TroySSM

13 листопада 2024, 11:38

Цей текст про те що українцям треба зробити в першу чергу, а в першу чергу нам необхідно повірити в себе та почати по справжньому поважати себе. Уявіть що навколо України море і нам ніхто не може допомогти але і заважати нам також не можуть. Знаю що на деякий час ми б всі видихнули, тому що б закінчилась війна, але далі нам було б необхідно домовлятися один з одним і будувати спільне майбутнє, існувати. В багатьох великих націй було багато століть щоб шляхом проб та помилок випрацювати справжні цінності, зберегти себе від загибелі і вже згодом почати будувати справедливе суспільство. Українська нація не мала такої розкоші сформувати справжні цінності для розвитку і розбудови, хоча ми стали справжніми чемпіонами по виживанню та подоланню ворогів на нашій землі. Але часи змінилися, усвідомлення себе приходить, нас гуртує новий час і нові технології, а епоха яка настала може змінити все наше життя докорінно, і те що було стабільним століттями раптом перестає існувати, і в цей момент нам треба бути готовими і скористатися всіма можливостями, саме про це був цей текст. Після перемоги в нас з’являться можливості, яких в українців ніколи не було, можливо буде так як написано в моєму тексті, а можливо і ні, можливо буде все набагато крутіше і грандіозніше…. В силу нашого положення, менталітету, характеру, в силу нашої майбутньої перемоги ми не зможемо бути звичайною тихою східноєвропейською країною. Нам уготована інша доля, ми переможемо і будемо будувати новий світ, або….., врешті-решт ніяких „або“ — ми станемо великою нацією! Будьте готові до цього.

12 листопада 2024, 10:03

І тоді хтось вчасно згадав, що Україна має майже безмежні можливості по виробництву хліба, проблемою завжди була лише доставка до кінцевого сповивача, в цьому великому ланцюгу було багато посередників і сервісів які значно здорожували основний продукт для існування людства – хліб. Ті хто задумав доставляти готовий український хліб до кінцевих споживачів, був натхненний голландцями, які вже багато десятиліть доставляли свої квіти по всьому світу, тримали біля 50% світового ринку квітів, але доставляли свою продукцію літаками до своїх партнерів що вже реалізовували квіти кінцевому споживачу. З цього моменту в світі почалася розбудова української міжнародної система доставки, початковою метою якої була щоденна доставка свіжого українського хліба в кожну родину по всьому світу. На цьому шляху було багато перепитій та перешкод, технічних невдач та проривів, падінь та підйомів, але зрештою така система постала і почала функціонувати. Була збудована ціла мережа логістичних центрів, які розміщувались як в стратосфері та використовували енергію сонця, наземних хабів, так і система пересувних модулів, що постійно знаходились в русі і забезпечували надійне функціонування всього механізму доставки. Багато країн довго не давали змоги зайти на їх ринки, адже при цьому їх економіки втрачали цілі галузі, але довго конкурувати з цією системою не зміг ніхто в світі, український хліб коштував на 80% дешевше національних аналогів, адже мав найкоротшу логістику від поля до столу в світі. Українські хлібні центри стали справжніми світовими фабриками по виробництву хліба, тут можна було замовити будь-яку хлібну продукцію, це щось нагадувало китайські заводи по виробництву побутової техніки, коли один і той же завод міг виробляти продукції різних брендів, партій та модифікацій, проте продукція виготовлялась на одному заводі, тому що виробництво цієї продукції було найдешевше в світі. Українські виробничі хлібні центри мали рецептуру всіх національних і регіональних хлібних виробів і могли виробляти різні партії як по обсягу так і по найменуванню і доставляти їх в свіжому вигляді до кінцевого споживача. Колись світ залишив нам лише виробництво зерна, а згодом увесь світ споживав український запашний хліб та інші вироби з хліба. І це була тільки одна з багатьох сторін українського життя, і було це лише початком…. … Старий історик, відірвався від клавіатури свого комп’ютера та тексту що вже був майже дописаний, за вікном йшов сніг, на його старомодних окулярах віддзеркалювались сніжинки, різдвяні вогні, та літаючі дрони, що сновигали в різні сторони. На вулиці добігав кінця 2047 рік, Майдан Незалежності майже не змінився, його зберегли навмисно, зараз тут була майже суцільна музейна та відпочинкова зона. Він раптом згадав, як в 2014-му на очах молодого хлопця бачив відблиски язиків полум’я догораючого будинку Профспілок, боляче не було, було зрозуміло що вже як було ніколи не буде, що буде важко але гідність не буде втрачена ніколи…. Та що спала 1000 років дочекалися свого часу, змінила себе, змінила світ, встала на варті людської гідності та вже ніколи не дала її спаплюжити, наступала нова ера людства, ера нового життя, і було це життя прекрасне та мало легкий запах українського хліба…. жовтень 2024року Далі буде Епілог

11 листопада 2024, 10:30

На той час на території України вироблялись вже всі компоненти необхідні для виробництва дронів, включаючи чіпи, але Україна все ще використовувала міжнародні системи супутникової навігації для роботи своїх дронів — GPS, Galileo, Beidou. Це створювало багато незручностей, призводило до великих витрат, та загалом обмежувало розвиток індустрії дронів в Україні. Компанія «Нова Пошта» задумала поширити свої технології доставки на весь світ, але для того щоб бути незалежною в цьому питанні їй була необхідна контрольована, сучасна і надійна система космічної навігації, що цілком відповідала б цілям і задачам що ставили перед собою спеціалісти та менеджмент компанії. І тоді «Нова Пошта» виступила ініціатором і частковим спонсором такої ініціативи, та в поєднанні зусиль з державою, науковими українськими центрами, космічними підприємствами та дроновою індустрією ця задача врешті решт була вирішена і світ побачив нову українську космічну систему навігації – Kotyhoroshko. Справа в тому що Україна завжди була однією із провідних космічних держав в світі, будувала ракетоносії, супутники, приймала участь в багатьох міжнародних космічних проектах. Українські фахівці згадали про давно розроблену програму «Морський старт», розробили та виготовили нові платформи проекту, дешеві легкі ракетоносії, та відповідні супутники. Багато чого з цієї програми Україна вже мала в своєму активі як успішні розробки. Додатково були використані інвестиційні кошти приватних бізнес-інвесторів, державні кошти, кошти простих громадян що зголосились фінансувати цей проект та стали акціонерами. Цей процес став справжнім національним проектом, що згодом приніс величезні прибутки як своїм власникам, бізнесу так і українській державі загалом. Україна стала однією з провідних космічних держав в світі, а її системою доставки почали користуватися майже всі споживачі на планеті. Далі буде....

10 листопада 2024, 09:51

Після закінчення російсько-української війни, дуже багато напрацювань та технологій у виробництві дронів ринули в цивільне життя. Це був якийсь фантастичний процес, Україна була номер 1 в світі в цьому питанні, а та унікальна мережа малих, середніх і великих підприємств по виробництву дронів, що була створена в Україні під час війни почала по-справжньому революційно змінювати як окремі напрямки діяльності людства, так створювати абсолютно нові підходи і методи вирішення проблем які стояли перед людьми всю їх історію. В світі почалася справжня дронова революція і Україна стала на чолі цього процесу. Дрони увірвалися у всі сфери людського життя, були наземні дрони, повітряні дрони, надводні і підводні дрони, навіть підземні дрони. Вони могли виконувати різноманітні функції – возити вантажі, переміщати людей, виконувати тяжкі, специфічні та повсякденні роботи, ризикувати на полі бою та рятувати людей і майно під час катаклізмів, використовувались в медицині, освіті, як кур’єри та ще замінили машини і людину в багатьох сферах життя. Вони керувались людьми, мали штучний інтелект, діяли в автономному режимі, формувалися інтегральні системи для вирішення разових задач, діяли як індивідуально так і в складі команд та роїв. Найкращим прикладом що показує як дрони змінили світ була діяльність українського поштового оператора «Нова Пошта». Справа в тому що ще до початку повномасштабної фази російсько-української війни це була одна з найпрогресивніших компаній, що розвивалася в Україні, вона застосовувала новітні логістичні технології, вміло будувала мережі своїх відділень, та вдало виходила на міжнародні ринки, засновники компанії заявляли що прагнуть стати одним із основних поштових операторів в світі, таким як DHL, FedEx, CityExpress і ця компанія перша почала застосовувати дрони у великих масштабах в своїй роботі. Спочатку це була доставка «останньої милі», яка завжди була найдорожчою в світі, тобто відбувалася доставка від поштового відділення до кінцевого споживача, потім частина товарів почала доставлятися всередині мережі компанії, а далі дрони вже самі забирали визначені товари і посилки від виробників і доставляли їх до кінцевих споживачів. Поступово процеси налагоджувалися, будувалась необхідна інфраструктура, проводились експерименти та дослідження, відточувалась система управління та безпека процесів, лобіювалось необхідне законодавство, та проводились відповідні маркетингові заходи. Але все це було можливим лише тому, що Україна мала розвинуту, сучасну та адаптивну дронову промисловість, та могла багато експериментувати, перед тим як запровадити дійсну революційну систему доставки товарів кінцевим споживачам. Були розроблені не тільки нові різноманітні дрони, а й системи їх базування, підзарядки, сервісу, впроваджені новітні системи управління, запроваджена багатоступенева система безпеки при експлуатації дронових систем. Далі буде....

9 листопада 2024, 10:43

Ще на самому початку здійснення післявоєнних реформ урядом було засноване підприємство основною метою якого стало розбудова нової індустрії потужних зерносховищ в Україні. Розрахунок був зроблений на те, що враховуючи наявні можливості вирощування зернових, експортний потенціал та можливий влив на світовий ринок зерна Україна поставили за мету створити найбільші в світі зернові сховища та мати змогу як акумулювати великі обсяги зерна так і здійснювати його переробку. Спочатку був реалізований пілотний проект в одному з регіонів, а вже згодом було прийнято рішення про побудову цілої мережі суперсучасних пов’язаних між собою зерносховищ, загальною місткістю до семи середньо-українських урожаїв зернових, що дещо нагадувало давні біблійські події. На початку, перед цим проектом, урядом ставилося дві мети – запустити будівну галузь України, так як проект був досить капітало- та ресурсномісткий і створював високий попит на будівельному ринку і ринку будівельних матеріалів, а друга мета була в тому, що Україна хотіла якомога більше впливати на ринок зернових в світі, впливати на експортні ціни шляхом регулювання пропозиції зерна, та врешті з іншими потужними виробниками зерна реалізувати давній задум про створення так званого «зернового ОПЕК». Спочатку цей проект починав реалізовуватися саме як зерносховища, проте вже в процесі реалізації, були внесені зміни і ці зерносховища перетворилися на окремі виробничі зони по продукуванню різноманітних продовольчих товарів, в склад цих виробничих зон були інтегровані як зберігання зерна так і його первинна переробка, а згодом були побудовані потужності по випуску продовольчих товарів, що реалізовувались кінцевому споживачу по всьому світу. Окремо необхідно сказати, що представляли із себе ці потужності – підземна частина була призначена для зберігання зернових та перероблених товарів, вона була, в тому числі, обладнана автономними системами живлення – електроенергія, водопостачання і водовідведення, потужна захищена система вентиляції та таке інше. Також дані підземні сховища містили багато так званих непрофільних приміщень які можна було легко обладнати під бомбосховища, підземні госпіталі та школи. Також ці приміщення містили потужності, що давали змогу протягом довгого часу виробляти енергію з біоматеріалів (в першу чергу зернових), та забезпечувати цією енергією всю промислову зону. Самі потужності по зберіганню зерна були спроектовані та побудовані таким чином, щоб в досить короткий термін на цих площах можна було розмістити велику кількість людей для доволі довгого перебування в цих приміщеннях. Тобто це вже був не суто комерційний проект, а національний проект який окрім комерційної складової в мирний час виконував би без пекову функцію по збереженню життів людей під час бойових дій. Звичайно цей додатковий функціонал дещо здорожчував проект, але України була травмована недавньою війною і знала ціну безпеки і виживання для простих людей, тому люди дуже схвально поставилася до такої ідеї і до такого проекту, і в майбутньому це ще зіграє надважливу роль в історії України та загалом людства. Також нагорі та навколо цих потужних зерносховищ були побудовані переробні підприємства, в основному це були борошномельні заводи, а також підприємства по виробництву їжі довгого зберігання. Знову ж таки за роки війни Україна стала одним із світових лідерів у виробництві їжі довгого зберігання, так як була вимушена довгий час забезпечувати свою армію сухими якісними харчами, так званими «сухпайками». Зберігання готової продукції проводилось також на потужностях підземних зерносховищ. Такі багатофункціональні потужності були побудовані по всій території України, та розміщувались майже біля кожного більш-менш великого населеного пункту, це були цілі переробні та виробничі бізнес-кластери, що відігравали велику роль в економіці регіонів та населених пунктів. Окремо слід відзначити систему транспортної комунікації між цими підприємствами, вона була збудована по принципу підземного пневмотранспорту або Hyperloop і була надзвичайно швидкісна та надійна, згодом ця система буде інтегрована до загальної транспортної системи України та суттєво прискорить і здешевить переміщення людей і товарів в Україні. Допомогли в побудові такої системи звичайно підземні дрони, без їх участі цей проект був би неможливим. Отже об’єднана система таких підприємств стала найпотужнішим економічним суб’єктом в Україні, такої мережі високотехнологічних сховищ і виробничих потужностей по продукуванню продовольства не мала жодна країна в світі, наявність таких потужностей досить швидко і суттєво почала впливати на світовий ринок продовольчих товарів, а Україна набула суттєвого впливу на світові продовольчі ринки та часто своїми діями фактично визначала ціни на ту чи іншу продовольчу продукцію. Завдяки великим потужностям по зберіганню зерна Україна мала змогу в урожайні роки скуповувати надлишки зернових та інших культур, не даючи цінам занадто падати, а в не урожайні роки Україна виходила з інтервенціями на ринки, стримуючи занадто зростаючі ціни та стабілізуючи ринки, виступаючи фактично гарантом світової продовольчої безпеки. Україна закуповувала, зберігала і переробляла в своїх зерносховищах не тільки своє зерно, вона стала фактично основним зерновим хабом Євразії, до якої стікалися всі зернові і багато продовольчих потоків, як з територій колишньої РФ, так зі східної Європи та південних країн. Завдяки переробним потужностям, зручній логістиці, та гнучкій ціновій політиці Україна через деякий час стала контролювати фактично 50% долю всього світового експорту зернових культур та продуктів переробки зерна. Але це був тільки початок, українській уряд вів стимулюючу політику по відношенню до бізнесу, метою якої було спонукати бізнес проводити глибинну переробку будь-яких сировинних матеріалів, що вироблялися або добувалися в Україні і продавати вже кінцевий продукт для споживача, як на зовнішніх ринках так і на внутрішньому ринку України. Мрія доставляти готовий свіжий український хліб в будь-який дім на планеті була лише мрією, але Україна почали робити перші кроки до цієї мрії, проте поки що в іншій своїй галузі економіки. Далі буде....

8 листопада 2024, 10:00

Після всіх цих економічних реформ в Україні виникає досить високий попит на робочу силу майже з першого року реформ, спочатку це була будівельна галузь, потім промислова сфера і сільське господарство, а згодом вже вся економіка України стала потребувати додаткових робочих рук, заробітна плата в країні стала зростати високими темпами, цей дефіцит працездатних людей і високі зарплати досить швидко стали загрозою економічному зростанню та уповільненню економічних процесів, тому Україна постала перед викликом залучення іноземної робочої сили до України та імміграції, а також надання громадянства новим жителям України, що масово почали приїздити до України як тимчасово на роботу так і на постійне місце проживання. Справа в тому що на кінець бойових дій в Україні проживало біля 25 млн. населення, велика частина українців перебувала за кордоном з останньої еміграції, а загалом за межами України перебувало ще приблизно 20-30 мільйонів людей які ідентифікували себе як українці, багато українців було асимільовано в інших країнах, зокрема на території колишнього СРСР та РФ, але мали українське коріння. Саме на такі категорії людей українська держава спрямувала свої основні зусилля по поверненню українців із-за корону. Україною був зібраний самий передовий досвід країн з високою долею іммігрантів, запровадженні передові системи натуралізації, навчання та адаптації в Україні. В країнах з найбільшою долею проживання українського етнічного населення були впроваджені різного роду програми, культурні центри, навчальною метою яких було спонукання таких людей повертатися і переїжджати до України на постійне місце проживання. Були запроваджені безкоштовні програми по відновленню свого родоводу, спеціальні програми з надання «карти українця» що давало право перебувати і працювати в Україні та інші форми, програми та заходи які запрошували етнічних українців повернутися на свою батьківщину або батьківщину їх предків. Також до України, на постійне місце проживання, запрошувалися не лише етнічні українці а і представники інших національностей, проте перевага надавалась представникам слов’янських етносів, та народам що перебували у військовому союзі з Україною. Також Україна надавала притулок всім людям що зазнавали політичних, релігійних або культурних переслідувань в своїх країнах, справа в тому що на той час Україна вже була країною з однією з найрозвинутіших демократій в світі, з одним із найвищих рівнів людських свобод, але також з однією з найкращих правоохоронних систем в світі. Україна де в чому повторювала шлях і роль Голландії наприкінці 16 століття, що була справжнім острівцем свободи в Європі і притягувала найпрогресивніших людей континенту, тепер Україна стає таким магнітом в сучасному світі. Українська держава та український народ в таких умовах дуже боялися втратити в своїй країні власну національну та культурну ідентичність, адже рівень імміграції в країну став надзвичайно високим, і у відносно короткий період кількість громадян України зросла більше ніж в два рази, при цьому більшість нових громадян не були народжені в Україні. Проте враховуючи розумне впровадження міграційної політики, а саме запрошення в першу чергу етнічних українців та їх нащадків, вдалося уникнути етнічного розмиття української нації та згодом культурне поле стало лише сильнішим та різнобарвним. Перед запровадженням потужної міграційної системи, український уряд зібрав всі вдалі практики міграційних систем, які впроваджували ті чи інші національні держави, маючи дефіцит робочої сили. Були враховано багато помилок, а також була побудована потужна та гнучка система інтеграції мігрантів. Стрижнем цієї системи стало навчання нових громадян української мови та залучення цих громадян до культурного поля України, вивчення історії, культури ремесел, традицій та менталітету сучасних українців, норм поводження в суспільстві, моральних цінностей. Якщо у мігрантів були сім’ї, їх запрошували цілими родинами, надавали тимчасове житло, яке було досить пристойної якості, надавали безкоштовні мовні курси, діти отримували безкоштовні місця в школах та дитячих садочках, медичне страхування а також грошові виплати як дорослим мігрантам так і окремі виплати на дітей що приїхали зі своїми батьками. Якщо родина мала на утримуванні старших членів родини їх також забезпечували грошовими виплатами по-життєво. Індустрія мовних курсів та шкіл, а також різноманітні інтеграційні програми стали настільки важливі в Україні, що робота в цій сфері стала однією з найпрестижніших діяльностей, а заробітні плати для вчителів, педагогів та соціальних працівників в даній сфері були одними з найвищих в країні. Держава поставила справжній національний пріоритет в цьому питанні, що з часом дало для України приплив потрібної робочої сили та стрімкий а подекуди вибуховий розвиток її національної економіки. З новими мігрантами до України потрапляв не тільки потужний трудовий потенціал, до України люди привозили свої зв’язки з багатьох країн походження, збагачували суспільну українську сферу новими прогресивними практиками, збагачували культурну сферу, надавали новий поштовх в багатьох сферах українського життя. Новими інтегрованими мігрантами наповнювались міста та села України, відроджувались цілі регіони та населені пункти, особливо ті що були зруйновані під час бойових дій, люди згадували своїх предків та родоводи, багато хто знаходив давні могили їх сімей, громади почали відновлювати культурні традиції притаманні тим чи іншим регіонам України. Не завжди нові мігранти знаходили себе в Україні, проте молодше покоління цих людей, а особливо народжені в Україні діти цілком і повністю усвідомлювали себе українцями та пов’язували своє майбутнє з українською державою та українським народом. Окреме питання в цій міграційній політиці було питання фінансування цієї системи, так як вона була дуже витратна на перших етапах і почала показувати ефект і давати результат до бюджету України лише за декілька років. Річ у тім що проведені урядом економічні реформи, суспільна і законодавча трансформація дали результат вже в перші роки після закінчення війни, а повністю збалансований бюджет Україна отримала вже на третій рік післявоєнної розбудови, при цьому Україна ще довго мала великі репараційні виплати, а також виплати на відновлення країни, які могла витрачати на міграційну систему а також на заходи спрямовані на розвиток економіки та суспільства. Кожного року Україна отримувала декілька десятків мільярдів доларів, і вже після відновлення економіки Україна навіть почала формувати фонд наступних поколінь (ФНП) де акумулювали надлишкові надходження. Звичайно швидке відновлення, спричинене реформами та правильною економічною політикою української влади призвело до стрімкого зростання економіки, а це в свою чергу потребувало зовнішніх ринків збуту української продукції, ніхто Україну на цих ринках особливо не чекав, тому українському бізнесу ще необхідно було пройти великий шлях щоб завоювати своє місце під економічним сонцем. І тоді українці сказали: «якщо ми маємо потужну і досвідчену армію і ВПК ми зробимо їх найкращими в світі, якщо ми маємо передову дронову індустрію ми зробимо її найпотужнішою в світі і наші дрони буде купувати більшість країн, і третє — якщо світ вважає що ми аграрна країна і здатні лише вирощувати хліб, то наш хліб буде споживати кожна людина в якій би країні вона б не жила». Це була досить амбітна заява, але вона мала свій розвиток і згодом була втілена в життя. Далі буде....

7 листопада 2024, 08:45

Після реформи законодавства, зокрема конституційної реформи і укладення основних оборонних союзів Україна почала реформувати та піднімати економіку країни. Новим урядом реформаторів та президентом були проведені переговори з основними кредиторами країни – МВФ, Світовим банком, урядом США та Єврокомісією, а також приватними кредиторами. Основною суттю та результатом цих переговорів стало суттєве списання боргів, по окремим угодам списання доходило до 50%, а також відтермінування перших виплат по цим боргам мінімум на 10 років. В подальшому, практично в перші місяці своєї роботи, уряд відмовився від співпраці з МВФ в якості донора та були проведені додаткові консультації з провідними міжнародними фінансовими установами та провідними фінансовими центрами на предмет запровадження в Україні супер ліберальної економічної моделі, суттю якої стали мінімальне податкове навантаження, зменшення видів податків до 3-4, спрощення адміністрування податкової системи, також через спрощення та запровадження дистанційного диверсифікованого функціоналу в системі оподаткуванні, була системно подолана корупція в податковій сфері. Вся система взаємодії держави з бізнесом була вибудувана таким чином, що корупційні зв’язки стали невигідні нікому і втратили свій сенс. Податок на додану вартість був ліквідований, податок на прибуток становив – 10%, податок на зарплату – 10%, податок на фонд оплати праці – 10%, податок на дивіденди становив також – 10%. Інші податки, як то спеціальні акцизи, збори, платежі були унормовані до межі,, що стимулювала виробника збільшувати виробництво або розширювати свою діяльність і не тікати в сферу тіньової економіки. Також були взяті на озброєння найкращі світові практики в дозвільній системі держави, багато дозволів було або прибрано або спрощено їх видачу, дозвільна система в цілому перейшла на декларативний характер. Єдиним критерієм дозвільної системи, що неухильно додержувалась держава була безпека громадян, та безпека навколишнього середовища і за порушення законодавчих норм в цій сфері встановлювались досить високі штрафи та покарання. Наступним кроком, який уряд разом з НБУ впровадили, стала стабільність грошової одиниці, відносно низька інфляція а також грошово-кредитна політика що привела до суттєвого зниження кредитних ставок в українських банках, а по багатьом програмам для бізнесу і населення що були пов’язані з започаткуванням бізнесу, будівництвом житла, відновлення зруйнованого майна та бізнесу, капітальними інвестиціями в промислове будівництво та обладнання і таке інше, процентні ставки були або нульові, або уряд компенсував ставки по таким кредитам до нульового рівня. Правда також в тому що така політика нового уряду разом з НБУ була супер протекціоністською і багато основних економічних партнерів і організацій, зокрема СОТ, не сприймали ці зміни, аргументуючи це тим що інші країни можуть втратити як ринки так і свої окремі галузі національні економіки, суб’єкти господарювання з інших країн просто почнуть багато інвестувати в Україну а також переведуть свої юридичні особи в Україну з метою сплачувати низькі податки в Україні, а не в країнах їх походження. Проте український уряд був наполегливий в перемовинах у цьому питанні і домігся як мінімум 10-річного терміну стабільного функціонування такої системи з можливим переглядом кожні 10 років та впровадження змін. Основним аргументом української сторони на подібних перемовинах завжди було відновлення зруйнованої країни, повернення біженців, та підйому економіки для стабільного функціонування як країни так і держави і зрештою світ сприйняв цю аргументацію і система була запроваджена. Зразу по завершенню війни економіка України була в жахливому стані, податки та збори ледь забезпечували 30% бюджетних видатків, фінанси України були не збалансовані і країну цілком могла чекати фінансова катастрофа, гіперінфляція і падіння ВВП. Проте в нагоді українському уряду стали заморожені на заході активи РФ а також кошти що були надані Україні країнами донорами для відновлення країни після війни. Частина цих коштів пішла на відновлюючи проекти за участі країн донорів, а частина була передана українському уряду та НБУ для балансування державних фінансів. Загалом ця сума складала близько 500 млр.долл США. Також в Україну кожного року надходили репараційні і компенсаційні виплати від суб’єктів що утворилися на території колишньої РФ, експортні потоки яких Україна фактично контролювали і була основним регулятором таких виплат. Щорічні суми які отримувала Україна від таких транзакцій становили біля 40 млрд. долл. США. Враховуючи всі ці фактори уряду України вдалося збалансувати бюджет, при цьому практично з перших місяців його діяльності були введені досить високі, як для тодішньої України, соціальні стандарти. Загалом була введена шкала за якою соціальні виплати прив’язувались до інтегрального коефіцієнту соціальних виплат в східній Європі ( 9 країн), в перший рік ці загальні виплати становили 50% від цього коефіцієнту, через 5 років це вже було 100%, а ще через 5 років, цей коефіцієнт мав складати не менше 150% від східноєвропейського коефіцієнту соціальних виплат. Забігаючи наперед, слід зазначити, що Україна досягла таких показників набагато швидше ніж планувалося, і соціальні виплати становили суттєво більше ніж в сусідніх державах ЄС, що робило Україну не тільки інвестиційно-привабливим місцем на світовій економічній карті світу, а й було великим стимулом для набуття громадянства України громадянами інших держав та імміграцію населення в Україну, але сталося це не миттєво а поступово протягом цих перших 10 років після російсько-української війни. Отже після запроваджених економічних реформ, збалансування бюджету, введення стимулюючої грошово-кредитної політики первинних цілей було досягнуто і економіка України стала розвиватися. Наступною метою уряду стала побудова високотехнологічної економічної системи з високою передільною складовою. Тобто уряд, президент і парламент поставили за мету перетворити економіку України з сировинної на економіку яка продукує кінцеві товари і продає їх кінцевим споживачам. Це було не легко, ніхто в світі не хотів віддавати вже колись завойовані ринки, при тому що Україні необхідно було конкурувати з виробниками що десятиліттями будували свої індустрії і завойовували світові ринки, а в Україні не існувало навіть сучасних виробничих потужностей щоб дієво конкурувати на цих ринках. Натомість в Україні було три складові, яких не було в жодній іншій країні світу – передова армія і ВПК, найкраща і зростаюча індустрія з виробництва і застосування дронів розвиток якої співпав з дроновою революцією в світі, і третя складова – Україна була і залишалась одним з найбільших виробників та експортерів аграрної продукції в світі. Звичайно в Україні існували інші галузі та підприємства, але найбільш конкурентоздатні на світовому ринку були саме ці три. В післявоєнний період міжнародний авторитет, пізнаванність, та і загалом ставлення до України і українців в світі дуже змінилося в кращий бік, багато країн почали співпрацю з українцями, особливо що стосувалося підрядів на відбудову в післявоєнний період. Враховуючи ліберальний рівень податків, простоту ведення бізнесу та прозору політику влади до інвесторів, в Україну почали вкладатися великі інвестиції та капітали, засновувались нові підприємства як іноземцями так і українцями, стрімко почали зростати традиційні галузі української економіки, в якийсь період до України навіть почали переводити головні офіси світові лідери в тих чи інших галузях та індустріях, з метою легальної оптимізації їх податкового навантаження, яке було набагато більше в країнах їх походження ніж в Україні. Особливо вдалим кроком українського уряду стало запровадження, так званої локалізації для іноземних інвесторів, тобто будь-яка продукція, послуги чи інший бізнес що вівся в Україні повинен бут використовувати в своїй собівартості українські складники на рівні не меншому ніж 70-80%, це дало надзвичайний поштовх в розвитку суміжних українських індустрій, галузей, та ринку послуг. Іноземні інвестори досить добре сприймали цю політику, адже вона була доволі гнучка в залежності від галузі та напрямку, та починалася з 30%-ної локалізації в перший рік і виходила на рівень 70-80% лише через 5 років діяльності іноземного підприємства в Україні. Це надало змогу вибухового розвитку не тільки українського національного бізнесу, а і інших галузей української економіки і суспільного життя, зокрема науки, українська наука та освіта нарешті здобула дійсний платоспроможний попит на свої послуги, в країні почали потужно розвиватися наукові центри та галузеві наукові інститути. В питанні видобутку природних ресурсів іноземними інвесторами Україна завжди залишала за собою частку не меншу ніж 51% і стимулювала інвесторів проводити глибинну переробку продукцію на території України з метою зростання національної економіки. Що стосується галузей та індустрій, яких не існувало в Україні взагалі, держава звільняла такі підприємства від оподаткування повністю за виключенням податкових соціальних внесків на 5-10 років, але політика локалізації до таких підприємств застосовувалась в повному обсязі. Логіка тут була така — якщо в нас в країні не існує цієї індустрії то природно ми не можемо отримати з неї і податки, отже хай ми і далі не будемо отримувати ці податки, але через 10 років ми отримуємо потужну індустрію і нові галузі, які нам дадуть високотехнологічні робочі місця та ті ж самі великі податки, аніж ми не будемо мати через ці 10 років ні податків ні нових високотехнологічних підприємств. Яскравим прикладом такого підходу стала модерна високотехнологічна українська індустрія виробництва високопродуктивних комп’ютерних чипів та мікросхем, якої в 2026 році не існувало взагалі, а вже в 2033-36 роках це була одна із провідних індустрій виробництва чипів в світі. Виробництво дронів і дронова революція потребувала виробництва таких чипів саме в Україні, так як Україна стала і залишалася світовим лідером з виробництва та застосування дронів. І таких прикладів, народження нових галузей в економіці України, було досить багато. Україна поступово ставала новим світовим економічним тигром, інвестиції в українську економіки приносили великі прибутки з яких сплачувались низькі податки. В країні також почав досить потужно розвиватися фінансовий сектор – був створений фондовий ринок з безліччю інструментів, простий кредитний і борговий ринок, фізичні особи і підприємства могли досить легко і безпечно інвестувати власні кошти в українську економіку. Далі буде...

6 листопада 2024, 09:28

В цивільній сфері на початку все складалося не так успішно, як у військовій сфері. Одразу після перемоги Україна розпочала і продовжила переговори по вступу в НАТО та ЄС. Проте майже одразу в цій сфері виникли труднощі, багато членів ЄС, зокрема сусіди України, такі як Польща, Словаччина, Угорщина та інші висували ряд умов для України, після втілення яких Україна фактично втрачала свою економіку, і перетворювалася лише на слабку державу в складі ЄС, яка б виконувала роль донора людських та матеріальних ресурсів для більш економічно розвинутих економік ЄС. Часто в цих вимогах не було ніякої логіки, вони також спирались на різного роду історичні претензії, неприйнятні економічні зміни. Проте істиною причиною було те що частина країн просто побоювалось входження в ЄС такої потужної країни як Україна. Це підсилювалося ще і тим що Україна фактично стала контролювала ресурсні можливості колишньої РФ і могла при входженні в ЄС фактично змінити економіку всього Євросоюзу, по суті цей процес суттєво б зміцнив ЄС та покращив добробут людей в ЄС, проте окремі члени ЄС боялися зміни свого положення після вступу України в союз, боялися допустити Україну на свої ринки, та боялися втратити частину власної економіки, що по окремих галузях була вже неконкурентна з економікою України на момент початку переговорів. Переговори йшли багато місяців, та попри потужне бажання українців і окремих членів ЄС успішно завершити ці переговори, частина членів ЄС висувала все нові і нові умови та заперечення, Україна їх виконувала, але через деякий час з’являлись нові. Україну боялися все більше і більше, ховаючи таку боязнь за ширмою невиправданих вимог та претензій… В якийсь час українська держава припинила ці переговори, виступивши з правдивою заявою з цього приводу, та залишивши ці двері відкритими з української сторони, до моменту поки країни ЄС дозріють до справедливих переговорів про вступ України до ЄС. В той же час президент і український уряд прийняв рішення максимально синхронізувати українське законодавство з законодавством ЄС, прийняти всі стандарти ЄС в економічній сфері, та просуватися в окремих галузях взаємодії з ЄС на скільки це можливо для того щоб досягти максимальної взаємної відкритості ринків, та зняти всі можливі обмеження на рух людей, капіталів, технологій та ресурсів. В той же час українським урядом було прийнято рішення інтенсифікувати роботу на інших світових ринках, де можуть бути інтереси України в новій геополітичній реальності що склалася на момент закінчення російсько-української війни. Обставини та умови які складалися фактично виштовхували Україну на роль одного з світових гравців, що буде самостійно приймати рішення і грати важливу роль в долях окремих країн і цілих регіонів. Що стосується НАТО то переговори про вступ в цю організацію велись значно інтенсивніше та продуктивніше. На момент закінчення війни українська армія фактично відповідала всім критеріям вступу до НАТО, більше того по факту українська армія була однією з найбоєздатніших армій світу з неоціненним досвідом ведення сучасної війни в умовах переважаючих сил противника. Окрім цього Україна досить швидко прийняла все необхідне законодавство для синхронізації з законодавством країн НАТО, та вже за декілька місяців була готова до повноцінного членства в альянсі. Проте ряд країни НАТО в останній момент виступили проти вступу України до цього оборонного союзу, дивним чином список країн противників членства України в НАТО співпадав зі списком країн-противників членства України в ЄС. Вони справедливо вважали, що членство в альянсі стане останньою сходинкою після якої в ЄС не буде приводу відмовити Україні в повноцінному членстві України в Євросоюзі. Після драматичних перемовин, що продовжувались декілька місяців між Україною та альянсом НАТО, сторони прийшли до угоди основною суттю якої стало взаємне поширення на сторони дії статті 5 оборонного союзу, що по суті було основною безпековою домовленістю країн членів НАТО, проте повноцінним членом НАТО Україна так і не стала. Після всіх подій російсько-української війни, нової стабілізуючої ролі України, зростаючої геополітичної ваги України та географічної і політичної близькості до країн НАТО і ЄС, альянс не мав морального права відмовити Україні в підписанні такої угоди. Загалом сам факт переговорів про вступ України до ЄС та НАТО занадто загострив і без того гострі проблеми в цих союзах, фактично члени поділилися на прихильників і противників вступу України в ці структури, несправедливість голосувань та прийняття остаточних рішень, громіздкість процедур, та неповороткість цих структур, вже через рік призводять до того, що в Європі, а згодом і з приєднанням інших країн по всьому світу, формується новий паралельний з НАТО оборонний союз. Ініціатором, одним з засновників та лідерів цього союзу стає Україна, яка під час переговорів оголошує про відновлення свого статусу ядерної держави. Фактично цей статус був таємно відновлений ще під час російсько-української війни, як останній аргумент у війні з ядерною Росією. Багато країн-союзників та їх спецслужб здогадувались що Україна володіє своєю ядерною зброєю, тим більше що українська держава інколи робила прозорі натяки на цей аспект, проте офіційно Україна вважала за краще це не оголошувати. Основними критеріями нового оборонного союзу стали – демократія, верховенство права, людські свободи, свобода віросповідань та інше, а ще цей союз був добре структурований зі швидкими та якісними процедурами прийняття рішень в оборонних питаннях, що було продиктовано викликами сучасного світу. Також цей союз мав завжди проактивну позицію в допомозі державам що прагнули стати на шлях розбудови демократії та свободи в їх країнах. До нового союзу, на першому етапі, входять такі країни як Великобританія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, Японія, Австралія, Нова Зеландія. США, в цій організації, були представлені в якості спостерігача та партнера, в цій країні все більше і більше ставали очевиднішими проблеми у внутрішній політиці і починав перемагати тренд на ізоляціонізм, проте США і далі залишались одним з головних світових економічних і політичних гравців і ключовою країною в НАТО. Далі буде....

5 листопада 2024, 10:20

Після закінчення російсько-української війни економіка України була в руїнах – повністю зруйновані міста та села сходу країни та зруйнована інфраструктура по всій Україні, мільйони біженців, виснажені морально та фізично люди, сотні тисяч загиблих, постраждалих та інвалідів війни, занепад цілих галузей та напрямків. Проте з перемогою прийшла і надія, надія на краще а також усвідомлення свого реального стану. Разом з цим всім негативним спадком в Україні були і позитивні речі, які як не дивно привнесла війна, та які давали надію на майбутнє та вирізняли Україну поміж багатьох інших країн світу. Україна отримала вкінці війни досить сучасний, диверсифікований, наповнений виробничими потужностями і технологіями військово-промисловий комплекс (ВПК). Утворилась унікальна екосистема підприємств, які були продуктом суспільних зусиль, військових потреб, підтримки держави та концентрацією сучасних технологій в різних сферах. Справа в тому що російська-українська війна фактично співпала з дроновою революцією в світі та власне ця війна і стала основною рушійною силою цієї революції, яка згодом практично змінить світ. Український ВПК не володів всією елементною базою в виробництві зброї і бойових дронів та роботів, але за рахунок унікальної побудови диверсифікованих потужностей, постійним попитом на продукцію підприємств, постійною взаємодією з полем бою, удосконаленням технологій апаратів і технологій самого виробництва, а головне за рахунок володіння українським ВПК унікальною базою застосування бойових роботів-дронів та іншого військового обладнання, Україна стала лідером дронового виробництва у світі. Навіть виробники провідних країн світу не володіли такими можливостями та досвідом, саме всі ці причини стали унікальним сплавом потреб і можливостей в побудові дронів на українській землі. Унікальна особливість українського ВПК і української армії стала можливість майже миттєвого реагування на зміну обстановки і запитів поля бою та надання відповідних технічних рішень, виробів та технологій. Ще одним чинником що вигідно вирізняло Україну з поміж інших країн світу це наявність Армії, що роками могла протистояти переважаючій армії ворога, зуміла випрацювати новітні, з урахуванням нових технічних можливостей, підходи до ведення бойових дій на всіх рівнях починаючи від тактичних закінчуючи стратегічними задачами, а також починаючи від солдата і закінчуючи прийняттям рішень на рівні Генерального Штабу та командувань окремими родами військ. Українська Армія стала єдиним цілим з українським ВПК, технічні зміни в тому чи іншому озброєнні займали декілька днів, а іноді декілька годин, що давало можливість українським збройним силам змінювати хід бойових дій на окремих ділянках, швидко концентруватися, або розосереджуватися, що приводило до швидкого руйнування оборони противника, завдання знекровлюючи ударів, а зрештою падіння оборони противника на окремих ділянках, швидких проривах і зрештою падіння оборони протиборчої армії на всьому фронті. Завдяки поєднанням новітніх тактичних і оперативних підходів в керуванні військами, накопиченому досвіду, гнучкості підходів в залежності від бойової обстановки, унікальному технічному компоненту, українська армія не мала рівних на полі бою, що було підтверджено згодом в численних військових моделюваннях та військових навчаннях по всьому світу. В сучасній військовій науці навіть з’явились нові терміни та визначення, як то «українська атака», «українська оборона», «українська тактика та стратегія» та багато інших… Звичайно українська армія після війни була суттєво реформована, з урахуванням всього досвіду і уроків російсько-української війни. Армія була скорочена з 1 млн. до 300 тис осіб, це ядро стало постійною професійною компонентою української армії, та фактично грало роль найбільш боєздатних професійних частин армії. Дуже велика увага була приділена силам територіальної оборони, включаючи технічне забезпечення, бойовий вишкіл, тренування, матеріальну базу, а також ідеологічне і моральне виховання. Фактично українська армія могла, в лічені дні та тижні, перетворюватись з професійного 300-тисячного кулака в декілька-мільйонного наїжаченого «військового дикобраза» який був здатний протистояти будь-якій армії в світі, при цьому це протистояння включало не тільки оборону, а завжди відпрацьовувалась компонента швидкого нанесення ворогу критичної шкоди що б призводило до поразки ворога або неспроможності подальшого ведення бойових дій як на окремих ділянках фронту так і в цілому по всій лінії бойових зіткнень. При цьому всі ці стратегії завжди відпрацьовувались з можливістю застосування конвекційної зброї, без застосування зброї масового знищення, хоча плани оборони завжди включали плани нейтралізації і унеможливлення застосування ворогом зброї масового знищення. Після війни фактично українська армія стала найбільш підготовленим військовим організмом в світі з унікальним досвідом, озброєнням, та технологіями. Частина військових що були звільнені з лав української армії після перемоги, стали основною рушійною силою у створення ПВК (приватних військових компаній), що під загальним керівництвом українських спецслужб і української держави виконували різні завдання в різних частинах світу, мали свої напрямки і спеціалізації а також діяли в інтересах української держави та забезпечували необхідне міжнародне положення України та міжнародний авторитет української держави. Яскравим прикладом діяльності українських ПВК, стала територія колишньої РФ, фактично на цій території українські спецслужби та українські ПВК грали ключову роль в житті нових держав та державних утворень довгі роки забезпечуючи репараційні виплати а також підтримуючи справедливий мир на цих територіях. Проте діяльність українських ПВК не обмежувалось лише територією колишньої РФ, окремі країни просили захисту в України, а деякі країни запрошували українські ПВК на постійній основі як саму боєздатну частину своєї армії сплачуючи великі кошти як українським ПВК так і опосередковано українській державі, оскільки в післявоєнний час саме українські ПВК стали основним полігоном для українського ВПК, даючи змогу залишатись Україні світовим лідером на ринку озброєнь, військових технологій і практик. Далі буде....