Мінфін - Курси валют України

Встановити
SilverMystery

Сергей Турченко

0 підписників18 підписок

Був на сайті 1 серпня 2024 о 15:47

Чоловіча

29 жовтня 1987

Киев

Основатель «Куб-Лайф»

Про себе

Аналітик, з можливістю заглянути за ширму

На Мінфіні з 16 липня 2014

Заблокувати

Велике майбутнє для маленького людства

Записи

88

27 травня 2023, 21:22

Літо=криптозима 2023

Поки що єдиним інформаційним шумом лишається можливий дефолт США (якого не буде). Тема штучного інтелекту вже майже стихла і не показує такого ажіотажу як свого часу тема метавсесвіту. Навіть мем токен Pepe і близко не повторив хайп SHIB та DOGE. 13 годин стояння блокчейну DASH ніяк не відобразилось на ціні монети. В цей же час один з крипто гаманців (Ledger) шокував тим що може передавати приватні ключі вашого гаманця по запросу державних органів. В Європі прийняли комплекс законів які з 2025 року будуть вязати всіх криптанів по руках і ногах. І реакція на це дуже в'яленька. Ринок увійшов в стадію АПАТІЯ. А поперду літо і швидше за все ми будемо бачити зменшення торгових оборотів на біржах, стагнацію криптопроектів. КРИПТОЗИМА. Потрясінь не буде, хайпів не буде. Будуть брати нудністю. Але як завжди після ночі настає світанок. Моя порада якщо вам треба швидкий заробіток, забудьте про крипту і йдіть продавати лимонад. А восени гроші вам знадобляться. Але це не точно. А які ваші думки про літо для крипти?

+15

Коментувати

22 жовтня 2019, 16:54

И шоо тут можно сказать…

Зeленского поперли мочить все, начиная от говорящих голов типа ШарияДубинских до разномастных лакеев типа ТукоМосичуков. Электорат разбегаются, одни не получив «мира», другие -«посадок», третьи «зарплат в 4 тыс$», а многочисленные полит-проходимцы упорно стараются откусить кусочек бегущего электоратногоСтада. Старые политиканы как грифы, почуяв скорую кончину, слетаются дабы поживиться свеженьким политическим трупиком... Зеленский заявил: «не будет результатов ...»слуг народа« разгоню к чертям», не в первой! А значит очередные выборы уже начались, маркером в fb -рекламе вылазит СенченкоСмешко. Олигархи не парятся, да и незачем, крупный бизнес не колхозное собрание, договорится всегда сумеют. Кремлёвская гебня машет ржавыми ракетами и довольно хихикает, все норм, нефть выше 40, а значит на хлеб с маслицем хватит. Меркель готовится на покой.Макрон договаривается с Путиным и мнит себя новым лидером Европы.Трамп в глухом политическом клинче.Англия в брексите.А все они разом ждут «мировой кризис» предсказывая сколько миллиардеров в этот раз выпрыгнут из окон... Такой лавины внутреполитического безумия и идиотизма небыли пожалуй в Украине никогда.

+44

3

24 травня 2019, 14:15

КИЇВСЬКИЙ КОНСЕНСУС

Сергій Дацюк Філософ Раніше президентські вибори, в незалежній Україні, хай навіть через революцію, закінчувались здебільшого тим, що меншість визнавала вибір більшості. Але в 2014 році меншість не визнала вибір більшості, відтоді ми маємо окупований Крим і ТОТ ДЛО. І тепер в 2019 ми знову маємо невизнання 25% України вибору більшості, причому ще і в вигляді регіонального розмежування. Тому, вірячи у Єдину Велику Україну, ми маємо чітко зафіксувати, в чому суть Київського Консенсусу і Галицького Консенсусу. Щоб об'єднатись, нам потрібно спочатку добре розмежуватись. Що таке Київський Консенсус? Київський Консенсус це платформа київських інтелектуалів, що сформувалася за останні 15 років, а в останні роки російсько-української війни перетворилася в Україні вже на громадський рух за Суспільний Договір. Київський Консенсус протистоїть Донбаському Консенсусу (російсько-радянський імперіалізм) та Галицькому Консенсусу (націонал-патріотизм). В чому головний засадничий розлам, нездоланна прірва між російськими імперцями та українськими націонал-патріотами? Перші – за «належність до чого більшого та інакшого», другі – за «належність до маленького, але свого». Перші не дуже люблять своє маленьке. Другі – з підозрою ставляться до усього, що більше за їх маленьке. Все решта – це послідовна реалізація цих двох установок. Тому росіяни у конфлікті з цілим світом. А українці у внутрішньому конфлікті, де світ – це лише спосіб внутрішньо воювати і час від часу миритися. Потрібно покласти кінець цьому протистоянню. «Kleine aber meine», тобто (нім.) «маленьке, але моє» – установка націоналізму та націонал-патріотизму. «Quod pars maior», тобто (лат.) «частина чогось більшого» – установка імперіалізму і універсалізму. «Alium extra», тобто (лат.) «інакше за межами» – установка конструктивістського мультиверсалізму та аллотопії. Київський Консенсус виступає з мультиверсальної і аллотопічної позиції – не вибирай маленьке, не вибирай велике, вибирай інакше за межами цих альтернатив. Не народ, а громада. Не нація, а політія як мережеве суспільство. Не держава, а республіка, як мережене суспільство. Не влада, а самоуправління. Тут українська мова містить важливий нюанс. Мережа це повний антипод ієрархії. А мереживо це мережа, де вузли можуть мати локусну ієрархію. Відтак мережевий і мережений – різні поняття. Народ, нація, держава та влада – нікуди не діваються. Просто вони дають можливість розвиватися новим формам спільності, самоуправління та самовизначення. Політія це неуспільнена множинність. Республіка це успільнена множинність. Демократія є вироджена політія. Адже 10 книга Платона називається не «Республіка», як це перекладають в англо-французькій мовній традиції, чи «Держава», як це перекладають в слав'янських мовних традиціях, а «Політія», як це перекладають в німецькій традиції. Звідси походить Велика Європейська Брехня про демократію, яка нібито найкраща. Київський Консенсус полягає у тому, щоб формувати громаду та республіку в контексті мультиверсально-трансцендентного людства і багатомодельної людської цивілізації з її установками на тривалу перспективу. Народ як захист вже цінних цінностей чи нація як захист політичного трайбалізму та спільної закритої комунікації певних спільнот можуть бути цікаві в обмежених сферах повсякденності. Глобальне українство це недомінантне і неагресивне всередині себе, але відкрите і експансивне назовні. В основі Київського Консенсусу – установка на інакше, на радикальні зміни, на інновації (від «нове») та інавації (від «інакше»). Позиція націонал-патріотів в жодному разі не може виступати платформою для змін в Україні, бо консервативна і до змін не здатна. Принцип суб'єкта змін дуже простий – змінювати когось або щось може лише той, хто сам здатен змінюватись. Договірний підхід Київського Консенсусу це є засновок та інструмент спільних поступових змін. Націонал-патріотичний підхід абсолютно деструктивний, бо він хоче змінити інших, сам змінюватися відмовляючись. Україні потрібна не незмінна ідентичність, а динамічно змінне самовизначення. В основі інтелектуального самовизначення Київського Консенсусу – не релігія, не наука, а конструктиве мислення та соціальне моделювання вкупі з соціальною інженерією наших колег, трансцендентна та соціальна рефлексія, стримана позитивна емоція в орієнтації на інакше, оптимізм позитивної перспективи, яка постійно осмислюється, переглядає засновки і установки, будує і втілює стратегії інакшого майбутнього (відмінного від теперішнього). Рефлексивна етика полягає у здатності до складного етичного мислення, яке розглядає етичні компроміси і консенсуси. Компроміс добра зі злом є зло. Етичний транзит повинен враховувати архаїчні етичні норми, допоки живі їх носії. Локальні і тимчасові дії проти спільного блага не можуть бути виправдані далекими і тривалими цілями нібито спільного блага. Здирництво, мародерство, корупція не можуть прикриватися націонал-патріотизмом. Інакші мотивації задля соціальної енергетики. Висококоннективний світ, фактично вже синхронний машинний переклад, зникнення культурних кордонів і явне домінування універсальної, навіть теж вже застарілої глобальної, культури обезсмислює і руйнує будь-які перспективи не лише етнічного, але навіть і політичного націоналізму. Це означає, що ані національна культура, ані національна мова вже не породжують такого ж рівня сили соціальну енергетику, як це було ще 100 років назад. Ми спізнилися, потрібно переключатися на інші, більш динамічні мотивації в договірним чином структурованих громадах та республіці. Мовне договірне різноманіття. Мова як виокремлена та ізольована мала сенс допоки потрібно було захищати свою закриту і здебільшого ізольовану ідентичність. Тепер мова це лише змінний і розширюваний до багатьох раз на життя засіб комунікації. Мова є носієм доволі поверхневих юнгівських архетипів, в той час як більш фундаментальні і більш транзистентні структурні архетипи задаються вже поза мовою на рівні засновків та установок мережевих середовищ, що більше не мають кордонів. Громадська інклюзивність замість націонал-патріотичної ексклюзивності. Значна частина енергетики бізнесу в Україні вже років 20 іде на монополістичне здирництво, а не на конкуренцію. Олігархія має бути знищена, особливо якщо вона націонал-патріотична, бо саме тоді вона найбільш шкідлива. Значна частина соціальної енергетики громади іде на протистояння, а не на солідарно-договірне творення спільних смислів та перспектив. Націонал-патріотизм має позбутися своєї розкольницької агресії. Щоб соціальну енергетику спрямувати на позитив, потрібен Суспільний Договір та інноваційна Конституція на основі цього Договору. Принцип бізнесу та ділової комунікації націонал-патріотів – «Свій до свого по своє» – прекрасно співіснує зі здирницькою олігархією, якщо олігарх – націонал-патріот, бо тоді він свій. Принцип бізнесу та ділової комунікації Київського Консенсусу «Один до другого за інакшим» стосується інновацій та інавацій в контексті бізнесу та ділової комунікації. Київський Консенсус виступає за Велику Україну на договірних засадах громада-республіка, але без націоналістичних чи менторських домінацій. Засновки Київського Консенсусу – договірні відносини як основа, громада замість народу, республіка замість держави, мережа і мереживо замість ієрархії, недомінація в суспільних відносинах, багатомодельність світовлаштування, самореалізація більше свободи, співуправління і співволодіння щодо спільного, руйнування монополій і олігархій, самовизначені індивіди та громади замість уявно-примусової нації, тобто не просто щоденний плебісцит, а щоденне самовизначення. Що таке Галицький Консенсус? Націонал-патріотизм як громадсько-політична платформа значним чином локалізований на Галичині, хоча має своїх прихильників також у центральній Україні, меншою мірою – на Півдні та Сході України. Галицький Консенсус – сектантський, він претендує на Велику Україну, але на своїх умовах, шляхом сепарації. У їх розумінні – «більшість (75%) є неправильний народ», «ми ще не стали політичною нацією», «соціальні мережі профанують політику». Розмежування трьох різних консенсусів в Україні відбулося в останні 5 років. Донбаський консенсус призвів до політико-територіальної сепарації та окупації Криму і Донбасу Росією з 2014 року. На процесах розпаду України в останні роки постав Київський Консенсус, про який йшлося вище. Водночас Галицький Консенсус, наявність якого його представники не хотіли визнавати ще півтора роки тому, перетворюється після президентських виборів 2019 року на наших очах у Галицький Розкол. Подібно до того, як Янукович став злочинним і зрадницьким лідером Кримсько-Донбаського сепаратизму, так і Порошенко стає злочинним і зрадницьким лідером Галицького Розколу, який вже є сепарацією, хоч ще не є сепаратизмом. От скажімо, стаття Тараса Возняка «Чи є шанси сформувати український політичний народ?» . Ми, ті самі 75%, які нібито ненація і ненарод, хотіли би дуже дізнатися, а як справжні націонал-патріоти, нібито нація і народ, тобто 25%, ставляться до зовнішнього управління Україною, аморального українського політичного класу, його корупції, його мародерства, його олігархічного здирництва, його торгівлі-на-крові, до затягування ним війни? Як власне націонал-патріоти ставляться до підтримки патологічного брехуна, здирника і мародера в якості політичного лідера, до порохоботства як соціального явища облудливої псевдопатріотичної масової пропаганди з примітивними дуже схожими на російські «скрєпи» «армія, мова, віра» і повсюдного мережевого тролінгу антивладної громадської опозиції? Чи не має права народ і нація, яких нібито 75%, забажати повного перезавантаження політикуму? Народ не може бути елітою, але чи має він право розблокувати вертикальну мобільність для кооптації нової еліти? Якщо на незручні питання довго не відповідати, вони підривають довіру зсередини своїх змістів. Оскільки Галицький Консенсус є погано артикульованим, прихованим за позірними науковими визначеннями, радикально розмежованим на нібито позитивну теоретичну програму і дуже суперечливу громадсько-політичну практику, його необхідно реконструювати як наявну і очевидну теоретико-практичну структуру установок. Щонайперше, відмова від мислення – про багато речей ми в принципі не можемо говорити, коли про це раніше говорили в Росії. А раз говорили раніше в Росії, то говоріння про це – кремлівська пропаганда. Тобто виникає зручна причина для відмови від мислення – всяка критика націонал-патріотизму це кремлівська пропаганда. Це дуже ефективний на перших порах спосіб захисту націонал-патріотичної пропаганди: все, що їм не подобається – це кремлівська пропаганда. Але це само себе руйнує, бо не працює на рівні глибинних змістів. Погана артикуляція програмних засад Галицького Консенсусу побудована на такому явищі як криптосемантика – коли значення безлічі програмних слів приховує їх справжній зміст (говорим одне – розуміємо для своїх інше). Така семантика побудована на архаїчних поняттях, які намагаються використовувати в сучасних і змінених реаліях. Говоримо політична нація, а насправді усіма своїми діями творимо мовно-етнічну націю. Говоримо про Томос задля єдності автокефальної церкви, а насправді інституціоналізуємо через подвійне зовнішнє церковне управління релігійний розкол в країні. Говоримо про війну, а насправді її правовим чином не визнаємо і не хочемо воювати, нехай за нас геополітичні союзники воюють. Говоримо про сучасну армію, але насправді відтворюємо радянську архаїчну армію, та й тій не даємо виконувати її функцію, дозволяємо лише гнити в окопах. Говоримо про абстрактні корупцію, здирництво і мародерство, але не хочемо визнавати, що політичний лідер на боці націонал-патріотів власне і творив цю корупцію, здирництво і мародерство. Отже криптосемантика це засаднича для Галицького Консенсусу річ, яка приховує дійсні змісти, дійсні мотивації, дійсні цілі, блокує мислення і обмежує рефлексію. В основні Галицького Консенсусу так чи інакше лежить архаїчний концепт етнічної нації, який облудно видає себе за концепт політичної, який є так само застарілим. Причому в просуванні етнічної нації використовують нібито ліберальну концепцію вибору – добровільне самовизначення, але публічне і з публічною ж сегрегацією. Це сталінське самовизначення. На відміну від гітлерівської національної політики, де національне визначення накидувалося державою і держава потім здійснювала публічну сепарацію і сегрегацію, сталінська політика полягала у добровільному, але чітко фіксованому, національному самовизначенні (сам вибирай, що писати в 5 графі паспорту), але з наступною прихованою сепарацією і сегрегацією націй з боку держави. Відтак ми маємо архаїчного монстра як установку соціального примусу: народ-націю. В згаданій статті Тараса Возняка – народ це історична спільнота, що поділяє певні цінності, стремить до однієї мети, а нація це спільнота політизованого (найбільше в культурі) і поєднаного масовою комунікацією суспільства. Чи є мета у нації, яка фронтирна і відтак неекспансивна? Чи є якась інакша національна ідея, окрім як в концепті Подерв'янського «Від'їбіться від нас усі»? Адже це ізоляціонізм. Перемогти і українізувати всіх внутрішніх ворогів? А як вони всі від'їбуться чи виїдуть? З 2013 року Україна зменшилася на 13 мільйонів чоловік (Крим, Донбас, еміграція). І далі будемо боротися з внутрішніми ворогами? Зробимо Україну на 15-20 мільйонів і втішатимемося, що це всі свої? Причому, ті, хто апелюють до народу та нації, не визнають вільне громадянське суспільство, бо мають суттєві домінанти та обмеження – примусова етнізована колективна пам'ять, установка на титульну націю, норми етнічної сегрегації в теперішньому, сепаратно-етнічне майбутнє і суспільна комунікація лише в рамках цих обмежень. Криптосемантика «політичної нації» в Галицькому Консенсусі формулюється так: «Політична нація це етнічна нація, що здобула політичну владу». Це вкрай небезпечне і безперспективне визначення, що контрабандою протягує етніцизм у політичний націоналізм. Етнічна нація наративно видає себе за політичну націю, але в дійсній політиці здійснює не політичне об'єднання, а асиміляцію та обмеження в правах нетитульних націй. І тут справа не лише в росіянах – можна подивитися на упослідження кримських татар. Саме через таку маніпулятивну криптосемантику «політична нація» як поняття теж має померти, бо втрачає довіру. За часів війни Росії з Україною націоналізм пропагандистськи розширюється до націонал-патріотизму, де значна частина громадян опиняються заручниками архаїчних націоналістичних уподобань і патріотичних антиросійських уподобань. Ресентимент найболючіше б'є саме того, хто ненавидить, а не того, кого ненавидять. Молодь тікає з України по світу не від війни, бо війна це драйвово для молоді, вона тікає від ресентименту. Проблема навіть не в самому цьому архаїчному дискурсі, а в його охоронній формі. Проблема у агресивному несприйнятті інакшого, у відношенні до всякого інакшого як до чужого і ворожого. Мономодельність, сепарація, сегрегація, домінантність, неугодоздатність – ось основні онтологічні та комунікативні установки Галицького Консенсусу. З цих засадничих уявлень та установок виникає трайбалізм і власне групова етика: своїм можна все, будь вони олігархи, здирники, мародери чи корупціонери. Чужим – закон про примус до нав'язаної колективної пам'яті, мови, норм повсякденності. З трайбалізму виникає елітарна ексклюзивність . Націонал-патріоти видають себе за особливу частину еліти, еліту правильну, яка творить правильний народ, розвинуту націю. В цьому трайбалізмі швидко знаходить собі притулок олігархічне здирництво в формі олігархічного консенсусу, тотальна корупція в формі корупційного консенсусу, мародерство вузького кола елітарно-ексклюзивної кліки. Саме це дозволяє націонал-патріотам творити та підтримувати істеричну націонал-патріотичну комунікацію, закривати очі на торгівлю-на-крові. Така кругова порука олігархічного та корупційного консенсусу породжує етатизм, тобто захист олігархічної і корумпованої держави в умовах війни. Таким чином олігархія і корупція отримують причини для подовження млявої зовнішньої війни і інтеріорізації війни проти внутрішніх ворогів – представників нетитульних націй, представників універсальних наднаціональних проектів, представників лівих ідеологій. Найбільше впадає в око націонал-патріотичний максималізм: «Або Україна буде націонал-патріотичною, або України не буде взагалі», відтак з'являється теза про руйнування України як своєрідний шантаж: «хочете бути в єдиній Україні, ставайте націонал-патріотами», або також пряме залякування: «або націонал-патріотична Україна, або російська», ніби нічого інакшого не буває. Ще одним, не менш важливим, засновком Галицького Консенсусу є релігійний парадокс. Церква не становила таку частину офіційної політики ще навіть 5 років назад, як це відбувається зараз. На тлі явного занепаду науки як інституту та світогляду, Україна в цьому контексті уподібнюється до російського православного фундаменталізму ПГМ – «православ'я головного мозку». І тут нас не спасають ані греко-католики, ані протестанти Галичини, які більш помірковані, тому що православ'я втягує українську політику в свій дискурс, а не в католицький чи протестантський. Парадокс у тому, що Галицький Консенсус тут змушений політично обирати православний політичний дискурс, будучи по суті католицьким в своїй основі. Саме це лежить в основі галицької релігійної сепарації. Важливим процесом націонал-патріотичного Галицького Консенсусу є мовний гвалт. Це складне соціальне явище, що містить декілька взаємопов'язаних соціальних установок. Мовний реваншизм. Росіяни та російська мова довго утискали українців та українську мову, тепер українці помстяться і будуть утискати росіян та російську мову. Мовний фетишизм. Реванш буде не в сфері більшого розвитку інтелектуалізму, науки чи мистецтва, а саме в сфері простого мовного вжитку – це легше пояснити масам, легше перевірити і т.д. Публічний і демонстративний мовний примус. Для вживання української мови має здійснюватися агресивний примус, на вживання російської мови має бути накладено обмеження. Демонстративність мовного примусу має надавати безпосереднє задоволення мовним фетишистам, а переживання і дискомфорт російськомовних мають слугувати основою цього збоченого задоволення. Неадекватні мовні фетишисти здобувають державну і суспільну підтримку через націонал-патріотичну істерію на телебаченні та в соціальних мережах. Але якщо ми транслюємо мовну агресію та мовний примус, то мова вже не має значення. Інакше кажучи, мова, яку потрібно захищати шляхом збоченого до фетишизму реваншу, вже мертва. Жива мова сама себе захищає, вона не потребує солдатів мовної армії. Дискурсивна агресія. Виникає так звана мова агресії, яку точніше називати дискурсивною агресією. Дискурс страху стає основою такої агресії на основі постійного залякування «А то Путін нападе», «А то росіяни домінуватимуть всередині України». Націонал-патріотична істерія в Україні досягла в останній час майже такого рівня, як імперсько-радянська істерія в Росії. Але це порівняння не може бути відрефлексовано націонал-патріотами, бо істероїди свідомо відключають рефлексію та мислення. Вступати в змістовну і осмислену комунікацію з істероїдами стає неможливо. Націонал-патріотична ексклюзивність. Націонал-патріотична ідентичність – єдино правильна для України, решта українців – або манкурти, або жертви російської пропаганди, або кремлівські агенти, тобто зрадники. Причому призначати когось зрадниками мають право лише націонал-патріоти. Решта, якщо вказують націонал-патріотам на їх зраду (перенесення війни з Росією з лінії розмежування всередину України, співробітництво з олігархами, які мають бізнес-стосунки та таємні домовленості з ворогом), називаються зрадофілами. Виникає дивна ситуація – нібито зрадники є водночас і зрадофілами. Зрештою такий дискурс втрачає логічність і переконливість. Дзеркальне зомбування. Зомбовані агресивною російською пропагандою жителі України не мають права на договірну солідарність. Їх потрібно не піддати дезомбуванню, а піддати дзеркальному зомбуванню ще більш агресивної української пропаганди. Тому українське телебачення та соціальні мережі захопила націонал-патріотична істерія, яка по суті нічим не відрізняється, від російської радянсько-імперської істерії. Оскільки українці все одно лишаються зомбовані, то ті, хто їх зомбував, займає щодо них позицію маніпулювання і стає специфічно домінантною і сегрегаційною елітою. Моральний релятивізм. Націонал-патріоти погоджуються на аморальність свого лідера, а це підриває традицію моральної переваги їх лідерів в минулому. Енергетика без етики не спрацює. Порошенко сьогодні так само небезпечний для України, як Янукович у 2014. Партикуляризм як заперечення універсальності, коли універсальність розглядають винятково як імперськість, радянщину чи європейськість у національно-споживчому змісті. Провальне регіональне домінування. Ані «Свобода», ані «Самопоміч» не досягли впевнених інституційних політичних успіхів. Галицька сепарація в цьому сенсі подібна до донбаського сепаратизму. Вони обоє є маргіналіями України, вони обоє розривають Україну і ведуть до її розколу. Україна територіально може лишитися без регіональних маргіналій – Донбасу та Галичини. В цьому є якась збочена погордливість галичан: бути більшими українцями, ніж Україна, і жити окремо від України. Відмова від солідаризації поза націонал-патріотичним примусом. Відтак галицька сепарація розколює Україну тим, що не визнає масштабнішого солідаризму за межами націонал-патріотизму. Галицький Консенсус, про який свого часу існувало лише аналітичне узагальнення, до того ж дуже критиковане галичанами, тепер перетворився на галицький розкол в контексті націонал-патріотів з їх 25%. Націонал-патріоти заблокували своє соціальне мислення і рефлексію, знизили рівень політичних домагань, отримали вкрай злочинного, аморального і дуже небезпечного для України лідера. Назагал, висновок про Галицький Консенсус – суперечлива та архаїчна картина світу, слабкі трайбалістські та ресинтементальні мотивації, які не можуть протистояти будь-яким іншим глобальним чи навіть трансцендентним мотиваціям, облудна криптосемантика і нікчемні смисли, які не захоплюють молодь, відсутність уявлень про складну перспективу складного світу. Саме ці обставини не дозволили їм вже і не дозволять надалі отримати лідерство у всій Україні. Вони існуватимуть надалі як маргінали і гетто ресентименту, і це лише їх вина. Київський Консенсус та Галицький Консенсус Київський Консенсус продукує «інакше» як найпотужнішу з усіх відомих форм світової експансії глобального українства. А Галицький Консенсус продукує націонал-патріотичну агресію всередину суспільства, а не назовні – проти ворога, у експансію. Київський Консенсус розглядає небезпеку галицької сепарації як небажану відмову від громадсько-республіканської угоди для Великої України. Відтак окрім націоналістичного патріотизму Київський Консенсус пропонує інакший – громадсько-республіканський патріотизм. За своїми установками Київський Консенсус може включати Галицький Консенсус, тому що перший – договірний. Але Галицький Консенсус не бажає ні з ким домовлятися, і за свої архаїчні переконання готовий аж на розкол України. З нарваними націонал-патріотами ми нову країну не збудуємо, як не збудуємо її з радянсько-імперцями, які теж не хочуть домовлятися. Україна в свої більшості не прийняла Галицький Консенсус. Можливо у нас неправильний народ, несформована політична нація і профанні соціальні мережі, але насильно цю ситуацію не змінити. Можливо, українці до всієї глибини не розуміють суть Галицького Консенсусу, але вони точно знають, що це архаїка і безперспективняк. Галицький Консенсус це невелика частина можливо правильної України. Київський Консенсус це почасти правильна, почасти неправильна, але договірна Велика Україна. Київський Консенсус пропонує глобальне українство як ставку на інакше, тобто грати за великим рахунком, а не відіграватися за минуле в націонал-патріотичному ресентименті. Відмовляйтеся від Галицького Консенсусу – він архаїчний, примусовий, мало осмислений і не має позитивної перспективи! Приставайте до Київського Консенсусу – він інноваційний та інаваційний, договірний, набагато більш осмисленіший і має позитивну перспективу!

+15

4

5 квітня 2019, 18:54

В чому секрет успіху кандидата Зеленського?

Зеленський вибудував свій образ на основі європейських чиновників, які їздять на велосипеді (хоч сам їздить на ренджику та показав приємний образ у фільмі), до якого звертаються «Вова», а не по батькові, які їдять фастфуд, який має недоліки і не боїться їх. Образ же Порошенка типово номенклатурний «Боже, царя храни». Через це й поведінки прихильників відповідні. Прихильники Порошенка сприймають його, як ікону, досконалу, непорочну і що ЛИШЕ ВІН втримає Україну. Прихильники ж Зеленського бачать в ньому самих себе — простакуватих, «без понтів» але із «атвєчаю», «зуб даю». Саме образ визначає групу прихильників та її поведінку. Помилка штабу Порошенка — закидання Зеленському відсутності досвіду, але вони забули що в нас майже кожен «кухонний експерт» і відсутність досвіду нікого не зупиняє від дискусій про те, як країною управляти та війну закінчити. Тому це і не спрацьовує. Зеленському закидають, що він клоун, забуваючи, що любов до клоунів привита кожному ще в дитинстві і це знову ж таки позитивний персонаж. Порошенко програє банально через те, що вони не зробили соціологію запиту суспільства і не сформували «правильний» образ свого кандидата. А Зеленський запитав. «кого ви хочете бачити?» І дав те що піпл хотів. Видовище.

+15

18

1 грудня 2017, 12:23

Повышение с 1 декабря прожиточного минимума в Украине: у кого и на сколько выросли надбавки

В Украине с 1 декабря этого года прожиточный минимум вырос с 1624 до 1700 грн. При этом существует дифференциация прожиточного минимума для основных социальных и демографических групп населения: для детей в возрасте до 6 лет – с 1426 грн до 1492 грн; для детей в возрасте от 6 до 18 лет – с 1777 грн до 1860 грн; для трудоспособных лиц – с 1684 грн до 1762 грн; для лиц, утративших трудоспособность, – с 1312 грн до 1373 грн. Алименты Поскольку минимальный размер алиментов на одного ребенка не может быть меньше 50% прожиточного минимума, то размеры алиментов вырастут вместе с ростом прожиточного минимума для соответствующих категорий. Так, для детей до 6 лет алименты будут составлять не менее 746 грн, а для детей 6-18 лет – 930 грн. Пособие по безработице Напомним, пособие по безработице так же привязано к размеру прожиточного минимума, но оно не может превышать его четырехкратный размер. Таким образом, если ранее максимальный размер пособия по безработице составлял 6736 грн (1684 х 4), то с 1 декабря он составит 7048 грн (1762 х 4). Изменения в ЕСВ Вместе с прожиточным минимумом вырастет максимальный размер зарплаты для начисления Единого социального взноса (ЕСВ). Поскольку максимальная величина базы начисления ЕСВ равна 25 размерам прожиточного минимума для трудоспособных лиц, с 1 декабря 2017 года максимальный размер зарплаты для начисления ЕСВ возрастет с 42100 грн до 44050 грн (1762 х 25). Это означает, что на месячную сумму дохода, превышающую 44050 грн, ЕСВ начисляться не будет. Впрочем, эта сумма продержится лишь месяц, ведь с нового года данный показатель будет исчисляться по новым правилам: если сегодня он привязан к прожиточному минимуму для трудоспособных, то с 1 января следующего года максимальный размер зарплаты для начисления ЕСВ будет равен 15 минимальным зарплатам. Учитывая, что с 1 января минимальная зарплата будет составлять 3723 грн, то максимальная величина базы начисления ЕСВ составит 55845 грн.

Немає голосів

Коментувати

9 жовтня 2017, 16:53

В Минсоцполитики разъяснили вопрос о недостающем стаже для пенсии

Годы стажа можно будет покупать в неограниченном количестве Украинцы смогут купить неограниченное количество страхового стажа для выхода на пенсию. Об этом заявил замминистра соцполитики Николай Шамбир, сообщает Радио Свобода. По словам чиновника, до принятия законопроекта о пенсионной реформе в нем было ограничение относительно лет стажа, которые можно было докупить – не более двух, однако в окончательном варианте документа это ограничение снято. «На сегодня минимальный страховой взнос составляет 704 гривны в месяц – это 22% процента от минимальной зарплаты 3200 гривен, но для докупки стажа эта сумма умножается на 2», – объяснил Шамбир, таки образом, по его словам один год страхового будет стоить около 17 тыс. грн. Также чиновник напомнил, что минимальный страховой стаж для выхода на пенсию в 60 лет с 2018 года составит 25 лет, после 2018 года он ежегодно будет увеличиваться на один год. «Если человеку 60 лет и его стаж составляет 24 года 9 месяцев, например, этот человек может доработать необходимый период и выйти на пенсию в том возрасте, когда доработает этот стаж. Второй вариант: если человек не работает и ему не хватает стажа в каком-то количестве, его можно будет докупить – оплатить те периоды, когда не было взносов», – объяснил замминистра. Как ранее сообщали «Комментарии» , премьер-министр Владимир Гройсман заявил, что уже до 25 октября 2017 пенсионеры получат измененные по пересчету пенсии. По его словам, органы Пенсионного фонда должны уведомить каждого пенсионера о новом размере повышения и размере перечисленной пенсии.

Немає голосів

Коментувати

1 вересня 2017, 10:45

Криптовалюта в Украине: сможет ли страна стать на путь прогресса

Все идет к тому, что криптовалюта становится альтернативой нынешней финансовой системы. Нашей молодой стране не нужно держаться в русле закостенелых экономических представлений, а стоит пользоваться опытом и интуицией успешных мировых лидеров Происходящие в мире перемены не совсем понятны не только представителям нашего государства, но и многим думающим людям. Вчерашние разговоры о возможном «законодательном урегулировании в Украине статуса биткоина » тому подтверждение — именно так в СМИ была подана эта новость. В январе 2015 года в нашей стране был создан Совет финансовой стабильности — под надзором Международного валютного фонда. В него вошли представители НБУ, Минфина, Фонда гарантирования вкладов, Комиссии по ценным бумагам (НКЦБФР) и Нацкомфинуслуг (потихоньку отмирающей структуры). Он создавался для взаимодействия и определения приоритетов монетарной политики. 31 августа на этом совете была признана необходимость правового определения криптовалюты. «Сегодня на Совете финансовой стабильности мы очень активно обсуждали, что такое биткоины, токен и другие криптоинструменты — товар, электронные деньги или что-то другое. Но, безусловно, они уже стали финансовыми инструментами, необходимыми для экономики страны, рынка. Для этого необходимо признать эти финансовые инструменты законодательно, нормативно признать права, вытекающие из них, и дать определенные правила тем, кто хочет с ними работать», — сообщил член Совета, глава НКЦБФР Тимур Хромаев на своей странице в Facebook. Совет постановил до конца сентября выработать совместное общее видение, которое будет зафиксировано во всех официальных источниках. «Нам не нужно создавать «министерство» для регулирования криптовалют. Но мы должны обеспечить для бизнеса возможность привлекать деньги через эти инструменты, и должны дать гарантии безопасности для инвесторов, которые хотят вкладывать в эти финансовые инструменты», — написал Хромаев. Речь идет не только о биткоине, но и о принципах работы нашей страны в условиях современности. Мы не должны отставать от реалий, как это продемонстрировал вышеназванный созданный три года назад Совет. Тот же биткоин в начале 2017 года стоил 1000 долл., сегодня он стоит свыше 4500 долл. А ведь есть еще множество успешно работающих современных инструментов. В июне 2016 была создана независимая украинская криптовалюта Карбованец , которая на сегодня уже имеет капитализацию более 400 тыс долларов США. В ней уже учтены недостатки Биткойна и она непременно тоже займёт своё почётное место среди инвестиционных инструментов. Стоимость всех имеющихся в обращении электронных валют мира на 28 августа этого года составляет 160 млрд долл. Эта новость не помешала 30 августа Государственной фискальной службе Украины выступить с напоминанием о нелегитимности криптовалют. На запрос «Укринформа» в ГФС сообщили: Разъяснение о правомерности использования в Украине «виртуальной валюты/криптовалюты» предоставлено Национальным банком Украины 10.11.2014 года, на основании которого Национальный банк Украины рассматривает «виртуальную валюту/криптовалюту» Bitcoin «как денежный суррогат, который не имеет обеспечения реальной стоимостью и не может использоваться физическими и юридическими лицами на территории Украины как средство платежа, поскольку это противоречит нормам украинского законодательства» и рекомендует гражданам использовать услуги только тех платежных систем, систем расчетов, которые внесены Национальным банком Украины в Реестр платежных систем, систем расчетов, участников этих систем и операторов услуг платежной инфраструктуры. Видимо, это напоминание, от которого веет тоской, архаикой и дикостью, вынудило финансовых стабилизаторов на следующий день собраться и сделать вышеуказанное заявление. Тем временем шесть банков, входящих в список крупнейших мировых финансовых учреждений, — Barclays, Credit Suisse, Canadian Imperial Bank of Commerce, HSBC, MUFG и State Street — собрались запустить собственные криптоденьги. Это решение основывается на опыте швейцарского банка UBS совместно с Clearmatics Technologies, который в августе прошлого года выпустил новую криптовалюту под названием Utility Settlement Coin (USC). В дальнейшем к этому проекту присоединились BNY Mellon, Deutsche Bank и Santander. Сейчас проект на новой стадии — участники работают над дополнительными мерами защиты этой валюты. Переход на USC предполагает, что при заключении сделок с ценными бумагами стороны будут использовать не традиционные денежные переводы, а криптовалюту. Ее можно будет обменять на привычные деньги в центробанках. USC при этом будет обмениваться на самые разные традиционные валюты в зависимости от потребностей сторон. Все идет к тому, что криптовалюта становится альтернативой нынешней финансовой системы. Нашей молодой стране, которой на самом деле не 26 лет, а всего-то чуть больше трех, не нужно держаться в русле закостенелых экономических представлений, а стоит пользоваться опытом и интуицией успешных мировых лидеров.

21 серпня 2017, 18:00

Далеко не минималка: чиновники Минюста шокировали размером премий

Чиновники получают премии размером в несколько миллионов. Ряд высокопоставленных чиновников Министерства юстиции в мае-июне 2017 года получили зарплаты (включая вознаграждения) размер которых значительно превысил миллион гривен. В распоряжение журналистов попал документ Минюста, в котором указаны зарплаты руководства Департамента государственной исполнительной службы, пишет Обозреватель. Согласно данным министерства, в 2017 году зарплату, суммарно превысившую 900 тыс гривен, получили: — директор Департамента Дмитрий Полищук — 1 807 121 грн (июнь 2017); — заместитель директора Департамента Ирина Ярушевская — 1 815 441 грн (июнь 2017); — главный государственный исполнитель Алексей Кузьменко — 2 305 977 грн (май 2017); — главный государственный исполнитель Андрей Назаровец — 4 529 291 грн (июнь 2017); — главный государственный исполнитель Иван Нещадим — 1 518 337 грн (май 2017), 7 343 682 (июнь 2017); — главный государственный исполнитель Александр Медведев — 1 604 064 грн (июнь 2017); — главный государственный исполнитель Инна Рубель — 1 050 627 (май 2017); — старший государственный исполнитель Сергей Мурыхин — 1 048 487 (май 2017). В документе также отмечается, что в данное время Министерством юстиции прорабатывается вопрос изменений в нормативно-правовые акты относительно ограничения максимального размера вознаграждения. Мабуть бояться щоб Рева сказав що вони проъдають 50% зарплати, от і збільшують дохідну частину.

16 серпня 2017, 07:58

Пока «украинцы много едят», Рева получил немалую зарплату за июль

Министр социальной политики Украины Андрей Рева получил 102,8 тысячи гривен зарплаты за июль. В то же время замминистра заработал от 47,2 тысячи гривен до 78 000 гривен, а государственный секретарь министерства получил 55,2 тысячи гривен зарплаты за июль. Об этом сообщают « Украинские Новости » со ссылкой на полученный ответ от Минсоцполитики на запрос журналистов. Так, согласно информации, по зарплате, начисленной Реве за июль, должностной оклад составлял 4 тысячи 571 гривну, надбавка за выслугу лет — 2 тысячи 285 гривен, надбавка за работу с секретными документами — 914 гривен, надбавка за интенсивность труда — 4 тысячи 571 гривну, индексация — 106 гривен, командировочные — 9 тысяч 736 гривен, премия — 4 тысячи571 гривну, отпускные — 27 тысяч 381 гривну, материальная помощь на оздоровление — 48 тысяч 682 гривны. Между тем зарплата первого заместителя министра Ольги Крентовской составила 77 тысяч 967 гривен, заместителей Натальи Федорович, Николая Шамбира и Александра Привалова — от 47 тысяч 188 гривен до 61 тысяча 970 гривен (кто именно сколько получил — в ответе не указано) и госсекретаря Виктора Иванкевича — 55 тысяч 204 гривны. К слову, недавно министр соцполитики Андрей Рева заявил, что украинцы тратят на еду половину заработка не потому, что мало зарабатывают, а потому, что много едят.

11 серпня 2017, 13:58

Министр соцполитики уличил украинцев в переедании

Так Андрей Рева объяснил чрезмерные траты сограждан на питание Министр соцполитики Андрей Рева объяснил, почему украинцы тратят более половины всего своего дохода на покупку продуктов питания. Свою точку зрения на эту проблему чиновник озвучил в эфире канала 112 Украина . В передаче была приведена статистика: граждане Украины тратят 50% доходов на еду, в Германии этот показатель – 14%, а в Польше – 25%. «Когда мы говорим о том, что немцы тратят (на питание), 14% а мы 50%, то тут система приоритетов, – поведал министр. – Немцы едят немного по-другому. У них другой рацион. Их культура питания сильно отличается от нашей. Учитывая, что цены на продукты примерно одинаковы в Германии и Украине. Они (немцы) едят меньше не потому, что у них нет возможности, а потому что такая культура. И поэтому они тратят меньше по сравнению с нашими людьми». Рева привел пример из личного жизненного опыта. «Мой отец всю жизнь считал приоритетом хорошо поесть. Он считал, что можно в чем-то себе отказать, но здоровое полноценное питание очень важно. У наших людей есть такая историческая традиция – голодоморы, войны заставляли их относиться к проблеме питания не так, как в других странах. Я уже молчу про то, что отношение к хлебу культивировалось в обществе», – объяснил министр. Вот не нравится мне этот министр. Всё у него как-то навыворот. Накопительная пенсия — зло. 50% на эду из-за переедания. Он же сам говорит что цены на продукты приблизительно одинаковые а доходы ведь совсем не одинаковые. Интерестно а Министр живёт по продуктовой корзине с которой расчитывают минималку и сравнивал ли её с продуктовой корзиной Немцев?

+30

4


Головна/

Сергей Турченко