bonv

По-перше, продукція ВПК — це не частина ВВП, адже головне її призначення — це утилізація об голови українців. Жодної доданої вартості вона для РФ не несе.
Крім того, корпоративний сектор вже активно бореться за зупинку буму зарплат. А, як же його зупиниш, коли тільки близько 400 тис. росіян втрачено у війні, ще до 700 000 виїхало з країни, і ще близько 1 млн зайнято у секторі безпеки та оборони. Не забуваймо і про необхідність розгортання карального апарату всередині РФ. Тобто, робочі руки взяти десь проблематично. Тому, зарплати ростуть. Зростає і витрачання грошей, що дає поштовх іншим галузям. Але, більша частина металевих виробів — вилітає в трубу.
Це може означати, що у 2025−2026 роках у РФ можуть початися проблеми. Можуть і не початися. Але, логіка підказує, що вірогідність проблем висока.

Українські плани теж не завжди реалізуються, але, наприклад, існування Білгородського напрямку бойових дій (замість Харківського) навіть найбільші українські оптимісти 2022 року не могли уявити. Але він об'єктивно існує.
Американські плани не факт що взагалі існують щодо характеру і перебігу цієї війни. Вони все ще набагато більше дивляться на Близький Схід і на Далекий Схід. Ну, такі вже пріоритети.
Тому коли вам вчергове напишуть, що є план завершення війни літом 2024-го, восени 2024-го чи 2025 року, — вам напишуть свідому неправду. Навіть якщо хтось справді думає, що в нього є план. Чи то Байден, Сі, Ердоган чи Путін. Війна може тривати ще багато років, може завершитися в умовне завтра. І напевно майже кожний сценарій завершення буде неочікуваним для більшості спостерігачів, а ті, хто «спрогнозують правильно», — просто попадуть пальцем у небо. Рідко буває так, як у Другій світовій, — це скоріше виняток для війн.
Ми живемо — усі ми, від Байдена і Сі до нас із вами — у світі, де майбутнє є продуктом малопрогнозованих і малопрорахованих рішень, тенденцій і наслідків. Тому найкраще що можна робити, — *башити невпинно. Все інше, в тому числі спроби надовго планувати майбутнє, нічого, крім неврозу, не дасть. Той самий випадок, коли «роби що можеш, а буде як буде» — єдиний справді надійний план на майбутнє.
Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики.

Наш світ є продуктом малопрогнозованих і малопрорахованих рішень.
Знову нагрібає хвиля про перемовини, примушення до миру й оце усе
Тут і Макрон із його розміщенням військ, і американська допомога, і нескінченність російських ресурсів, і Трамп — усе до купи. Тому варто все ж знову нагадати кілька очевидних речей.
Проблема в тому, що якщо ми дивимося на події навколо тільки через призму боротьби України та Росії, ми самі собі звужуємо поле для можливостей і маневру. Бо ситуація у світі набагато складніша, не крутиться навколо нас і вимагає думати й діяти складніше.
Локально наша задача зараз — збереження Української держави. Не спалення Москви (навіть якщо дуже хочеться). Не розвал Росії (навіть якщо дуже хочеться). А збереження України і її субʼєктності.
Глобально ж все набагато масштабніше — Україні треба пережити період світової турбулентності, який тільки починається. Бо великі війни в інших частинах світу ймовірні, великі кризи у великих країнах ще тільки набирають ходу — і про Китай, і про США мова.
Для розв’язання глобальної задачі можна піти на різні маневри — і дипломатичні, і військові. Але головне, чого не треба робити, — це різкі рухи під впливом емоцій.
Російські плани мають тенденцію не справджуватися. Перший дедлайн «повного звільнення Донбасу від українців» (якщо не рахувати лютий — березень 2022 року) був на 9 травня 2022-го. А досі ні. Навіть близько ні. Про Київ чи Одесу вони можуть хіба мріяти.

6 травня — День піхоти в Україні. Респект і уважуха!

Бійці на фронті змушені витрачати особисті кошти на потреби підрозділів: в ЗСУ назвали суми.
Бійці на фронті не тільки воюють на полі бою, але й частину своїх коштів з виплат віддають на потреби підрозділу.
Про це сказав військовий психолог із групи інженерного забезпечення 67-ї окремої механізованої бригади Андрій Козінчук в ефірі телемарафону. Він підтвердив, що бійці витрачають власні кошти на потреби армії, зокрема, на придбання запчастин, ремонт техніки для своїх підрозділів.
«В мене немає дружини і дітей. І я витрачаю відсотків 70. А 30% — на себе любимого», — зазначив він.
При цьому розповів, що в кожного різна ситуація і хтось витрачає на загальні потреби більше, а хтось менше особистих коштів.
«Але в основному десь від 20 до, як в моєму випадку, 70% власних коштів», — наголосив Козінчук.
Також розповів, що в його бригаді є фонд для поховання.
«В нас є таке поняття як спільний фонд, який ми створили на поховання. Але ми користуємося ним і для живих також», — зазначив психолог.
Козінчук розповів, що з ним служить чоловік, в якого шестеро дітей і він витрачає на себе дуже мало грошей, а дружина йому дорікає, що він не тільки служить, а ще й свої кошти дає не на дітей, а на армію. Козінчук зазначив, що вже всі жартують, що будуть забезпечувати разом його шестеро дітей. Він розповів, що ці збори потрібні, щоб забезпечувати підрозділ необхідним.
«Це питання виживання. Це не питання етики», — додав психолог.

Життя в умовах невизначеності.
Вже кілька днів кручу в голові фразу, почуту на демографічному форумі
Головне в демографічній стратегії — допомогти людям навчитися жити в невизначеності.
За цим мені криється велика глибина. Світ вступив у смугу фундаментальної невизначеності. Це призводить до браку безпеки як базової цінності, і чимало людей оберуть не жити, а чекати більшої визначеності. Не народжувати дітей, поки не проясниться ситуація. Не повертатися з-за кордону, поки не проясниться ситуація. Не відкривати бізнес, поки не проясниться ситуація. Не шукати іншу роботу, поки не проясниться ситуація. І так далі.
А вона не проясниться. Можливо, ніколи (never say never, тобто «ніколи» означає протягом найближчих 25 років). І з цим треба навчитися жити.
Це стосується всіх, але найбільше це стосується України.
У нас є одна засаднича хиба. Ми живемо на перехресті (подивіться на фізичну мапу), на фронтирі (на мультифронтирі, як пише Сергій Громенко). А на перехресті, на фронтирі завжди велика невизначеність, тут її не позбутися. А в нашій культурі досить низький рівень прийняття невизначеності.
Отака перманентна травма: жити в центрі невизначеності й не приймати її.
З цим треба щось робити, пані та панове. Визначеності не буде. Вітаю в новому світі.
Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії.

Популізм зе-влади:
Україна за крок від запрошення до НАТО, — Шмигаль.
Україна може отримати запрошення до НАТО вже цього року — Зеленський.
Факт:
Для вступу України до НАТО необхідна згода усіх 32 держав-членів блоку. Такої згоди наразі немає.
Про це генсек Альянсу Єнс Столтенберг заявив під час зустрічі з українськими офіцерами разом із президентом Володимиром Зеленським.
Одразу після зарплат вчителям по 4 тис баксів? 29.01.2023 Зеленський: 2023 рік буде роком нашої перемоги.

Звісно що змінилося — на гірше. Просто подивилися путлєру в очі. Просто перестали стріляти і всі на шашлички. Саме для цього народ обирав 6-го.

Констатація факту — це не розхитування.
Українці вважають корупцію більшою загрозою для розвитку держави, аніж російська агресія.
І росії не потрібно щоб розвалювати Україну та нищити економіку країни.
Путін нелегітимний президент РФ: Європарламент ухвалив резолюцію.
21 травня 2024 року кінець каденції 6-го.

«Коливання є, але без тиску — Пишний.
Валюта надходить від міжнародних фінансових донорів, які активно спалюються, от і «немає тиску»,.

Президент обирається на 5 років. У нас війна з 2014 року. 21 травня 2024 року кінець каденції 6-го.

Бригаді спеціального призначення «Азов» виповнилося 10 років.
Респект і уважуха!

Ми програли конкуренцію, бо думаємо. тільки про сьогоднішній день.
Це дуже короткий список прикладів.
Я можу ще з десяток навести, але навіщо?
Якщо люди, від яких залежить майбутнє країни, всі 32 роки незалежності повторюють одну в ту саму мантру: «Нам ніколи думати про майбутнє, є інші пріоритети», то звідки взятися успішному майбутньому?
Я не розганяю песимізм, я сподіваюся почути від читачів, що я неправий і почувши їх аргументи, змінити свою думку…
Анатолій Амелін, співзасновник та директор економічних програм Ukrainian Institute for the Future
З деякими думками важко не погодитись.

І це теж питання розмови про завтрашній день та проєктування майбутнього.
Хто працюватиме в країні через 10−15 років?
Хто буде споживачем та яким буде споживчий ринок?
Це важливі питання, відповіді на які потрібні й українцям та інвесторам.
5. Ми програємо конкуренцію за капітал.
У 2022 році Україна опустилася на три позиції у рейтингу економічних свобод, посівши 130 місце серед 177 країн.
Перед нами є 130 країн, у яких економічні свободи вищі. Чому інвестор має йти до нас?
2023 року Україна потрапила до п’ятірки країн з пекельними податковими системами.
Україна посідає 122 місце у рейтингу країн із залучення інвестицій у 2022 році.
У 2021 році ми посідали 45 місце. Що не легше.
Ми не цінуємо інвесторів. В Україні державне рейдерство замінило корпоративне.
У країні немає захисту приватної власності. Чиновники грабують, прикриваючись законом, не несучи жодної відповідальності.
У нас постійно змінюються правила. Тільки податкове законодавство за 10 років змінилося 200 разів.
У нас немає презумпції невинності бізнесу.
У нас немає стимулів для інвесторів. Ви спробуєте щось сказати про «інвестняню» чи індустріальні парки?)) Просто подивіться на наших сусідів. У Польщі 14 вільних економічних зон (без податку на прибуток), що діє податок на виведений капітал, вам компенсують до 75% капітальних інвестицій при будівництві нового заводу.
У Туреччині понад 2 десятки вільних економічних зон і ще кілька десятків індустріальних зон без податків.

3. Наші політики кажуть: «Нам ніколи думати стратегічно, ми вирішуємо важливі оперативні завдання».
Відсутність довгострокового стратегічного планування призводить до того, що:
ми не розуміємо тренди й не створюємо свої;
ми не оцінюємо адекватно ризики й не працюємо над їх зниженням (питання вторгнення в країну у 2022 році й наша готовність до цього була очевидна);
ми не оцінюємо можливості й не реалізуємо їх (перетворення країни на сировинну «бананову республіку» яскраве тому підтвердження;
ми не розуміємо роль і важливість інвесторів (у яких цикл інвестування від 5 років), цілимося на короткострокові проєкти й в результаті маємо вбиту інфраструктуру, відсутність стимулів для інвесторів та 200 змін до податкового законодавства лише за 10 років;
ми наповнюємо бюджет за принципом «бізнес потрібно менше годувати та більше доїти».
Економіка не має ресурсів для розвитку, бізнеси мігрують до Європи, а ті, що залишилися, або закриваються або йдуть у тінь.
Українська економіка не є конкурентною.
4. Ми втрачаємо людей.
Коли людина не цінність, а ресурс (або голос) — люди їдуть. Молоді пари не бачачи перспектив — не хочуть заводити дітей.
У нас негативна демографія, найнижча порівняно із сусідами фертильність.
Нація вироджується.
Міграційної політики немає
Мотивацій повертатися тим, хто виїхав, немає (роботи немає, іпотеки для купівлі житла — немає)
Молодим сім'ям у вихованні дітей підтримки немає (вартість виховання дитини до 18 років — не менше $100 тис. Держава дистанціювалася).