Влада великих грошей: чому мільярдери стають загрозою демократії

Мільйонерів набагато більше. Чому всі говорять про мільярдерів?

Приводом для колонки Круґмана стала суперечка серед економістів про те, чи не перебільшуємо ми роль мільярдерів. Частина дослідників вважає, що в обговореннях нерівності надто багато уваги приділяють Маску та іншим надбагатим людям, недооцінюючи набагато численнішу групу заможних американців.

Насамперед увагу на це звертають економісти Оуен Зідар та Ерік Цвік у своїй новій книжці «The Everywhere Millionaire». За їхніми даними, близько 5 млн американців мають статки понад $5 млн. Приблизно 3 млн із них — заможні власники малого бізнесу, яких автори називають «мільйонерами головної вулиці». Сукупно вони володіють багатством, що більш ніж у 13 разів перевищує статки учасників списку Forbes 400.

Таке порівняння ставить під сумнів звичну картину, у якій усе багатство зосереджене в руках кількох відомих людей. Якщо підприємці за межами Forbes разом значно багатші, чи не приділяємо ми мільярдерам забагато уваги?

Круґман погоджується, що роль заможних власників малого бізнесу не варто ігнорувати. Проте він заперечує сам перехід від порівняння статків до оцінки впливу. Гроші, розподілені між мільйонами людей, і величезний капітал у руках одиниць дають різні можливості впливати на політику.

Тому аргумент, що Forbes 400 володіє лише близько 4% американського багатства, для нього недостатній. Ця цифра показує частку статків, але не межі влади їхніх власників. Щоб зрозуміти справжній масштаб впливу мільярдерів, потрібно подивитися, як вони використовують свої гроші.

Хто насправді став багатшим і чому це важливо

Круґман наводить ще один аргумент проти того, щоб відсувати мільярдерів на другий план у дискусії про нерівність. Важливо не лише порівнювати статки різних груп сьогодні, а й з’ясувати, у чиїх руках багатство зосереджувалося протягом останніх десятиліть.

За даними Realtime Inequality, які він використовує, частка найбагатшого 1% американців у загальному багатстві країни зросла з 23,2% у 1979 році до 38,3% у 2026 році. Тобто цьому відсотку населення тепер належить значно більша частина американських статків.

Однак усередині цієї групи зміни розподілилися нерівномірно. За поясненням Круґмана, на менш заможні 90% її учасників припала лише невелика частина загального приросту. Більшу частину забезпечило зростання статків найбагатших 0,01% американців — одного відсотка від найбагатшого відсотка населення.

Це важлива відмінність. Багатство концентрувалося переважно завдяки стрімкому збагаченню вузького кола людей, а не рівномірному зростанню статків усіх заможних американців.

Тому велике сукупне багатство власників малого бізнесу не спростовує аргументу Круґмана. Вони можуть разом володіти більшими статками, ніж учасники Forbes 400, але головну роль у посиленні концентрації багатства відіграла саме найвужча верхівка.

Пожертви на вибори — лише частина впливу

Фінансування виборів показує, як великі статки перетворюються на політичний вплив. За підрахунками The New York Times, 300 мільярдерів забезпечили 19% усіх задекларованих грошових внесків на федеральні виборчі кампанії у США 2024 року. Тобто майже кожен п’ятий долар усіх пожертв надійшов від лише трьох сотень людей.

Проте фінансова підтримка кандидатів — лише один зі способів впливати на вибори. Мільярдер, який також володіє інформаційною платформою, може допомагати поширювати вигідні йому політичні повідомлення серед виборців. Звіти про грошові пожертви цієї можливості не відображають.

Саме це поєднання грошей та контролю над інформацією Круґман бачить у випадку Маска. Той фінансує республіканців і водночас володіє X, колишнім Twitter. Отже, може не лише оплачувати політичні кампанії, а й поширювати потрібні йому повідомлення серед великої аудиторії.

Безпосереднім приводом для колонки стало повідомлення The New York Times про те, що перед проміжними виборами Маск спрямовує на підтримку республіканців ще більше грошей, ніж у 2024 році. Круґман також згадує поширення ним спростованих звинувачень проти демократичного кандидата в Сенат від Техасу Джеймса Таларіко. Власна платформа допомогла Маску посилити їхнє поширення.

Цей випадок показує, чому звітів про пожертви недостатньо для оцінки політичного впливу. Гроші можна порахувати, але вони не покажуть, скільки виборців побачили звинувачення й змінили своє ставлення до кандидата. Круґман ставить незручне запитання — скільки людей почули неправдиве повідомлення, але так і не дізналися про його спростування?

Водночас він не стверджує, що величезний капітал гарантує перемогу на виборах. На його думку, цього разу витрати Маска та інших мільярдерів можуть не врятувати республіканців від поразки. Але це не означає, що їхній вплив можна ігнорувати. За інших політичних обставин ті самі гроші та інформаційні ресурси могли б виявитися значно ефективнішими.

Звідси Круґман доходить радикального висновку. Стійко обмежити владу надбагатих, на його переконання, можна лише через зменшення їхніх статків. Поки існує клас людей, здатних поєднувати величезні фінансові ресурси з контролем над інформаційними платформами, зберігається й небезпека перетворення демократії на олігархію.

Тому головне питання для нього — не скільки багатства належить мільярдерам, а скільки влади це багатство їм дає. Вони не мусять володіти більшістю статків країни, щоб мати непропорційний вплив на її майбутнє. Мільйони людей можуть бути багатшими разом. Але для демократії небезпечно, коли гроші одиниць дають їм дедалі більше влади над вибором мільйонів.