Про інституційну неспроможність НБУ, грошову владу США та Маска

НБУ відповів на сюжет УП щодо проблеми обігу в Україні банкнот номіналом 100 доларів старого зразка. З позитивного:

А) Відповіли, бо більш складні питання просто пускають в ігнор.

Б) Відповіли доволі швидко.

В) Скористались нагодою нагадати населенню та іншим учасникам валютного обміну, що є закон і його потрібно виконувати. По цьому питанню молодці.

На цьому позитив завершується, а аналіз зміст релізу (facebook.com/share/p/1JhyjXPqqk/) лише підтверджує мою гіпотезу про інституційну неспроможність НБУ в поточному форматі його роботи.

Про «радари» НБУ

Почнемо з заголовку: «Тема обміну так званих «старих» доларів знову з’явилася на радарах». Переведу з монетарної на українську: знов хтось покритикував НБУ і ми це дізнались з газет, соцмереж та Youtube.

Регулятора не дуже цікавить справжній стан справ на ринку готівкової іноземної валюти, його «радар» налаштований насамперед на публічне схвалення або не схвалення його роботи. А повинно бути навпаки, коли про те, що відбувається на ринку, НБУ має дізнаватись від учасників ринку через власні активні заходи. «Які?» — запитаєте ви. Відповідаю:

• Контрольні закупівлі в обмінних пунктах. Це не УП має робити, а працівники НБУ;
• Опитування власників небанківських обмінних пунктів про взаємодію з банками;
• Моніторинг умов підкріплення банками небанківських обмінних пунктів і т.д.

Наскільки мені відомо, такі заходи не проводяться, а тому інформацію про стан справ на ринку НБУ черпає з публічних джерел та з обробки скарг громадян (до них ми ще повернимось). Це майже так само, якщо б радари київського ППО дізнавались про рух російських ракет та БПЛА з соцмереж, а потім їх цікавила не результативність збиття цілей над Київщиною, а що про ППО напишуть газети.

Оцінка заходів впливу НБУ

Те, що НБУ влітку 2023 року (майже 2 роки тому) підійшов комплексно до вирішення проблеми «старих доларів» – це дуже добре. Але наскільки якісно він це зробив?

Станом на 01.02.2025 року в українському реєстрі обмінних пунктів значилось 3665 обмінників. НБУ нам звітує про проведення аж 170 перевірок. Рівень покриття менший за 5%, це дуже мало для того, щоб реально вплинути на ринок.

Далі НБУ розповідає нам про те, що оштрафував небанківські обмінні пункти на 5,65 млн грн. А давайте порахуємо, чи дійсно такі накладені штрафи є відчутним стимулом для корекції поведінки учасниками ринку?

За 2024 рік населення купило майже 26 млрд доларів, продало майже 15 млрд. Давайте для оцінки обороту старих банкнот візьмемо меншу суму (щоб не було звинувачень у маніпуляціях). Припустимо, що з 15 млрд доларів мінімум 10% мали відношення до банкнот старого зразка (знову занижуємо статистику, оскільки насправді старих банкнот в обігу в Україні приблизно третина, але частота угод з ними може змінюватись).

Тож за рік через ринок пройшло близько 1,5 млрд доларів в «старих банкнотах». А тепер порахуємо. На кожній «старій» банкноті в 100 доларів обмінник заробляє 20 грн. Тож на 1,5 млрд доларах хлопці і дівчата, які обмінюють валюту в офіційному секторі, що звітує перед НБУ, за рік зароблять 300 млн грн. Давайте ще знизимо цю оцінку втричі, бо у банків оборот більший, але історії зі зниженим курсом для некрасивих доларів в небанківських установах частіші.

Тобто, за самими скромними оцінками, ділки на різниці в курсах «білих» та «синіх» доларів за 2024 рік заробили 100 млн грн, і це без врахування тіньового обороту валюти. Дуже потужне рішення НБУ оштрафувати тих, хто заробив 100 млн грн, аж на 5,65 млн грн. Це навіть не смішно. Втім це ще не все.

Дуже вузьким місцем в проблемі старих доларів є взаємовідносини між небанківськими обмінними пунктами та банками, які їх підкріплюють валютою. Ви можете не відчути ані порушення закону, ані «додаткових витрат», оскільки є мережі обмінників, які принципово торгують тільки синіми доларами, але вони закладають це в свій курс.

На практиці це виглядає приблизно так. Ви ходите і шукаєте «красиві долари» по вигідному курсу, і в мережі тих пунктів обміну, в яких вони є, курс долара може бути вищий ніж в інших. Ви свідомо йдете на угоду, купуєте цю синю готівку, але ж винагорода за синю валюту йде до небанківського обмінного пункту, а звідти – до банку, який і надав мережі сині доларові банкноти. Формально вчепитись тут немає за що, оскільки на публіці закон не порушується і контрольними закупками УП проблему не викрити.

Але є нюанс. Буває таке, що банки, коли підкріплюють мережі небанківських обмінників, часто просять за сині долари 0,5-1,0% комісії. А це означає, що крім тих скромних 100 млн грн доходів від старих доларів заробляють ще і на нових, і доходи від них більші ніж 100 млн грн.

Оцінити ці доходи я їх не берусь, оскільки фінансові відносини банків з небанківськими обмінними пунктами не мають публічної статистики. Але точно сума там немаленька. Замість формальних заходів впливу НБУ було б краще зробити публічним формат цієї статистики, щоб можна було побачити витрати на комісії банкам різних мереж від небанківських пунктів обміну.

Оцінка висновків про ефект від заходів впливу

На цьому місці я остаточно втрати віру в НБУ, цитую: «Як результат, кількість звернень громадян зі скаргами на банки та небанківські установи, що здійснюють обмін валют, знизилася щонайменше у п’ять разів. Наразі НБУ отримує в середньому за місяць не більше 10 звернень зі скаргами, пов’язаними з відмовою чи обмеженнями в обміні банкнот іноземної валюти через рік їхньої емісії. Це дає підстави констатувати, що легальні пункти обміну, які мають ліцензію НБУ на здійснення валютно-обмінних операцій, не зловживають у цій сфері».

Зроблений висновок абсолютно нелогічний. Перекладу з НБУшної на українську: «Ми провели заходи впливу, після чого кількість звернень зменшилась (але вони є) і тому легальні пункти обміну не зловживають». Виникає два логічні запитання:

(1) А який зв'язок між зниженням скарг та інтенсивністю порушень? Цей зв'язок дійно доведений, чи населенню просто надоїло телефонувати до НБУ зі скаргами, оскілки він не допомагає? Дешевше просто втратити 20 грн на банкноті і зекономити час та нерви.

(2) Якщо скарги все ж таки надходять, навіть по 10 на місяць, то звідки висновок, що вони не стосуються легальних обмінних пунктів? Я не вірю, що громадяни в нас настільки дурні, що будуть скаржитись в НБУ на нелегальні обмінні пункти.

І далі просто типова бюрократична відписка: «Водночас проблема, яка знову з'явилася на шпальтах медіа, може критися в тіньовому секторі, де працюють установи, що не мають ліцензії НБУ. Єдиним методом боротьби з такими нелегальними обмінниками є залучення правоохоронців». Перекладу з НБУшної: винний тіньовий ринок, в нас все добре, йдіть у поліцію. Добре, що хоч в Будапешт не послали…

Про неспроможність НБУ

Держава створила НБУ, надала йому повноваження, в т.ч. регулювати в Україні готівковий грошовий обіг іноземної валюти. Чи впорався НБУ з такою функцією в інтересах громадян України? Ні. Бо існуюча ринкова ніша, яку доручили регулювати саме НБУ, передбачає корекцію політики Федеральної резервної системи США на території України. ФРС підтверджує, що і «білі», і «сині» долари, і навіть «зелені» є законним платіжним засобом в США та за межами США. Але внаслідок певних процесів місцевий ринок викривляє початкові умови, які гарантує ФРС всім користувачам доларів.

Так виходить, що на питанні білих доларів заробляють всі: обмінні пункти, банк, який їх підкріплює, тіньовики. Хочу вірити, що не заробляє тільки НБУ. А втрачає знову населення. Так в чиїх інтересах працює НБУ? Ніякого суспільного чи державного інтересу в тому, щоб на готівковому ринку було 2 різні курси на один і той самий долар в залежності від року випуску банкноти, – немає.

А коли ви піднімаєте проблему, то вам розповідають про заходи впливу (які громадськість оцінити не може), про потужну роботу, спихають провину на тіньову економіку і рядять звернутись до правоохоронців. Оце такий яскравий кейс українського deep state, який має бути терміново перебудований.

Я тут можу провести аналогії з тими процесами, які зараз відбуваються у США щодо скорочення та оптимізації бюрократії, і які запроваджує Ілон Маск. Масківської інтенсивності наш deep state, звісно, не витримає, але система управління в НБУ потурбує явного переналаштування з тим, щоб діяльність НБУ більше відповідала інтересам суспільства.

Хто винний?

Я торкнувся теми «білих» і «синіх» доларів, оскільки на базі цієї простої теми наочно видно неспроможність НБУ вирішити конкретне питання. Але дисфункція НБУ по ключових напрямках: монетарна політика, кредитний ринок, залучення валюти населення до банків і т.д., — для мене як для фахівця є очевидною. Просто інші напрямки роботи НБУ більш дискусійні і важкі для сприйняття.

Якщо звинувачувати обмінні пункти небанківських установ та банки, які їх підкріплюють, то вони діють за принципом: є попит населення – вони його задовільнять.

Більше того, оскільки в 2024 році населення купило готівкової валюти більше ніж продало на добрий десяток млрд доларів, то банкам доводилось завозити іноземну готівку в Україну, а це додаткові витрати.

Може в нас населення дурне? Теж ні, бо конкурс краси гривневих банкнот ніхто не влаштовує, навіть іноді соромно за стан деяких банкнот в обігу.

Тому висновок очевидний: весь тягар провини лежить на НБУ, який мав достатньо повноважень для впливу на ситуацію, але досить таки формально підійшов до виконання своїх функцій. А тепер намагається довести, що проблема взагалі не в його сфері впливу, що тільки знижує довіру до НБУ та підкреслює його інституційну неспроможність.

Більше того, населення дратує позиція регулятора, в якій він натякає, що наявної проблеми майже не існує. Щоб зрозуміти регулятор дезінформує ринок, достатньо подивитись на досить агресивні коментарі деяких користувачів під офіційним повідомленням НБУ в Facebook. А для більш яскравої ілюстрації проблеми «білих та синіх доларів» наведу скрін з ТГ-каналу одного з легальних обмінників в Чернівцях. Ну в Чернівцях з білими та синіми доларами НБУ вже міг би за 2 роки навести лад? Чи ні?

Віталій Шапран