В чем главная суть. Например, у Вас закончился депозит и банк деньги зачислил на Ваш текущий счет, но получить эти деньги в кассе ВЫ не можете и не можете перечислить их в другой банк. Фактически деньги Ваши заблокированы. В этом случаи банк обязан Вам начислять проценты на Ваши деньги, по той ставке, которая была указана в депозитном договоре, даже не смотря на то, что деньги находятся на текущем счете. И начислять проценты нужно, до тех пор, пока Вы не получите деньги в кассе. Фактически, это касается наших проблемных банков, которые сейчас не возвращают депозиты вовремя, а деньги «застряли» на текущих счетах. Как правило, банки проценты на деньги на текущем счете не начисляют, а теперь будут обязаны это делать.
Вот сам текст
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних
справах 25 грудня 2013 року розглянув справу № 6-140 цс 13,
предметом якої був спір про стягнення з банку на підставі ч. 2
ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасне
повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту).

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий
висновок, відповідно до якого за змістом ст.ст. 526 та 1058 ЦК
України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором
банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту
повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної
можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд
(наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок
вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи
проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської
картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський
рахунок вкладника в цьому ж банку, однак не надання вкладнику
можливості використання цих коштів зобов’язання банку з
повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосувати
відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену
ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким
погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що
ПАТ «КБ «Надра» нехай із запізненням, але виконав своє
зобов’язання за договором та повернув позивачці внесений нею
вклад шляхом його зарахування на її поточний банківський рахунок,
за період затримки виконання свого зобов’язання судом в інших
справах вже стягнуто з банку інфляційні втрати і 3 % річних, а
після виконання банком своїх зобов’язань правовідносини сторін
вже не регулюються нормами закону про банківський вклад і підстав
для застосування положень ст. 625 ЦК України немає.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися
належним чином відповідно до умов договору. За змістом зазначеної
норми закону та ст. 1058 ЦК України, яка регулює правовідносини,
що випливають з договору банківського вкладу, зобов’язання банку
з повернення вкладу вважається виконаним, коли вкладнику буде
надана реальна можливість отримати та розпорядитися на свій
розсуд вкладом.

Судом встановлено, що за умовами укладеного сторонами договору
банківського вкладу на ім’я вкладника ОСОБИ_1 в ПАТ «КБ «Надра»
було відкрито поточний банківський рахунок, на який банк мав
перерахувати кошти для повернення вкладу.

Також судом встановлено, що згідно з договором банківського
вкладу вклад мав бути повернутий банком 28 березня 2009 року,
насправді кошти були перераховані на відкритий в ПАТ «КБ «Надра»
поточний банківський рахунок вкладника ОСОБИ_1 30 грудня 2009
року, а реальну можливість зняти ці кошти з рахунку готівкою або
ж розраховуватися ними з допомогою платіжної банківської картки
ОСОБА_1 отримала лише 26 липня 2011 року.

За таких обставин висновок суду про те, що банк виконав своє
грошове зобов’язання в день перерахування вкладу на поточний
банківський рахунок вкладника ОСОБИ_1 30 грудня 2009 року є
помилковим.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ від 20 лютого, 21 лютого та 14
березня 2012 року, на які, як на приклади неоднакового
застосування судом касаційної інстанції ст. 625 ЦК України,
посилається у своїй заяві ОСОБА_1, касаційний суд вказав, що ст.
625 ЦК України застосовується до випадків порушення грошового
зобов’язання, в тому числі і тих, коли ухвалено судове рішення
про стягнення суми боргу, але фактично воно не виконано.

Отже, суд касаційної інстанції неоднаково застосував ст. 625 ЦК
України у справах з подібних правовідносин, оскільки у справі,
рішення в якій переглядається, банк порушив взяте на себе за
договором грошове зобов’язання, а тому він повинен нести
передбачену ст. 625 ЦК України відповідальність. Виходячи з того,
що рішенням суду в іншій справі за період з 28 березня по 30
грудня 2009 року інфляційні втрати та 3 % річних вже стягнуто,
суду слід було стягнути зазначені суми за період з 30 грудня 2009
року по 26 липня 2011 року.