Про копійки та «шаги»: корупційні ризики та радянський стиль роботи НБУ

Ідея замінити копійки на шаги, яку регулятор пафосно анонсував тиждень тому, не отримала суспільної підтримки. Це видно і по реакції соціальних мереж, і по коментарям експертів: жоден з поважних фінансистів не став на бік НБУ. Втім, замість того, щоб «витерти соплі» і доопрацьовувати реформу, в НБУ вирішили «лізти в пляшку» і наполягати, що ідея гарна, а всі хто проти шагів – це агенти кремля. Представники НБУ наговорили стільки, що думаю остаточно самі розтоптали репутацію реформаторів. Тож розкладемо все по полкам.

Підміна понять історичної ідентичності

Один з офіційних представників НБУ днями заявив таке: «Пропозиція має історичне та лінгвістичне обґрунтування. Українці упродовж століть називали «шагами» дрібні монети, що підтверджують експертні висновки науковців Національної академії наук України». Почнемо з того, що таких монет як «шаг» на території України не карбували, НБУ не може показати громадянам монету, на якій би стояла назва «шаг». Нетривалий час шагом називали поштові марки, які заміняли монети часів УНР. Те, що певний час шагом називали розмінну монету польського або іншого походження, — це лінгвістичний фактор. Так само як зараз долар називають «зелений», або раніше в народі банкноти різних номіналів називали червонець, п’ятихатка і т.д. Деякі назви перекочували до народного сленгу і з введенням гривні. Виходить, що представники НБУ лінгвістичне походження назви «шаг» подають народу як «повернення історичної справедливості». Відбувається підміна понять, оскільки частину сленгу хочуть перетворити на назву монети, якої ніколи не існувало фізично у формі монети. Яка ж це історична справедливість? От як раз такими методами писались всі підручники історії в СРСР, а зараз і в ЬФ. Перекручування фактів лежить в основі радянської пропаганди. Саме це зараз і робить НБУ. Звісно, це підриває довіру суспільства і викликає багато питань.

Що стосується розмахування довідкою НАНУ, то така поведінка саме в дусі діючого Правління НБУ. Намалювати собі довідку, що навчався 4 роки на економічній спеціальності, щоб за рік отримати диплом і очолити держбанк. Випросити довідку в шановному ВНЗ, що ти навчався 2 роки в аспірантурі, щоб додати собі наукового стажу, хоча насправді ти там не навчався, і т.д. Впевнений, що НАНУ якщо і робила таке заключення, то висновків, що розмінна монета в Україні має називатись шагом, в ньому не може бути.

Ну то які ж монети (в фізичному вигляді) ходили на території України? Які монети можуть по праву називатись «українськими монетами»? Перший кандидат – це срібник часів Київської Русі. Монету почали карбувати в Києві наприкінці X — на початку XI сторіччя. В квітні 2024 року такий срібник часів Володимира (тип монети ІІ) (до 1241 р.) був проданий на аукціоні за 90000 грн (див. малюнок). Звісно, не біткоїн, але монета має навіть свій курс обміну на сучасні гривні, правда, лише серед нумізматів. Ми вже погодились з назвою національної валюти «гривня» часів Київської Русі, то логічно було б погодитись і з назвою срібник. Втім срібник – це не єдиний історичний кандидат. Ми ж пам’ятаємо, що Крим – це Україна, а на території Криму були інші монети. Однією з перших монет кримського ханства вважають барикати або ярмаки. На фото 1 срібний ярмак. Кримські татари – частина українського народу. Думаю, їм буде приємно, що розмінна монета буде названа на честь їх першої монети. Втім, історія Кримського ханства дає нам ще десяток варіантів назв розмінної монети, які можна обговорювати. Врешті решт, монета може і не мати назви. Можна написати на монеті не 50 коп., а 1/2 грн. Це дуже економний варіант реформи для звітності та програмного забезпечення.

Втрати держави

«…реалізація ініціативи не потребуватиме жодних додаткових видатків із державного бюджету України чи з боку НБУ. Це ніяк не вплине на перерахування частини прибутку Національного банку до державного бюджету… ».

Дуже сумніваюсь в тому, що витрати НБУ не зростуть, оскільки ці витрати вже почались. Запрошення журналістів, пишні заходи на галявині в НБУ, інформаційна кампанія у ЗМІ, поліграфічна продукція про нові монети та інші інструменти, інформування населення про «нові гроші» і т.п.

Крім того, залишається багато витрат суб’єктів господарювання за межами НБУ. Наприклад, представник НБУ на минулому тижні повідав нам, що «Ми плануємо зберегти ті самі заготованки для виготовлення монет, вони матимуть таку ж масу, колір та інші характеристики. Відповідно і карбувальне обладнання не потрібно буде змінювати та навіть суттєво переналаштовувати». Тобто переналаштовувати все ж таки буде потрібно. А ви не задавались питанням, як потім банкам в касах перерахунку сортувати ці однакові монети, які будуть відрізнятись тільки назвами? Вручну? Оскільки в нас більшість роздрібних банків – державні, то фактично ці витрати зменшать прибутки цих банків, а значить і доходи держави. Можу погодитись, що НБУ здатний розпихати проектні витрати по різним статтям видатків, і навіть перенести їх на банківський сектор, але це все одно будуть витрати. Але, як виявилось, витрати це ще не головне.

Сумнівні плани випуску монет?

Той факт, що витрати на заміну начебто зношених монет затверджені в кошторисі НБУ та БМД (банкнотно-монетного двору), викликає ще більше запитань. Фахівці з грошового обігу добре знають, що кількість дрібноти в готівковому обігу має бути в певній пропорції. Уявіть, що ви витрачаєте за один раз в супермаркеті 1000 грн. Якщо буде дефіцит банкнот по 500 грн та по 1000 грн, і профіцит монет по 10 грн, вам же буде незручно носити з собою мішечок з монетами по 10 грн. І навпаки якщо буде дефіцит дрібноти, то буде проблема з рештою. Той факт, що у НБУ накопичилось 20 млн шт по 0,5 грн, які начебто зношені, взагалі не означає, що населення та бізнес потребують їх обов’язкової заміни. За 3 роки змінився масштаб цін, кількість товарів з цінами, які некратні 1 грн, значно зменшилась. Також в Україні майже на 10% впала частка грошового агрегату М0 (готівка в обігу) в М1 (готівкова і безготівкова гривня), що вказує на зростання популярності безготівкових (карткових) розрахунків. Пристосувались і великі мережі супермаркетів і аптек, які часто пропонують покупцям решту відправляти на персональні рахунки (дисконтні картки) покупців. Щоб виявити, чи потрібно більше монет по 0,5 грн, НБУ мав провести публічне опитування в сфері роздрібної торгівлі. Але цього опитування не було проведено, замість цього НБУ вніс витрати в КАВу (кошторис адміністративних витрат НБУ) та кошторис БМД. КАВу затверджують на Раді НБУ, яка цілком контрольована головою НБУ. Тож, відчувається зацікавленість НБУ в цих витратах.

Опитування касирів 3 мереж супермаркетів в Києві я зробив самостійно. На щастя, я сам можу ходити по магазинам без охорони і спілкуватись з пересічними громадянами, на відміну від Правління НБУ. Виявилось, що з трьох мереж ніхто не має дефіциту дрібної монети в 0,5 грн. В одній мережі з трьох касир поскаржився, що буває дефіцит монет по 0,1 грн. Не претендую на істину, оскільки забезпеченість дрібною монетою по регіонам може бути різною. Тому додатково провів бесіду з фахівцем з готівкового обігу одного з банків, там проблеми з 0,5 грн також не виявили. Тому твердження Правління НБУ, що 20 млн монет вкрай потребують заміни, я поставлю публічно під сумнів. Необхідність цих витрат ще потрібно довести. Те, що Рада НБУ (підконтрольна Пишному) включила ці витрати в КАВу, ще не означає, що ці витрати є необхідними, а вже продавлене рішення не потребує перегляду.

Створення корупційних ризиків

В історії НБУ та БМД були доволі брудні справи зі зношеними грошима. За існуючими нормами банки подають зношені банкноти до НБУ, а в НБУ їх повинні знищити. Років 5 тому (якщо не помиляюсь) було виявлено кілька спритних працівників, які зношені банкноти знищували лише за документами, а потім відправляли їх знову в обіг. Наскільки я знаю, спритників зловили, а в систему контролінгу цих операцій внесли обов’язок вести облік за номерами банкнот, які знищувались. Скандал пройшов майже осторонь ЗМІ, хоча точно не відомо, як давно працював цей «приватний емісійний канал», який насичував нашу економіку незабезпеченою гривнею. Звісно, такі операції є кримінальним злочином і корупційною дією, оскільки передбачають використання службового становища працівниками НБУ.

По монетах донедавна таких корупційних ризиків не було. Строк служби дрібноти великий та і красти там немає чого, просто суми незначні. Але біда в тому, що у монет немає номерів і облік їх знищення вести не можливо, як і перевіряти це. А тепер слідкуйте за таймінгом дій НБУ. Спочатку керівництво НБУ переконує, що потрібно замінити 20 млн монет по 0,5 грн (насправді не потрібно), заносить ці видатки в КАВу і в кошторис БМД, а потім виступає з ініціативою назвати монети по іншому і поступово їх обмінювати. Тут відразу проявляється 2 серйозних корупційних ризики:

По-перше, з 20 млн монет НБУ може утилізувати тільки 10 млн монет, а інші можуть знову відправитись в обіг. Зиск тут невеликий, всього 5 млн грн, але в тому то і справа, що насправді може бути запущений своєрідний конвеєр. Тобто вкинуті в злочинний спосіб через «приватний емісійний канал» 10 млн монет по 0,5 грн вже за тиждень повернуться як зношені 0,5 грн з банків до НБУ і їх знову «потрібно» бути замістити новими і т.д. Тому злочинні апетити тут явно не обмежуються 5 млн грн.

По-друге, дуже обережна лексика чиновників НБУ, що мовляв буде певний адаптаційний період, коли будуть ходити і копійки, і шаги (і все ж це суто в інтересах населення), наводить на роздуми про те, що у майбутньому швидкість обміну 0,5 грн на шаги буде регулювати НБУ. Від швидкості обміну копійок на шаги може залежати і робота «злочинного емісійного каналу». За даними самого НБУ, зараз в обігу є 1350 млн монет по 0,5 грн, це 675 млн грн. З цієї суми непомітно для контролерів можна присвоїти від100 млн грн. А це вже може бути цікава сума для керівництва НБУ.

Звісно, схема «приватної емісії» через розмінну монету рано чи пізно буде викрита, але для цього потрібен час. До того ж, в існуючий системі координат хто саме зараз буде контролювати знищення старих монет? Рада НБУ під контролем голови НБУ Пишного. Якщо хтось з членів вирішить проявити принциповість, то він все одно не зможе просунути рішення Ради як колегіального органу, бо для цього потрібна більшість голосів. Можна було б спіймати зловмисників на спробі вкинути старі монети в систему через банки. Але як це зробити, якщо НБУ не тільки є регулятором банків, але й у більшості держбанків в керівних органах знаходяться друзі чинного голови НБУ А. Пишного?

Всі, хто проти шагів, – проводять російське ІПСО?

Радянський стиль роботи НБУ вражає. Таке враження, що ми не Україна, а Конго чи Південний Судан 60-их рр. ХХ ст. Спочатку НБУ оголошує, що «починає обговорення» як назвати розмінну монету. Це ж була заявка на демократичний процес? А через дня три починається булькотіння від офіційних осіб, що всі, хто проти заміни копійок на шаги, підтримують інформаційно-психологічну операції росіян. І це йде від офіційних осіб держави. Насправді, це смішно. Думаю, що у російських ІПСОшників роботи і без копійок вистачає.

Другий момент: не всі, хто проти шагів, виступають за те, щоб залишити копійки. Наприклад, я за назву «срібники» (монета Київської Русі) або «ярмаки» (одна з перших монет Кримського ханства). То, за логікою НБУ, я – агент Київської Русі? Чи хана Батия? Питання зараз стоїть в 3 аспектах:

1. Історична автентичність (не потрібно плутати філологію з реальною монетарною історією України починаючи з Х сторіччя);

2. Видаткова стратегія реформи не тільки з позиції прямих витрат НБУ, а саме втрат всієї держави і учасників ринку від дій НБУ;

3. Корупційна складова реформи. Не забуваємо, що сучасна історія грошового обігу вже допускала роботу «приватного емісійного каналу». Тож немає жодних гарантій, що ця історія не повториться на монетах. Навіщо ж створювати додаткові корупційні ризики там, де без них можна обійтись.

Висновки

1. Довіра до команди Андрія Пишного в мене «мінус 5 балів» по п’ятибальній шкалі. Команда вже показала суттєві прогалині в монетарній політиці, на валютному ринку, в системі корпоративного управління та в переговорах з МВФ. Імітація історичних рішень та бурхливої роботи на фоні понівеченої системи державних фінансів виглядає так, що «шагами» нас хочуть відволікти від інших більш сумних процесів. Ця команда вже йде на дно, і дуже неприємно, що вона тягне за собою Україну.

2. Очевидно, що намагання Пишного контролювати Раду НБУ, набирати в НБУ своїх «ощадливих» друзів і знайомих, а також розстановка своїх людей по держбанкам саме і була спрямована на створення підґрунтя для корупції. Зараз ми і спостерігаємо, як це відгороджене від чужих людей поле засівають корупційними ризиками. А я попереджав ще у 2022 році, що у складі Ради НБУ не має бути людей чинного голови Правління. До речі, попереджав про це і МВФ в Звіті про захисні механізми, які засекретив НБУ. Очевидно, що побудована Пишним управлінська конструкція має бути терміново перебудована, а його влада – сильно обмежена.

3. Деяким директорам департаментів НБУ я б радив не роздавати інтерв’ю, а вивчити історію питання «плідної роботи» їх сьогоднішнього шефа в Ощадбанку. Так сталось, що за ряд операцій, які Ощадбанк проводив при Пишному, несуть кримінальну відповідальність менеджери середньої ланки. Такий стиль роботи вже перенесений до НБУ. За проколи на валютному ринку звільняють середню ланку, а не відповідального члена Правління. Авторитаризм, помножений на формальне делегування повноважень, – це справжнє мінне поле для середньої ланки НБУ.

4. Копійки (до речі, вони продукт не СРСР, а російської окупації України) звісно можна змінити, але з дотриманням історичної автентичності, і реально без додаткових витрат (що вже розпочались). Запропонований НБУ план заміни не тільки несе витрати для держави, але ще і сильно підвищує корупційні ризики в сфері готівкового грошового обігу. Можу надати безкоштовну консультацію Правлінню НБУ, Кабміну та Офісу Президента, як правильно організувати обмін, було б їх бажання.

5. Андрію Пишному потрібно завершувати ганебну радянську комунікаційну стратегію в стилі Леоніда Ілліча Брежнєва «Ми порадились – і я вирішив». Заявити про початок обговорення зміни назви розмінної монети, а потім настоювати на назві «шаг» та клеймити противників участю в російському ІПСО – це дуже далеко від європейських чи американських демократичних стандартів. Розмахування довідками з НАНУ та апелювання до філологічної природи походження монети, яка фізично з такою назвою ніколи не існувала, взагалі схоже на роботу пацієнта психіатрів.

Віталій Шапран