ADVOCATE

12 травня 2017, 16:50

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України» зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Згідно із ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Відповідно до ч. 4 ст. 131-2 Конституції України, виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Разом з тим, згідно з підпунктом 11 пункту 161 Перехідних положень Конституції України, представництво відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, — до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню. Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» № 1401-VІІІ від 02.06.2016 (далі — Закон), цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім частини шостої статті 124 Конституції України в редакції цього Закону, яка набирає чинності через три роки з дня, наступного за днем опублікування цього Закону. Офіційне опублікування Закону відбулося 29.06.2016 (Голос України, 2016, 06, 29.06.2016 № 118), тобто даний Закон набрав чинності 30.09.2016р. Відтак, якщо провадження у справі було порушено після набрання чинності Законом, при оскарженні судових рішень у такій справі в касаційному порядку, сторони повинні врахувати вказані приписи Конституції щодо представництва у Верховному Суді та судах касаційної інстанції виключно прокурорами або адвокатами. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Більш детально за Посиланням

10 жовтня 2016, 15:44

Верховний Суд України на засіданні Судової палати в адміністративних справах 20 вересня 2016 року розглянув справу № 819/2132/15, а також справу № 826/12348/15 предметом яких був спір про визнання протиправними дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині визнання нікчемними правочинів. Відповідно до висновків Верховного Суду України такі провадження не є такими, що підлягають закриттю та розгляду в порядку господарського судочинства. Зорема, при розгляді справи № 826/12348/15 Верховний Суд України зробив висновок, що з аналізу постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15) не вбачаються підстави для висновку про невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові висновку Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки вона постановлена за інших фактичних обставин, ніж у справі, що розглядається. Відтак, у задоволені заяви Уповноваженої особи Фонду про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України та закриття провадження у справі Верховним Судом України було відмовлено! Також в іншій справи № 819/2132/15 Верховний Суд України зазначив, згідно з оскаржуваною ухвалою Вищий адміністративний суд України виходив із того, що уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що банк уклав правочин з позивачем, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, тобто що укладений ОСОБА_3 правочин носить ознаки нікчемності або визнаний недійсним в судовому порядку, і в повідомленні позивачу про нікчемність правочину від 27 серпня 2015 року відсутня конкретна підстава для визнання договору банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року № 013-19500-200115 нікчемним. Що стосується доводів заяви з приводу порушення встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, на підтвердження чого долучено копію постанови Верховного Суду України від 15 червня 2016 року, то в цій справі суд послався на правову позицію, викладену в постанові від 16 лютого 2016 року (№ 21-4846а16) про підвідомчість судам господарської юрисдикції спору між управлінням Пенсійного фонду України та банком, у якого є обов'язок щодо перерахування бюджетних коштів за вимогою пенсійного органу, оскільки банк не виконав свій обов'язок щодо перерахування на рахунок пенсійного органу коштів зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції відчуження легкових автомобілів протягом трьох операційних днів. Тобто це рішення ухвалено у спорі щодо правовідносин, які не є подібними. Тобто, Верховним Судом України підтверджено юрисдикцію адміністративних судів у справах за позовами вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та його працівників — Уповноважених осіб Фонду при оскарженні дій, направлених на визнання нікчемними договорів банківського вкладу. Більш детально за посиланням

20 вересня 2016, 16:26

Согласно решения Высшего административного суда Украины от 30.08.2016 г. по делу № 826/22028/15 ( К/800/8077/16), с которым можно ознакомиться перейдя за ссылкой налог на элитные авто признан незаконным. Согласно позиции суда предусмотрено, что согласно ст. 3 Бюджетного кодекса Украины бюджетный период для всех бюджетов, составляющих бюджетную систему Украины, составляет один календарный год, который начинается 1 января каждого года и заканчивается 31 декабря того же года. Итак, 2015 — это плановый период, а 2016 — уже бюджетный период. То есть, исходя из норм Налогового кодекса Украины, новые налоги практически не могут быть признаны обязательными к уплате по крайней мере в 2015 году, ведь местные советы не принимали и не могли принять и официально обнародовать до 15 июля 2014 решения об установлении таких налогов и сборов. Кроме этого, суд руководствовался принципом стабильности, который закреплен в пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Налогового кодекса Украины, который имеет целью установление постоянных условий налогообложения, элементы налогов в течение определенного времени. Так, согласно указанной нормы изменения в любые элементы налогов и сборов не могут вноситься позднее чем за шесть месяцев до начала нового бюджетного периода, в котором будут действовать новые правила и ставки. Налоги и сборы, их ставки, а также налоговые льготы не могут изменяться в течение бюджетного года При приведенных обстоятельствах и особенностей правового регулирования, коллегия судей пришла к выводу, что применение контролирующим органом положений статьи 267 НК Украины для целей налогообложения транспортным налогом не может иметь место в 2015 году. В противном случае, такое применение не соответствовало бы положениям статьи 58 Конституции Украины, согласно которой законы и другие нормативно-правовые акты не имеют обратного действия во времени, кроме случаев, когда они смягчают или отменяют ответственность лица. Вывод — взимания налога на элитные авто за 2015 год является незаконным! При начислении налоговыми органами налога нужно обжаловать такие решения в суд. Более детально за Ссылкой

16 вересня 2016, 14:30

Строки звернення до адміністративного суду встановлено ст. 99 КАС України. Зокрема, частиною 1 цієї статті передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду , встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк , який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів ( ч. 2 ст. 99 КАС України ). Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено ст. 100 КАС України. Відповідно до ч. 1 цієї статті адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду , якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Частиною 2 ст. 100 КАС України передбачено, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Згідно з положеннями п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо: позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними. Одним із прикладів поважності причин пропуску зазначених вище строків КААС в своєму рішенні зазначив наступне: " … в матеріалах справи відсутні відомості про повідомлення позивача про прийняття Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» оскаржуваного рішення про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) № _______від 10.07.2014, що оформлене наказом № 6 від 18.11.2014. Крім того, вимоги позивача про зобов'язання відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо ОСОБА_2, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_2 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ґрунтуються на бездіяльності відповідачів, яка є триваючою. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції поспішно застосував ст. 100 КАС України до спірних правовідносин та залишив позовну заяву без розгляду..." Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 199, ст. 204 КАС України , суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, якщо суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального чи процесуального права та мало місце неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення питання. Висновок! Якщо Ваші право порушено, а строк на звернення до суду сплив, — це не означає, що ви не можете його поновити. Адже законодавцем Вам надано таке право, а скористатися таким правом або ні це уже Ваш вибір! Отримати більш детальні інформацію Ви можете за Посиланням

9 вересня 2016, 10:46

Постанови ВСУ, які є неоднозначиними та без чіткого і логічного спростування положень того, що Фонд і його працівник виконують владні повноваження обмежують права вкладників у доступі до правосуддя. Зокрема, постанови ВСУ згідно офіційного їх веб-сайту розміщені саме в розділі «Рішення», а не «Правові висновки». Мабуть, ВСУ не відносить постанови від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 до правових висновків, які в силу ч. 1 ст. 244-2 КАС України мають враховуватися при застосуванні норм права. Адже в іншому випадку, розмістив би такі постанови у відповідному розділі. Проте, така правова невизначеність, напевно, штучно створена ВСУ, з метою про яку ми можемо лише здогадуватися обмежила доступ до правосуддя, що є порушенням Конституції України, норм прямої дії. Банальний і водночас сумний тому приклад, коли вкладник банку у відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20 травня 2013 року №8 та інформаційного листа №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року спочатку звернувся до адміністративного суду щодо захисту порушених прав з позовом до Фонду та його Уповноваженої особи. У період тривалого розгляду справи в порядку письмового провадження ВСУ прийняв по іншим справам постанови від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, які не відповідають вимогам чинного законодавства та відповідно до яких зазначені справи повинні розглядатися нібито господарськими судами. Як наслідок, адміністративний суд не маючи власної думки та вважаючи, що госопдарський суд є більш компетентним закрив провадження по справі вкладника, адже так легше і не потрібно в чомусь розбиратися та робити правовий аналіз ситуації, яка склалася. Не маючи вибору, вкладник звернувся до господарського суду, адже так сказав адміністративний суд з урахуванням постанов ВСУ, які взагалі не спростовують публічні функції Фонду, а зроблені на підставі нікому не зрозумілого, так званого, системного аналізу))). Господарський суд звісно відмовив у прийняті позову вкладника, так як позивач є фізичною, а не юридичною особою, що виключає можливість розгляду даної справи в господарських судах України. Крім того, умовою розгляду такої категорії справ є наявність порушеного провадження про банкрутство банку у господарському суді, чого звичайно бути не може, так як ліквідація банку є специфічною та здійснюється у відповідності до спеціального закону. Судові рішення: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59241156 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/60894273 Крім того, апеляційний госоподарський суд зазначив, що зауваження апелянта про те, що постановами Верховного суду України з аналогічного спору визначено, що така категорія справ підвідомча господарським судам України, суд апеляційної інстанції зазначив, що не приймає до уваги зазначену постанову Верховного суду України, з огляду на те, що вказана постанова не містить чіткого та беззаперечного правового висновку, який, відповідно до ст. 111-28 ГПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права , що позовні вимоги фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю до УО ФГВФО про визнання дій протиправними, підсудна виключно господарським судам України з огляду на ті чи інші норми чинного законодавства України. Виникає питання, чи є в Україні правосуддя та яким чином вкладнику банку захисти свої права, порушені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та його працівником -Уповноваженою особою, коли адміністративний суд закриває провадження та говорить ідіть до господарського, а господарський відмовляє у прийнятті позову та говорить це не наші справи? Підводячи підсумок, хотілося б зазначити, що дана категорія справ, скоріше всього має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, адже ототожнення в даному випадку Фонду та Банку-боржника є безпідставним, оскільки відносно Фонду жодних ліквідаційних процедур не здійснюється, а вкладник оскаржує саме діяльність Фонду та його працівника Уповноваженої особи, які виконують владні повноваження, а не діяльність банку — боржника. ДУМКА! у випадку, якщо уповноважена особа фонду та сам Фонд виконує владні повноваження та своєю поведінкою як суб'єкт владних повноважень впливає на обсяг прав та обов`язків фізичних та/або юридичних осіб (наприклад, приймає владні рішення) — це спір, який відноситься до адміністративного судочинства; в інших випадках, які пов`язані із тим, що уповноважена особа виступає як орган управління та діє в інтересах банку, при цьому, не виконуючи владних повноважень (наприклад, стягує заборгованість) — це спір, який не відноситься до адмінстративного судочинства , так як не зачіпає публічно — правові відносини. Такої ж думки, деякі адміністративні суди, які враховують не системний аналіз ВСУ, а вимоги діючого законодавства, зокрема, правова позиція Вищого адміністративного суду України, висловлена, в ухвалі від 12 квітня 2016 року у справі № К/800/21063/15 (К/800/21185-15), де суд касаційної інстанції вказує, що після введення у банку тимчасової адміністрації, а також під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду реалізує свої повноваження, передбачені, зокрема, статтею 38 цього Закону, й діє як суб'єкт публічного права. Крім того, таку позицію підтримують суди, зокрема, в адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16. Більш детально за Посиланням

9 серпня 2016, 14:05

ЩОДО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Таким чином, суд вправі відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, виходячи із нижче викладених мотивів. Висновок Верховного Суду України у вище вказаних постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вище зазначені спірні правовідносини, які регулюються нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон №2343-XII), а тому спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, належить вирішувати у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України). Нормами Закону №2343-XII визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2343-XII, банкрутство — визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Неплатоспроможність — неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. Тобто, нормами Закону №2343-XII регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами ГПК України. Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону №2343-XII, законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. Необхідно звернути увагу на те, що у даній категорії справ вирішуються спірні правовідносини у рамках норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі — Закон №4452-VI). Закон №4452-VI є спеціальним, нормами якого, як уже зазначено вище, регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України. Системний аналіз вище викладених норм Закону №4452-VI дає підстави дійти до висновку, що, у даному випадку, ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку у силу відмінного правового регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону №2343-XII. Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону №2343-XII, порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства. Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону №2343-XII є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді. Проте, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України у рамках норм Закону №4452-VI, якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді , а тому, у даному випадку, норми Закону №2343-XII до спірних правовідносин не можуть застосовуватися. Крім того, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2, ч.ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду — працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Дія Закону №2343-XII на банки не поширюється. Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Отже, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20 травня 2013 року №8. Вище вказані висновки також кореспондуються із позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року. Таким чином, враховуючи у сукупності вище викладені норми, а також з метою дотримання вимог ст. 17 КАС України, суд цілком вправі відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішити справу саме у порядку адміністративного судочинства. Судові рішення: www.reyestr.court.gov.ua/Review/59448961 www.reyestr.court.gov.ua/Review/58493406 www.reyestr.court.gov.ua/Review/58924043 ЩОДО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА З урахуванням того, що банк перебуває в стадії ліквідації та повноваження юридичної особи відповідно до ст.ст. 37, 46, 48, 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто позов може бути заявлено до відповідача юридичної особи, повноваження якої здійснює на підставі Закону уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, саме як орган управління юридичної особи і в даних правовідносинах уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виступає не як суб'єкт владних повноважень. За таких обставин, вказаний позов слід розглядати в порядку господарського судочинства, що підтверджується Постановою Верховного суду України від 15.06.2016 року у справі № 826/20410/14 та від 16.02.2016 року у справі № 21-4846а15, відповідно до якої сказано, що виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», пункту шостого статті 2 Закону № 4452-VI та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Судові рішення: www.reyestr.court.gov.ua/Review/59204463 www.reyestr.court.gov.ua/Review/58499372 ЩОДО ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА Господарські суди також не завжди погоджуються із позицією щодо господарської юрисдикції даної категорії справ, о скільки позивачем буде фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, а правовідносини між нею та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не підпадають під наведений у ст. 12 ГПК України перелік та є цивільними, а не господарськими, за своєю природою, то відповідно на них не поширюється юрисдикція господарських судів. Судові рішення: www.reyestr.court.gov.ua/Review/59168866 www.reyestr.court.gov.ua/Review/59241006 Крім того, деякі суди зазначають, що правові відносини між сторонами ґрунтуються в першу чергу на цивільно-правових відносинах договору банківського вкладу (депозиту), а отже й зазначений спір слід розглядати в порядку цивільного судочинства. Судові рішення: www.reyestr.court.gov.ua/Review/59185049 Дієвим способом захисту прав вкладника банку, що ліквідовується буде пред`явлення цивільного позову безпосередньо до Фонду про відшкодування шкоди, завданої протиправними діями Уповноваженої особи та самого фонду (на підставі ст.ст. 22, 23, 1166, 1167, 1174, 1175 ЦК України) в загальному порядку. При цьому, вимоги про стягнення відшкодування підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. У свою чергу, відповідальність за неправомірні дії, бездіяльність несе роботодавеь, тобто Фонд, так як Уповноважена особа є його працівником. З урахуванням всього вище викладеного, постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 є неоднозначиними та без чіткого і логічного спростування положень того, що Фонд і його працівник виконують владні повноваження. При цьому, постанови ВСУ згідно офіційного їх веб-сайту розміщені саме в розділі «Рішення», а не «Правові висновки». Мабуть, ВСУ не відносить постанови від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 до правових висновків, які в силу ч. 1 ст. 244-2 КАС України мають враховуватися при застосуванні норм права. Адже в іншому випадку, розмістив би такі постанови у відповідному розділі. Здається, що ВСУ замість правової визначеності створив протилежне, проте у цьому також плюс, так як стало більше варіантів дій для вкладників, права яких порушені! Більш детально за Посиланням

1 липня 2016, 17:34

Якщо у провадженні Київського апеляційного адміністративного суду знаходиться апеляційна скарга Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у справі за Вашим позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити дії потрібно бути готовим до наступного. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів подасть заяву про зупинення провадження у вашій справі За таких обставин Вам необхідно буде підготувати відповідні письмові заперечення. На чому будуть базуватися заперечення щодо зупинення провадження у справі про оскарження дій Уповноваженої особи фонду вкладів, підготовлені адвокатом у Києві? Безпідставність зупинення провадження в деякій мірі вже описувалося у статті «Позов до ФГВФО — зупинення провадження до розгляду подання», з якою пропонуємо Вам ознайомитися додатково. Крім того, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі: неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, — до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. В силу ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. При цьому, належний захист може бути забезпечений хорошим адвокатом у Києві, який надає якісні юридичні послуги для населення та бізнесу, готує позовні заяви та процесуальні документи правового характеру, які захищають права вкладників банків, що ліквідовуються. Що говорить Європейський суд з прав людини Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.). У справі «Бел лет проти Франції» суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які ставлять втручання у її права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод також гарантується право на розгляд справи судом у «розумні строки». У своїй практиці Європейським судом з прав людини встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувалися судом у справі «Странніков проти України», де суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі «розумності строку». Згідно вимог ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. На що слід додатково звернути увагу суду юристу, який захищає права вкладника Разом з тим, слід звернути увагу суду на те, що сторони у справі не позбавлені права на звернення до суду у разі встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішення справи, із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (п. 5 ч.1 ст. 245 КАС України). Більше того, ліквідація банку продовжується, зокрема відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» незалежно від відкриття провадження Конституційним Судом України щодо розгляду подання конституційності вищезгаданого закону України. Висновок Таким чином, зупинивши провадження у справі суд позбавить Позивача можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушить його право на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані п.1 ст. 6 Конвенції прав про захист прав людини і основоположних свобод. Більш детальна інформація за посиланням

24 червня 2016, 18:26

На підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» (далі — ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ») з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнку Юрію Петровичу на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року включно. Зазначена інформація розміщена ФГВФО на їхньому сайті за посиланням. Після запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» у кожного вкладника виникає одне єдине питання та проблема — ЯК ПОВЕРНУТИ ВКЛАД? Чинним законодавством процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру; 5) проведення виплат вкладникам у межах гарантованої суми, яка на сьогодні складає 200 000 грн. Більш детальна інформація про процедуру та нормативно-правові акти, які її регулюють за посилянням. Що робити, якщо договір вкладу безпідставно визнали нікчемним? Зокрема, запасіться терпінням та розпочність збирати доказову базу для суда, якщо такої нема! Правильно підготовлена позовна заява збільшить Ваші шанси на успіх, а для цього буде бажано: — Визначитися з причиною не виплати (письмовий запит до Фонду та Уповноваженої особи Фонду); — Окреме отримання листа від УО Фонду щодо нікчемності договору тощо; — Після отримання відповіді на запит, вказаний у п. 1, а у деяких випадках можна і не очікувати на відповідь, а відразу здійснити звернення до суду із відповідним позовом щодо оскарження дій суб’єкта владних повноважень; — При цьому позовні вимоги повинні бути максимально обґрунтовані та звучати, виходячи із процедури формування та здійснення виплат відшкодувань за вкладом; — Після отримання позитивного рішення та набрання таким законної сили звернення до Фонду та до Уповноваженої особи Фонду щодо виконання вимог суду та вчинення дій, пов’язаних із виплатою гарантованих Фондом вкладів грошових коштів. Проблеми на які можна наштовхнутися! Визнаючи нікчемним договір, Уповноважена особа Фонду завжди намагається перестрахуватися якомога найкраще із правової точки. А тому слід очікувати тривалої та запеклої боротьби, яка зазвичай триває в три етапи (маються на увазі суди трьох інстанцій). При цьому, камінем на шляху буде також подання клопотань про зупиненя провадження у Вашій справі до розгляду подання Конституційним Судом України що відповідності Конституції України закону, який регулює вашу проблему. Навіть, отримавши позитивне рішення, його потрібно буде іще виконати, що також займе час та нерви. Під кінець хотілося б зазначити, що ваша власність, до котрої звичайно відноситься і вклад, — мають бути недоторкані. У свою чергу, поза правове, так зване, «дроблення» та визнання договорів нікчемними є втручанням у власність особистості за яку безумовно потрібно боротися до кінця. Більш детально можна дізнатися за Посиланням

6 червня 2016, 11:33

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 1 1 травня 2016 року розглянув справу № 6 — 37 цс 16 , предметом якої був спір щодо повернення депозиту та стягнення коштів. При розгляді даної справи Верховний Суд України висвітлив правову позицію, що відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) — це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга — це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа , яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція — це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець — це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі. Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення – являє собою міру відповідальності. Однак, пунктом 9 постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України. Враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов’язань. Тому, на час дії постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540, а саме з 2 вересня 2014 року по 2 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів. Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин у поєднанні з постановою Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540. Джерело інформації — веб-сайт ВСУ Більш детально за Посиланням