Минфин - Курсы валют Украины

Установить
vshapran

Виталий Шапран

0 подписчиков0 подписок

Был на сайте 14 февраля 2024 в 20:10

Мужской

экономист, финансовый аналитик

О себе

В 2007-2018 гг. работал главным аналитиком одного из ведущих национальных уполномоченных рейтинговых агентств, в 2018-2019 годах занимал должность главного эксперта по вопросам денежно-кредитной политики Секретариата Совета НБУ. В ноябре 2019 года был назначен Верховной Радой Украины на должность члена Совета НБУ. С мая 2020 года – член редакционной коллегии международного научного экономического журнала VUZF Review (София, Болгария). Также является членом общественных организаций: Украинское общество финансовых аналитиков (УОФА) и Украинская профессиональная ассоциация по защите инвесторов кредиторов и страхователей (УПАЗИКС). Имеет научную степень PhD, которая признана в ЕС.

На Минфине с 5 октября 2011

Заблокировать

vshapran - блог

Записи

95

15 января 2024, 23:31

Гроші Кремля для України та світові монетарні таємниці

На минулому тижні світ сколихнула новина, що США проводять консультації з країнами G-7 щодо конфіскації російських активів на користь України. Об’єктивну інформацію вже спробували залити скепсисом симпатики країни-агресора в Європі та кремлівські агенти в Україні. Тож спробуємо розібратись, чи можливо Україні стати корифеєм фінансового мистецтва війни: воювати з росіянами і відновлювати економіку за гроші росіян? Скільки коштів? Заморожені російські активи за межами рф зараз складаються з трьох компонентів: Суверенні активи росіян – це золото-валютні резерви Центрального банку росії (ЦБР), кошти Фонду національного добробуту (ФНД), а також кошти та активи державних установ, фондів, державних компаній та банків. Активи російських олігархів та бізнесу, які знаходяться під санкціями ЄС, США, Великобританії, Японії, Швейцарії, Канади, Австралії та інших країн. Неофіційні фонди росіян, які були виведені з рф з часів розпаду СРСР. На початку агресії в росії відбувся виток інформації щодо активів, над якими втратив контроль Центральний банк рф. Виток відбувся через Державну думу, один з депутатів якої виніс точну інформацію про суму заморожених активів ЦБР – загалом це 392,5 млрд доларів. Через тиждень після цього витоку міністр фінансів рф Антон Сілуанов виступив із заявою, що рф втратила контроль над своїми міжнародними резервами у сумі близько 300 млрд доларів. Насправді, оцінки, які проводились за довоєнною звітністю ЦБР, вказують, що саме цифра 392,5 млрд доларів більше схожа на правду. Тож, в залежності від ціни золота та курсу євро до долару США загальну вартість резервів, над якою втратив контроль ЦБР, можна оцінити у сумі близько 400 млрд доларів. Звісно, в цю оцінку не входять активи численних російських державних установ або державних компаній типу Газпрому чи Роснєфті і т.д. Тому якщо з цих 400 млрд доларів десь щось загубилось, то варто буде розшукати за яких обставин це відбулось і хто в цьому винен. Загалом, якщо скласти до купи всі три компоненти, то загальна сума активів росіян за кордоном, які підлягають знерухомленню, становить 1 трлн доларів США, з яких активи ЦБР – близько 400 млрд доларів. На шляху до повної ідентифікації всіх російських грошей, які опинились в США та інших країнах G-7, є певні складнощі: По-перше, первинні суб’єкти фінансового моніторингу (банки, депозитарії, зберігачі і т.д.) не поспішають повідомляти органи фінмоніторингу про замороження таких активів. Чим довше такі активи залишаються на рахунках – тим вигідніше це фінансовим установам. Тому дані про суми заморожених активів за повідомленнями інформаційних агентств і офіційна статистика від влади країн ЄС чи США все ще відрізняються в рази. Але поступово офіційна статистика наближується до оціночної. По-друге, значну частину активів росіян за межами рф ще потрібно знайти. Росіяни впродовж як мінімум 20 років вивозили капітал нелегальним шляхом, ховаючи ці кошти в оффшорах, на рахунках підставних інвестиційних банкірів та інвестиційних фондів з сумнівною репутацією, а зараз ще і в крипто-валютах. Неофіційні фонди державних установ рф, чиновників та олігархів не менші за номінальні золотовалютні резерви ЦБР. Тож, якщо нічого не робити з розшуку російських активів, то десь 500 млрд доларів можуть бути ідентифіковані вибірково. Насправді ж, розшук цих активів в світі тільки починається. Яка протидія з боку рф? Росіяни діють в своєму неповторному терористичному стилі: шантаж та залякування – їх головні інструменти. Але виявилось, що росіянам немає чим шантажувати. З перших днів агресії був ускладнений вихід іноземців з бізнесу в рф. Президент путін особисто видає дозволи на вихід іноземних компаній з рф, але при репатріації капіталу з рф з іноземців беруть податок 15% та значна частина їх коштів застряє на спеціальних рахунках. У листопаді 2022 року ЦБР єдиний раз опублікував статистику по таким спец рахункам, на них виявилось близько 3 млрд доларів. В російському експертному середовищі зараз є різні оцінки залишків коштів на цих рахунках: від 5 до 17 млрд доларів. Але в будь-якому випадку, навіть при максимальних оцінках такий обмінний фонд в 10-15 разів менший ніж у росіян застрягло тільки в депозитарії Euroclear, не кажучи вже про всі знерухомлені кошти ЦБР. Тож, слабкий обмінний фонд – слабка переговорна позиція. Іноземний бізнес потроху тікає з рф. Процвітають схеми обміну, коли активи в рф переходять росіянам, а їх закордонні активи – іноземцям. Другий популярний метод – це зменшення масштабів бізнесу в рф. Той же американській Citibank розпродає свій кредитний портфель в рф. Часто буває так, що на папері іноземна компанія ще працює в рф, але масштаби її бізнесу скорочуються в рази. За 2022 рік за офіційною статистикою іноземці з рф вивели приблизно 40 млрд доларів, в 2023 році ця цифра буде вдвічі меншою. Але ті компанії, що залишились працювати, предметом націоналізації стати не можуть, особливо компанії з реального сектора. Практика перехоплення контролю над іноземними компаніями на користь російської держави показала, що націоналізація, як правило, завершується згортанням бізнесу і скороченням штату працівників. І на останок, росіяни люблять лякати європейців тим що вони «готують потужну команду юристів для звернення в європейські суди». Мовляв, конфіскація активів ЦБР та інших російських активів – це порушення права приватної власності. Нічого крім кремлівської пропаганди такі висловлювання не містять. 1) А як на рахунок порушення прав на життя та на власність мешканців Маріуполя, Бахмута, Авдіївки, Херсону і т.д.? Мова йде не про конфіскацію активів заради задоволення чиновників ЄС, або бізнесменів з ЄС, а про компенсацію значних збитків, завданих росіянами Україні. 2) А що з правом на приватну власність, наприклад, у французького концерну Renault, який після виходу з рф у 2022 році вимушений був офіційно списати збитки в сумі 1,36 млрд євро? Вочевидь відповіді на ці питання російські чиновники та їх представники не зможуть надати в суді. Саме тому суверенні фонди рф, в принципі, приречені на конфіскацію. Тим більше, що їх номінальний власник – ЦБР – бере безпосередню участь у війні в Україні, обслуговуючи військових рф і насаджуючи рубль на окупованих територіях. Найближчий по часу прецедент, який би був схожий на конфіскацію російських активів – замороження та часткова конфіскація золото-валютних резервів Центрального банку Ірану з боку США. Міжнародний суд ООН у березні 2023 року розглянув позов іранської сторони і вивів з-під позову ЗВР іранського центробанку, визнавши його некомерційною установою, а значить – винним у завданих збитках. Випадок з Іраном не зовсім тотожній до України, оскільки при ісламській революції не було таких масштабних руйнувань як від нападу росії на Україну. Тим не менш, при розгляді у суді ООН чиновники США використали прецедент завдання збитків при підриві американської бази в Лівані у 1983 році. Тоді при теракті в Лівані постраждала 241 особа. Звісно, масштаб трагедії не є порівняним з кількістю постраждалих в Україні в 2022-2024 рр., але сутність та сама. Створений іранцями судовий прецедент через 40 років після заморозки їх активів вказує на те, що шанси росіян відстояти право на заморожені за межами рф суверенні активи близькі до нуля. Монетарні таємниці конфіскації Американці зробили дуже багато для того, щоб втілити ідею конфіскації російських активів на користь України. Найбільш цікавим є законопроект H.R.4175, який вже пройшов профільний комітет Конгресу і є двопартійним. Саме він і стосується російських суверенних активів, під визначення яких підпадають не тільки ЗВР Центробанку, а й всі державні російські активи, заблоковані в США. Цікавим є і законопроект «The Asset Seizure for Ukraine Reconstruction Act», представлений 28/11/2023 сенаторами Шелдоном Вайтхаусом (Sheldon Whitehouse) та Ліндсі Гремом (Lindsey Graham). Законопроект як раз і дозволяє конфіскацію активів у російських підсанкційних олігархів, яких автори законопроекту влучно називають клептократами. Втім, на мою думку, саме H.R.4175 при його віддзеркалені в ЄС може надати вагому і швидку фінансову підтримку Україні. Єдиним бар’єром на цьому шляху зараз залишається ЄЦБ. Чиновники ЄЦБ неодноразово висловлювали свої побоювання, що не тільки конфіскація, але навіть і направлення доходів від заблокованих активів підірве довіру до євро як до резервної валюти. Інформаційні агенції приписують таку думку голові ЄЦБ. Не можу сказати, наскільки ця інформація є достовірною, але у таких побоювань є три серозних контр-аргументи: 1. Моральний аспект проблеми. Бути гарним центральним банком для терористів з рф – це не зовсім обдумана заява. Сьогодні ви центральний банк – емітент резервної валюти для терористів з рф, а що буде далі? Невже ЄЦБ перетвориться на емітента резервної валюти для бойовиків Ісламської Держави або Талібану? Відповіді на ці питання очевидні, тож в суперечці між ЄЦБ та Єврокомісією, думаю, переможе ЄК. 2. Попит на резервні валюти з боку центральних банків має досить таки специфічний набір факторів впливу. Один з ключових факторів – валютна структура ЗВР центрального банку – має приблизно відповідати валютній структурі зовнішньої торгівлі та неторгових операцій. Тож, коли ЄС вводила санкції проти країни-агресора, обмежувала поставки нафти та газу з рф, то вже тоді було закладено зменшення попиту на євро з боку рф та її союзників. 3. Як показує аналіз статистики МВФ по валютним резервам, побоювання ЄЦБ є зрозумілими. За час війни вимоги в євро знизились на 330,875 млрд доларів, і в структурі світових валютних резервів вони впали на 1,14 п.п. до 18,07%. Але в тому числі через війну та високі ставки центральних банків загалом відбулось скорочення світових валютних резервів на 1,018 трлн доларів, з яких вимоги в доларах США схуднули на 587,067 млрд доларів, а в юанях – на 77,140 млрд доларів (табл. 1). Таблиця 1 Динаміка валютних резервів в різних валютах, млн дол. США, % і п.п. Виходить, що зниження вимог в різних валютах відбувалось не тільки в США та ЄС, цей процес торкнувся і КНР. В плюсах виявились тільки вимоги в інших валютах, які в МВФ не вважали резервними. Загалом, вимоги в нерезервних валютах отримали +54,162 млрд доларів, що при загальній сумі резервів 11,9 трлн дол. США є краплею в морі, яка ні на що не впливає. Чого ж утворилась така ситуація, і чого хоче ЄЦБ? Справа тут не тільки в санкціях, а ще і в паритетності між євро та доларом (у валютному курсі), в доступності і розвиненості строкових ринків для центральних банків та в різниці між процентними ставками центральних банків. Якщо ставки по доларам більші ніж по євро, то і приплив інвесторів (в даному випадку центральних банків) буде більшим в долари ніж в євро. Статистика МВФ наочно показує, що ніякого позитивного впливу того фактору, що рф перевела частину своєї торгівлі з ЄС то КНР, тобто з євро на юані, юаню ваги не додало. Так, його частка в вимогах знижувалась повільніше ніж євро, але все таки знижувалась. Тож причиною незначного зниження попиту на євро є зовсім не війна в Україні, а інші фактори. Думаю, що ЄЦБ боїться не стільки зниження популярності євро на користь юаня (чого не відбулось), скільки загострення конкуренції в середині кошика світових резервних валют. Саме тому США на початку 2024 року винесли питання конфіскації суверенних активів на G-7. Якщо подивитись на світовий кошик резервних валют, то можна побачити, що на початок четвертого кварталу 2023 року на вимоги в іноземних валютах країн, які були союзниками України, приходилось не менше ніж 86,5% всіх вимог в валютних резервах. Валюта КНР в загальній структурі займала всього 2,19%. Тож при наявності консолідованого рішення G-7 та інших союзників України про конфіскацію російських активів, попит на євро, долари, ієни, фунти з боку центральних банків знижуватись не буде. Таким чином, впровадження країнами G-7 основних постулатів законопроекту H.R.4175 дозволить ЄС не просто передавати доходи від заморожених російських активів, а конфіскувати їх. При наданні процесу конфіскації російських активів глобального характеру бігти з євро, долара чи ієни буде просто нікуди: юань займає трохи більше 2% від резервного кошика, нерезервні валюти – 3,58%. В такому контексті побажання ЄЦБ, щоб всі країни G-7 схвалили конфіскацію, виглядають справедливими і розв’язують руки ЄК саме для конфіскації російських суверенних активів. Кремлю немає куди тікати: зона обігу юаню просто не може прийняти великий обсяг резервів центральних банків країн-ізгоїв. Але тут є й інший бік медалі. Слабка диверсифікація ЗВР росіян і значний обсяг вкладень в юані робить їх залежними від політики Народного банку Китаю (НБК). Уповільнення темпів зростання економіки КНР та структурний дефіцит іноземної валюти при валютних операціях у китайських банків може підштовхнути НБК до послаблення юаня у 2024 році. Висновки та рекомендації 1. Україні не варто погоджуватись на якісь половинчасті заходи у формі передачі доходів від конфіскованих активів. Має бути повна конфіскація суверенних активів, активів підсанкційних російських чиновників і олігархів, та неофіційних фондів росіян. Основну модель вже закладено у американському законопроекті H.R.4175, який має стати глобальним прикладом для всіх центральних банків-емітентів резервних валют. 2. У росіян дуже слабка фінансова і правова позиція щодо відстоювання прав на свої ЗВР. В них немає обмінного фонду, який би покривав і 10% російських активів, заморожених на Заході, щоб влаштувати «обмін активами». А після суду ООН щодо іранських активів вже створено прецедент, коли активи центрального банку можуть бути стягнуті в рахунок компенсації завданих державою-терористом збитків. Звісно, кремлівські пропагандисти волають про право власності ЦБР на депозити в ЄС, забуваючи про право на життя, безпеку і власність мешканців Ірпіня, Бучі, Маріуполя, Бахмуту, Херсону та інших українських міст. 3. Весь галас про те, що конфіскація російських активів вплине на довіру до долару або євро, є нічим іншим як політичним процесом з елементами конкуренції між центральними банками-емітентами резервних валют. Статистика МВФ показує, що за час війни впали не тільки вимоги в юанях в абсолютному вимірі, але і їх частка у загально-світових резервах. Тож розворот торгівлі рф з ЄС до КНР і до розрахунків в юанях ніяк не допоміг втримати позиції юаню. Попит на резервні валюти з боку центральних банків залежить від валютного курсу та від різниці в ставках центральних банків в більший мірі, ніж від бажань російських карликів. Іншим центральним банкам, яким не дають спокою лаври терориста ЦБР – просто нікуди буде бігти, бо НБК буде неспроможний прийняти таких «клієнтів», та і напевно не схоче. 4. Україні варто провести роботи по ідентифікації російських активів – так званої групи неофіційних фондів, за рахунок яких зараз росіяни накачують ресурсами свій ВПК та обходять санкції, купуючи тіньовий танкерний флот. Неофіційні фонди рф за розміром є співставними з номінальними резервами ЦБР, і це дуже ласий шматок для конфіскації, оскільки ці активи були незаконно виведені з рф. 5. Україні потрібно готуватись до прийому сотень мільярдів доларів репарацій в формі конфіскованих російських активів вже зараз. Має бути розбудована прозора інфраструктура розподілу та виплат компенсацій поза бюджетом України. Мають бути розбудовані фонди розвитку міст та галузей, які стануть реципієнтами інвестицій. Має бути змінена монетарна політика НБУ та регулювання роботи банків в Україні з метою підготовки до прийому масштабних валютних надходжень. 6. Потрібно швидко скоротити кількість експертів-песимістів, які заперечують саму можливість отримання Україною російських активів. Такі розмови мають бути припинені і на владному Олімпі. Після того як США винесли питання конфіскації російських активів на рівень G-7, Україна має всіма силами боротись за забезпечення саме конфіскації російських активів, оскільки для нас це не тільки фінансування нашої перемоги та відновлення, але й можливість затягнути в часі відновлення економіки країни-агресора, а отже – це головний аспект нашої національної безпеки. Віталій Шапран

+60

Комментировать

8 января 2024, 23:51

Підсумки 2023 року на світовому ринку акцій або привид кризи в КНР

Активність на світовому ринку акцій у 2023 році збільшилась на 7% до 528,5 млрд доларів, за рік було проведено 4745 розміщень, що більше ніж в році. Основний драйв глобальний ринок отримав від ринку акцій США, де обсяги розміщень зросли на 62% у порівнянні з 2022 роком. А от ринок акцій Китаю тягнув глобальний ринок вниз, скоротившись за 2023 рік на 33%, і досягнувши історичного мінімуму з 2019 року. Такий стан справ все більше спонукає аналітиків серйозно сприймати розмови про майбутню економічну кризу в КНР. Обсяги первинних публічних розміщень (IPO) за 2023 рік опустились на 24% і склали всього 112,5 млрд доларів, що було найгіршим результатом з 2009 року. Обсяги IPO потягнув до низу Китай. Емітенти з цієї країни розмістили IPO на 50,2 млрд доларів, що на 30% менше ніж рік тому. Моду на IPO у емітентів перехопили вторинні розміщення (які зросли за рік на 17%) та розміщення цінних паперів, які конвертуються в акції (збільшились на 34%). Тож під тиском зростання процентних ставок в США та Європі на ринку відбулась географічна рокіровка: зменшилась роль у залученні капіталу КНР, натомість збільшилась роль США та Європи. Також змінились і вподобання емітентів: первинне розміщення поступилось лідерством SPO та конвертаційним цінним паперам. Падіння активності на ринку акцій в КНР, особливо в сегменті IPO, ще раз підкреслило наявність системної проблеми на ринку капіталу в КНР. Китайські банки (такі як CITIC, China Securities Co Ltd та China International Capital Co) ще утримували позиції лідерів в глобальних ренкінгах за обслуговуванням угод з IPO, але до них впритул підібрались американські JP Morgan, Goldman Sachs & Co та Сiti. З огляду на зниження залучення капіталу у 2023 році китайськими компаніями, 2024 рік може стати якщо не фатальним для економіки КНР, то додати від’ємної динаміки очікуванням на ключових сегментах фінансового ринку. Віталій Шапран

3 января 2024, 23:15

Підсумки 2023 року на світовому ринку облігацій

Загальний обсяг активності на світовому ринку боргових зобов’язань у 2023 році склав 8,9 трлн доларів США при кількості випусків цінних паперів близько 29300 шт. У порівнянні із 2022 роком обсяги зросли на 6%, а кількість випусків – на 9%. Зростання було б більшим, якби не зниження обсягів у четвертому кварталі 2023 року по відношенню до третього кварталу, коли очікування позичальників на зниження рівня ставки не виправдались. Обсяг ринку корпоративних зобов’язань інвестиційного класу у 2023 році оцінювався на рівні 4,3 трлн доларів США, за рік він виріс на 5%. На ринку запозичень лідерами були компанії з сектору енергетики, роздрібної торгівлі та медіа. Пропозиція облігацій з ринків, що розвиваються, збільшилась за 2023 рік на 12% до 268,4 млрд доларів США. На випуски облігацій з Індії, Бразилії, Тайланду та Малайзії приходилось 57% річної пропозиції. Одним з найбільш помітних драйверів зростання ринку облігацій у 2023 році стали облігації емітентів з країн Азії в місцевих валютах, на які приходилось 3,6 трлн доларів США випусків. Пропозиції в юанях (КНР) зросли на 6%, у японських ієнах – на 11%. Загальний обсяг випусків у ієнах дорівнював 25 трлн ієн. Трійка лідерів-андерайтерів на світовому ринку облігацій не змінилась: J.P. Morgan, BofA Securities та CITI. Активність на ринку запозичень стримував високий рівень ставок в США та Європі, що дало можливість вирватись вперед з запозиченнями країнам Азії, де глобальна інфляція все ще залишалась вторинною проблемою. Період високих ставок у США та ЄС ще незавершений і напевно, розчарування бізнесу, яке було помітне в четвертому кварталі 2023 року, буде впливати на ринок у першому кварталі 2024 року. Технічні можливості для продовження періоду високих ставок у США та ЄС ще невичерпані. Так, кількість банкрутств за 2023 рік у США серед бізнесу досягла 17051 справ (у 2020 році – 22391 шт.), а серед фізичних осіб – 416607 шт. (у 2020 році – 590170 шт). Трансформація процентного ризику в кредитний вже відбувається, але ще є певний запас міцності у порівнянні з вірусними (COVID-19) роками. Віталій Шапран

29 декабря 2023, 12:44

Виклики для фінансової системи на 2024 рік

Вже настав час підбивати підсумки та аналізувати виклики на наступний рік. Наша економіка має бути міцною, а фінансовий сектор ефективним, бо перемога сама себе не профінансує. Підсумки зможемо якісно підбити, коли вийде річна статистика, а от про ТОП-5 економічних викликів на 2024 рік можна поговорити і зараз: 1) Впорядкування паритету між монетарною і фіскальною політикою. Безлад та свавілля чиновників в цьому питанні у 2023 році мало не призвели до національної трагедії. Ще у 2022 році я попереджав, що лікування інфляції обліковою ставкою НБУ на рівні 25% на фоні високої глобальної інфляції через слабкість механізму монетарної трансмісії в Україні буде вимивати гроші з Державного бюджету. Так воно і вийшло. Маючи низьку інфляцію на рівні близько 5%, держава несла колосальні витрати за депозитними сертифікатами НБУ та втягнула Уряд у високі витрати по ОВДП. Така «боротьба» з інфляцією коштувала бюджету сотні мільярдів гривень. І врешті решт ми отримали те, що заслужили – «Національну стратегію доходів до 2030 року». Тут я вдячний Кабміну, який прийняв цей документ і наглядно показав українцям, що їх очікує у разі продовження в Україні політики монетарного диктату. Не можна мати одночасно інфляцію нижче ніж в Угорщині, Чехії, Польщі, Румунії та інших країнах, та не мати проблем з бюджетним дефіцитом. Монетарний і фіскальний тиск взаємозалежні один від одного. Якщо за 2 роки НБУ витратив на «боротьбу» з інфляцією умовно 300 млрд грн, то Мінфін має знайти компенсатор цих витрат, а це, як правило, відбувається за рахунок підвищення податків. Тож суспільство має усвідомлювати, чого ми хочемо від фінансової влади? Наведу спрощений приклад. Що ми хочемо: інфляцію 15% і спрощену податкову систему з податком 5%, чи інфляцію 5% і податок до 17%. Цей класичний вибір ускладнює війна, бо вона додає до вибору третій фактор – попит на бюджетні доходи з боку сектору безпеки і оборони. То ж чого хоче суспільство у 2024 році: а) інфляцію 25%, спрощену податкову систему з податком 5% і звільнений Мелітополь чи б) інфляцію 5%, податок до 17%, і «стабільну» лінію фронту? Для мене вибір очевидний – попит на кошти від сектору безпеки, в т.ч. на додаткову мобілізацію, проходить поза всяким конкурсом. А якщо ще згадати про корумпованість фіскальної системи та неефективність державних витрат, то ідея монетарного диктату за рахунок підвищення податків взагалі втрачає привабливість в очах суспільства. Хоча ділки-корупціонери, які близькі до фіскальної мафії, охоче підтримують політику дорогих грошей та низької інфляції. Їм такі перекоси на руку, бо чим більше податки – тим більше їх корумповані доходи. У 2023 році були слабкі спроби економічної влади протистояти дисбалансу в системі державних фінансів, наприклад, підвищили податок на прибуток для банків. Але створену проблему це не вирішить. Сьогодні НБУ виглядає розбещеною дитиною, батьки якої (Уряд та ОП) настільки зайняті війною, що не помітили як ця дитина полазила по кишеням батьків і витягнуте звідти направила на свою нову іграшку – низьку інфляцію. Таку ситуацію ми маємо змінити і ніколи до неї не повертатись. Інфляція і девальвація мають бути під контролем, добре, якщо вони будуть не гірше ніж в інших країнах нашого регіону. Проте пріоритет потрібно віддавати сектору безпеки і оборони. Другою за пріоритетом має бути конкурентна податкова система з мінімумом корупції, і тільки потім – контроль за інфляцією і курсом. 2) Реанімація кредитного ринку та процентних ставок. Навіть якщо НБУ і опустить свою облікову ставку, це миттєво позитивно відіб’ється на витратах Уряду за ОВДП, підвищить бюджетні доходи за рахунок зменшення виплат НБУ за депозитними сертифікатами банкам та зекономить видатки бюджету на пільгові кредитні програми. Цей крок також торкнеться великих позичальників prime-сегменту, ставка по кредитам яких залежить від облікової ставки НБУ. Але ринкові ставки за кредитами слабо корелюють зі ставкою НБУ. Потрібний цілий комплекс невідкладних реформ з боку НБУ, щоб покращити чутливість ринку до зміни вартості грошей. А поки що полюбуйтесь на скріншот з ренкингу ефективних ставок за кредитами готівкою для фізичних осіб. Ставки в середньому коливаються від 42% до 276072%. На порталі Мінфін ви можете побачити і космічну ставку за кредитом 53 956 518,44%, але то вже відхилення від практики. Як ви розумієте, для цих кредиторів (банків та небанків) не має значення: чи буде облікова ставка НБУ 15%, чи 10,5%. Нажаль, аналіз поточної стратегії реформування фінансового сектору показав, що вона не містить і половини необхідних заходів. Тобто у фінансової влади немає чіткого розуміння, що робити для того, щоб існуючі кредитні канали дійсно доводили дешеві гроші для населення та малого бізнесу. Звісно, ми маємо бути вдячні Уряду за комплекс програм пільгового кредитування, але потрібно щоб фінансування за прийнятною ціною було саме на ринкових засадах, тоді ці пільгові програми не будуть переобтяжувати бюджет. Інший аспект проблеми – це інтерпретація зниження облікової ставки НБУ. Уявіть себе позичальником у 2022 році: ставка 25%, інфляція 26,6%, реальне процентне навантаження від’ємне – тож обслуговувати такі кредити цілком комфортно. А тепер опинимось у листопаді 2023 року: ставка 16%, інфляція близько 5%, процентне навантаження 11%. Начебто позитивні зміни і відбулись, але реально кредити за цими умовними ставками стане обслуговувати важче. Тож однією реформою грошово-кредитного ринку тут не обійтись, має бути ще і корекція процентної політики НБУ. 3) Податкова реформа та зменшення корупції . Це є основним завданням на 2024-2025 рр. у фіскальному секторі. Мені вже набридло слухати корупціонерів, які розповідають про підвищення податків, ускладнюють податкову систему з корупційною метою під личиною підвищення її ефективності. Чим простіша система – тим дешевше її перевіряти, і чесніше сплачуються податки. В Україні створений цілий ринок оптимізаторів крім ПДВ-ділків – це страховики, торгівці цінними паперами, оцінювачі, аудитори, податкові юристи і т.п. Ця інфраструктура сама по собі зжирає 3-5 річних бюджети ДПС. Ідеологи ускладнення системи податків і підвищення податкового тягаря мало чим відрізняються від путіна, тільки той лупить по Україні ракетами і шахедами, щоб населення скоріше розбіглось, а ці податкові «реформатори-корупціонери» вичавлюють економічне-активне населення з України в Грузію, Болгарію та країни Балтії, де податкові системи простіші ніж те, що нам пропонують створити. Війна і корупція і так відлякують від України бізнес, тож нам потрібна податкова реформа з врахуванням конкуренції в регіоні. В Україні само-зайняті особи та малий бізнес мають бути недоторканими, оскільки зайняті там люди забезпечують собі дохід і розвантажують систему соціальної підтримки з бюджету. 4) Робота над конфіскацією активів рф та підготовка економіки до відновлення . Україні варто сконцентруватись над конфіскацією заморожених активів рф. За моїми оцінками, це приблизно 500 млрд доларів суверенних активів рф (резерви ЦБР, ФНБ, російських державних корпорацій і банків, неофіційні фонди різних установ) і така ж сума від приватних осіб (російські олігархи, чиновники і т.д.). Потрібно прискорити ідентифікацію цих активів органами фінансового моніторингу наших партнерів. Також варто попрацювати з ЄС над просуванням ідеї саме конфіскації російських активів на користь України, в США це питання на законодавчому рівні вже вирішується. Ми повинні не тільки віднайти джерело фінансування на поточні потреби та відбудову, але і відібрати у країни-агресора резерви, за рахунок яких вони могли б швидко відновитись. Цій стратегічній меті є дві перешкоди. По-перше, в Україні ще немає прозорої інфраструктури, яка б відповідала за відбудову, вона ще тільки формується. Тож наші міжнародні партнери під привидом відсутності прозорої інфраструктури з посиланням на корупцію в Україні можуть не поспішати з передачею таких активів. По-друге, наша економіка може прийняти на рік до 50 млрд доларів зовнішнього фінансування. У листопаді 2023 року вся безготівкова і готівкова гривня в обігу складала 45 млрд доларів. Тож прийняти в таку невелику та погано монетизовану економіку +50 млрд доларів вже буде проблемою. Обидва питання потребують негайного вирішення, без якого у наших партнерів будуть всі підстави не поспішати з конфіскацією активів на корись України. 5) Розбудова транспортних коридорів до Балтики – це одна з основ післявоєнного відновлення і диверсифікації експорту. Наявність транспортного коридору Дніпро-Гданськ дозволить диверсифікувати наш експорт відразу на 2 регіони і повноцінно конкурувати з зерновим експортом з рф. Диверсифікація каналів експорту автоматично знизить ефективність постійних атак півдня України росіянами, та на 2-3 роки створить для Польщі та України новий інвестиційний мега-проект з перспективами довгострокового заробітку на транзиті. Події навколо блокування польсько-українського кордону показали, що проблема транзиту українських товарів польською територією існує, але наявність транспортного коридору частково нівелює цю проблему. Ні Україні, ні Польщі, ні ЄС не потрібно, щоб дружня Польща задихалась від напливу української сировини, тож сторони готові до посилення транзитних позицій. Підбиваючи підсумки, можна було б навести ще до 20 викликів в різних галузях економіки та фінансового сектору. З усіма такими викликами Україна може впоратись, головне – правильно підібрати інструментарій та час для дій. Віталій Шапран

12 декабря 2023, 16:07

МОНЕТАРНА ТА ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ: ПЕРЕШКОДИ ДЛЯ ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ПІД ЧАС ВІДБУДОВИ

Відбудова економіки під час війни та після перемоги є одним з аспектів національної безпеки України. Незалежно від сценарію, за яким буде завершено війну, сусідство з країною-агресором буде залишатись об’єктивним ризиком в найближчій перспективі. Швидка відбудова економіки України повинна вирішити ряд довгострокових завдань: сформувати масштабну економіку, яка здатна самостійно фінансувати сектор безпеки і оборони; повернути більшість вимушених переселенців з України, які поступово стали за кордоном трудовими мігрантами; змінити вектор розвитку економіки з аграрного на промислово-оборонний з урахуванням енергоефективності, екологічних вимог та інноваційного вектору розвитку Європи. При вирішенні згаданих вище завдань, окрім реформування таких важливих сфер впливу на національну економіку як безпека, оборона, судова система і т.д. важливим фактором впливу є монетарна та фіскальна політика. Перед початком повномасштабного відновлення економіки потрібно вирішити ряд практичних проблем, які мають дискусійний характер, і які повинні враховувати такі важливі фактори, як конкуренція за глобальні інвестиції, різниця в масштабах національних економік наших партнерів та України, а також бажання навіть союзників України «запозичити» в нас наші трудові ресурси та економічно активне населення. 1. Ефект різниці в масштабах фінансових систем та освоєння міжнародної допомоги, в т.ч. за рахунок російських активів. Збитки, які завдані агресією рф Україні, сьогодні мають різну оцінку. Станом на 1 січня 2023 року прем’єр-міністр України Д. Шмигаль оцінював їх у сумі 600-750 млрд доларів [1] . В той самий час, Світовий банк станом на березень 2023 року оцінював збитки України у сумі 411 млрд доларів [2] . Навіть при різниці підходів до оцінки сума збитків за підсумками агресії, яка ще триває, буде вимірятись сотнями мільярдів доларів, і можливо перевищить ті позначки, які були озвучені прем’єр-міністром України. Відповідно да даних НБУ, станом на жовтень 2023 року в Україні в обігу знаходилось готівкової і безготівкової гривні (грошовий агрегат М1) в обсязі 1,665 трлн грн (або еквівалент 45 млрд доларів США) [3] . Тож виникає серйозна проблема: яким чином Україна зможе опрацювати зовнішнє фінансування відновлення економіки? Прийом навіть умовно 50 млрд доларів на рік, при тому, що НБУ буде викуповувати в золото-валютні резерви (ЗВР) 50% валюти, призведе до істотного зростання грошового агрегату М1 та збільшення інфляційних ризиків. 2. Зміни в монетарній політиці та курсоутворенні. Зрозуміло, що проблема, яка описана в пункті 1, може бути вирішена або її наслідки можуть бути пом’якшені за рахунок зміни монетарної політики та (або) підходів до курсоутворення на національному валютному ринку. Класичний режим інфляційного таргетування, в якому зараз перебуває Україна, не здатний забезпечити пришвидшених темпів відновлення. Боротьба з інфляцією високими ставками обмежує економічне зростання на рівні 3-5% на рік, що унеможливлює швидке відновлення. На порядку денному перехід України на новий монетарний режим – фіксованого обмінного курсу, або комбінований режим, який використовують країни, що пережили значний приплив капіталу. 3. Курсова політика вже зараз стала важливим викликом для України, оскільки проблема встановлення оптимального курсу для України впирається в рекордне зростання ЗВР НБУ на фоні того, що основна частина міжнародної допомоги ще не почала надходити. Станом на 01.11.2023 валові ЗВР НБУ складали 38,987 млрд доларів, що за приблизними оцінками вистачило б на 8 місяців фінансування імпорту (при нормативі в 3 місяці), та дорівнювало 85% всієї готівкової і безготівкової гривні в обігу. Викуп іноземної валюти в ЗВР за гривню призведе до зростання готівкової маси в національній валюти і стане монетарним чинником інфляції. Тому, з одного боку, режим фіксованого курсу з огляду на євроінтеграційні прагнення для України є логічним, проте, з іншого боку, масштаби нашої економіки не дозволяють необмежено нарощувати ЗВР. Тому по мірі надходження допомоги НБУ буде вимушений укріплювати гривню до євро та долара. Втім, надмірне укріплення може негативно відобразитись на українському експорті, який і так страждає від руйнування війною логістики, насамперед, від закриття морських портів. Саме тому в довгостроковій перспективі для України залишається оптимальним комбінований монетарний режим. 4. Оптимізація податкової системи. Разом зі змінами в монетарній політиці варто провести комплексну податкову реформу, яка має враховувати, що Україна вступила у відкриту конкуренцію за трудові ресурси з такими країнами як Болгарія, Грузія та Румунія. Баланс податкових і неподаткових доходів має забезпечувати профіцит бюджету, але в довгостроковій перспективі при надходженні компенсацій за завдані збитки дефіцит бюджету та його фінансування не мають бути центральною проблемою України. В податковій реформі також важливим є її антикорупційне спрямування та спрощення системи. Отже, спрощення податкової системи, зменшення податкового навантаження і розширення кола платників податків – це головні принципи податкової реформи, які мають стимулювати приватні іноземні інвестиції у відновлення України. 5. Лобіювання передачі заморожених російських активів Україні є не тільки гарантією фінансового добробуту та джерелом ресурсів з ліквідації завданих збитків в довгостроковій перспективі. Конфіскація російських заморожених активів на користь України є стратегічно важливим кроком, який відтермінує відновлення військового потенціалу країни-агресора після війни. Цей крок дасть Україні час для реформування економіки та інтенсифікації процесу відновлення. Загальна сума суверенних активів, над якими втратив контроль Центробанк рф, станом на квітень 2022 року складала 392,5 млрд доларів США. Приблизна така ж сума була заморожена за межами рф на рахунках російських державних компаній та олігархів. В 2023 році в США та Канаді було досягнуто значного прогресу з питань законодавчого забезпечення конфіскації активів рф на користь України [4] . В ЄС дискусії з питання конфіскації російських активів ще тривають. 6. Розбудова прозорої і справедливої інфраструктури для фінансування відновлення України є сучасним стратегічним завданням. Наявність прозорої системи фінансування відновлення, доступної для перевірки з боку основних кредиторів, є однією з умов для запуску роботи системи раніше ніж відбудеться конфіскація російських активів на користь України. Така система має складатись з позабюджетного фонду, основний ресурс якого буде спрямований на відновлення пошкодженого майна та на виплату компенсацій постраждалим цивільним особам. Вже зараз прослідковується кореляція між готовністю міжнародної коаліції фінансувати проекти в Україні і зниженням рівня корупції в окремих секторах. Всі шість факторів зв’язані в єдиний логічний ланцюг. Ефект різниці в масштабах економіки та втрат від агресії штовхає нас на шлях реставраційних змін в монетарній політиці і курсоутворенні, створює попит на реформу податкової системи та вказує на раціональність фінансування відбудови за кошти росіян, агресія яких і спричинила збитки. Описане коло зв’язків виходить за рамки класичного вибору між фіскальним та монетарним тиском, а великі втрати ресурсів під час війни роблять центральним ризиком відновлення інтенсивність повернення трудових ресурсів в Україну. Тож коло факторів відновлення утворюється навколо питання про те, наскільки привабливою буде Україна для трудових ресурсів. А це вже залежить не від іноземних стейкхолдерів, а від організації процесів всередині України. Тези виступу на науково-практичній конференції Приватно-правові аспекти відбудови України на шляху європейської інтеграції, організатор Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, Кафедра цивільного права та процесу. Віталій Шапран

26 августа 2023, 03:14

10 скелетів в монетарній шафі НБУ

В суспільстві триває дискусія щодо того, чи була монетарна політика НБУ вірною у 2022 році і зараз у 2023 році. Чи правильно було піднімати облікову ставку НБУ влітку 2023 року з 10 до 25%? Нещодавно НБУ розповсюдив офіційними каналами виправдування відповідальних осіб в стилі «все добре», «так роблять інші центральні банки», «НБУ обмовляють» і т.д. Тож настав час повитягувати із монетарної шафи скелети, за якими НБУ ховає свої помилки і прорахунки, а чиновники хочуть уникнути відповідальності за деструктивний вплив на ділову активність та на систему державних фінансів під час війни. 1. НБУ майже ніхто не критикує за сам факт підвищення ставки. Внаслідок війні економічні умови дійсно погіршились і об’єктивно ставку потрібно було піднімати. Питання тільки на скільки: на 2-6-7 п.п., чи на 15,0 п.п. як це зробив НБУ? Друге питання: чи піднімати ставку відразу на 15,0 п.п., чи зробити це поступово, як робить ФРС та ЄЦБ? Третє питання: а якою була б оптимальна інфляція. Чомусь в НБУ вважають, що інфляція 30-40% – це катастрофа, а 26,6% – це нормально. Пояснити, чому 30% це погано, а 26,6% – ні, в НБУ не можуть. Смішно. 2. Так само в НБУ не можуть довести, що та ціна, яку заплатила Україна за інфляцію на рівні 26,6% є невисокою у порівнянні з ціною, якщо б інфляція була 36,6%. За моїми підрахунками, за інфляцію 26,6% у 2022 році ми заплатили до 120 млрд грн, з яких прямі збитки склали приблизно половину цієї суми. При більш низькій ставці НБУ інфляція була б вищою, ЗВР нижчими, але і таких надмірних втрат бюджету можна було б уникнути. Україна заплатила неадекватно високу ціну за немаленьку інфляцію у 2022 році і продовжує її платити у 2023 році. 3. Інфляція у 2022 році не могла бути низькою через девальвацію гривні до долару та євро, та високу інфляцію у наших торгівельних партнерах. Нагадаю, що в 2022 році курс долара зріс на 37-40%, а інфляція в Єврозоні склала 8,4%, в Туреччині – 72,3%, Польщі – 14,4%, Великобританії – 7,9% і т.д. То якою інфляція могла бути в Україні у 2022 році в умовах зростання нашої залежності від імпорту, якщо курс євро зріс на 40%, а ціни в євро-зоні – на 8,4%. І хто ж крім НБУ міг подарувати українцям курс 36,6 грн за долар? Очевидно, що закладені у 2022 році темпи девальвації гривні були занадто високими, і зараз це підтверджується рекордним розміром ЗВР. 4. Абсолютною правдою є те, що центральні банки країн, які офіційно перейшли на інфляційне таргетування, працюють так само як НБУ: через підвищення ставки виводять з обігу якийсь обсяг грошової маси. Але є багато відмінностей. По-перше, ставка центрального банку (ЦБ) не часто підвищується за один раз в 2,5 раза (наприклад, Федеральна резервна система США розтягнула цей процес більше ніж на рік). По-друге, ЦБ автоматично не починають піднімати ставку, якщо інфляція перевищує таргет, дивляться ще і на природу інфляції, бо не вся інфляція лікується зростанням ставок. Враховуйте, що висока інфляція при класичному інфляційному таргетуванні збивається саме за рахунок охолодження ділової активності. А як бути, якщо ділову активність вже охолодила війна? НБУ в цьому плані тільки підсилив негативний вплив війни на економіку. Наразі в НБУ немає доказів, що саме зростання ставки НБУ приборкало інфляцію у 2023 році, а не зниження інфляції у наших країнах торгівельних партнерах. 5. Порівняння України з США чи з ЄС показує, що ми з Вами знаходимось під «впливом великих цифр». Зокрема, якщо ви подивитесь на ефективну ставку по Федеральним фондам США, то у вересні 2022 року вона становила 2,33%, а в серпні 2023 року – вже 5,33%. Майже за рік ставка зросла в 2,3 раза, але при цьому всього на 3,0 п.п. В Україні ставка за 1 день виросла в 2,5 раза, або на 15,0 п.п. Відчуваєте різницю процентного навантаження для власників боргів у часі (1 день vs 1 рік) і в розмірі проценту від суми боргу (3,0 п.п. vs 15,0 п.п.)? Якщо ні, то я поясню. По-перше, Ваш щомісячний платіж зросте в обох випадках в 2,5 раза, але в США Вам на пристосування до цього зростання дадуть рік, а в Україні – лише 1 день. По-друге, якщо процентний платіж в США зросте до 1/20 від суми боргу, то в Україні – з 1/10 до 1/4 від суми боргу. А от та інфляція в 26,6% – це середня цінова температура, і Вашого бізнесу вона може і не торкнутись. Обидва фактори призводять до трансформації процентного ризику в кредитний. Простою мовою: після таких шоків зростає кількість банкрутств. 6. Розміри навісу ліквідності банківської системи були сильно переоцінені НБУ. Дійсно, Уряд неодноразово робив ін’єкції в ринок, отримавши 400 млрд грн від НБУ через ОВДП, а також продаючи валюту від міжнародних партнерів. Але заборгованість банків за ДС НБУ не може бути нульовою. Для забезпечення ліквідності банки мають тримати частину коштів в ДС НБУ. Поглянемо на залишки по ДС НБУ у 2021 році? Вони дорівнювали 145 млрд грн (середня за рік). В нас відбулась інфляція у 2021 році на рівні 10% та на 250 млрд грн зріс грошовий агрегат М1. Виходить, що нормальний (природній) залишок по ДС НБУ на вході у 2022 рік мав би становити 150-200 млрд грн. Тобто до 200 млрд грн знаходилось би у ДС НБУ і при ставці НБУ, скажімо, на рівні 12-15%. А тому виходить, що для залучення у ДС НБУ додаткових 200-250 млрд грн НБУ негативно вплинув на доходи бюджету на 120 млрд грн, а ще за 2022 і 7 місяців 2023 року НБУ заплатив 88,9 млрд грн по ДС НБУ, читай: збільшив на цю суму навіс з ліквідності. 7. Свято боротьби з інфляцією фінансувалось Урядом воюючої країни. Це факт, який випливає зі звітності НБУ за 2022 рік. Уряд заплатив НБУ за 2022 рік близько 90 млрд грн процентів, а НБУ перерахував Уряду за 2022 рік прибутку на 72 млрд грн. Сальдо розрахунку склало мінус 18 млрд грн на користь НБУ. Потрібно розуміти, що частково «щедрість» НБУ у 2022 році по виплаті за ДС НБУ 40,3 млрд грн була забезпечена тими грошима, які НБУ отримав від Уряду. В 2023 році ситуація буде гіршою. За 7 місяців 2023 року НБУ вже витратив на ДС 48,6 млрд грн, а процентні платежі від Уряду будуть більшими. Це вже не скелет в монетарній шафі, а якась мумія. НБУ малює собі прибуток, який з помпою перераховує до бюджету за рахунок Уряду, та ще і «відщипує» 15-20 млрд на свою користь. 8. В НБУ досить низька транспарентність монетарного процесу. Кажу це як колишній інсайдер НБУ. Набори припущень для прогнозів погано документуються, або не документуються зовсім. Якість прогнозів не мониториться третіми особами, в опитування по очікуванням втягнуті пов’язані особи, або особи без кваліфікації по Україні. Сама модель, за якою приймаються рішення по ставці, опублікована, але тільки у старій версії. Наприклад, ЦБ Чехії повністю відкрив свою модель і будь хто з експертів має можливість зрозуміти особливості розрахунків, які лежать в основі руху ставки ЦБ. В НБУ ж така система контролю слабка, навіть на рівні монетарного комітету Ради НБУ контроль здійснювався на незадовільному рівні. 9. Переходячи на режим інфляційного тергетування, НБУ не провів реформу фінансового сектора відповідним чином. Структура нашого ринку гірша за ринок Туреччини. В нас є бар’єри при перетіканні фінансових ресурсів з одного сектора в іншій, нульовий ринок корпоративних облігацій, відсутній ринок продуктів секьюритизації активів, незрозумілий ринок паперів держкомпаній і банків. У підсумку, перенесення руху облікової ставки НБУ на інші ринки зводяться до ринку міжбанківських кредитів і, частково, ринку ОВДП. Через це ефективність регулювання розміром ставки ліквідності і споживання знижується, просто імпульси від зміни ставки НБУ до деяких сегментів ринку (наприклад, до ринку споживчого кредитування) не доходять взагалі. І для розбудови механізму монетарної трансмісії НБУ нічого не зробив. 10. Ну і нарешті, подивиться хто ж з банків більше за все отримує прибутків від ДС НБУ. Якщо мова про державні банки – то тут претензій немає, бо ці кошти можна вивести через дивіденди, що є справою Мінфіну. А що серед ТОП найприбутковіших банків роблять ОТП і Райффайзенбанк, які активно заробляють у Москві? «Помахавши шашкою» на початку 2023 року, керівництво НБУ нічого не зробило, щоб обмежити доступ цих банків до ДС НБУ. Як результат, обидві фінансові групи висмоктують прибутки по обидві боки фронту. Я б легко міг довести кількість скелетів і мумій у шафах НБУ і до 20. Але думаю, що читачу вже і так зрозуміло, що Україна у 2022 році заплатила дуже високу ціну за стабільність, яка сама по собі у формі інфляції на рівні 26,6% та зростання курсу гривні до ВКВ майже на 40% є спірним досягненням. Своєї тактичної мети – підвищити привабливість гривневих активів – НБУ так і не досяг. Ставки за гривневими депозитами в більшості банків менші за прогнозовану інфляцію, а навіть якщо і трохи вищі, то в умовах війни гривневі активи не можуть зацікавити населення та бізнес премією в 1-3 п.п. за ризик. Перейдемо краще до того, чому стався цей бардак? А) Голова НБУ Андрій Пишний, який мав би контролювати свою команду (Правління НБУ), не має макроекономічного досвіду. Очолювати Ощадкасу маючи юридичну освіту – це зовсім не те саме, що управляти центральним банком країни. Відсутність фаху і досвіду зробила неможливим належний контроль з його боку. Б) Відповідно до статті 100 Конституції України: «Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням». Андрій Пишний через своїх посіпак у парламенті у другій половині 2022 року протягнув до Ради НБУ своїх колишніх колег, чим порушив баланс голосів в Раді НБУ, на яку покладено контроль за ГКП. Навіть ті члени Ради НБУ, хто бачить це неподобство, не можуть переломити ситуацію. В) При відмові контролю з боку Ради НБУ, функцію контролю мав би підхопити профільний комітет Верховної Ради, але його очільник Данило Гетманцев замість критичної оцінки роботи НБУ в своїх Телеграм-каналах вихваляє НБУ. Данило Гетманцев не має необхідної освіти, досвіду та практики, щоб адекватно оцінювати роботу НБУ. В фінансовому комітеті Верховної Ради є здібні і фахові хлопці і дівчата, але їм також затикають рота, і назовні потрапляють тільки оцінки, які вигідні Правлінню НБУ. Цікаво, що у своїх внутрішніх оглядах ЗМІ, які готуються для працівників, НБУ нещодавно подавав новини від Гетманцева про НБУ в розділі «Новини, згенеровані НБУ». Що ж далі? А далі буде ще цікавіше. Уявіть, що ЗСУ подарують нам перемогу і ми вийдемо на кордони 1991 року. Уявіть, що команда Президента та МЗС доб’ються, що Україна буде отримувати +50 млрд доларів на рік на відновлення (цілком реальна цифра). Припустимо 50% (25 млрд доларів) буде проходити через валютний ринок. 25*40,0= 1,0 трлн грн. Довідково: вся готівкова і безготівкова гривня в обігу у червні 2023 року дорівнювала 1,57 трлн грн . Якщо наше монетарне піаніно не буде налаштоване на прийняття таких обсягів зовнішніх ін’єкцій, то ніякого відновлення не буде. НБУ буде сидіти на двох мішках з грошима (ЗВР та ДС НБУ) і співати нам пісні про фінансову стабільність і що вона дешевою не буває. Інфляція може і буде на рівні 0%, але розвалені Бахмут і Маріуполь будуть роками очікувати інвестицій на відновлення. Ми поступово увійшли в ситуацію, коли керувати в Україні грошовим обігом за підручниками неможливо. Нас про це регулярно сповіщають співаючі скелети в шафі регулятора: рекордні ЗВР, великі витрати на ДС НБУ, датування роботи НБУ з бюджету, слабка транспарентність монетарного процесу, поява в системі контролю «пов’язаних з головою НБУ осіб» і т.д. Часу перелаштувати це старе монетарне піаніно, яке будували Ющенко, Стельмах та Гонтарєва, дуже мало, але щоб це зробити, потрібно почати принаймні з офіційного визнання помилок, а воно відсутнє. Віталій Шапран

3 июля 2023, 02:08

Чи відмовиться Україна від готівки?

Анонс, який українська влада зробила на лондонський конференції з питань відбудови України щодо відмови від готівки, набув серйозного розголосу не тільки в Україні, але і у Світі. Маючи доступ до непублічної інформації та фах у аналізі грошового обігу, думаю ініціатива зі зменшення в обігу готівкової гривні (але не повної її заборони) є дуже прогресивною ідеєю та заслуговує на те, щоб бути реалізованою. Втім, про все по порядку. А що в Світі? Рівень застосування готівки в грошовому обігу прийнято виміряти двома методами. 1. Обсяги платежів в готівці та безготівкових платежів. 2. Частка готівки в обігу (грошовий агрегат М0) у грошовому агрегаті М1 (готівка в обігу та кошти на рахунках до запитання). Обидва методи мають свої недоліки при аналізі того, що відбувається в Світі. При обранні першого методу, обсяг платежів за рік буде залежати від швидкості обігу грошей, а в різних країнах ця швидкість може відрізнятись. Обрання другого методу може не враховувати місцеві традиції та специфіку державних фінансів, які впливають на частку готівки поза банками в М1. Я більше схиляюсь до другого методу порівняння, оскільки частка готівки в М1 більш важлива для центрального банку країни і банківської системи, яка обслуговує обіг, а також вона непрямо вказує на популярність безготівкової національної валюти. Якщо подивитись на світові ренкінги зі співвідношення М0 до М1, то можна виявити досить таки невтішні тренди ( рис 1 ). Станом на травень 2023 року М0/М1 в Україні складало 42,01%. Це було трохи краще ніж у Молдови (47,43%) чи Перу (55,91%), але космічно далеко від Швеції (1,54%). Так, Україна це не Албанія (81,64%) і не Колумбія (59,53%) з їх наркотрафіком. Але потрібно враховувати, що частка М0 до М1 ще у 2020 році була більше 49%. Тобто кожна друга гривня, яка обслуговувала українську економіку, була готівковою. А це показник, який досить серйозно наближений до країн з високим рівнем неофіційної економіки. Зменшення частки М0 в М1 з початком війни прискорилось, в основному через збільшення впливу на економіку саме офіційного сектору, замовлення оборонному комплексу та виплати військовим. Якщо у 2021 році частка готівки в Україні складала 45,35%, то у травні 2023 року – вже майже 42% ( рис. 2 ). Але не будемо собі брехати: війна просто збільшила вплив офіційного сектору на ВВП, обсяги ж неофіційної економіки залишились такими самими, при цьому частина виробництва там стала обслуговуватись іноземною валютою. Тож питання зменшення частик готівки в грошовій масі до сих пір є актуальним. До чого прагнути Україні? «Яким є оптимальний рівень співвідношення М0 до М1?» – запитаєте Ви. В принципі, такого бар’єру не може бути, для кожної країни він визначається окремо. При цьому, важливу роль відіграють традиції. Повна відмова від готівки можлива тільки за 20-25 років, коли відбудеться зміна поколінь, оскільки через звички літних людей до використання готівки сценарій повної заборони готівки сьогодні є неможливим. Але прагнути до показника Швеції, якій в останні 10 років коливався на рівні 0,5-2,0%, також потрібно. Основних причин для цього дві: 1. Державі легше збирати податки, коли обсяг готівки в економіці мінімізований. Безготівкові платежі в банківській системі фіксують будь-які транзакції, які, як правило, легше перевіряти. 2. Держава витрачає величезні кошти на обслуговування готівкового обігу грошей. Потрібно враховувати не тільки те, що витрачає НБУ на виготовлення банкнот, а також на їх сортування і заміну, але й ті кошти, які витрачають банки на інкасацію, перевезення та перерахунок готівки. Тому при зменшенні частки готівки в обігу може бути досягнута економія в десятки мільярдів гривень. Зауважте, що мова йде не тільки про витрати НБУ, але і витрати системно важливих банків, які здебільшого в Україні є державними. Тож крок по кроку Україні варто зменшувати частку М0 в М1. Але робити це потрібно тільки одночасно з фіскальною реформою, інакше мало що вийде. Кардинальні зміни у фіскальному секторі Ідея зменшення частки готівки в Україні не з’явилась лише у 2023 році. Її активно обговорювали у кулуарах Науково-консультативної ради Державної податкової служби України, яка була створена 11/12/2020 року, і до складу якої я входив. Ідея полягала в тому, щоб дати податківцям доступ до Системи електронних платежів НБУ та інформації банків, в обмін на зниження податкового тиску. Втім, проект тоді як кажуть «не злетів». Проблема постала у координації між податківцями та банкірами. В цьому діалоги стало незрозумілим, хто має зробити перший крок на зустріч один одному? Податківці вперто вважали, що потрібно спочатку розшири їх права щодо доступу до СЕП та інформації банків, а вже потім знижувати податковий тягар. Особисто я з таким алгоритмом не погоджувався. Процес мав носити двосторонній характер, щоб в обмін на зниження податків українці зрозуміли, що платити їх потрібно буде всім. Технічно така реформа цілком можлива. Справа в тому, що при відкритті рахунку ви подаєте свій індивідуальний податковий номер (ІПН). І саме по цьому номеру можна досить легко вирахувати Ваші транзакції. Наприклад, якщо податкова співставить ваші транзакції з даними публічних майнових реєстрів, то це вже буде повноцінний контроль за вашими податковими зобов’язаннями. Але в реалізації цих пропозицій є нюанс. Якщо держава буде нечесно грати і піде на те, щоб відкрити доступ фіскалам до банківської інформації без зниження податкового тягаря, то ми побачимо зворотній ефект, коли частка готівки в грошовій масі злетить до небес. Тобто алгоритм дій потрібен тільки такий: зниження податків, а потім надання доступу фіскалам до баз даних банківських транзакцій. Процес може відбуватись одночасно, але без преференцій податковій. Тонкощі алгоритму запуску проекту Тепер проникливому читачу стає зрозумілим, що питання зменшення в обігу готівки – це насправді зворотній бік податкової реформи. 10-10-10 або інший варіант спрощення податкових відносин повинен супроводжуватись збільшенням частки безготівкової гривні в грошовій масі. Економія на обслуговуванні готівкового обігу – це десь 5-10% від того, що можна отримати від збільшення доходів при зменшенні податкового тягаря на фоні розширення податкової бази. Не секрет, що в нас в Україні група «невстановлених осіб» (так їх часто називають в рішеннях суду) отримали право збирати податки замість держави. Група осіб створює фіктивний ПДВ-кредит, та (або) фіктивні витрати і за 12-15% від суми безготівкового платежу привозить в офіс готівку. Щорічно на цьому держава втрачає до 300 млрд грн і приблизно ще до 100 млрд грн від контрабанди через митницю. Для того щоб побороти ділків, охочих «збирати податки» з бізнесу, недостатньо просто зменшити податки та дати податковій владі доступ до СЕП і бази даних банківських платежів. Для цього потрібно збільшити вартість переведення банками безготівкової гривні в готівкову. Мало хто знає, але існує абсолютно легальний ринок переведення банками безготівкової гривні в готівку. За звичайних обставин ціна угод між банками, щоб замість безготівкової гривні отримати готівку, коливається десь в діапазоні 0,1-0,5% від суми. Тому між банками йде бійка за обслуговування бізнесів, в яких потрібно інкасувати готівку, бо так вони зменшують свої витрати на підкріплення кас банків та банкоматів. Зазвичай, банки продають клієнтам готівкову гривню за безготівкову за 0,5-1,0%. Якщо підняти вартість готівки на ринку до 2-3%, то це автоматично призведе до збільшення вартості послуг тіньових ділків зі збирання податків. Відповідно, якщо зараз вартість ухилення від оподаткування знаходиться на рівні близько 12%, то до неї добавлять ще 2%, а може і 3%. Але при спрощені податкової системи і переходу на ту ж 10-10-10, таке ухилення за 14-15% просто втратить сенс. Навіть якщо ділки опустять свою маржу, то переплата 3-5% на фоні гарантованої відповідальності і миттєвого доступу податківців до СЕП призведе до зникнення такого виду бізнесу як «збирання податків» замість держави. Я категоричний противник того, щоб «забороняти готівку». В країнах з ринковою економікою взагалі має бути мінімум заборон. В грошово-кредитній сфері варти зацікавлювати учасників ринку ціновим фактором, наприклад, поставити населення в умови, коли безготівкова гривня буде дешевшою і зручнішою в обслуговуванні. Плюси і мінуси проекту Коли Офіс Президента анонсував відмову від готівки, мені подзвонила моя мама і поцікавилась, а як же бабусі біля метро будуть торгувати городиною? Друзі, запевняю Вас, що при реформуванні жодна бабуся не постраждає ))). Але уважний читач може задати логічне питання: збільшення до 2-3% вартості перетворення безготівкової гривні в готівкову призведе до заробітку банків? Саме так, але у цій ціні близько 1-1,5% буде заробляти НБУ, що призведе до збільшення прибутку НБУ, який перераховується до бюджету. Інша частина ефекту від цього кроку полягатиме в тому, що будуть збільшені прибутки держбанків, а якусь частину отримають і приватні банки. Так от, щоб цей ефект не осів у кишенях банкірів, то потрібно відразу з ними домовлятись, що при здорожені готівки – безготівкові платежі, включаючи еквайринг, будуть безкоштовними. Важливо дотримуватись збалансування чисельних показників моделі податкової реформи і змін у монетарній сфері. Потрібно відходити від красивих 10-10-10, а вивчати реакцію економічних агентів на зміну податкового тягаря + вартість банківської комісії за перетворення готівки в безготівкову гривню. Комісія за перетворення безготівкової гривні в готівкову не повинна бути дуже великою, щоб не створювати ризики розвитку тіньового ринку готівкової гривні. Методологія того, як визначити вірне податкове навантаження і рівень тарифу на перетворення банками безготівкової гривні в готівкову, існує, але вона ще потребує обговорення в експертних колах. Ідеологічне протистояння Проблема полягає в тому, що Україна як держава робить вигляд, що виконує свої функції перед громадянами, а громадяни роблять вигляд, що платять податки. Дуже радий, що за всіма ознаками в Офісі Президента є люди, які хочуть покласти край цій фіктивності. У підсумку ми отримали 2 табори: 1) класні хлопці і дівчата з Офісу Президента, які готові до чесної реформи і 2) групка «невідомих осіб» у корита, які щорічно крадуть сотні мільярдів гривень під кришуванням парламентарів. Поганців розпізнати дуже легко: вони за складну податкову систему, вони проти зниження податків, вони за те, щоб відкласти питання реформи податкової системи на потім. Проект зниження податкового навантаження та зменшення частки готівки в обігу, наскільки я знаю, навіть обговорювався з МВФ і отримав в принципі позитивну оцінку, на рівні ідеї. Погано, що Україну залишив один зі знаних фахівців МВФ з податкових реформ – Йоста Люнгман, це значно загальмує просування процесу. Але в цілому, ідея зменшення частки готівки в обігу на фоні зменшення податкового тиску – дуже перспективна і правильна. Віталій Шапран

+45

11

23 мая 2023, 16:34

Чи стримує НБУ контрнаступ?

Питання переоцінки оптимальності монетарної політики у військовий час та визнання минулих помилок стає все гострішим. З одного боку, Мінфін стикнувся зі значним бюджетним дефіцитом, а з іншого боку, НБУ перетворився у грошовий мішок, зв’язавши гривневу масу, на фоні чого не перестає вихвалятись відносно низькою інфляцією і укріпленням гривні до долара. Яка інфляція потрібна Україні? Споживча інфляція в Україні за 2022 рік на рівні 26,6% виявилась досить непоганим показником. Не дивлячись на війну, Україна в глобальному інфляційному ренкінгу пропустила вперед цілий ряд країн, де війни та інших катаклізмів не було. За підсумками квітня 2023 року європейський інфляційний ренкінг з країн, де інфляція перевищила 10%, виглядав наступним чином: Туреччина – 43,68 % Угорщина 24,00% Молдова – 18,10 % Україна – 17,90% Латвія – 15,10% Сербія – 15,10% Польща 14,70% Литва – 14,50% Словаччина – 13,80% Естонія – 13,50% Македонія – 13,0% Чехія – 12,70% Болгарія – 11,60% Румунія – 11,23% Швеція – 10,5% Боснія та Герцеговина – 10,30% Великобританія – 10,1% Як бачимо, в європейському регіоні до сих пір лютує «інфляційна чума». Інфляція для Великобританії та Швеції на рівні більше 10% – це щось нечуване. В цілому по ЄС інфляція на рівні 8,3% – це також забагато для Євросоюзу. І хоча інфляція в регіоні пішла на спад, проте проблема зберігається. В умовах війни та зростання залежності від імпорту мати інфляцію на рівні 17,9%, пропустивши вперед Молдову, Угорщину і Туреччину, і дуже недалеко відійти за рівнем інфляції від країн Балтії, Словаччини та Польщі – це дуже велика розкіш для нашої країни. Ціна монетарної диктатури Інфляцію в Україні впродовж другої половини 2022 року намагались вгамувати грошовим голодом. Ефект від ставки НБУ на рівні 25% призвів до того, що станом на 31.12.2022 заборгованість за депозитними сертифікатами НБУ (ДС НБУ) виросла до 457 млрд грн, що викликало цікаві наслідки: 1. Зростання зобов’язань центрального банку за ДС НБУ призвело до того, що з прибутку НБУ, який мав перерахуватись до Держбюджету, було вирахувано більше резервів, оскільки сума прибутку, яку НБУ спрямовує до Держбюджету, зменшується на 10% від обсягу його зобов’язань. Як наслідок, за моїми оцінками, ефект від високої ставки призвів до зменшення прибутку, який був перерахований до Держбюджету, приблизно на 10-15 млрд грн . 2. Процентні витрати НБУ за 2022 рік склали 46,6 млрд грн (в тому числі за ДС НБУ – 40,466 млрд грн), для порівняння: у 2021 році – тільки 15,19 млрд грн. Тобто більше 30 млрд грн пішло на збільшення виплат за ДС НБУ. Припустимо, що ключову ставку все одно потрібно було б тримати на рівні 15-20% для того щоб стримувати інфляцію. Тобто видатки за ДС НБУ все одно зросли б, але ж не до 40,766 млрд грн. У підсумку Держбюджет від явно завищеної облікової ставки недоотримав приблизно 15-20 млрд грн, які пішли до кишені банків . 3. Піднявши ставку до 25%, НБУ автоматично перекрив канал запозичення Мінфіном через ОВДП. Вийшов такий собі монетарний Гоп-Стоп. Так влаштоване регулювання, що банки, страховики та інші небанківські фінустанови не можуть тримати всю ліквідність в грошах. Хоч буде ставка 10%, хоч 15% чи 19,99% – вони вимушені купувати урядові облігації. А коли з’явилась альтернатива у формі ДС НБУ під 23%, то хто ж з банків буде купувати ОВДП під 10-15%? З оновленням керівництва НБУ проблему косметично пом’якшили, але не вирішили. За моїми оцінками, банки могли б вкласти в ОВДП у 2023 році додатково приблизно 150-250 млрд грн , але ставку вперто тримають, а разом з нею і ліквідність у ДС НБУ. Про справедливе сальдо розрахунку з урядом 24 квітня 2023 року НБУ пафосно заявив, що перерахував до Державного бюджету найбільшу в своїй історії суму частини прибутку до розподілу – 71,87 млрд грн. Але якщо ви заглянете до консолідованої фінансової звітності НБУ, то там виявиться, що НБУ від Уряду отримав одних процентів за 2022 рік у сумі 90,63 млрд грн (за 2021 рік – 36,8 млрд грн). А чого так? А того, що на балансі НБУ було інфляційних ОВДП на суму близько 150 млрд грн, а в 2022 році він купив ще на 400 млрд грн ОВДП. Зросла інфляція – зросли і виплати по інфляційним ОВДП. У підсумку, Уряд виплатив НБУ у 2022 році на 18,82 млрд грн більше ніж НБУ перерахував прибутку за 2022 рік. По факту вийшло, що Уряд країни, яка веде війну, датує НБУ бюджетними коштами. Щоб цієї ганьби не було, ще на початку війни НБУ мав би за згодою Мінфіну провести заміну (репрофайлінг) портфелю ОВДП і замінити інфляційні ОВДП та інші ОВДП з плаваючою ставкою на звичайні з невеликою ставкою (на той момент 10-15%). Але ці нові ОВДП НБУ мав би попросити забезпечити Мінфін державним майном (якого в Україні багатенько). Втім, цього всього не зробили, а видушили з Мінфіну неприйнятні умови по дохідності ОВДП на суму 400 млрд грн. Якщо б репрофайлінг зробили до 31.12.2022, то аудитор НБУ (компанія Ernst & Young) не заявив би про те, що НБУ у 2022 році мав би ще сформувати резерви за портфелем ОВДП, а він їх не сформував, що в перспективі може зменшити прибуток 2023 року. Про військові фінанси та армійську справедливість На початку війни простий солдат отримував приблизно 40 000 грн: 10 000 грн зарплати і 30 000 грн доплати за те, що йде війна. Коли солдат потрапляє на передову, то він отримує доплату 100 000 грн. Але пізніше почали економити: солдату в тилу підняли зарплату до 20 000 грн, але забрали доплату в 30 000. А дійсно, чи варто платити солдату 40 000 грн, якщо він охороняє, скажімо, мости на Закарпатті? Виявляється, що варто. Загальна схема така, що на передовій постійно перебуває 25-30% особового складу, через деякий час йде ротація і на передок відправляють нові 25-30%, а інші відновлюються в тилу. І от після реформи заради економії військкомати почали скаржитись, що зменшився приплив людей, а саме добровольців та мотивованих. А яка ж мотивація у солдата? Було в нього 40 000 грн. За рік інфляція склала 26,6%, але замість індексації дохід навпаки зменшився і став 20 000 грн. На сьогодні це не конкурентна оплата на ринку, як наслідок, темпи наповнення особовим складом зменшились. А насильно людей в армію масово не можна затягнути, бо Україна не Росія. І це я не кажу про витрати військових на самостійну купівлю спорядження, на лікування після поранень тощо. «Добрі» депутати помітили, що армії потрібна допомога, швиденько зареєстрували законопроект 8312 та прийняли його, чим хотіли повернути 30 000 грн доплат. Але вони були настільки «добрі», що включили до 8312 поліцію та ДСНС, хоча джерела виплат не передбачили і по суті просто підставили діючу владу. І це у розпал підготовки до контрнаступу. А тепер же повернемось до джерел фінансування: 10-15 млрд грн недоотримано через збільшення зобов’язань по ДС НБУ, 15-20 млрд грн недоотримано через збільшення процентних видатків НБУ та на 200 млрд перекритий канал запозичень для Мінфіну. У підсумку, ми маємо 25-35 млрд недоотриманих доходів держбюджету у 2023 році за рахунок помилок НБУ у 2022 році і некоректної поведінки НБУ з Мінфіном. Для довідки : 35 млрд грн – це відновлення доплат військовим до кінця року у сумі 10 000 грн. Проте замість доплат військовим ми можемо сказати: «ура!», в нас інфляція нижче ніж в Туреччині, Молдові, Аргентині і навіть Угорщині. Інфляцію в танк не посадиш і в окоп не запросиш. Якщо б в Україні інфляція за підсумками 2022 року становила 30-40%, а монетарні умови були трохи м’якіші, то нічого б катастрофічного не відбулось. Під час війни інфляція може бути в пріоритеті над питаннями національної безпеки тільки в одному випадку – якщо керівництво центрального банку влаштовує політичний саботаж.

+45

25

17 мая 2023, 22:37

Про мої пригоди у Верховному суді та про вкрадені права

Перш ніж перейти до пригод у Верховному суді (ВС), занурю Вас друзі у історію питання з 2019 року. Як не дивно, мої відносини з громадянином Гетманцевим Д.О. (1978 р.н.) розпочались не з фізичного знайомства, а з тендеру НБУ на 440 000 грн, який 08/08/2019 зненацька виграло Адвокатське об’єднання «Юрімекс» (код 38864091), і яке на той час контролювалось Гетманцевим Д.О. Вже через кілька днів після перемоги в тендері громадянин Гетманцев вийшов із складу засновників АО «Юрімекс», а ще через кілька тижнів – став народним депутатом та головою фінансового комітету. Звісно, сам Гетманцев у серпні 2019 року добре знав, що він проходить до парламенту і ймовірно очолить комітет з фінансів, принаймні він точно знав, що є одним з основних кандидатів. Знали це і в Правлінні НБУ, яке на той час складалось з призначенців п’ятого президента Порошенко П.О. У підсумку виявилось, що громадянин Гетманцев Д.О. взяв гроші в НБУ, а потім пішов обирати членів Ради НБУ, на яких як раз і лежить функція контролю за роботою Правління у розрізі монетарної політики і кошторису адміністративних витрат. Хоча Гетманцев Д.О. і залишив склад засновників АО «Юрімекс», його дії були не в повній мірі законними. А далі вже пройдемось по ситуації в хронологічному порядку: 07/11/2019 року Гетманцев Д.О. зареєстрував проект постанови №2400, в якому під тиском Правління НБУ (а більше не було кому тиснути), вказав, що строк призначення Шапрана В.С. визначено до 07/07/2021 року, при тому що ЗУ «Про НБУ» чітко встановлює строк призначення членів Ради НБУ 7 років. В 2019 році Правління НБУ просто виплигувало зі штанців і хотіло до Ради НБУ затягнути дружнього їм кандидата – Віктора Пинзеника. За пару днів до реєстрації проекту 2400 в мене відбулась розмова з високопосадовцем НБУ, який просив мене від разу після призначення вчинити певні дії. На мою думку, ці дії не відповідали інтересам держави, тому посадовець був посланий на Х.., ну а вже за день-два мені повідомили, що строк призначення скорочений з 7 років до майже 1,5 роки. 12/11/2019 Парламент прийняв постанову 270-IX про моє призначення строком до 07/07/2021. Я вирішив відразу не піднімати скандал і не оспорювати це рішення, оскільки поставив державні інтереси вище за свої. У листопаді 2019 року потрібно було терміново обирати голову Ради НБУ та затверджувати кошторис адміністративних витрат, а голоси в Раді НБУ розподілялись як «4 на 4» і склалась патова ситуація. Відкриття ж дискусії по строках затягнуло б призначення і відповідно голосування у парламенті. 18/02/2021 Рада НБУ отримала листа від Міжнародного валютного фонду (МВФ), в якому МВФ надав роз’яснення. Роз’яснення говорять, що призначення членів Ради НБУ на неповний термін є некоректними і, з метою підвищення незалежності НБУ від політичного циклу, членів Ради та членів Правління НБУ потрібно призначати на термін 7 років. Оригінал листа я вже публікував в себе на FB. На нараді у Разумкова Д. (на той час голова ВРУ) Гетманцев Д.О. підняв галас, що МВФ підштовхує його на корупцію))), що заради мене начебто потрібно приймати якісь індивідуальні закони, а мені письмово погрожував: мовляв, будеш бігати з цим листом МВФ – буде тільки гірше. 01/04/2021 замість того щоб виконати рекомендацію МВФ, депутат Гетманцев Д.О. оголосив конкурс на заміщення начебто вакантної посади, який мав відбутись на засіданні комітету з Фінансів до 11/06/2021 року. Як людина не конфліктна, я подав документи на цей конкурс. 11/06/2021 засідання, на якому мав відбутись конкурс, так і не відбулось, його затягували під різними відмовками. В перших числах липня 2021 року мій знайомий юрист тикнув мене носом в те, що з 16/07/2021 вступають в силу нові норми законодавства, які вимагають від мене підтвердження знання української мови спеціальним сертифікатом. З’ясувалось, що немає не тільки питань або тестів на іспит з мови, але і по факту самого органу, який ці іспити приймає, тобто скласти іспит на той час було неможливо. Отже я відчув, що Гетманцев Д.О., не дивлячись на рекомендації МВФ та на результативність моєї роботи як члена Ради НБУ, намагається випхнути мене з Ради НБУ. 06/07/2021 почались мої пригоди у Верховному суді: я подав позов до Касаційного адміністративного суду Верховного суду (КАС ВС), яким намагався оскаржити строк призначення, визначений у постанові 270-IX від 12.11.2019: з 07/07/2021 до 12/11/2026 року, як це письмово і рекомендував МВФ. Пізніше з’ясувалось, що Гетманцев Д.О. зовсім не чужій для Верховного суду. Крім входження до науково-експертного органу ВС, він ще є співзасновником ГО «ТАКСАКАДЕМІ» (код 41895533) з пані Блажківською Н.Є., яка як раз і є суддею КАС ВС. 16/07/2021 Головуючий суддя КАС ВС Кравчук В.М. прийняв рішення «Задовольнити заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом до Верховної Ради України про визнання протиправною постанови 270-IX від 12.11.2019 у частині визначення строку призначення». Тобто суд збирався розглянути мій позов по суті та вивчити, чи законно мені було у 2019 році визначено строк призначення. А тим часом Гетманцев Д.О. «стрибав» біля Офісу президента і розповідав, що я «ненадійна людина, поставив його думку під сумнів і перетнув червону лінію». Зараз ми вже з’ясували, хто з нас ненадійна людина і хто зрадив зелену партію ))) але про це пізніше. 12/08/2021 п’ятірка суддів КАС ВС під головуванням Кравчука В.М. прийняла рішення про те, що все ж таки строк звернення до суду я пропустив. Дії відбувались під ганебним тиском представника Верховної ради України в судах – Лаптієва Аркадія Михайловича, звісно, з подачі Гетманцева Д.О. Під час засідання КАС ВС 12/08/2021 р. під запис головуючий суддя Кравчук В.М. не погодився з рішенням п’ятірки суддів і прямо в залі суду сказав мені як позивачу: «як Вас звільнить парламент, то приходьте за оскарженням». Пізніше суддя Кравчук В.М. опублікував особливу думку, в якій пояснив, чому рішення КАС ВС у моїй справі було неправильним. 06/09/2021 року колегія суддів Великої палати Верховного суду прийняла рішення відкрити апеляційне провадження за моїм позовом. 19/10/2021 року Верховна Рада України прийняла зміни до ЗУ «Про НБУ» № 1811-IX, які вступили в силу в листопаді 2021 року. Зміни були ініційовані Комітетом з фінансів, податкової та митної політики, які очолює Гетманцев Д.О. Цими змінами обв’язок парламенту та Президента України звільняти членів Ради НБУ окремою постановою у разі завершення строку призначення було анульовано, а замість цього було надано пояснення, що строк повноважень члена Ради НБУ, в якого завершився строк призначення, завершується разом зі строком призначення. Пізніше (у 2022 році) КАС ВС визначив, що ці зміни закону мене не стосуються, оскільки були прийняті вже після того як сплив мій строк призначення. 24/11/2021 року колегія суддів Великої палати Верховного суду під тиском представника Верховної ради України в судах Лаптієва Аркадія Михайловича відмовила в задоволенні мого апеляційного позову. Судді навіть не захотіли розглядати справу у присутності сторін. Цікаво, що як раз під час моєї апеляції пан Князєв став головою ВС, і до мене дійшли чутки, що Гетманцев Д.О. був одним з його лобістів на цю посаду. А сам Князєв як раз і входив до колегії суддів, які розглядали мою апеляцію у 2021 році. А далі почався цікавий період в моєму житті, через який я потраплю до підручників по адміністративному праву ))) За вимогою ЗУ «Про НБУ», парламент мав мене звільнити окремою постановою і тільки після цього були б завершені мої повноваження як члена Ради НБУ. НБУ визнав, що я перебуваю на посаді члена Ради НБУ, але вважав, що мої повноваження вже завершились. В письмовій формі цю позицію викладав юрдепартамент ))) але довести, що в мене завершились повноваження, не зміг. А тим часом парламент мене і звільнити не може, бо відразу ж Постанова про звільнення буде оскаржена в КАС ВС і тоді випливуть махінації зі строками мого призначення, а це вже серйозна стаття… 01/12/2022 року з подачі Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховна рада України прийняла постанову №2794-ІХ, в який зазначила: «п. 2. Взяти до відома, що Шапрана Віталія Сергійовича звільнено з посади члена Ради Національного банку України з 7 липня 2021 року відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2019 року № 270-IX.». Чому так? А тому, що в КАС ВС вже 476 днів очікують мого звільнення та позову з цього приводу. І от щоб не звільняти окремою постановою придумали таку собі машину часу: звільнили мене 476 днів тому. Чому на це знадобилось аж 476 днів? А справа в тому, що група замовників, які викривляли мені строк призначення, частково втратила владу, та і взагалі, один з їх родичів офіційно працював в Україні на уряд рф, справи в них зараз кепські, тож Гетманцев очікував більш надійного союзника. Такий союзник з’явився – Пишний А.Г., якому було цікаво, як і його попередникам, всунути до Ради НБУ своїх людей (Барсукова та Щербакову), щоб вони його так би мовити «контролювали». 03/01/2023 – І знов я у майже рідних стінах КАС ВС. Головуючий суддя КАС ВС Стеценко С.Г. відкрив провадження за моїм позовом. 27/03/2023 Колегія суддів КАС ВС під головуванням Стеценко С.Г. прийняла рішення відмовити у задоволенні позову. Колегія суддів прийняла дивне рішення, в якому визнала, що Шапран В.С. мав бути звільнений з 07/07/2021 окремою постановою, але оскільки його права начебто не порушені, то і п.2 Постанови ВРУ №2794-ІХ від 01/12/2022 відміняти не потрібно. Рішення було прийнято знову під тиском представника ВРУ в суді Лаптієва А.М. На засіданні суду я був присутній особисто. Такої ганьби я ще не бачив: судді відмовились від вивчення обставин, не дивились в очі, дехто дозволяв собі під запис хамити моєму адвокату і т.д. Було видно, що суд вже має рішення, а в залі його просто оформлювали. 02/04/2023 телеграм канал «Цитадель» опублікував дані про те, що голова НБУ Пишний А.Г. особисто їздив до Князєва В.С. з клопотанням, щоб я програв цю справу 990/171/22. Пишний А.Г. є незацікавленим в тому, щоб п.2 Постанови №2794-ІХ від 01/12/2022 року було анульовано судом, оскільки тоді автоматично втратить посаду в Раді НБУ його колишній заступник по Ощадбанку – Барсуков А.З. Я ще тоді здивувався: звідки у невеликого телеграм-каналу такі подробиці? Тепер ми розуміємо звідки ))). 03/04/2023 Обставини рішення КАС ВС від 27/03/2023 року у справі 990/171/22 були настільки ганебні, а недоліки процесу настільки очевидні, що головуючий суддя КАС ВС Стеценко С.Г. не погодився з рішенням колегії, в якій головував, і опублікував окрему думку, щоб відхреститись від цього рішення. 18/04/2023 до головуючого судді Стеценко С.Г. приєднався суддя Жук А.В., який також не погодився з рішенням п’ятірки суддів і прямо вказав, що п. 2 Постанови №2794-ІХ від 01/12/2022 має бути скасований. Тобто фактично два з п’яти суддів не підтримали прийняте КАС ВС рішення. 27/04/2023 – Я подав апеляційну скаргу до Великої Палати Верховного суду. В перспективі через свою абсурдність ця справа може отримати своє продовження і в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). Але 16/05/2023 в мою справу несподівано для мене і для відповідача втрутились НАБУ і САП ))) оскільки колегія ВП ВС по моїй справі знову ж таки включала пана Князєва В.С. та ще кількох суддів, які так би мовити несподівано захворіли. Побажаємо їм швидкого одужання ))) Підсумки: 1. Не дивлячись на епізод з Князєвим В.С., я все ж таки вірю в нашу судову систему, в неї ще є якісь залишки совісті. В 2021 році я вперше побачив на слуханнях головуючого суддю КАС ВС Кравчука В.М., так само як і у 2022 році – головуючого суддю КАС ВС Стеценко С.Г. і суддю КАС ВС Жук А.В. Але вони вникли в справу і намагались завадити кривосуддю ім. Князєва. Тобто фундамент для побудови правильної системи правосуддя в Україні є. 2. Я навіть не втратив віру в людство від поведінки моїх опонентів, яким абсолютно до дупи Україна, реформи та МВФ. Це доволі цинічні люди, які переслідують якісь свої інтереси і до сих пір живуть за принципом: «батя, я стараюсь». Уявіть, якщо на перемовинах з МВФ чиновник з українського боку встає і на переговорний стіл валить кучу лайна. То який буде результат? А він такий і є. По-перше, якщо ви помітили, НБУ досить таки швидко перестав коментувати результати місії МВФ з захисних механізмів, а звіт МВФ з захисних механізмів просто засекретив, бо НБУ в Варшаві наваляли люлей ))) А по-друге, так, програму кредитування Україна з МВФ підписала, але спробуйте виконати ту програму, щоб отримати всі 15,6 млрд доларів. 3. В Федеральному бюро розслідувань США є такий фундаментальний принцип: якщо скоєно злочин – то хтось має отримати покарання. Проти держави Україна і проти мене було скоєно злочин. В результаті перекручування строків призначення до Ради НБУ, було змінено паритет голосів в Раді НБУ, як наслідок – рішення з монетарної та фіскальної політики приймались не ті, що мали б бути. Я, як людина неконфліктна, тричі подавався на конкурс, підкидуючи Гетманцеву можливість вирішити проблему мирним шляхом. Але це сприйняли не як турботу про репутацію НБУ, а як слабкість, і тому продовжили робити свої чорні справи. В 2022 році злочин було скоєно повторно. Тож звинувачувати мене, що я «розгойдую човника», не варто. Це роблять мої опоненти. 4. Позаочі, кулуарно може здатись, що я в судах борюсь за гроші та посаду. Проте я борюсь за Україну, за те, щоб у нас була правова держава. Навпаки, мені було б вигідніше «відпустити тему», як і радили мені мої друзі з парламенту, і шукати нових пригод не у Верховному Суді, а в інших грошовитих місцях. Але тут не в грошах справа, якщо кожен з нас буде шукати тільки комерційний зиск – на цьому державу не побудуєш. Іноді комерційну складову ми повинні відкласти на другий план. Злочини мають бути покарані, особливо якщо є рецидив. 5. Моїх опонентів зовсім не турбує те, що в НБУ з липня 2021 року відбувається криза корпоративного управління, яку, до речі, помітив і МВФ. Станом на сьогодні мене не звільнено окремою постановою парламенту: документ про звільнення відсутній, а КАС ВС визнав, що порядок звільнення парламентом порушений. Два судді КАС ВС висловили думку, що п. 2 Постанови 2022 року взагалі має бути скасований, і навіть якщо на ВП ВС знову натиснуть – то все одно справа піде у ЄСПЛ до Страсбурга, а з огляду на факти, викриті НАБУ, це буде моя справа не проти України, а за Україну. Подивимось, чи зможуть мої опоненти домовитись в Страсбурзі. 6. В цій ситуації неприємне тільки те, що по факту в Раді НБУ процесуально залишається 10 членів, замість 9, визначених законом. НБУ може не визнавати моїх повноважень, але документу, який би вказував на моє звільнення з Ради НБУ, в природі не існує, і а сам факт звільнення оспорюється в суді. Нагадаю, що НБУ – це регулятор для банків і для більшості фінустанов. Вони зараз демонструють приклад рейдерської поведінки, що є неприпустимим для центрального банку. НБУ – це не приватна свиня-копилка, а національне надбання, і тваринні методи, які процвітають в нас в приватному секторі, для нього неприпустимі. Тож і покарання буде невідворотнім. А поки українська та європейська Феміда будуть розбиратись, до зловмисників будуть застосовуватись заходи позасудового впливу. Вони болісні і неприємні, але, звісно, в рамках чинного законодавства.

22 апреля 2023, 23:02

Глобальний шторм на фінансовому ринку загострив сприйняття ризику

Глобальний ринок не міг не відреагувати на події в банківському секторі США та Швейцарії, що на фоні очікувань зростання ставок ФРС та ЄЦБ негативно відобразилось на підсумках першого кварталу 2023 року. Обсяг первинних розміщень акцій (IPO) в Світі за перший квартал 2023 року склав 24 млрд доларів США та впав на 41% порівняно з першим кварталом 2022 року, зокрема в США – на 9%. На цьому фоні частка китайських емітентів на ринку акцій склала 32%. А от ринок вторинних розміщень (SPO) в Світі значно підріс – до 85,5 млрд доларів, це на 37% більше ніж за перший квартал 2022 року. В очікуванні, що період високих ставок в США та Європі продовжиться, компанії все частіше звертались за додатковим капіталом на ринок акцій. Але тих, хто залучав капітал саме через IPO, поменшало. Тобто ринок не готовий йти на ризики і віддає перевагу вже перевіреним компаніям. Активність на світовому борговому ринку впала в першому кварталі 2023 року на 11%, до 2,4 трлн доларів. Фактично на борговому ринку відбулось повернення активності до мінімуму чотирирічної давнини. Скоротилась і кількість емітентів (на 13%), які звертались за додатковим капіталом. Втім, були сегменти ринку, активність на яких зростала. Наприклад, сегмент високодохідних облігацій в США та Канаді за кількістю розміщень виріс на 76%, а обсяги розміщень зелених облігацій збільшились на 25%. Найбільшого удару зазнав ринок облігацій країн, що розвиваються: за перший квартал він знизився на 20%. При цьому, як і на ринку акцій, найбільшого падіння зазнав ризиковий сегмент ринку. Вартість боргів для держав зі спекулятивним рівнем ризику значно зросла. В ренкінгу за дохідністю державних облігацій з 70 країн Україна займала четверте місце, пропустивши вперед Замбію (30,56%), Шрі-Ланку (24,54%) та Єгипет (23,72%). Перші дві країни зараз знаходяться в режимі вибіркового дефолту. Втім ставки, за якими уряди залучали кошти, були високими і в наших найближчих сусідів: Туреччина – 12,26%, Угорщина – 8,38%, Румунія – 7,425%, Польща – 6,078%. Дохідність на ринках державних запозичень в національних валютах в більшості випадків була помітно нижчою за рівень інфляції в 2022 році. Тож запозичення в угорських форинтах, турецьких лірах або навіть в польських злотих не могли привабити інвесторів дохідністю. Ту ж саму дохідність при такому ж рівні кредитного ризику, але в доларах США, інвестори могли знайти на ринку США та ЄС в сегменті високодохідних, але спекулятивних облігацій приватних емітентів. Уряди країн, що розвиваються, поки що не готові пропонувати інвесторам більші відсотки за запозиченнями. Звісно, виключенням є Замбія, Шрі-Ланка, Єгипет та Україна. Втім, як показує практика, при кредитному ризику, який наближений до стану дефолту, навіть космічне зростання ставок за урядовими запозиченнями не дає значного притоку залучених ресурсів. Від початку війни вкладення нерезидентів в ОВДП знизились з 73,629 млрд грн до 48,248 млрд грн. Роль іноземних інвесторів у фінансуванні державного боргу через ОВДП з огляду на девальвацію та інфляцію знизилась і номінально, і реально. Нерезиденти ніяк не відреагували на зростання дохідності ОВДП та на збільшення облікової ставки НБУ: вони залишали український ринок по мірі погашення ОВДП. Тож в умовах війни та ще і за наявних трендів на світовому фінансовому ринку особливу роль при фінансуванні державного боргу набувають офіційні кредитори (МВФ та уряди зарубіжних країн). Віталій Шапран

+58

4


Главная/

Виталий Шапран