От, що ми полюбляємо, так це — ставити запитання руба і вимагати на них чіткої, однозначної відповіді. Особливо надихає той факт, що подібні вимоги стосуються інших і аж ніяк, нас самих. Бо ми самі чудово розуміємо (принаймні, на рівні підсвідомості), що наш мінливий Світ дуже далекій від будь-якої однозначності, одномірності, стабільності і гарантій. Але, — то таке.

На жаль, більшість наших людей, вихованих на трастах і пірамідах, ставляться до НПФ, як до суто комерційних структур, єдиною метою котрих є прибуток. Насправді, це не зовсім так.

НПФ — не український винахід, і виникли вони у всьому світі, як відповідь на зміну демографічної ситуації і, як наслідок, — банкрутство солідарних пенсійних систем. Солідарні системи здатні прекрасно працювати лише в умовах постійного підвищення народжуваності. У зворотній ситуації, яку ми спостерігаємо і в Україні, вони починають гальмувати розвиток всього суспільства.

Розвинуті країни вже давно цей етап проскочили і крокують собі далі, а ми все ще тупцюємо на місці. А однією з причин того, є наша безмежна любов до гарантій, про яку влучно написав Ілля Кормільцев і чудово проспівав В’ячеслав Бутусов:

Нищие молятся,
Молятся на
То, что их нищета
Гаранти-рова-на.

Дійсно, психологічно, нам легше вимолювати від держави пенсійні подачки, аніж потурбуватись про власну пенсію самостійно.

Частину своєї роботи наша держава таки виконала, створивши ще в 2003 році Закон «Про недержавне пенсійне забезпечення». В якості альтернативи солідарному ПФУ, вона дозволила створювати колективні пенсійні фонди, за встановленими нею правилами і під її наглядом. Справа це – серйозна, державна, і стосунку до фінансового шахрайства не має.

Понад 10 років добровільна частина накопичувальної системи досить успішно працює, підприємства і просто громадяни її послугами користуються і чекають введення обов’язкової частини. Можливо, це відбудеться у 2017 році, і тоді ваше питання зніметься само собою, бо нікого не спитають, хоче він якихось гарантій, чи обійдеться. Хоча ні, у людей віком за 35 років формально спитають і з полегшенням сприймуть їх мовчазну відмову. Самі ж мовчуни залишаться без другої пенсії: pensioneriya.blogspot.com/2015/05/blog-post_25.html.

Справу накопичувального пенсійного забезпечення, наразі доручено НПФ (це некомерційна, неприбуткова організація) і приватних компаніям, що його обслуговують. Вони, звичайно, хочуть мати прибуток, але їхня мета – це довгостроковий грошовий потік.

На чому вони заробляють, я вже писав: pensioneriya.blogspot.com/2014/12/112.html. Як заробляє НПФ: pensioneriya.blogspot.com/2015/08/41.html. Про девальвацію: pensioneriya.blogspot.com/2015/02/blog-post_9.html. І про інфляцію десь є: pensioneriya.blogspot.com/2015/08/blog-post_22.html.

Я вам скажу, на «Пенсійному капіталі» про НПФ більше відповідей, ніж ви здатні поставити запитань, і справа не в тому, що я від чогось ухиляюсь, вона – в вас. Якщо людина не має енергії для розвитку, їй хоч кілок на голові теши, підсвідомість не допустить зайвих енергетичних втрат, а розум послужливо вигадає купу причин, аби нічого не робити. В подібній ситуації, людині нічого не залишається, як тихенько повзти на кладовище. Саме там на неї чекає повний спокій і залізні гарантії: pensioneriya.blogspot.com/2014/06/blog-post_11.html.

Чому так песимістично? Тому, що життя – це вирішення проблем, подолання труднощів і постійний рух, розмови про якій ви так не любите. Оптимізм теж є. Він у тому, що життя – це мрії, бажання, цілі, сподівання, наміри, плани, досягнення і щастя невпинного руху.