Про інвестиції, цінність та ціну.

«Усе, що є рідкісним, є цінним. Навіть люди,

які знають свою справу» – автор невідомий.

Від автора: все нижчеописане не є науковою працею або думкою авторитетних людей – це лише власні роздуми з прив’язкою до минулих історичних подій і певною мірою намагання спрогнозувати майбутнє, наскільки це можливо.

Із книг та статей, написаних на економічні теми, відомо, що ціна товару (послуги) визначається із розрахунку собівартості виробництва такого товару, з додаванням прибутку та податків. Це загальноприйняте правило, яке сформулювала економічна теорія. Однак практична сторона життя формує реалії, в яких ціну визначає покупець, а не продавець. І якщо підходити до ринку з точки зору «фізичної економіки», то на перше місце виходить необхідність товару/послуги з точки зору забезпечення нормального життя людини. При цьому розуміння нормальності в кожного своє, однак потреба в харчуванні, енергоносіях, одязі, транспортних послугах, зв’язку, житлі, побутових послугах є спільною для всіх людей незалежно від раси та кольору шкіри. Хіба що корінним народам Африки, Океанії та Амазонії, які проживають вдалині від цивілізаційних благ, частина з вищеперерахованого не є потрібною. Таким чином, товари та послуги, які не є життєво важливими, конкурують між собою та з іншими товарними групами за право бути проданими. Однак в даному випадку є один суттєвий нюанс – біржові товари.

Важливим аспектом в частині формування цін на товари є похідні фінансові інструменти. На початковому етапі впровадження, ф’ючерсний контракт був хорошим засобом страхування від ризиків. Але з часом, приблизно в 70 – 80-х роках ХХ століття, в цілому гарну ідею перетворили на інструмент спекуляцій на товарних та фінансових ринках. В сучасних умовах ф’ючерси – це більше засіб маніпуляції біржовою ціною товару (нафта, метал, кава), ніж елемент хеджування ризиків. У цій системі координат покупець (фізична особа, компанія-виробник) вже мало на що впливає. Ринок перетворився на казино. Нещодавно В. Баффет сказав таку річ: раніше ринок був схожий на церкву, поряд з якою було прибудовано невеличке казино, а в сучасних умовах вже незрозуміло, де храм, а де круп’є роздає карти (непряма цитата, проте зміст відповідає).

За таких умов, на мою суб’єктивну думку, нам слід подумати, що є цінністю в цьому «королівстві викривлених дзеркал». Адже майже сто років тому, в 1927-1929 роках, було щось схоже, стан який можна описати словом – ейфорія. А потім відбувся крах ринку, банкрутство банків та компаній, безробіття та злидні. Про це не прийнято говорити вголос, і багато хто не пам’ятає ті історичні події, однак у США та Британії були спеціальні трудові табори («Будинки праці» в Британії були ще з середини 19 століття) для голодних та знедолених. Всі пам’ятають Д. Орвелла за його культовими книгами «1984» та «Колгосп тварин», однак ніхто не згадує його автобіографічну книгу «Злидні Лондона та Парижа», в якій він описує ситуацію в Європі наприкінці 20-х початку 30 років ХХ століття. Автор ледь не вмер з голоду і тяжко фізично працював в той час.

У зв’язку з чим, напевно, вже варто згадати, що таке цінність речей. І тут я вже бачу зв'язок з тим, що описав вище – товари для забезпечення нормального життя людини. У часи феодалізму, ще до того як торговий капітал купців трансформувався в мануфактури та фабрики, наслідком чого став перехід до буржуазного (капіталістичного устрою), головним багатством та цінністю вважалась земля. Земля створює продукт, а продукт потрібен для життя. Надлишки надходили на товарні ринки, при цьому власник землі (феодал) отримував продукт, гроші (торгівля) та частинку влади над тими, хто залежав від його землі та продукту. Цей вступ був потрібен для ілюстрації того, що в наш час земля, як і 2000 років тому, залишається цінністю. І мені інколи неприємно, коли під статтями на Мінфіні деякі користувачі, коментуючи ціну та цінність землі, зневажливо ставляться до цієї теми.

Якщо уважно проаналізувати та оцінити попередні історичні події, то напередодні переходу від однієї моделі суспільного устрою, частиною якої є господарювання, до нової моделі – дорогоцінні метали повертають свою актуальність. Якщо коротко, золото/срібло – це облікові одиниці багатства. Цю функцію, крім промислового використання та прикрас (ювелірна продукція), вони виконують понад 2000 років, про що вже було згадано в минулих статтях. Таким чином, «на переході», або в часи перезавантаження глобальних систем, дорогоцінні метали є цінністю, про що говорить навіть сама назва.

Ще одну річ я вважаю цінною в наш час – це енергонезалежність житла. В ідеалі це приватний будинок із земельною ділянкою та власною (автономною) генерацією енергії. Це варте того, щоб в це інвестувати.

Так я підійшов до відповіді на ключове питання статті: куди в цей історичний час необхідно інвестувати кошти, перетворюючи їх на капітал та фундамент на майбутнє. В моєму розумінні, інвестиція – це не спекуляція на похідних інструментах, криптовалютах тощо – це капітал, який дозволяє пережити часи кризи (перезавантаження) і є базою для молодого покоління (дітей, онуків) для навчання та реалізації їх потенціалу в інформаційно-комунікаційну епоху. Епоху, яка йде на зміну постіндустріальному суспільству та ринковому капіталізму. У цей час буде важливим не золото, гроші, будинок, акції, облігації, а когнітивні функції та навички людини-творця. Т. Гоббс вважав, що цінність людини, подібно до всіх інших речей, є її ціна, тобто вона становить стільки, скільки можна дати за користування її силою, і тому є річчю не абсолютною, а залежною від потреби в ній і оцінки іншого.

В епоху швидкісного інтернету, штучного інтелекту, квантового зв’язку, роботів, кіборгів (людей з нейроімплантами), безпілотного транспорту, нейромереж (біг-дат) та інших інновацій, лише цінний спеціаліст зможе знайти не просто застосування для свого інтелекту та праці, а буде потрібним державі та корпораціям. Доля інших залишається невизначеною…