Про геополітичну економіку, долю економіки США, Трампа, рідкоземельні метали та Україну

Центральне питання для адміністрації США зараз – де взяти кошти на виконання передвиборчих обіцянок Трампа.

Де взяти гроші США?

Знизити податки можна за рахунок економії на видатках на утримання держави. Тут все досить просто: скорочення державного апарату, оптимізація державних проектів та реструктуризація великої кількості органів (тільки уявіть собі, що в США є аж 19 розвідувальних служб). Цим революційним процесом сьогодні активно і займається Маск.

Можна також призначити винних серед торговельних партнерів і обкласти їх тарифами, розпочати торговельну війну з ними, а потім сісти за стіл переговорів. Оцінка цього питання має кілька вимірів.

(А) Глобальний вимір та КНР. На глобальному рівні початок торговельної війни в трикутнику США–КНР–ЄС означає охолодження Світової економіки і деструктивне руйнування попиту на сировину: нафту, сталь, в меншій мірі – на зернові і т.д. Під прицілом відразу опиниться КНР, оскільки експорт займає в його ВВП близько 20%. Тому зниження експорту відразу вдарить по ВВП, а контр-заходи в формі девальвації юаню до долара та євро призведуть до збільшення інфляції. КНР може собі це дозволити, але лише в короткостроковій перспективі.

В якійсь мірі така «світова криза» Україні зараз вигідна, оскільки опустить ціни на нафту до 50 доларів (як і обіцяв Трамп), ослабить бажання КНР підтримувати рф шляхом закупівлі там газу та нафти. При охолодженні економіки КНР їм просто буде непотрібно стільки газу та нафти з рф. В цьому плані КНР зараз ходить по межі кризи, яка може підштовхнути до катастрофи всю Азію. Іноземні інвестиції в КНР у 2024 році скоротились на 27% та досягли чергового історичного мінімуму 115 млрд доларів. На цьому фоні до піврічного мінімуму впав індекс PMI (очікувань менеджерів по закупівлям), а прибуток промислових компаній в КНР скоротився за 2024 рік на 3,3%.

Щоб підтримати економічне зростання на фоні падіння інвестицій Народний банк Китаю (НБК) тільки за січень 2025 року влив в систему 1,7 трлн юанів через механізм зворотного РЕПО. Така ін’єкція ліквідності напевно була покликана підтримати економіку КНР на початку торговельної війни з США. Самі РЕПО мали строковість всього 3-6 місяців, тож в Пекіні прогнозували, що Трамп щось таке зробить з тарифами. Але що там за горизонтом 6 місяців в КНР – нікому невідомо, бо попередні економічні підсумки 2024 року для Китаю недобрі і масштабна торговельна війна їм зараз непотрібна, в принципі як і рф.

Один з варіантів розв’язання цієї ситуації – торговельні переговори між США і КНР, на яких в якості глобального бонусу для Трампа можна обговорювати і мир для України. Тиск КНР на рф навіть у територіальних питаннях для де-окупації територій може мати миттєвий ефект.

(Б) Американській континент (США, Канада та Мексика). Заяви про 25% мита ЗМІ вже поспішили охрестити початком торговельної війни. Нічого подібного, Дональд Фредович – дуже розумна людина і переговорник з великим комерційним досвідом. Це не початок торговельної війни, це приведення до тями своїх союзників. Торговельний дефіцит США досяг у 2024 по товарам 1,2 трлн доларів США, і з цим потрібно щось робити. Самий дієвий рецепт – це перегляд торговельних угод. Але ж як їх розпочати, якщо Канаду та Мексику все влаштовує? Дуже просто: ввести мита 1 лютого, а вже 4 лютого заявити, що сторони відклали тарифну війну на місяць. Банк Канади вже підрахував, що ВВП Канади впаде у 2025 році на 4% у разі, якщо мита США залишаться на рівні 25%. Втім, якість цих розрахунків не дуже добра. Наприклад, уряд Канади передбачає, що будуть введені мита на імпорт нафти і нафтопродуктів з Канади до США, тому ці продукти подорожчають на 25% і це призведе до інфляції в США.

Логіка в цих припущеннях є, але вона не враховує один з девізів Трампа «drill baby drill», тобто канадський мазут та газ можуть бути замінені на аналоги з США. З іншого боку, при збільшенні мита – ціни на імпорт з Канади, Мексики та КНР будуть вищими. Тиск на інфляцію в США через торговельну війну зараз оцінюють в +2-3% до існуючого рівня. До вже існуючих 2,7% ще 3% – це дуже погана новина для позичальників, в яких ставки по іпотеці і так вже котрий рік тримаються на рівні більше 5%. ФРС доведеться знову підвищувати ставку для зниження інфляції. Тому торговельна війна в межах американського континенту в довгостроковій перспективі неможлива. Просто Дональд Фредович хоче нових переговорів, на яких хоче більш вигідного торговельного миру для США. Тому можна вже прозвітувати: 4 лютого тарифи відмінили – переговори між США-Канадою-Мексикою розпочались.

Тож найближчим часом ми будемо спостерігати як США підвищують тарифи, потім розпочинають переговори, потім на переговорах торгуються, а далі переписують торговельні угоди. Скоріш за все, великих коштів США це не дасть, тому будуть спиратись на скорочення державного апарату, поступово роблячи ставку на серію протекціоністських законів, частина з яких вимагає значної локалізації продукції, що купує Уряд США. Я не виключаю, що в процесі переговорів Трамп захоче призначити «торговельних ізгоїв», наприклад рф – за небажання справедливого миру. На таких ізгоях США може добре підзаробити, в т.ч. за рахунок санкцій ЄС.

Український проект

ЗМІ вже рознесли ідею Трампа – «обмін допомоги Україні на рідкоземельні метали». В заголовках сутність ідеї переклали не зовсім точно, мова ж йшла не стільки про обмін – скільки про допуск американських компаній і про мільярдні інвестиції в Україну саме у видобуток цих металів.

Якщо подивитись на мапу покладів рідкоземельних металів та ще додати до них титан, літій, ванадій та інші, то стає зрозумілим, чому цій ідеї дуже не зраділи в кремлі. Поклади ніобію та літію знайдені саме на окупованих територіях Донецької та Запорізької областей. Особливо зараз цікавим є ніобій, який використовуються як в ВПК, так і в космічній галузі, оскільки він зберігає провідникові властивості при дуже низьких температурах. На світовій арені за ніобій розпочалось справжнє ралі. Так, в 2023 році в КНР знайшли великі поклади ніобію, а в листопаді 2024 року російський диктатор почав вимагати негайної розробки покладів ніобію в Якутії в доволі суворих кліматичних умовах. Вважається, що ніобій в майбутньому може стати одним з факторів успішності в космічній гонитві. Правда путіну він, скоріше за все, потрібний для ВПК.

В цілому, рідкоземельні метали активно використовуються для виробництва продукції ВПК, наприклад для виробництва 1 винищувача F-35 потрібно близько 400 кг рідкоземельних металів. Тому для держав, які є лідерами сектору високих технологій, поклади цих металів мають сенс, і вони ж гарантують їм сировинну незалежність від Бразилії, Канади і, звісно, від КНР. Тобто для США рідкоземельна угода з Україною має сенс.

Але в тому то і справа, що найбільш цінне потрібно буде відбирати у рф, і відбирати аж по самий Маріуполь. Росіяни навряд чи погодяться добровільно здати місто, оскільки тоді випливуть просто жахливі масштаби їх військових злочинів: за попередніми оцінками, загарбники там вбили від 20 до 70 тис. мирних жителів. Для України є економічний сенс видавити рф з Маріуполя, оскільки там залишився не тільки порт, але й один з меткомбінатів (ММК ім. Ілліча), який зараз передали чеченцям. Тож угода між США та Україною, яка буде включати ніобій, означатиме для російської економіки катастрофу.

Втім, крім Маріуполя і Шевченково, в Україні є ще чим привабити США. Наприклад, переробкою рудних відвалів в м. Кривий Ріг. Десятки років з землі видобували руду, а «пусту» породу просто викидали. Так народились «криворізькі альпи». Пам’ятаю, в мене з вікна був вид на такі штучні гори, які взимку вкривались снігом, але мали темно-червоний колір, а влітку їх верхівки зеленіли, оскільки заросли шипшиною. В цих відвалах багато рідкоземельних металів. Ще в 90-ті роки японці намагались отримати доступ до їх переробки та торгувались з місцевою владою, пропонуючи в обмін на допуск до «пустої породи» побудувати в місті якісні дороги. Звісно, «сміття за дороги» їм не продали. Тож відвали і далі прикрашають обрії міста.

Не все так райдужно з рідкоземельним проектом

1) У нас напевно найгірше інвестиційне законодавство в Європі, розвалена та корумпована судова система та нульові гарантії для іноземних інвесторів. Це серйозний фактор, який може зупинити американські компанії. Законодавство США передбачає серйозну відповідальність для менеджерів американських компаній, які дають хабарі за межами США. Тому оцей контакт з місцевою владою потребуватиме спеціального нормативного регулювання – думаю щось на зразок «промислових парків» з домовленостями по глибині переробки руди.

2) Допуск іноземців до покладів металів автоматично загострює питання екології. Я пам’ятаю острівну державу Науру, яку спочатку як райській оффшор поставили на коліна, коли занесли до «чорного списку» FATF, а потім продали іноземним компаніям, які просто зруйнували країну через видобуток бокситів. Тому екологічні умови мають бути прописані від самого початку перемовин. Без цього реалізація подібних проектів може призвести до великих збитків, які потім потрібно буде ліквідувати багато років. На тому ж Криворіжжі видобуток залізної руди впродовж більше сотні років призвів до утворення відпрацьованих шахт, які просто затоплюються, оскільки засипати їх дорого. Тому з часом у місті почали спостерігатись провали грунту.

3) Напевно центральне питання, яке буде обговорювати Трамп з Україною, – гарантії незмінності орієнтації політичного режиму на євроатлантичній альянс. Зараз все виглядає добре: завдяки путіну мало хто з українців підтримує проросійський вектор. Але ж є ризики політичних змін, зокрема гасла «нейтралітету» (української Швейцарії) та інші варіанти, які Москва підкидує в своїх методичках нашій п’ятій колоні у Верховній Раді. До того ж ми наближаємось до виборів, які не бажано проводити, поки не вичищені всі російські засланці з нашого політичного Олімпу, а їх в політикумі багатенько, що підвищує ризики грузифікації України.

Тож у Трампа неминуче постане питання: які гарантії Україна надасть США щодо недоторканості великих видобувних проектів в Україні, з горизонтом 50-100 років? У видобувних компаній є певна специфіка всередині їх фінансів. Справа в тому, що кар’єр (велика яма) після початку його експлуатації стає «основним фондом», і його вартість вписується до основних засобів в Активі Балансу. Так само і шахта. Тому у разі дострокового розірвання угоди, компанії зможуть забрати своє устаткування і вивезти його, але витрати на кар’єри, шахти, підведені транспортні комунікації вони не повернуть ніколи. А це означає, що у разі політичних змін США не зможуть повернути 50-70% своїх інвестицій.

Скажу більше, США вже добряче набили собі лоба в питанні інвестування за кордоном, що в принципі і призвело до появи програми Трампа «Make America Great Again». До найбільшого економічного фіаско США був причетним покійний Генрі Кісенджер: в пориві боротьби з СРСР саме з його ідеологічної подачі США перетворили Китай на світову фабрику через дешеву робочу силу. Американські і Європейські інвестиції зробити з КНР потужного глобального гравця, але ж інвестори не контролюють комуністичну партію КНР, ідеологія якої – це щось протилежне поглядам Трампа та правих партій ЄС. І тепер американцям з цим потужним гравцем потрібно вести переговори, торговельні війни, і навіть є ризик ескалації в Тайвані.

Після російської агресії проти України весь світ, і європейці зокрема, побачили, що може бути з їхніми інвестиціями в країні, чий політичний лідер «з’їхав з глузду». Тож питання контролю над тими країнами, в які інвестуєш, зараз є центральним для ЄС та США, і насамперед – для США. Якщо на це питання не буде знайдено адекватне рішення, то угоди не буде. Зараз США невдоволені довгостроковою «угодою з КНР», а європейці перелякані втратами інвестицій в рф. Тому падіння прямих іноземних інвестицій в нашому регіоні – це гарантований тренд майбутнього, якому нашій владі потрібно буде протистояти.

Які можуть бути методи вирішення цієї проблеми? А їх не так багато. Контроль над нами збоку США чи ЄС зовсім не означає військовий або бюрократичний контроль. У випадку з гарантіями інвестицій «контроль над країною» означає сталу систему правових та економічних відносин, які дають дієві гарантії щодо того, що вкладені кошти не будуть відібрані у інвесторів, так само як і їх майно. Також не буде жодних націоналізацій та перегляду умов інвестицій.

На жаль, вступ України до ЄС не дає 100% таких гарантій, бо можна бути країною ЄС та служити кремлю, як наприклад, Угорщина. Тому основний акцент в побудові таких гарантій може робитись на:

(1) розбудові національної економіки і сталих правил оподаткування та регулювання;

(2) розміщенні резервів України в США, в т.ч. золото-валютних резервів.

Віталій Шапран