Банки хочуть прискорити стягнення боргів: що це означає для позичальників

Проблемні кредити, чи все так погано?

У межах євроінтеграційного процесу НБУ з січня 2025 року адаптував визначення NPL до стандартів ЄС і впровадив більш жорсткі умови визначення його статусу «поганого» кредиту (NPL). За даними НБУ, попри спричинені повномасштабним вторгнення сплески дефолтів, кредитний портфель банків з 2023 року показує стабільне зростання, а перехід на європейські стандарти NPL фіксує реальне зниження проблемної заборгованості. Тому на разі немає реальних причин вимагати жорсткіших правил стягнення боргів.

Станом на травень 2026 року в Україні налічується 59 банків, що є історичним мінімум кількості банків в Україні, однак це свідчить не про слабкість, а про консолідацію капіталу та запас міцності. Тому, апелювання до ризиків стабільності повністю спростовується статистичними даними, а потреби у надзвичайних, агресивних механізмах позасудового стягнення боргів наразі немає.

Скелети старих токсичних боргів

Корінь наявних проблемних кредитів варто шукати в наслідках фінансових криз 2008 та 2014−2015 років. Історичний максимум негативного значення NPL в національній банківський системі був у 2017 році та складав критичні 58 %, а у деяких державних банках перевищував 70%. Завдяки жорстким вимогам НБУ, щодо формування резервів та очищення балансів на березень 2022 року частка NPL впала до 27%.

Допоки банки в період до кризи 2008 року та до кризи 2014−2015 років заробляли на видачі валютних кредитів та іпотек, як для бізнесу так і для фізичних осіб, часто під слабкі та не завжди ліквідні, а інколи й формальні застави, та допоки курс гривні був стабільним проблем не було. Але після різкої девальвації гривні платежі за валютними кредитами зросли у декілька разів, як наслідок, позичальники втратили можливість повертати борги. У результаті банки, після років надприбутків, отримали величезну кількість проблемних кредитів, що призвело до хвилі банкопаду в 2014—2017 роках та багаторічних судових спорів з позичальниками. За вказаний період банківська система скоротилася фактично вдвічі.

До 2018 — 2020 років банки ще тримали ці, вже фактично мертві активи на балансах, щоб не визнавати збитки, які закономірно могли би призвести до їх банкрутства, зазначена стратегія дозволила уникнути власникам приватних банків витрат на необхідну докапіталізацію. Зазначене управлінське рішення допомогло втриматися таким банкам на ринку. Лише з 2018 року НБУ фактично змусив приватні банки очистити портфель безнадійних боргів. Наслідком чого стала масова активізація списання боргів за рахунок сформованих резерві або їх продаж за копійки (за 1−5% від номіналу).

Відтак виникає логічне питання: чи не є зазначені ініціативи спробою фінансового сектору вирішити свої проблеми зі старими токсичними боргами використавши про цьому державу та ще й на цьому заробити?

Парадокс ситуації полягає й у тому, що необхідність впровадження жорстких інструментів стягнення боргів сьогодні, обґрунтовується наявністю не вирішених проблемних кредитів з безнадійними заставами 15 річної давнини. Замість остаточної реструктуризації мертвих кредитів минулих криз, кредитори намагаються отримати від держави інструменти, які дозволять їм атакувати боржників, які фактично виживають під час війни.

Саботаж реструктуризації

Класично є три основні варіанти очищення від токсичних боргів: реструктуризація, стягнення застави та факторинг. Ініціативи банків у питаннях вирішення проблемних кредитів зводяться до найбільш вигідного для них та інших гравців фінансового ринку варіанту — стягнення застави, наряду з нарахуванням штрафів та процентів за кредитом.

Незацікавленість в реальній реструктуризації проблемних кредитів, серед іншого мотивована й тим, що вона не розморожує кошти банку, адже за вимогами НБУ має зберігатися резерв. Натомість у випадку примусового стягнення, борг вважається закритим, кредит списується з балансу банку, а резерви розморожуються і повертаються в оборот банку як чистий прибуток.

Крім того, обслуговування реструктуризації для банку коштує значних операційних витрат, простіше та дешевше сформувати пакет документів, віддати їх приватному «акредитованому» нотаріусу, отримати виконавчий надпис і стати власником майна, а потім за потреби розпродати його.

Часто на практиці зустрічаються кредитні договори, які забороняють позичальнику рефінансувати свій борг в іншому банку без попередньої згоди поточного кредитора. Зазначені обмеження не мають нічого спільного з ринковою економікою і порушують права споживачів фінансових послуг.

Якщо ринкові ставки падають або інший банк пропонує значно вигідніші умови кредитування, логічний крок перекредитування в іншому банку і дострокове погашення дорогого кредиту в поточному банку. Однак, поточний банк на моменті підписання кредитного договору вносить обмеження в тексті договору, про можливість реалізувати відповідне право позичальника виключно за умови письмової згоди кредитора. Як наслідок, не надаючи таку згоду, банк отримує монопольний контроль на таким позичальником. У разі фінансових труднощів, такий позичальник не може піти на ринок та отримати кращі умови кредитування, рефінансування або реструктуризації.

Скасування іпотечного мораторію та спрощення процедур стягування

Сьогодні держава захищає боржників, які втратили житло або проживають у зоні бойових дій або мають валютні кредити. Cкасування мораторію в умовах сьогодення стане каталізатором лавиноподібного процесу вилучення житла за старими кредитами. Держава отримає тисячі сімей без даху над головою.

У випадку скасування мораторію, банкам навіть не доведеться йти до суду, адже буде реалізовано іпотечні застереження в договорах, що дозволить банкам стати власниками такого майна через «акредитованих» нотаріусів. Звісно, громадяни можуть звернутися до суду та роками захищати себе у судах. Хоча, поява на ринку масиву таких об'єктів нерухомості можливо «обвалить» ринок.

Водночас, спрощення процедур стягування в контексті «збільшення ефективності виконавчого процесу» може повністю ліквідувати право споживача фінансових послуг на справедливий судовий розгляд, адже виконавчий надпис нотаріуса відповідно до умов чинного законодавства вчиняється виключно на безспірній заборгованості. Однак, «акредитований» банком нотаріус не має повноважень та технічної здатності перевірити правильність нарахувань банком відсотків, пені, штрафу тощо.

Окремим питанням є проблематика вчинення виконавчих написів на договорах, укладених в електронній формі, адже враховуючи рівень кібершахрайства, це може призвести до колапсу.

Як пропонують стягувати прострочені споживчі кредити і чому це небезпечно

Наразі в країні існує лише один спосіб стягнення заборгованості за споживчими кредитам — це отримання рішення суду. Банкіри вважають цей спосіб невиправдано складним і пропонують дати дозвіл стягувати невеликі суми за рішенням третейского суду.

Ідея не нова: ще в 2000 роках банківські асоціації масово створювали постійно діючі третейські суди, а банки масово пропонували в кредитні договори включати пункт про те, що всі спірні питання сторони вирішують в зазначеному суді.

Під привабливими гаслами про «розвантаження державної судової системи» та «швидкості арбітражного розгляду» кредитори намагаються реанімувати дискредитовану схему «кишенькового правосуддя». Вона була ліквідована ще у 2011 році після внесення Верховною Радою змін до Закону «Про третейські суди», які встановили заборону третейським судам розглядати справи щодо захисту прав споживачів, у тому числі спори за споживчими кредитами. Згодом судова практика остаточно закрила третейським судам доступ до іпотечних спорів щодо житла громадян.

Повернення третейського застереження у договори зі споживачами фінансових послуг сьогодні майже повністю нівелює право на справедливий суд. Третейські суди, що створюються та фінансуються при профільних фінансових асоціаціях, апріорі не можуть бути незалежними арбітрами.

Як вирішують проблему «поганих» кредитів в ЄС

Європейська модель регулювання в аспекті стягнення заборгованості за проблемними кредитами захищає позичальника як слабшу сторону договору за трьома базовими критеріями. По-перше, це заборона безконтрольного збільшення боргового навантаження, за якої наявність у кредитних договорах несправедливих умов робить їх нікчемними (Директива Ради 93/13/ЕЕС).

Читайте також: Приват, Ощад, Райф, Моно та інші: які ФОПи тепер банки вважають ризиковими

По-друге, це заборона колекторським компаніям та фондам, що викупили борг, змінювати умови кредитування, донараховувати будь-які штрафні санкції чи відсотки понад ті, що були зафіксовані на момент дефолту у первинного кредитора (Директива (EU) 2021/2167)

По-третє, Директива 2014/17/EU визначає обов’язок кредитора розробляти та застосовувати заходи сприяння погашенню зобов’язання перед початком процедури звернення стягнення на майно.