Краще не знати цього банку.

03,12,2021, приблизно о 16−00 відвідав відділення на Ш. Руставелі, м. Київ, — один негатив. Заходимо у відділення (утрьох!) — від співробітників нуль уваги. Проходимо далі, в глиб відділення і вже не розуміємо — чому ми взагалі сюди прийшли? Так ми деякий час в незрозумілому заціпенінні вештаємось по відділенні. Навкруги нас — люди. Відвідувачі — заглиблені в себе. Працівники банку — також заглиблені (не берусь і не буду уточнювати — хто куди). Навпроти входу, за склом-стійкою сидить дама (мабуть сама крута банкірша на весь Київ — тільки пізніше я зрозумію чому). Вона також чимось зайнята і нас не помічає. Але нам у когось потрібно запитати, а вона найближче до виходу. Запитую в неї куди звернутися з таким-то питанням. У відповідь, роздратовано: «Ідіть в другий зал». Поняття другий зал, на мій погляд, чисто умовне. Це не інше приміщення. Між першим та другим залами нема ніякого перестінку чи якоїсь іншої архітектурної перешкоди. І саме тому для пересічного обивателя, нерозпещеного відвідуванням крутих банківських залів, на перший не досвідчений погляд видається, що тут одна чимала кімната, в якій четверть виділена і відділена перестінками під вхідний тамбур. І саме через ці всі архітектурні вишукування у відділенні ОТР Ваnk на Ш. Руставелі ми, прості провінціали з забитого і забутого, богом і людьми с. Козин Обухівського р-ну, не зрозуміли, що вештаючись залами ми розосередились на все відділення і, мабуть, тому стали непомітними для «банкірів». А між тім в другому залі кипить робота: за другим столом працівник банку з відвідувачем, за третім — не пам’ятаю, не впав «ув» око. За першим також працівник банку повністю заглиблений в телефон, тому також нічого не помічаючий, але на наше запитання, хоч і з другого разу, вийшов з телефонних глибин і байдуже, добре хоч без злості та роздратування, вказав нам напрямок і повідомив про необхідність стати чи зареєструватись в електронну чергу. Ось тут я, село Козин неасфальтоване, на умовній межі Першого та Другого залів (зі слів дами-найкрутішої банкірши) помічаю термінал реєстрації. Поки мої супутники беруть два талони підхожу до банкірши і зауважую, що можна було зразу нам вказати на термінал…
Тут починається другий акт. Банкірша з ще більшим роздратуванням, на грані зриву (мабуть вона навіть піднялась разом зі стільцем) повідомляє мене, що вона працює, виключено, з юридичними особами (куди ж мені з моїм фізичним рилом). Тут же на сцені з’являється доблесний охоронник. Взагалі то охоронник (будь де, не тільки в банку) — то є (звичайно за відсутності прибиральниці) перша людина в установі. Горе тому хто зібрався перечити йому. Та в даному випадку доблесний охоронник — це мабуть добра, тиха людина похилого віку, скоріш за все військовий на пенсії. Я навіть не помітив чим він займався під час моїх блукань: чи мрійливо куняв, чи в носі колупався, а може й з телефоном розмовляв. І ось ця добра, тиха людина, помітивши мій скандал з банкіршою, миттєво перевтілюється, мобілізується і виступивши із-за того ж таки скла-стійки, за яким поряд з ним (на відстані метра-двох) знаходиться і банкірша, стає на захист скривдженої мною його колеги та переходить у наступ: як це я насмілився чіплятися та нервувати таку найвищепосадову, вічно зайняту, усіма глибоко шановану особу. На мить мені здалося: зараз буде драка. Я вже почав оцінювати поле майбутнього побоїща, а вголос зауважив, що не задоволений відношенням і організацією в цьому банку. Я міг і хотів ще щось сказати, але був заспокоєний і «увлечён» моїми близькими в Другий зал. І хоча я виявився на відстані якихось чотирьох-п'яти метрів від охоронника, цього найвеличнішого стратега, комісара (по М.А. Булгакову), його інтерес до мене миттєво і назавжди зник. Він лишився один, на рубежі-кордоні між Двох зал. Непереможний і величний, як Наполеон з радянського підручника історії, він залишився один, на своєму посту, упиватись перемогою, так і застиг — мабуть знову відійшов в нірвану. Із цим його і полишимо. Самі ж перейдемо до третього акту. В Другій залі.

В Другій залі я майже з порогу (хоча його, порогу, там нема) впевнено заявив, що мені не подобається це відділення, цей банк і все що ними пов’язано.
Та тут стався незвичайний, «из ряда вон» випадок. Співробітник із-за другого столу, продовжуючи працювати з відвідувачем на мою адресу вимовив слова вибачення, чим позбавив мене на деякий час можливості мовлення, вибив з колії, змусив на мить замислитись і засумніватись в своїй безумовній правоті, заспокоїтись. Виявляється як мало потрібно людині для щастя. Просте вибачення, — а так дієво. Пом’якшали образи, вже й відгук писати передумалось. Вже стає трохи соромно: люди працюють, всі на своїх місцях, а ти приходиш вимагаєш до себе особливої уваги…
Мабуть я і не писав би відгук. Але оформлюючи депозит (під 0,01% річних) виявилось, що потрібно заплатити 1% за касове обслуговування (щось типу такого). Тобто банк користується моїми коштами, і я за це ще й повинен заплатити. І свої кошти без втрат я зможу повернути через 100 років (за такий термін проценти по депозиту перекриють касове обслуговування). Перед тим як завітати до банку ми двічі телефонували, спілкувалися з операторами і ніхто і словом не обмовився про платне касове обслуговування. Я не знаю, чи хтось розміщує свої кошти в цьому банку на таких умовах, чи є люди повністю задоволенні від співпраці з цим банком? А ми (на моє глибоке задоволення) не стали розміщувати тут депозит і пішли до іншого банку. Шкода тільки витречених часу та нервів.
І ще одне питаннячко: розмістив цей відгук на сторінці банку у фейсбуці, а він одразу зник. Чому?