Про кредитування, «український прорив» або Amat Victoria Curam

Вчора прийняв участь в засіданні Клубу банкірів, яке було присвячене розвитку кредитування в Україні. Дуже корисне засідання. Науковці, які оперували офіційною статистикою НБУ отримали холодний душ від практиків ринку і почули про реальний стан речей, а не реляції, затверджені PR-департаментом НБУ.

1. Зростання кредитування в Україні відбулось лише за номінальними показниками, приблизно в межах інфляції, а по окремим сегментам юридичних осіб – навіть менше інфляції. Частина цього «зростання» відбулась завдяки державним програмам, які висмоктують ресурси із державного бюджету. Тому, якщо ми говоримо про «зростання ринку кредитування», то саме в ринковій площині (без втручання держави) відбулось звуження ринку. Особливо це помітно по кредитуванню юридичних осіб, якість якого саме і впливає на економічне зростання. Кредитування фізичних осіб зростало більше за номінальні середні темпи по ринку, але, будемо відверті, крім є-оселі, то майже все кредитування споживання імпорту, тому його вплив на зростання ВВП нульовий, якщо не від’ємний.

2. Ряд науковців без практичного досвіду роботи намагались проштовхнути тезу, що 450 млрд в коротких депозитних сертифікатах НБУ – це нормально, і що їх поява на кредитному ринку не збільшить суттєво кредитний портфель. Це брехня. Як показує статистика минулих років, цілком достатньо, щоб в системі було 50-100 млрд ліквідності в ДС НБУ, тож +350-400 млрд в кредити юридичним особам – це збільшення наявного портфелю на 40-50%, що могло б суттєво змінити підсумки року і замість тупцювання на місці ми б показали прорив в кредитуванні. Певна ліквідність почала накопичуватись і в сегменті ОВДП, але то більш корисно для економіки ніж ДС НБУ, хоча і дорогувато для Мінфіну.

3. Якість статистики по кредитному ринку в розрізі вартості грошей мене бентежить. Науковці намагаються оперувати номінальною статистикою НБУ, що є середньою по ринку без врахування комісій та «спеціальних умов кредитування». Такі «дослідження» просто спотворюють картину ринку. Це дуже зручно для PR-агентів НБУ, які намагаються втюхати ринку, що наші банки кредитують під 15-20% річних. Але це цілковита маячня. Розвиток кредитування в Україні стримують високі ринкові реальні ставки (подивіться на Мінфіні вартість кредитів готівкою). У тих, кого підхопив концентратор ринкових пропозицій, ставки на кредити готівкою починаються від 34% і закінчуються на рівні 114432% річних. Погодьтесь, що цей сегмент ринку підлягає реформуванню, бо навіть зниження ставки НБУ тут не зробить умови кредитування прийнятними. Наразі НБУ цих ставок не помічає і, наскільки я знаю, ніяких змін з цього приводу навіть не планує.

Що ж робити?

1. Модернізація поточного монетарного режиму може дати миттєвий результат для позичальників з prime сегменту. За три роки з режимом інфляційного таргетування-штрих (бо чистим ІТ те, що відбувається, ми назвати не можемо) ми прийшли до ситуації, коли не маємо ані проривного зростання, ані низької інфляції. Просто топчимось на місці, накопичуємо ЗВР в непристойних масштабах, і при цьому маємо приблизно 40 млрд доларів (1,6 трлн грн) на руках у населення, які не залучені для кредитування економіки. А що ви хотіли? Банки залучають депозити в валюті під 0,1-1% річних, в той самий час як Казначейство США під 4-5% річних. Окремим «відкриттям» для багатьох стало, що іноземні банки подекуди навіть скорочують кредитні портфелі. Так, це цілком нормальна поведінка за поточного режиму ІТ-штрих. Навіс з ліквідності іноземних мам банків, які присутні в Україні, зараз оцінюється десь у 0,5 трлн доларів США, але здебільшого через курсові ризики, а не через війну вони не будуть розширювати тут кредитування. Щоб розблокувати цю ліквідність крім страхування їм потрібний або фіксований курс, або класичний режим ІТ з розвинутим строковим ринком. Знаю, що зміни в монетарному режимі в нас відбудуться, а якщо ні, то як варіант, доведеться пояснювати Дональду Фредовичу, чого ми просимо грошей, а в нас 0,5 трлн грн знаходиться в ДС НБУ, 40 млрд доларів – в ЗВР, 40 млрд доларів (мінімум) – на руках у населення, та ще й маємо потенційний навіс з ліквідності іноземних мам в 0,5 трлн доларів. І все це на фоні слабкого кредитування в цілому та некредитованого ВПК. Звісно, без модернізації монетарного режиму ми кардинально не просунемось вперед.

2. Руйнування бар’єрів на ринку капіталів. Напроти мене на заході сидів дуже сумний Сергій Волков, який носиться з ідеєю секьюритизації активів вже років 10. Під час війни якісь паростки ринку облігацій пробивались: та ж Нова Пошта, пара МФО, збирався виходити на ринок Новус. Тобто якийсь ринок облігацій є, але він слабкий і місяцями (в сегменті фінустанов) зарегульований. Канал надходження коштів від населення до бізнесу через облігації, нажаль, працює слабо, я вже не кажу про режим секьюритизації банківських активів, коли вже надані кредити пакуються по якості і на їх основі випускаються облігації, через які залучаються нові ресурси. Банківські кредити через секьюритизацію стають ліквідними, а це відкриває суттєві послаблення в управлінні ресурсною базою і технічно має покращити умови депозитів. Тому без нормальної роботи внутрішнього ринку бондів, зі сподіваннями тільки на банківські кредити, швидко вирішити проблему пробуксовування кредитування економіки не вийде.

3. Державні програми кредитної підтримки, в принципі, мають бути згорнуті в більшості випадків, але ніяк не можна їх скорочувати зараз, поки ринок слабкий та орієнтований на фінансування імпортного споживання. Будемо чесні, що без державних програм пільгового кредитування (які не є ринковими по суті) підсумки року на кредитному ринку були б катастрофічними, а цінові умови – жахливими. Втім те, що відбувається по програмі 5-7-9, самі банкіри вважають хаосом через наявність заборгованості за компенсаціями ставок. Я б сказав так: краще творчій хаос ніж катастрофічні результати. Але повторюсь, завдання цих державних програм – не підмінити собою ринок і постійно висмоктувати з бюджету ресурси, а стимулювати створення ринку і тонізувати прийнятні цінові умови на ньому, от щоб не було кредитів під 100000%.

Цікаве питання підняв один з доповідачів: мовляв, не тільки банківське кредитування є, є ще гранти, фінансування від закордонних банків, і треба дивитися на все в комплексі. Любі друзі, зовнішнє фінансування в Україні було завжди, змінювався лише його характер. До війни добрий десяток років українці позичали кошти через євробонди і напряму в іноземних банків. І це робилось як на рівні олігархів, так і середнього бізнесу. А гранти – сьогодні вони є, завтра їх немає, доведено USAID. Мене більше турбує зараз той факт, що іноземні банки та фінансові компанії вже вторглись на наш ринок банківських послуг і активно пропонують тут карткові продукти, електронні гаманці і навіть кредитні продукти, а їх послугами все більше користуються ІТ-фахівці та інші самозайняті, продукт праці яких не прив’язаний до матеріальних активів. Цікавий в таких пропозиціях і ліміт в 50 000 євро: як це відрізняється від 50000-100000 грн банківських лімітів станом на 01.02.2025 в українських банках.

Що ж стосується сприйняття кредитного ринку в цілому, то є дві суттєві аномалії, які потрібно враховувати в оцінках:

1. Втрата майна, яке було побудовано за часів СРСР великими компаніями (наприклад енергетичними) і подальше його відновлення за кредитні кошти, додає в ринковій статистиці кредитів, але це не призводить до економічного зростання як такого, а дозволяє нам не втратити те, що вже було і працювало роками. Тому механістичне сприйняття статистики, коли, наприклад, дивимось на динаміку співвідношення кредитів до ВВП, нам не допоможе. Тут потрібні більш тонкі інструменти аналізу.

2. Скільки кредитів видано на китайські чайники, польські ноутбуки чи французькі автомобілі – не має значення. Стимулювання споживання імпорту через кредитування – це важливо для соціального комфорту, але не для пожвавлення економіки. Важливо скільки фінансування пішло на інвестиції, поповнення обігових коштів та нові бізнес-проекти компаній, оскільки населенню це дає роботу, дохід (а не кредитну заборгованість) і саме цей сегмент тягне економіку вгору, що дає можливість фінансувати більші оборонні витрати.

Наприкінці хочу зазначити, що з приходом Трампа Світ змінився. Новий господар Білого дому не схильний роздавати гроші, і це вже всі помітили. У Дональда Фредовича є класний економічний план для США, і це не має дивувати когось, бо він президент США. Цей класний план потребує вивільнення коштів з багатьох програм по всьому Світу і концентрації уряду США на внутрішній економічній політиці. В таких умовах розвиток в Україні внутрішнього ринку та приведення до тями економіки, підвищення рівня зайнятості всіх внутрішніх ресурсів – це вже не питання економічної політики, це питання національної безпеки і оборони, а простішою мовою – питання виживання. Тож ми або будемо змінюватись на краще, або жити погано, постійно втрачаючи населення внаслідок міграційних процесів. Вибір є очевидним. Якщо ми плануємо перемогти, то перемога потребує підготовки (Amat Victoria Curam)!

Віталій Шапран