Олег Домбровский

4 червня 2013, 23:36

Історія становлення нашої держави красномовно свідчить про те, що не може наша нація відмовитись від багатьох незручних речей для сусідів але й забувати про це ми також не можемо... До одного з моїх колег сьогодні прибули студенти за програмою підготовки офіцерів запасу здавати залік. І яке ж було моє велике здивування та викликало внутрішнє обурення, коли студент прирівняв Григорія Саввовича Сковороду до «якогось там крутого мужика», а Івана Скоропадського — до «нужного человека своей эпохи...»! Далі, більше… Коли мова пішла про воїнів радянської армії та УПА, хлопці зайшлись у реготі та сказали викладачу про свій жаль, що таких не добили до кінця... Так, не всіх, як то кажуть у народі, «війна побила». Але мова не про це. Ще змалечку у нас закладають основи, цеглини віри в певні ідеали, які ми потім продукуємо протягом свого життя. Питання лише в тому, як і що закладати в цього маленького але так швидко підростаючого члена соціуму? Адже з часом він, і це не виключено, впливатиме на подальшу долю всього українського народу… При конкретній постановці питання, хто був крутіше — червоні чи сірі, до уваги, на разі повинна братись «золота середина». А то ми одвічно будемо лити бруд то на тих, то на тих. Віктор Ющенко свого часу вірно відстоював позицію примирення обох воюючих сторін не залежно від того, хто і за яку ідеологію боровся. Всі проливали одну кров, на одній нам Богом даній землі. Та й вимір і масштаби відлуння тих часів ще довго ходитимуть примарами по нашим чиновницьким кабінетам та вноситимуть смуту час від часу коли це буде потрібно. А від так, ветеранів стає все менше, але суперески навколо «правильних» і «не правильних» не вщухають. Досить цікавим є ще ось що — у Плані підготовки до відзначення 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років а ні слова про воїнів УПА. Чому? Знову підніматимемо бурю у склянці води? Якось не склалося традиційним для нас проводити, наприклад, ті ж самі зустрічі з ветеранами УПА на тому ж рівні, що й з бійцями червоної армії… Ба більше, таке й страшному сні не насниться деяким керівникам держустанов... До 9 травня 2015 року ще є час. Варто таки переосмислення війни та участі у ній різних воєнних організмів перевести у площину всезагального громадського обговорення та поставити у цьому питанні «крапку», аби не приходили ось такі студенти та не говорили, що «хтось і когось не добив...»

16 травня 2013, 10:25

13 травня 2013 року президент Російської Федерації Володимир Путін, підводячи підсумки військових навчань у Південному військовому окрузі заявив, що їх армія повинна бути сучасною та компактною. Окрім того, він підкреслив, що армія повинна беззаперечно забезпечувати безпеку країни. Що ж, як видно з останніх подій вище військово-політичне керівництво російського війська сповнене рішучості виконувати вказівки свого Верховного. Проте, це наштовхує на ряд запитань: 1) Чим така беззаперечність може вилитись для України, виходячи з того, що присутність Чорноморського флоту в Криму буде не скорочуватись, а навпаки — нарощуватись? 2) Які послідовні кроки у зв'язку з цим будуть приймати наші заморські сусіди: Туреччина, Грузія та ряд інших країн-членів-НАТО? 3) В якому форматі повинна перебувати паритетність українського війська в кримському регіоні? На перший погляд, після гучного святкуваня 230-річчя заснування Чорноморського флоту українці можуть лише з плегшенням здихнути, адже «велика і не порушна» матінка-Росія не здасть своїх позицій та в будь-яку мить готова буде стати на захист інтересів своїх громандян у даному регіоні. Як на мене, то такий варіант є досить наївним та прозаїчним.  За більш як 20-річне існування Збройні Сили України, на превеликий жаль так і не змогли створити у кримському регіоні потужний щит чорноморського захисту. Як Вам це подобається, останні навчання, які проходил в акваторії Чорного моря з боку Росії, були певним проявом бряцкання зброєю на весь середзеноморський регіон. Як то кажуть, щоб всі чули й бачили — «ми, потужна і міцна дерджава: від Курил до Гібралтару» (це я в тому ракурсі, що нещодавні переговори В. Путіна з прем'єр-міністром Японії щодо територіальних питань закінчились nun postum). Ну і своїм «нищим» але «багатим» регіональним карликам (по типу Сирії) ВВП показує свою рішучість і не поступність у прийнятих рішеннях. У такому випадку Кремль провокує і втручання Туреччини в події у Сирії, адже турецьке керівництво навряд чи спокійно спостерігатиме, як Росія знову починає диктувати свої правила гри на Близькому Сході. По великому рахунку, не все у наших сусідів добре. Нещодавне моє перебування у місті Санкт-Петербург збіглося з відкриттям другої лінії Маріїнського театру. До культурної столиці Росії прибули В. Путін та прем'єр Д. Медведєв, та настільки все виглядало смішно-грішно, що моєму здивуванню не було меж: вулиці пусті, по маршруту руху кортежів гасла в кращих комуністичних традиціях, а на самому відкриті театру керманичів держави оточували "ідейні" сподвижники путінської політики. Що ж можливо воно й добре, коли все і вся крутиться навколо одного центру але закони відцентрової сили говорять: рухома матеріальна точка діє на тіло (зв'язок), що утрудняє свободу руху крапки і що вимушує її рухатися криволінійно. Наприклад, при обертанні в горизонтальній плоскості прив'язаного до мотузка вантажу доцентрова сила діє з боку мотузка на вантаж, вимушуючи його рухатися по колу, а Ц. с. діє з боку вантажу на мотузок, натягує її і при чималій швидкості руху може обірвати. Хочеться лише сподіватись, що цей мотузок (розумій — народ) не обірветься зараз, і «бряцкання» тут не допоможе...

16 травня 2013, 10:22

13 травня 2013 року президент Російської Федерації Володимир Путін, підводячи підсумки військових навчань у Південному військовому окрузі заявив, що їх армія повинна бути сучасною та компактною. Окрім того, він підкреслив, що армія повинна беззаперечно забезпечувати безпеку країни. Що ж, як видно з останніх подій вище військово-політичне керівництво російського війська сповнене рішучості виконувати вказівки свого Верховного. Проте, це наштовхує на ряд запитань: 1) Чим така беззаперечність може вилитись для України, виходячи з того, що присутність Чорноморського флоту в Криму буде не скорочуватись, а навпаки — нарощуватись? 2) Які послідовні кроки у зв'язку з цим будуть приймати наші заморські сусіди: Туреччина, Грузія та ряд інших країн-членів-НАТО? 3) В якому форматі повинна перебувати паритетність українського війська в кримському регіоні? На перший погляд, після гучного святкуваня 230-річчя заснування Чорноморського флоту українці можуть лише з плегшенням здихнути, адже «велика і не порушна» матінка-Росія не здасть своїх позицій та в будь-яку мить готова буде стати на захист інтересів своїх громандян у даному регіоні. Як на мене, то такий варіант є досить наївним та прозаїчним.  За більш як 20-річне існування Збройні Сили України, на превеликий жаль так і не змогли створити у кримському регіоні потужний щит чорноморського захисту. Як Вам це подобається, останні навчання, які проходил в акваторії Чорного моря з боку Росії, були певним проявом бряцкання зброєю на весь середзеноморський регіон. Як то кажуть, щоб всі чули й бачили — «ми, потужна і міцна дерджава: від Курил до Гібралтару» (це я в тому ракурсі, що нещодавні переговори В. Путіна з прем'єр-міністром Японії щодо територіальних питань закінчились nun postum). Ну і своїм «нищим» але «багатим» регіональним карликам (по типу Сирії) ВВП показує свою рішучість і не поступність у прийнятих рішеннях. У такому випадку Кремль провокує і втручання Туреччини в події у Сирії, адже турецьке керівництво навряд чи спокійно спостерігатиме, як Росія знову починає диктувати свої правила гри на Близькому Сході. По великому рахунку, не все у наших сусідів добре. Нещодавне моє перебування у місті Санкт-Петербург збіглося з відкриттям другої лінії Маріїнського театру. До культурної столиці Росії прибули В. Путін та прем'єр Д. Медведєв, та настільки все виглядало смішно-грішно, що моєму здивуванню не було меж: вулиці пусті, по маршруту руху кортежів гасла в кращих комуністичних традиціях, а на самому відкриті театру керманичів держави оточували "ідейні" сподвижники путінської політики. Що ж можливо воно й добре, коли все і вся крутиться навколо одного центру але закони відцентрової сили говорять: рухома матеріальна точка діє на тіло (зв'язок), що утрудняє свободу руху крапки і що вимушує її рухатися криволінійно. Наприклад, при обертанні в горизонтальній плоскості прив'язаного до мотузка вантажу доцентрова сила діє з боку мотузка на вантаж, вимушуючи його рухатися по колу, а Ц. с. діє з боку вантажу на мотузок, натягує її і при чималій швидкості руху може обірвати. Хочеться лише сподіватись, що цей мотузок (розумій — народ) не обірветься зараз, і «бряцкання» тут не допоможе...