Про Китай та його економічні мотиви у війні в Україні

Я не є прихильником переоцінки ролі КНР у війні в Україні, але бачу, що навколо економічних мотивів КНР з’явилось багато міфів. Тож розберемось в економічних мотивах глобального гравця та в можливостях залучення КНР до мирних ініціатив.

Міф 1: «КНР прямо зацікавлений у війни в Україні, начебто саме через цю війну він може отримувати дешеву нафту і газ з рф». Думаю, що таке твердження можна було назвати справедливим тільки на самому початку війни. По мірі ускладнення західних, в т.ч. вторинних, санкцій для КНР війна в Україні перетворюється на купу санкційних ризиків і ризиків гальмування торгівлі там, де цього могло не бути. Ідеальний варіант для КНР зараз – це як раз завершення війни і утримання рф під санкціями Заходу, які б не були такими важкими як зараз (я маю на увазі вторинні санкції), але все ще блокували б продаж російської нафти та газу в Європу. В цьому випадку санкційні ризики для китайського бізнесу зменшились би до нуля, а дешева нафта та газ залишились би. До речі, зараз ми спостерігаємо переломний момент, не в сенсі визначальний, а в сенсі того, що КНР почав ломати рф у бік зниження цін на газ для КНР до рівня тих, що діють всередині рф. Початок економічної атаки на росіян саме в газовій індустрії не є випадковим. Ця індустрія передбачає довгострокові контракти, оскільки угоди супроводжуються розбудовою інфраструктури. КНР хоче закріпити низьку ціну на газ в контракті саме зараз, поки у росіян немає альтернатив, а потім почне викручувати руки по цінам на нафту.

Міф 2: «США та ЄС не мають на КНР впливу, або не будуть жертвувати своїми економічними інтересами у КНР заради України». Якщо взяти статистику по торгівлі між рф та КНР за 2023 рік, то виявляється, що рф експортувала до КНР на 129 млрд доларів, а КНР до РФ – на 110 млрд доларів. За той же 2023 рік до США КНР експортувала на 501,22 млрд доларів, а США до КНР – на 148 млрд доларів. Такий самий паритет між експортом КНР / ЕС у 2023 році склав 500 млрд доларів США / 282 млрд доларів США. Тож товарообіг між ЄС + США та КНР склав 1,4 трлн доларів проти товарообігу КНР з рф у 240 млрд доларів. По-перше, різниця в масштабах показує, хто є головним торгівельним партнером КНР, а хто – молодшим, другорядним. По-друге, паритет у торгівлі з США та ЄС на боці КНР, а це їх внесок у китайський ВВП. Зниження цього паритету в результаті торгових війн може суттєво знизити потенціал зростання ВВП КНР у 2024-2025 рр., а це точно не входить до планів Пекіну. По-третє, частина експорту росіян до КНР – це енергоносії, які КНР може купувати і в інших країнах, наприклад, в країнах Близького Сходу. Тобто у КНР є вибір, а от у Москви такого вибору немає. У разі, якщо китайцям не сподобається ціна на газ з рф, то постачати видобуте Москві доведеться хіба що пінгвінам. І на останок, головне: такий паритет між товарообігом КНР до РФ і КНР до ЄС+США буде завжди, оскільки рф в основному є постачальником до КНР сировини, а КНР є переважно експортером готових товарів. Торгові війни невигідні КНР і їх ризик є найбільшим економічним мотивом, до якого мають прислухатись в Пекіні. На мою думку, для ЄС мир в Україні в кордонах 1991 року дуже важливий через близькість війни до кордонів ЄС. Тобто для них мир це не стільки економічне, скільки безпекове питання, а отже воно матиме пріоритет у перемовинах.

Міф 3: «КНР – глобальний гравець, який більше за США та ЄС, і який може потягнути приховане фінансування рф». Китай – це дійсно поважний економічний гравець, з яким потрібно рахуватись, але є багато «але». ВВП КНР, порахований по купівельній спроможності, склав 31,2 трлн доларів, а номінальний ВВП – тільки 17,8 трлн. При цьому, у 2021-2023 рр. номінальний ВВП КНР в доларах майже не змінювався, припинивши зростання (графік 1).

Різниця між номінальним ВВП і ВВП, який порахований по купівельній спроможності, дає уявлення про цінову конкурентоспроможність експорту, але одночасно сильно впливає на потенціальний масштаб фінансового сектору країни. Обсяги активів банків і страховиків США + ЄС не можна порівнювати з обсягами тих же учасників ринку в КНР, масштаб їх кредитних ресурсів відрізняється в десятки разів. Не дивлячись на те, що Народний банк Китаю постійно тримає економіку в тонусі на кредитних ін’єкціях, КНР залежний від іноземних інвестицій, а от тут похвалитись немає чим. У 2023 році чисті прямі іноземні інвестиції до КНР впали до тридцяти-річного мінімуму (графік 2).

Причина – санкції та переорієнтація hi-tech проектів на ринки Індії, Тайваню, Монголії і т.д. Частково катастрофічне падіння прямих інвестицій в КНР – це ціна за позицію по відношенню до війни в Україні. Тож насправді КНР для подальшого реального розвитку потрібні іноземні інвестиції. Звісно, рф, Іран, Куба та КНДР такі інвестиції забезпечити не можуть, а ризики торгової війни між ЄС+США та КНР взагалі ставлять хрест на перспективах зростання ПІІ в КНР.

І на останок, часто чую від колег та ЗМІ таке питання: Чи здатна Україна вести повноцінні перемовини з КНР як рівноцінний партнер? Думаю, що Україна здатна вести переговори з КНР на рівних при підтримці з боку США та ЄС, та при консультаціях з цими нашими партнерами. Блок військово-політичних питань, який цікавить Україну у відносинах з КНР, може бути вирішений в повному обсязі на користь України, при жорсткій позиції ЄС та США у торгових перемовинах з КНР. Росіяни в економічному аспекті виступають по відношенню до КНР більше як жебраки, яким більше нікуди відправляти свій експорт в потрібних їм масштабах. Звісно, є ще питання комуністичної ідеології, є питання партнерства КНР+рф проти НАТО та є європейська бюрократія, якій важко сформувати жорстку позицію ЄС на торгових перемовинах. Але всі ці труднощі мають бути подолані дипломатами. Більшість же економічних факторів – на боці України та її союзників.