Купите себе проблему

В Интернете то и дело можно встретить отзывы покупателей, пострадавших от действий организаций, работающих по схеме «покупок в группах» — чаще всего, обещанного автомобиля приходится ждать годами, вопреки заверениям работников фирм.

Верховный Суд Украины на заседании Судебной палаты по гражданским делам 25 июня 2014 года принял постановление по делу № 6-74цс14 ВСУ, которым установлена правомерность оказания услуг по администрированию финансовых активов.

Суд сделал вывод, что оказание учреждением услуг по администрированию активов, созданных за счет привлеченных периодических взносов участников группы с целью объединения их средств и направленных на поочередное приобретение каждым из них определенных товаров, оговоренных в договоре, является правомерной деятельностью по предоставлению финансовых услуг (при условии получения лицензии). Это предусмотрено ст. 1 Закона о финансовых услугах и регулировании рынков финуслуг.

А признание сделки недействительной является следствием нечестной предпринимательской практикой в понимании п.7 ч.3 ст.19 Закона о защите прав потребителей.

Суд подтвердил правомерность лохотронов типа «Авто просто» и ему подобных. Совсем недавно судебная практика была несколько иной – смотрите, например, постановление ВСУ от 23.05.2012 по делу № 6-35цс12, постановление ВСУ от 27.03.2013 г. № 6-22цс13 и письмо ВССУ от 28.05.2012 г. N 10-729/0/4-12.

ВСУ признавал деятельность по администрированию покупок в группах нечестной предпринимательской практикой. При этом Верховный суд четко указывал, что договора заключенные с применением нечестной предпринимательской практики являются никчемными изначально на основании п.6 ст.19 Закона Украины «О защите прав потребителей» и признавать их недействительными не нужно.

В частности согласно норм законодательства к практике, вводящей в заблуждение относится предложение с целью реализации одной продукции к реализации другой. Это часто прослеживается у финансовых учреждений предлагающих кредитные услуги под 0% с условием приобретения страховки. Также запрещается создание, эксплуатация или содействие развитию пирамидальных схем, когда потребитель платит за возможность получения компенсации, предоставляемой за счет привлечения других потребителей к такой схеме, а не за счет продажи или потребления продукции, что касается непосредственно администрирования покупок в группах.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І., Патрюка М.В.,

Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредо-Центр» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредо-Центр» (далі – ТОВ «Кредо-Центр») про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Зазначав, що 21 листопада 2012 року між ним і ТОВ «Кредо-Центр» укладено договір про надання послуг, спрямованих на придбання товару в групах, а саме сільськогосподарської техніки вартістю 1 500 000 грн. Згідно з умовами договору відповідач зобов’язувався надати йому, позивачеві, послуги з адміністрування фінансових активів з метою придбання товару в групах на підставі створеної відповідачем програми «Кредо-Центр», яка базується на принципі взаємодопомоги учасників програми.

Посилаючись на те, що зазначена діяльність здійснювалась товариством без відповідної ліцензії та має ознаки нечесної підприємницької діяльності в розумінні статті 19 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон України «Про захист прав споживачів»), просив визнати укладений договір недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Заочним рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2013 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 11 листопада 2013 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2013 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відмовлено.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права – статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 додав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року, від 12 листопада 2012 року, від 28 листопада 2012 року, від 12 грудня 2012 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосована зазначена правова норма.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 21 листопада 2012 року ОСОБА_1 і ТОВ «Кредо-Центр» укладено договір, предметом якого є надання останнім послуг з адміністрування фінансових активів, спрямованих на придбання учасником товару в групах у рамках створеної відповідачем програми «Кредо-Центр». Програма, зокрема, передбачає можливість отримання учасником товару за узгодженою сторонами ціною, у тому числі й при частковій оплаті його вартості з наступним погашенням залишкової вартості товару протягом строку дії договору відповідно до графіка платежів.

За умовами договору ОСОБА_1 як учасник програми зобов’язувався сплатити одноразовий реєстраційний і комісійний платежі та в подальшому щомісяця, відповідно до графіка, сплачувати чистий платіж у рахунок оплати товару та адміністративні витрати.

Згідно з додатком № 1 до договору ОСОБА_1 отримав право на придбання сільськогосподарської техніки вартістю 1 500 000 грн.

Відповідно до пункту 7.1 невід'ємними складовими договору є додатки № 1 та № 2. Додаток № 2 визначає загальні умови програми «Кредо-Центр», пункт 1.3 яких передбачає, що предметом договору є послуги, які надаються шляхом формування об'єднання учасників програми «Кредо-Центр» та створення фонду з метою придбання товарів у групах. У пункті 1.5 цих умов зазначено, що внесені ОСОБА_1 суми чистих платежів використовуються для формування грошового фонду з метою здійснення почергової оплати товарів на користь кожного з учасників програми.

Процедура отримання товару учасником програми врегульована у статті 4 додатку № 2. Згідно з пунктом 4.1 цього додатку компанія організовує та проводить видачу коштів на придбання товару. Учасник набуває право брати участь у найближчій видачі коштів після вчасної чергової проплати чистого внеску. Згідно з пунктом 4.7 додатку № 2 право на отримання товару надається шляхом підрахунку чистих платежів та графіка платежів. Пріоритетне право на отримання товару має учасник з найбільшою кількістю сплачених чистих платежів згідно з графіком платежів, який своєчасно й відповідно до умов договору виконує свої зобов’язання.

Задовольняючи позов і визнаючи договір недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що цей договір містить несправедливі умови та суперечить вимогам статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» унаслідок здійснення ТОВ «Кредо-Центр» нечесної підприємницької практики шляхом створення й реалізації пірамідальних схем, коли споживач сплачує не за сам товар, а за можливість отримання грошової компенсації за рахунок інших учасників програми.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про відсутність у діяльності ТОВ «Кредо-Центр» ознак нечесної підприємницької практики та такої, що вводить в оману споживачів у спосіб створення і експлуатації пірамідальної схеми, оскільки договір за своєю суттю є договором про надання фінансових послуг з метою придбання товару в групах шляхом об'єднання коштів та відповідає вимогам чинного законодавства, у тому числі й Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції дійшов протилежних висновків.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права – статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом статті 9 Закону України від 1 червня 2000 року № 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та статті 34 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі – Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

До фінансових послуг, зокрема, належить діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (пункт 11 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (Закон від 2 червня 2011 року № 3462-VII).

Відповідно до положень, закріплених у частині першій, пункті 7 частини третьої, частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, згідно з пунктом 7 частини третьої статті 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

При цьому в зазначеному Законі нормативне визначення поняття «пірамідальної схеми» не надано, однак визначені ознаки, які відносять діяльність суб’єкта підприємництва до «пірамідальної схеми».

Аналіз пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що поняття «пірамідальна схема» у розумінні цієї норми має такі обов’язкові ознаки: а) здійснення оплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.

Таким чином, для кваліфікації «пірамідальної схеми» необхідна наявність усіх зазначених ознак у сукупності.

Відсутність будь-якої з вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як «пірамідальної», тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Висновок про саме таке застосування статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» міститься в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (справа № 6-14цс13).

Так, пірамідальній схемі властива сплата коштів за можливість одержання окремим учасником грошової компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення цим учасником схеми інших споживачів.

У той самий час предметом договору, укладеного в рамках функціонування системи придбання сільськогосподарської техніки в групах «Кредо-Центр», є надання учаснику програми адміністративних послуг, у тому числі фінансового характеру, з метою придбання ним товару – сільськогосподарської техніки.

Відповідно до статті 6 пункту 6.2 договору ТОВ «Кредо-Центр» гарантує надання кожному учаснику отримання товару за умови виконання ним усіх зобов’язань, передбачених договором.

Таким чином, висновок суду про те, що діяльність ТОВ «Кредо-Центр» за угодою сторін є функціонуванням «пірамідальної схеми», суперечить змісту пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з відсутністю в діяльності товариства головних ознак «пірамідальної схеми» – безтоварності та отримання компенсації одним учасником за рахунок інших учасників, оскільки за програмою придбання товарів у групах товар придбавають усі учасники за рахунок об’єднання грошових внесків кожного з них. Різниця між споживачами – учасниками цієї програми є тільки в часі одержання товару кожним із них, за умови виконання учасником своїх зобов’язань.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що діяльність ТОВ «Кредо-Центр» з адміністрування фінансових коштів є фінансовою послугою, яка регулюється Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Так, відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 2 червня 2011 року № 3462-ІV «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» (введено в дію з 9 січня 2012 року) внесено зміни до частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та доповнено пункт 111, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Відповідно до пунктів 3, 4 Прикінцевих положень до цього Закону фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність із вимогами цього Закону (тобто до 9 січня 2013 року), а спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг зобов’язаний у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (як уповноважений державний орган), 9 жовтня 2012 року затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (розпорядження № 1676 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах») (далі – Ліцензійні умови).

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах, та передбачили, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та/або послуг.

Згідно з пунктом 1.2 частини першої Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі – це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Спірний договір укладено сторонами 21 листопада 2012 року, коли отримання ліцензії для надання послуг з адміністративного фінансування активів для придбання товарів у групах не вимагалось, а з 28 лютого 2013 року ТОВ «Кредо-Центр» здійснює свою діяльність на підставі ліцензії, строк дії якої до 28 лютого 2018 року.

З урахуванням установлених обставин та вимог закону суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання укладеного сторонами договору недійсним. Отже у справі, яка переглядається, суд правильно застосував норми матеріального права й ухвалив законне рішення.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

За таких обставин у задоволенні заяви необхідно відмовити на підставі частини першої статті 3605 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2013 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор'єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

М.В. Патрюк

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

(у справі № 6-74 цс 14)

Надання установою послуг з адміністрування активів, створених за рахунок залучених періодичних внесків учасників групи з метою об'єднання їх коштів і спрямованих на почергове придбання кожним із них певних товарів, обумовлених в договорі, є правомірною діяльністю з надання фінансових послуг (за умови отримання ліцензії), передбаченою ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг», а не нечесною підприємницькою практикою у розумінні п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», наслідком якої є визнання угоди недійсною.

Суддя

Верховного Суду України Л.І. Григор'єва

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2012 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В., суддів: Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., — розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_10 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_10 до публічного акціонерного товариства «Філдес Україна» (далі — ПАТ «Філдес Україна») про визнання договору недійсним, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2011 року ОСОБА_10 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 23 жовтня 2008 року вона уклала з ПАТ «Філдес Україна» контракт про надання послуг з метою придбання легкового автомобіля «Деу Ланос» вартістю 52 600 грн. На виконання своїх зобов'язань вона сплатила 74% вартості автомобіля, але сам автомобіль не отримала. Указаний контракт не відповідає вимогам ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», якою заборонена нечесна підприємницька практика, яка вводить споживача в оману, зокрема така, як утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем. Крім того, контракт не відповідає вимогам п. 4 ч. 3, ч. 4 ст. 18 указаного Закону, оскільки містить несправедливі умови договору щодо його розірвання за бажанням клієнта з утриманням із клієнта штрафу, вступного внеску, адміністративних витрат, страхового внеску, але не містить будь-яких негативних наслідків для самого ПАТ «Філдес Україна». Позивачка просила визнати недійсним контракт, стягнути з ПАТ «Філдес Україна» на її користь сплачені кошти в сумі 41 278 грн. 84 коп. та 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 30 серпня 2011 року позов задоволено частково: визнано недійсним контракт, стягнуто з ПАТ «Філдес Україна» на користь ОСОБА_10 41 278 грн. 84 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції в частині визнання договору недійсним та повернення коштів скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання договору недійсним і повернення коштів відмовлено; у решті — рішення залишено без змін.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_10 на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2011 року відмовлено.

У січні 2012 року ОСОБА_10 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2012 року допущено до провадження Верховного Суду України вказану цивільну справу для перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року.

Ухвалами судді Верховного Суду України від 30 березня 2012 року відкрито провадження у справі; витребувано матеріали справи за вказаним позовом і здійснено підготовчі дії відповідно до ч. 2 ст. 360№ Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

У заяві ОСОБА_10 просить скасувати рішення апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2011 року, ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року та ухвалити нове рішення.

В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявниця надала рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року, посилаючись на те, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовані одні й ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи судом установлено, що 23 жовтня 2008 року між ОСОБА_10 (клієнт) та ПАТ «Філдес Україна» укладено контракт №0603171 з ідентифікатором до нього, предметом якого є надання особі послуг з адміністрування системи, що умовно називається «Кар Кредит», з метою придбання легкового автомобіля «Деу Ланос» у групі. Клієнт системи сплачує: вступний внесок у розмірі 1 893 грн. 60 коп., щомісячний чистий внесок (частина вартості автомобіля, за рахунок якого здійснюється його придбання) — 1,04%, щомісячні адміністративні витрати (плата за послуги з формування груп клієнтів системи та за здійснення організаційних дій з визнання автомобіля) — 0,5%, щомісячний страховий внесок — 0,065%, збір за визнання (одноразовий платіж, що підлягає сплаті в момент визнання за ним автомобіля) — 3%. Усього на виконання умов контракту ОСОБА_10 сплатила 41 278 грн. 84 коп. Виконання послуг з адміністрування системи полягає в тому, що клієнт сплачує передбачені контрактом кошти, а ПАТ «Філдес Україна» формує групу клієнтів, за рахунок чистих внесків яких здійснюється придбання автомобіля (пп. 5, 8 контракту). Клієнт одержує автомобіль відповідно до методів визнання права на отримання ним автомобіля, передбачених контрактом (пп. 10, 11, 12), і таке визнання права здійснює ПАТ «Філдес Україна» на власний розсуд, право на купівлю мають не всі учасники системи, а тільки ті, які зробили найбільшу кількість внесків. Контракт не містить строків та (або) термінів отримання клієнтом автомобіля, не передбачає будь-якої відповідальності ПАТ «Філдес Україна» за невиконання умов договору та будь-яких гарантій отримання клієнтом автомобіля навіть у разі повної оплати його вартості. Натомість контрактом передбачено, що у випадку відмови клієнта від контракту з нього утримується вступний внесок, 10% штрафу від суми, що підлягає поверненню, але не менше суми двох чистих внесків, не повертаються адміністративні витрати й страховий внесок, повернення коштів відбувається після ліквідації групи.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що умови спірного контракту є несправедливими та непрозорими, унаслідок чого утворюється істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачеві, і що ПАТ «Філдес Україна» здійснює нечесну підприємницьку практику, оскільки фонди групи з придбання автомобіля формуються виключно за рахунок внесків інших клієнтів системи, без залучення коштів товариства, а розподіл коштів фонду групи між клієнтами являє собою реалізацію діяльності пірамідальної схеми.

Скасовуючи рішення суду в цій частині, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_10 підписала контракт, який відображає посередницьку діяльність ПАТ «Філдес Україна» стосовно придбання нею автомобіля, що свідчить про досягнення між сторонами згоди за всіма його умовами, і що позивачка не надала доказів про порушення з боку відповідача принципу добросовісності, який утворив дисбаланс договірних прав і обов'язків на її шкоду.

У наданому для порівняння рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю «УСП Україна» (далі — ТОВ «УСП Україна») про визнання договору недійсним, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами укладено договір про надання послуг, який вводить споживача в оману, дії ТОВ «УСП Україна» є недобросовісними, містять ознаки пірамідальної схеми. Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання договору недійсним, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними та в цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, на користь споживача підлягають стягненню сплачені за договором кошти згідно зі ст. 216 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

Таким чином, у справі, яка переглядається, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Усуваючи вказані розбіжності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Оскільки ОСОБА_10 сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, ПАТ «Філдес Україна» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи «Кар Кредит», касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційний інстанції про те, що спірний договір — це досягнута між сторонами угода про посередницьку діяльність, яка не порушує права ОСОБА_10, а діяльність ПАТ «Філдес Україна» з реалізації системи «Кар Кредит» не є такою, що вводить споживача в оману.

Згідно із чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року є незаконною, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 355, 360 — 2, 360 — 3, 360 — 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву ОСОБА_10 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року задовольнити частково.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий М.В. Патрюк Судді: Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Я.М. РоманюкЮ.Л. Сенін

Правова позиція (справа №6-35цс12):

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Оскільки позивачка сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, ПАТ «Філдес Україна» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи «Кар Кредит», касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційний інстанції про те, що спірний договір — це досягнута між сторонами угода про посередницьку діяльність, яка не порушує права позивачки, а діяльність ПАТ «Філдес Україна» з реалізації системи «Кар Кредит» не є такою, що вводить споживача в оману.

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

ЛИСТ

від 28.05.2012 р. N 10-729/0/4-12

Головам апеляційних судів областей,

міст Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим

Розглянувши лист голови апеляційного суду Львівської області щодо деяких спірних питань судової практики при вирішенні спорів про визнання недійсними (розірвання) договорів по адмініструванню фінансових активів для придбання товарів у групах, судова палата у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає таке.

Деякі питання, які виникають при розгляді судами справ про визнання правочинів недійсними, врегульовано постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі — постанова Пленуму ВСУ).

При розгляді вказаної категорії справ за позовами, пред'явленими до юридичних осіб, судам слід неухильно дотримуватись вимог статті 11 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) та розглядати цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб у межах заявлених позовних вимог. Як зазначено у постанові Пленуму ВСУ, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, залежно від предмета і підстав позову.

Зі змісту договорів по адмініструванню фінансових активів для придбання товарів у групах, які знаходяться в матеріалах справ і є предметом спору, вбачається, що такі договори відповідають вимогам частини другої статті 628 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України). До відносин у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у цьому договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, у кожному конкретному випадку, вирішуючи питання про недійсність договору по адмініструванню фінансових активів для придбання товарів у групах, із підстав невідповідності вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі — Закон про фінансові послуги) суд, досліджуючи подані сторонами докази, повинен перевірити, чи підпадає діяльність відповідача під категорію фінансових послуг. Слід брати до уваги те, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону про фінансові послуги фінансова послуга — це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Перелік фінансових послуг, передбачений частиною першою статті 4 Закону про фінансові послуги, не є вичерпним, оскільки пунктом 12 визначено, що інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону, відносяться до сфери фінансових послуг. Водночас відповідно до пункту 4 частини першої статті 34 Закону про фінансові послуги діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Таким чином, відповідно до статей 212 — 214 ЦПК України при розгляді справи суд повинен перевіряти доводи позивача та надати правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, з'ясовувати, чи охоплюються правовідносини, що виникли між сторонами, поняттям «операції з адміністрування придбання в групах», чи діяльність відповідача підпадає під цю категорію послуг, чи відноситься вона до сфери фінансових послуг.

Крім того, Законом України від 2 червня 2011 року N 3462-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг», який набув чинності з 8 січня 2012 року, статтю 4 Закону доповнено пунктом 11-1, відповідно до якого діяльність із адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах віднесено до переліку фінансових послуг.

Статтею 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Разом із тим це не означає, що такі правочини може бути визнано недійсними, лише якщо їх укладено з 8 січня 2012 року, оскільки, як зазначалось раніше, перелік фінансових послуг, передбачений частиною першою статті 4 Закону про фінансові послуги, і до внесених змін не був вичерпним, тож у кожному конкретному випадку суд має перевірити, чи підпадає діяльність відповідача під категорію фінансових послуг.

Якщо позов пред'явлено з підстав недійсності договору по адмініструванню фінансових активів для придбання товарів у групах через невідповідність вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» (наявність пірамідальної схеми), суд у кожному конкретному випадку досліджує подані йому докази та перевіряє, чи укладено правочин, предметом якого є надання послуг. Якщо суд встановлює, що діяльність відповідача підпадає під ознаки пункту 7 частини третьої статті 19 вказаного Закону, то відповідно до частини шостої статті 19 цього Закону такий правочин є недійсним.

Вирішуючи питання про визнання договору по адмініструванню фінансових активів для придбання товарів у групах недійсним із підстав, передбачених статтею 230 ЦК України, суду необхідно виходити з наступного. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Якщо доведено цей факт, то суд визнає правочин недійсним із підстав частини третьої статті 215, статті 230 ЦК України та застосовує наслідки недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України.

Звертаємо увагу на те, що наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги (частина третя пункту 5 постанови Пленуму ВСУ).

Вказаний лист обговорено та затверджено суддями судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Заступник Голови М. П. Пшонка