшення.

За оптимістичним сценарієм — досягнення фінальної угоди і повернення іранської нафти на ринок, глобальна пропозиція суттєво зросте, ціни впадуть до рівнів, що серйозно обмежать фінансові можливості Росії продовжувати збройну агресію. Для України це значно здешевить увесь критичний імпорт, а партнери матимуть більший фіскальний простір для підтримки нашої держави.

За песимістичним сценарієм — зриву меморандуму і повернення до конфлікту, ринки гарантовано отримають новий і різкий ціновий стрибок. Goldman Sachs попереджав, що в цьому випадку Brent перевищить $130 до кінця року. Для України це означає повернення до ситуації березня-квітня із усіма її наслідками для інфляції та платіжного балансу.

Які мають бути пріоритети

З урахуванням збереження невизначеності, Україна має діяти так, щоб мінімізувати вразливість до будь-якого зі сценаріїв.

Першочерговим є збереження стабільності на паливному ринку, особливо зважаючи на збільшення російських атак на нафтобази та логістику. Поки ціни відступили від максимумів, паливні, насамперед державні оператори, мають скористатися цим вікном для збільшення запасів. Із наближенням зими населення України має бути впевненим у стабільності цін та наявності пального на АЗС.

По-друге, уряду варто розглянути призупинення чергового підвищення акцизу на пальне з 1 січня 2027 року в рамках наближення до акцизних ставок ЄС. У сукупності за 2024−2026 роки акцизне навантаження на дизельне пальне зросло на 83%. Ухвалений ще в 2024 році план поетапного підвищення акцизів у поточних умовах варто переглянути до стабілізації ситуації на енергетичних ринках.

Не менш невідкладним є захист аграрного сектору. Галузеві асоціації запропонували конкретні кроки: скасування ввізних мит на азотні добрива, зниження акцизів на дизель для сільськогосподарської техніки, спрощення морського імпорту нітрату амонію. Вартість затримки цих рішень прямо вимірюється у втраченому врожаї та експортній виручці.

На тлі провальної ініціативи з кешбеком на пальне («єБак») варто розглянути більш системні інструменти підтримки. Ефективність цієї програми викликала серйозні сумніви з самого початку. Причина очевидна: кешбек у розмірі 1000 чи 500 грн на місяць фізично не міг компенсувати подорожчання пального на 20−30грн за літр для тих, хто справді критично залежить від нього у виробничій діяльності — аграріїв, перевізників, малого бізнесу в прифронтових регіонах. Водночас власники приватних автомобілів, які є далеко не найвразливішою категорією населення, отримали ту саму компенсацію, що й фермер. Альтернативою є пряма цільова компенсація транспортних і паливних витрат для малого і середнього бізнесу в критичних секторах.

Нарешті, стабілізація нафтового ринку відкриває вікно можливостей для відновлення повноцінного санкційного тиску на Росію. Допоки протока була заблокована, США дозволяли продаж і доставку російської нафти, завантаженої на танкери до середини квітня 2026 року. Паралельно Євросоюз опосередковано зробив внесок у доходи Росії через рекордний імпорт зрідженого газу з проєкту «Ямал СПГ». Тепер, коли близькосхідна нафта повертається на ринок, у Вашингтона більше немає аргументів для пом'якшення санкційного режиму. Україні варто системно просувати конкретні кроки: повернення до жорсткого застосування цінового стелі на рівні $60 та розширення санкцій проти тіньового флоту РФ.

Автор:

Виконавчий директор Ліги аудиторів України Олексієнко Дмитро