Чи є час: ще 40 млрд грн на підготовку до зими з кінця липня

40 млрд грн на підготовку до зими: нам потрібно не просто відновити теплопостачання, а змінити його архітектуру

Уряд (у кінці липня!) спрямовує додаткові 40 млрд грн на підвищення стійкості регіонів перед опалювальним сезоном 2026/27.

Але ключове питання тут навіть не сума. Важливіше — на що саме і за яким принципом будуть витрачені ці кошти.

Досвід минулої зими показав те, про що галузь тепер має говорити максимально предметно: концентрація значної теплової та електричної потужності на декількох великих майданчиках створює системний ризик.

РФ цілеспрямовано атакує енергетичну інфраструктуру. І чим більша частина генерації зосереджена в одній точці, тим важчими є наслідки її втрати.

Тому просто відновлювати довоєнну модель — недостатньо.

Нам потрібна не лише генерація. Нам потрібна розподілена генерація.

Когенераційні установки, газопоршневі установки, модульні котельні та резервні джерела електроживлення мають бути розосереджені територіально та інтегровані безпосередньо в локальні системи тепло-, водо- та електропостачання.

Причому важливо розуміти одну принципову річ.

Якщо на території однієї великої котельні встановити десять когенераційних модулів — технологічно це десять установок. Але з погляду воєнної стійкості це фактично один енергетичний вузол і одна ціль.

Справжня децентралізація починається тоді, коли вихід з ладу одного майданчика не зупиняє всю систему.

Саме тому нові потужності потрібно розподіляти між районами, котельнями, водоканалами, лікарнями та іншими критичними об’єктами. Потрібні резервні схеми живлення, можливість автономної роботи окремих ділянок і взаємне резервування джерел.

Особливо перспективною для теплопостачання є когенерація, коли газова установка одночасно виробляє електроенергію і тепло.

Але сама закупівля когенераційних установок проблему не вирішує.

Потрібні газові підключення необхідної пропускної здатності, електрична частина та можливість видачі потужності, теплові мережі, автоматика, диспетчеризація, захист обладнання, запас критичних комплектуючих і підготовлений персонал.

І все це потрібно робити до морозів, а не під час наступної енергетичної кризи.

Великі ТЕЦ та котельні залишатимуться основою централізованого теплопостачання багатьох українських міст. Відмовитися від них за кілька місяців неможливо та й економічно не завжди доцільно.

Але поруч із цією системою має з’явитися розподілений резервний контур, здатний підтримувати критичне теплопостачання та електроживлення навіть після втрати окремих великих джерел.

Це принципово інший підхід до енергетичної безпеки.

Ми повинні проєктувати систему вже не тільки за показниками ККД, собівартості гігакалорії чи встановленої потужності.

Потрібен ще один критерій: що станеться з містом, якщо завтра цей об’єкт буде знищений?

Якщо відповідь — без тепла залишаться сотні тисяч людей, значить система все ще занадто вразлива.

Тому ефективність використання цих 40 млрд грн я б оцінював не кількістю закуплених установок і не загальною кількістю введених мегаватів.

Головний показник — скільки незалежних точок генерації ми створили і яку частину критичної інфраструктури вони зможуть утримати після наступної атаки.

Ми не знаємо, куди противник ударить наступного разу.

Але можемо побудувати систему так, щоб влучання в одну точку більше не означало відключення половини міста.

Саме так сьогодні має виглядати реальна підготовка до опалювального сезону. А як воно буде — побачимо у березні 2027 року.