Українці дедалі охочіше вкладають гроші в інвестиційні фонди, зокрема нерухомості. Та реформа, яка має наблизити цей ринок до європейських правил, викликає суперечки: чи отримають інвестори кращий захист і чи не дістануться переваги лише найбільшим гравцям? Що пропонує законопроєкт і які норми викликають запитання в учасників ринку, розповів член ради УАІБ, директор з управління локальними активами інвестгрупи ICU Григорій Овчаренко.
Нові правила для інвестфондів в Україні: більше захисту чи менше вибору?
Чи приведе новий закон про інвестиційні фонди більше інвесторів
10 листопада 2026 року Верховна Рада ухвалила за основу законопроєкт № 16137 «Про інвестиційні фонди». Для України це крок до виконання зобов’язань щодо наближення законодавства до умов, що діють в ЄС. Для інвестора питання простіше. Він уже сьогодні може купити сертифікат фонду. Що зміниться для нього після реформи?
Законопроєкт розмежовує публічні фонди за європейською моделлю UCITS та альтернативні фонди, серед яких виокремлює фонди нерухомості, венчурного капіталу, довгострокових інвестицій і соціального підприємництва. Для покупця сертифіката важливі дві зміни. Ключова інформація про публічний фонд у зіставному форматі допоможе порівняти ризики та витрати перед покупкою. Окремі вимоги до установи, яка зберігає активи та контролює операції, дадуть інвестору додатковий захист, коли інтереси КУА та учасників розходитимуться.
Декілька років учасники робочих груп сперечалися про майбутнє українських інвестиційних фондів і не могли дійти згоди.
Однією з головних суперечок було майбутнє пайового інвестиційного фонду (ПІФ). У початковій концепції, яку обговорювали учасники ринку, не знайшлося місця для звичної їм моделі фонду без статусу юридичної особи. Перевагу діяльності ПІФ легко пояснити. Активами такого фонду безпосередньо управляє компанія з управління активами (КУА). Щоб ухвалити рішення в межах її повноважень, не доводиться скликати збори сотень чи тисяч інвесторів. Така простота має і свою ціну. За чинним законодавством учасники ПІФ не можуть впливати на діяльність КУА. У проєкті, який дійшов до парламенту, можливість створити фонд без статусу юридичної особи все ж таки зберегли.
Чимало часу витратили й на два, здавалося б, знайомі слова — «маркетинг» і «попередній маркетинг». Суперечка була цілком практичною. За робочою редакцією проєкту КУА може обговорити з інвесторами стратегію майбутнього фонду в межах попереднього маркетингу. Коли ж компанія з власної ініціативи публічно пропонує або розміщує інвестиційні сертифікати, це вже маркетинг. Проблема в тому, що і в першому, і в другому випадку КУА має повідомити про такі дії регулятора. Закон «Про рекламу» проводить іншу межу: він прямо виключає з реклами інформацію, яку професійний учасник ринку надає клієнту чи потенційному клієнту під час своєї діяльності.
Ну, і головною перепоною стало питання, чи можуть надалі продовжувати діяльність існуючі фонди, зареєстровані за чинним законом, і як довго. Відкриті та інтервальні фонди матимуть три роки від набрання законом чинності, щоб ухвалити рішення про ліквідацію або реорганізацію в публічний фонд. Закриті ІСІ мають ухвалити рішення до 1 січня 2041 року, а в разі реорганізації зможуть стати альтернативними фондами. Водночас уже через рік після набрання законом чинності вони втратять можливість продовжувати строк своєї діяльності.
Де ринок зростає сьогодні
За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу (УАІБ), із кінця 2023-го до середини 2026 року кількість фондів, які досягли нормативу мінімального обсягу активів, зросла з 1 772 до 1 970. Кількість венчурних корпоративних фондів за цей час збільшилася з 1 017 до 1 304. У відкритому сегменті вибір залишився тим самим: сім диверсифікованих і десять спеціалізованих фондів. Інтервальних навіть поменшало — з 19 до 18. Останніми роками ми спостерігаємо суттєве зростання інтересу роздрібних інвесторів до інвестиційних фондів. За даними УАІБ, кількість інвесторів закритих фондів із публічним розміщенням збільшилася з 13,8 тисячі наприкінці 2024 року до понад 93 тисяч на середину 2026 року.
Однак це зростання відбувається переважно за рахунок ризикованих недиверсифікованих інвестиційних стратегій, тоді як сегмент традиційних диверсифікованих фондів фактично стагнує. Інтерес до спільного інвестування є, але він зосереджений у вузькому колі продуктів.
Кому дістанеться назва фонду нерухомості
Нерухомість вже привела на ринок приватного інвестора. Фонди нерухомості існують в Україні вже давно, але досягли популярності останнім часом за рахунок високих ставок, які декларуються у валютному еквіваленті. Враховуючи обмеженість інших валютних інструментів, фонди нерухомості зазвичай викликають інтерес в інвесторів.
Законопроєкт дозволяє використовувати слова «інвестиційний фонд нерухомості» та позначення «REIT» лише після набуття спеціального статусу. Серед умов — щонайменше 1 000 учасників і чисті активи в еквіваленті 15 млн євро. Менший фонд за такого підходу може інвестувати в нерухомість, але питання — як пояснити інвестору у назві, чим він займається.
Уявімо, що вивіску «Готель» дозволено повісити лише після того, як у ньому переночує тисячний гість. Як власник мав пояснити першим 999, де саме він пропонує їм заночувати? І що змінилося в готелі на ранок після тисячного гостя?
З фондом нерухомості схоже. Поява тисячного інвестора сама по собі не змінює ні стану будівель, ні умов оренди, ні здатності фонду розрахуватися з учасниками.
Натомість це змінює конкурентні умови: великий гравець вже має масштаб для отримання статусу, а новачкові треба залучити першу тисячу учасників без права на зрозумілу для них назву. У світі назва та стратегія фондів забезпечуються вимогами до складу та структури активів, а не дискретними вимогами до кількості клієнтів чи обсягу активів. Наразі в Україні існує лише один із багатьох фондів, що інвестують в нерухомість, який відповідає зазначеним критеріям. Тож на практиці виникає питання: кому і для чого надає перевагу такий поріг і від якого ризику він захищає інвестора?
За яких умов допускати роздрібного інвестора
Редакція № 16137, подана до першого читання, допускає участь некваліфікованих інвесторів в альтернативних фондах. У висновку до проєкту НКЦПФР запропонувала доповнити законопроєкт обмеженнями участі інвесторів в таких фондах з огляду на ризики, пов’язані зі складністю інвестиційних стратегій, а фондам із їхньою участю дозволити вкладати кошти лише в активи, які підлягають державній реєстрації.
В ЄС роздрібні інвестори можуть вкладати кошти як у публічні фонди, так і в європейські фонди довгострокових інвестицій. Такий фонд може, наприклад, фінансувати будівництво електростанції або розширення виробництва. Ці проєкти потребують капіталу на роки, тому можливість дострокового виходу з фонду може бути обмеженою. Перш ніж запропонувати людині участь у такому фонді, оцінюють, чи відповідає інвестиція її цілям, досвіду та здатності витримати збитки. Для України це важливий орієнтир. Ще до купівлі сертифіката людина має розуміти, скільки грошей може втратити, чи передбачає фонд достроковий викуп і як визначається його ціна. Навіть якщо достроковий викуп можливий, виплата може потребувати часу. Якщо багато учасників одночасно захочуть вийти з фонду, вільних коштів може забракнути, а для продажу тієї ж електростанції потрібен час. Тоді частина інвесторів отримає свої гроші пізніше, ніж розраховувала.
Чи приведе реформа більше інвесторів?
Зміна правил і запровадження нових організаційних форм не роблять український ринок автоматично більш інвестиційно привабливим. Це створює лише підґрунтя для подальшої інтеграції з європейським ринком капіталу та спрощує залучення нових інвесторів. Головним є підвищення довіри населення до таких інструментів.
Висока дохідність створює завищені сподівання в інвесторів, які не завжди усвідомлюють можливі втрати капіталу. За несприятливого розвитку подій це може призвести не лише до фінансових втрат, а й до нової кризи довіри до індустрії спільного інвестування, яка лише почала відновлюватися після попередніх криз. Потрібно не забувати, що безризикових стратегій не існує.
Коментарі