kingcity

6 листопада 2024, 09:49

Весь світ спостерігає зараз за виборами у США. З великою увагою, тривогою і надією спостерігають за ними і в Україні. Та чи дійсно перемога того чи іншого кандидата є такою важливою для України? Чи справді вона здатна радикально вплинути на ситуацію в Україні? Пропоную ознайомитись з дописом на цю тему україно-американського бізнесмена і девелопера Марка Гінзбурга. Згідний з автором якщо не повністю, то майже у всьому. Публікую мовою оригіналу. Меня крайне удивляет пристальное внимание, с которым в Украине следят за выборами в США, предполагая что выбор конкретного Президента может иметь судьбоносное значение для нашей страны, а именно приведёт к скорейшему и максимально успешному для нас окончанию войны. Ежедневно я получаю десятки звонков с просьбой поделиться моим прогнозом. Я опять, как и в прошлом посте, не назову имя победителя, но могу с уверенностью сказать, что для Украины это не имеет НИКАКОГО принципиального значения. Ни Харрис, ни Трамп не сделают НИЧЕГО для окончания этой войны, ибо они оба ставленники тех сил, которые заинтересованы в её продолжении. Надо понимать, что республиканская и демократическая партии США — это не партии в привычном нам понимании их в качестве иерархических политических институтов. Это Корпорации, а Камала и Дональд — СЕО, назначенные советом директоров этих корпораций. И у обеих этих Корпораций, при множестве разногласий в различных аспектах внешней и внутренней политики, есть единая общая платформа — НАЦИОНАЛЬНЫЕ ИНТЕРЕСЫ США. И это хрестоматийная истина. Её провозгласил 166 лет назад, во время обсуждения в английской Палате общин британской внешней политики, министр иностранных дел и премьер-министр Великобритании виконт Генри Джон Темпл Пальмерапон: «У нас нет вечных союзников и у нас нет постоянных врагов; вечны и постоянны наши интересы. Наш долг — защищать эти интересы». Всё предельно ясно и определённо! Заезжающие в Киев голливудские звёзды, постаревшие певцы и рок-музыканты, а также европейские философы и писатели преисполнены сострадания и демонстрируют «души прекрасные порывы» — и за это мы им благодарны. Но те, от кого реально зависит наша независимость, территориальная целостность и-главное!- жизни сотен тысяч наших граждан, весьма далеки от сантиментов. Их девиз- вышеприведенная фраза виконта Палмерапона. Она написана на их лбах и губах. Это для них аксиома, пример образцового прагматизма во внешней политике. И если мы не хотим этого понимать — это наши проблемы. А они предельно искренни. Откровенны до неприличия. Я мог бы привести сотни высказываний сенаторов и конгрессменов от обеих партий, генералов Пентагона, лидеров общественного мнения США, подтверждающих этот мой тезис. Но, наверное, достаточно будет двух высказываний супервлиятельных членов обеих партий. Госсекретарь (по-нашему министр иностранных дел) США демократ Энтони Блинкен на пресс-конференции 7 декабря 2023 года о распределении финансовой помощи для Украины сделал следующее заявление: «…около 90% средств, выделяемых США на военную помощь Киеву, остаются в самих Соединенных Штатах. Эти деньги используются для укрепления американской оборонной промышленности, поддерживая производство оружия, военной техники и создание рабочих мест внутри страны. Это помогает экономике США и способствует развитию внутреннего оборонного сектора, что представляет собой своего рода инвестиции в США и выгодно для экономики страны». Уже этой осенью он неоднократно заявлял, что «…поддержка Украины помогает снизить угрозу со стороны России для всего демократического мира, укрепляя позиции НАТО и безопасности Европы, что соответствует интересам США» . А что говорят республиканцы, лидер которых в предвыборном экстазе обещает закончить войну за 24 часа? Влиятельнейший сенатор — республиканец с 22-летним стажем в Сенате, председатель Сенатского Комитета Линдси Грэм неоднократно делал совершенно прямолинейные заявления, описывая поддержку Украины как «хорошую инвестицию» для Америки. Он подчеркивал, что США помогают Украине, чтобы «американцам не пришлось сражаться самим». Грэм указывал, что таким образом США ослабляют Россию и защищают свои интересы. Также он упоминал, что природные ресурсы Украины могут в будущем принести значительную экономическую выгоду для США. Это то, что я выше назвал «откровенен до неприличия». Есть десятки его фраз и похлеще, но я, чтобы избежать обвинений в предвзятости, приведу два его заявления, одно из которых было сделано им непосредственно в Киеве, а второе всего месяц назад. 1.В мае 2023 года Грэм приехал в Украину и встретился с президентом Зеленским. Во время этой встречи он заявил, что помощь Украине — «лучшая трата денег США», подчеркнув, что «американская поддержка позволяет Украине сдерживать Россию и предотвращает необходимость прямого участия американских военных». Это заявление вызвало более серьёзный резонанс и критику в США, чем в Украине. Мы сделали вид, что не поняли, что нас не рассматривают как потенциальных победителей, а отводят роль «сдерживать Россию», ослабляя её в интересах США. 2.Сентябрь 2024 года. Грэм повторил, что конфликт является «хорошей инвестицией» для США, потому что «украинские войска воюют, а американские средства возвращаются в экономику США, частично через закупки американской военной техники». Сенатор отметил также, что «Украина располагает природными ресурсами, включая минералы, которые могут принести экономическую выгоду США». Эти заявления подчеркивают подход Грэма к поддержке Украины исключительно в контексте американских интересов — как военных, так и экономических. Кстати, «друг Линдси» дважды кавалер одного из высших орденов Украины. В декабре 2016 г. Порошенко вручил ему орден Ярослава Мудрого ІІІ степени, а год назад Зеленский вручил тот же орден второй степени. Я хочу, чтобы Вы меня правильно поняли. Я ни в коем случае не пытаюсь критиковать или приуменьшать роль и значение американской помощи нашей стране — она неоценима. Особенно её политическая составляющая. Я лишь пытаюсь объяснить, что мы придаём излишне важное значение итогу их президентских выборов. К глубочайшему сожалению, сложилась ситуация, при которой скорейшее прекращение этой войны, что является главным интересом нашей страны, не соответствует национальным интересам США. У Америки есть серьезная проблема, о которой не принято говорить. ВВП США на 80% состоит из финансовых и юридических услуг (Вы знаете, что 70% адвокатов всего мира проживают в одной стране — США?), доля промышленности всего 12-14%, а сельского хозяйства менее 2%. Ближайшее широкое внедрение искусственного интеллекта, технологии блокчейн, нейросетей, чат-ботов, квантовых компьютеров в первую очередь ударит по представителям посреднических услуг, выбросив из этой сферы десятки миллионов юристов и бухгалтеров. Стране надо развивать промышленность, переструктурируя ВВП и создавая множество новых рабочих мест. Мир вступает в зону перманентных военных конфликтов. Торговля оружием будет огромным бизнесом. И это именно та отрасль, где США смогут воссоздать своё промышленное могущество, обеспечив к тому же занятость населения. Ибо ни в производстве товаров народного потребления, ни в производстве бытовой техники или автомобилей, ни в самолётостроении (у Боинга колоссальные проблемы) они не способны конкурировать с Китаем, Южной Кореей и прочими «тиграми». Поэтому им выгодно продолжение войны в Украине. Мечта маркетолога! Сегодня производим оружие, завтра испытываем его не в лаборатории или на полигоне, а прямо на поле боя! Сразу же получаем замечания, определяем дефекты, тут же вносим коррективы и отправляем на поле боя усовершенствованный экземпляр и т.д. Кто сможет конкурировать с ними? Весь мировой рынок оружия, будет разделён между США и Россией. Хватит обоим, это триллионный бизнес! И Трамп захочет это остановить? Никогда! Потому что он Трамп! Потому что он бизнесмен! Потому что он патриот своей страны! Потому что он прекрасно понимает, что случится с ним, если он попытается пойти против этой системы. И то же с Харрис. И с любым! P.S. Коротких два примера в подтверждении моего тезиса. С 2005 года США не построили ни одной новой зенитной ракеты STINGER. До нашей войны они в качестве внешней угрозы рассматривали только террористов. А у тех не было реактивных истребителей, поэтому производство Стингеров считалось нецелесообразным. Но теперь, для оказания помощи Украине, Пентагон подписал в прошлом году контракт на $624М на производство ракет STINGER в Тусоне (Аризона). На следующий год контракт будет утроен. До 2022 г. США выпускали не более 3000 снарядов калибра 155 мм. Это крайне необходимая Украине позиция и уже в прошлом году американцы произвели 10 000 этих снарядов, в этом 14 000, а на 2025 г. намечен выпуск 100 000. И это только в малой степени удовлетворит потребности одной Украины. А для выпуска снарядов требуется строительство сразу трёх заводов: для гильзы, для метательных взрывателей и для сборки. А это десятки предприятий, быстро построенных в депрессивных штатах, это десятки тысяч, а в перспектие сотни тысяч новых рабочих мест. А пополнить запасы европейских членов НАТО, опустошивших свои склады для помощи Украине? Теперь всё вооружение у НАТО будет американское. И запчасти… И ремкомплекты… И обслуживание… И вообще, по старой доброй традиции в период мировых катаклизмов все капиталы бегут в доллар и US Treasure Bills. А вы говорите МИРУ — МИР!

27 грудня 2023, 14:56

В останні дні в зоні посиленої уваги ЗМІ і на слуху у суспільства є новий законопроект щодо змін у мобілізації.Спробую висловити свою думку щодо нього. Від початку війни і дотепер багато що змінилось.Після відбиття перших атак ворога та здобуття певних успіхів українською армією, якщо не всі ми, то більшість нашого суспільства жила в настрої, що «от-от», ще кілька тижнів, ну може місяць-два і у росіян закінчаться ракети, навпаки, нам поставлять новітню зброю, ми сформуємо нові підрозділи, зберемось з силами і як вдаримо — так, що орки враз відлетять від Дніпра до Ростова, від Чонгара і за Керченську протоку, а ми знову будемо їсти мелітопольську черешню та насолоджуватись краєвидом моря з тераси «Ластівчиного гнізда».ТЦК ледь справлялись з напливом резервістів та добровольців, а бригади ТрО формувались одна за одною.Та час ішов, тижні перетворились у місяці, місяці у роки… Стало зрозуміло, що це війна надовго і що враз вигнати ворога не вдасться.В суспільстві з`явились ознаки розчарування.Велика частина людей всілякими правдами і неправдами виїхала за кордон і не збирається повертатись, як мінімум, до завершення війни, а то й повертатись взагалі.Інша частина до війська не спішить.ТЦК спорожніли і тепер їхні працівники просто виловлюють потенційних вояків.Причому часто працівники ТЦК у своїй роботі вдаються до методів, схожих з методами злочинних угруповувань 90-х — викрадення людей з вулиці, примусове утримання по кілька днів у ТЦК, побиття та відбирання особистих речей давно стали звичним явищем.Про такі «дрібниці», як виписування повісток «на коліні», хамство у спілкуванні та погрози, я навіть не згадую.ВЛК працюють формально — просто штампують відмітки про придатність.Разом з тим, корупція нікуди не поділась — відома не одна історія, як воєнкоми за час війни ставали доларовими мільйонерами.Тому зміни у процесах мобілізації необхідні.Але чи розв`яже поданий законопроект існуючі проблеми мобілізації? Чи навпаки — посилить існуючі і додасть нових? Особисто у мене склалось враження, що він, якщо коротко, направлений на наступне: збільшити кількість людей, які підлягають мобілізації, шляхом додавання нових категорій та скасування прав на відстрочку у деяких існуючих, далі репресивними методами «додавити» тих, хто не спішить до ТЦК, а далі — будь що буде, про наслідки таких «реформ» для економіки та суспільства ніхто не думає. Пропоную ознайомитись зі статтею політолога Олега Саакяна з цього приводу, з думкою якого я практично повністю погоджуюсь: «Новий законопроєкт про мобілізацію показує, що система не проаналізувала ключові проблеми й дала на них відповідь, а навпаки — проігнорувала їх і вирішила додавлювати ситуацію не змінюючись. Я чекав тексту законопроекту, брифінгів, перед тим, як щось казати щодо мобілізаційних пропозицій. Оскільки це лише проект, ще має бути обговорення, то це мій внесок у нього без претензії на всеохопність. Як на мене, запропоноване не вирішує ключових проблем мобілізації, а лише створює додаткові репресивні можливості неефективній, несправедливій та дефолтній в очах суспільства системі, що створює ситуацію близьку до „ідеального шторму“.Система не проаналізувала ключові проблеми й дала на них відповідь, а навпаки — проігнорувала їх і вирішила додавлювати ситуацію не змінюючись.Найочевиднішим, що відлякує населення, дискредитує процес, а отже й саботує мобілізацію є сама система і її вади: • Медкомісія, яка почасту є профанацією. За декілька хвилин, а інколи й секунд в кабінеті лікаря вирішується придатний, чи ні, чи є хвороби, чи ні. Таким чином на фронт потрапляють астматики, епілептики, інсулінозалежні діабетики й т.д. Певен, що за 2 неповних роки у кожного є така історія з прізвищем. • Ігнорування реальних здібностей, фаху та фактору ККД при мобілізації. Умовно, танкістами стають ті, хто бульдозер в житті не бачив, не те що танк. В армії опиняються ті, хто в тилу міг приносити в десятки разів більше користі для обороноздатності, але це ігнорується. • Навчання часто для проформи. Історій про те, що ненавченим потрапляють в бої непоодинокі, що в учебках реально не навчають, а просто тримають — теж. • Відсутність своєчасного забезпечення необхідного для виконання бойових задач деморалізує й викликає зневіру в оргздатностях тих, кому віддаєш життя в розпорядження. Волонтери з дронами, машинами, медициною й т.д. все це частина нашого буття кожного дня. • Повістки, „як покарання“ при будь-якій нагоді та/або як зведення рахунків не додають престижності та популярності мобілізації серед молоді й в цілому. Коли розхожим стає: „а тебе чому, (чи ще гірше) за що мобілізували?“, то складно потім казати про чесноти захисту батьківщини. • Корумпованість ТЦК, системи забезпечення мобілізації та її репресивність. Від хабарів до приниження, побиття та інших форм здійснення (або свідомого нездійснення) діяльності по мобілізації та її підриву. • Відсутність розуміння „правил гри“ й простору належності собі — відпустки, ротації, демобілізація… Людина втрачає контроль за своїм життям й має розуміти, коли вона може його повернути повністю й де простір „належності собі“ під час. • Ситуація з пораненими, МСЕком, ветеранами без визначеності майбутнього та сам на сам зі своїми проблемами, тут навіть не буду заглиблюватися. Це не стільки про страхи, скільки про проблеми організації процесів, наслідком яких є втрата життів одних та деморалізація всіх інших. Це не вичерпний список й є виключення, але це частина нашої соціальної реальності, а отже. Які з цих проблем вирішують надані пропозиції по змінах у процес мобілізації? Навіть в частині відпусток, демобілізації.., як стало відомо з брифінгу Залужного, на разі не факт, що будуть разючі зміни.Мобілізація торкається широких верств населення, має множинні та комплексні впливи в різних сферах держави: економіка, соціалка, політика — врахування чого не видно від слова зовсім.На вскидку, найбільш очевидні навіть від самої публікації цих пропозиції, ще до їх прийняття: • відтік грошей з банків, щоб не заблокували, люди ринуться їх знімати. Фінансова система та гривня отримають під дих, питання лише масштабу та критичності цього, але тут до економістів. • працюючі підуть в тінь, позвільняються офіційно працевлаштовані та закриються ФОПи. Бо пропонують, в кращих радянських традиціях, дотягнутися до тих, до кого найпростіше — законослухняних платників, зареєстрованих власників й т.д. Хто не працює, не платить податки, не реєструється — може спати спокійно, його й не чіпатимуть, бо не шукатимуть. Це менші податкові надходження та ще більша тінізація й недовіра до держави. • соціальне напруження й відчуття соціальної несправедливості злетить через вище зазначені проблеми й загострить їх. • згуртованість та солідарність підважиться через посилення конфлікту інтересів між державою та суспільством по вертикалі. Між цивільними, військовими, родинами військових й т.д. по горизонталі. Ці норми ставлять всіх у різні команди конкурувати за обмежений ресурс, який несправедливо розподіляється. • ще більше ламануться за кордон за будь-які гроші. Кількість таких зросте, а ті хто там вже цілими сім’ями й ще вагалися, то приймуть рішення таки пускати коріння. Соціальні, демографічні, податкові та інші наслідки цього в коротку та довгу — очевидні. • просто нагадаю, що демократія не можлива, коли значна частина суспільства буде потенційно злочинцями — це основа диктатури „була би людина, стаття знайдеться“, це явно не про Україну привабливу для життя, захисту та підтримку власними громадянами та закордоном. Розширення механізмів вручення повісток, блокування рахунків, штрафи і т.д. це початок не з того краю рішення реально важливої для виживання країни проблеми, бо оборона це перший пріоритет й для неї необхідні, якщо й не обов'язково мотивовані, то хоча би не демонтовані захисники та захисниці, не озлоблені й в розбраті тили, а стійкі та надійні.В пропозиціях, ні зміни принципів з опорою на ККД, ні зміни системи та кадрів, ні створення трудового резерву чи якихось інших принципових новел, а лише ригідність системи, яка хоче більше репресивних повноважень. Якщо й існує ідеальний спосіб зараз підірвати ситуацію із середини, то ця ініціатива максимально наблизилася до нього. „ Кінець статті Тим часом, видання Forbes опублікувало інформацію, що законопроект імовірно відправлять на доопрацювання — нардепи сумніваються у доцільності жорстких норм.По даних видання, навіть у “Слузі народу» бачать ряд спірних моментів, наприклад — обмеження прав військовозобов`язаних, які уникають призову, електронні повістки і мобілізація осіб з інвалідністю 3-ї групи. Прийняття законопроекта тягне економічні ризики для країни.

24 листопада 2023, 15:43

Як на мене — реалістична і правдива стаття. Може деякі моменти автор упустив, але в цілому все логічно і достовірно. Отже... Чесно кажучи, взагалі не уявляли… Не уявляли війни повномасштабної. Коли Путін 21 лютого 2022 року визнав «незалежність і суверенітет ЛНР і ДНР», ми думали, що все обмежиться ескалацією на Донбасі, і Росія лише намагатиметься повністю захопити Донецьку і Луганську області, думали, що, як і досі, на крайньому сході нашої країни жеврітиме те ж саме, що жевріло останні вісім років, тільки з більшою інтенсивністю. Які були наші, тобто більшості українців, аргументи щодо того, що великої війни не буде? Це були аргументи на рівні примітивної суспільної свідомості, а простіше – на хлопський розум. По-перше: ось, мовляв, підуть чорні мішки й труни з України в Росію, росіяни, які не захочуть помирати не за цапову душу, повстануть проти безглуздої війни і як у 1917 році підуть на штурм Зимового палацу чи там Кремля і скинуть владу Путіна, а патологічний боягуз Путін цього найбільше страшиться, тому на велику війну не наважиться. По-друге: у більшості українців, особливо на Сході і Півдні купа родичів у Росії, а в росіян – купа родичів в Україні, як же можна вбивати одні одних тисячами, сотнями тисяч, а може й мільйонами? На одній із останніх перед російським вторгненням програм Савіка Шустера «Свобода слова» репрезентативна вибірка залу показала, що 76% українців не вірять у повномасштабне вторгнення. Так міркували прості люди, а що казали експерти? Значна більшість поважних експертів уперто торочила про неможливість повномасштабного вторгнення Росії, висуваючи оту знамениту, на їхню думку, незаперечну тріаду причин: 1) «повне нафто-газове ембарго щодо Росії», 2) «арешт так званого російського трильйона, який лежить у західних банках», 3) «відімкнення від платіжної системи SWIFT російських банків». І наші міркування на хлопський розум, і думки поважних експертів виявилися повним пшиком. Путін собі міркував інакше, він твердо знав, що його рабський народ буде собі «мовчати у тряпочку», навіть якщо в Росію з України підуть труни і чорні мішки не лише сотень тисяч, а й мільйонів жертв його божевільних забаганок. Про якихось родичів взагалі смішно було думати, а проти можливих світових санкцій існує шахрайство, підступність та хитрість економічних радників, васалів і друзів диктатора в усьому світі, впродовж багатьох років відгодовуваних на російські гроші. Багато хто сподівався, що санкції істотно негативно вплинуть на російських олігархів, яких називають «гаманцями Путіна», а ті своєю чергою вплинуть на нього. Утім принцип «хто платить гроші, той замовляє музику» в Росії не діє. Платять гроші його «гаманці», а музику замовляє сам Путін. «Повне нафто-газове ембарго» фактично провалилося, Росія знайшла для нього лазівки диверсифікації в інших напрямках – до Азії, хоча навіть і зараз російський газ, особливо скраплений, і нафта йдуть повним ходом і до Європи теж. Просто приголомшують найсвіжіші дані західних економістів про те, що РФ від початку повномасштабного вторгнення заробила 550 мільярдів (більше, аніж пів трильйона!) євро на експорті нафти і газу, причому левова частка цього фантастичного прибутку припадає на країни ЄС. Але чого ми собі навіть і близько не могли уявити в разі повномасштабної війни з Росією, то це продовження нафтогазового транзиту через Україну до Європи. Тисячами, десятками тисяч вбивають українців, вщент руйнуються школи, дитячі садки, лікарні, будинки культури, храми, а газ і нафта з Росії, як би й нічого не сталося, течуть собі й далі під цими руїнами й землею, вщерть просоченою кров’ю українців, і кажуть, що навіть гроші за цей транзит Україна справно отримує. «Нафтогаз» оголосив про припинення цього транзиту аж з наступного 2024 року, і це лише тому, що просто вибіг термін контракту і його поновлювати не збираються. «Арешт російського трильйона» поки що, за майже два роки великої війни обмежився лише «бельгійськими відсотками» у 1,7 мільярда доларів, і то їх ще треба Україні реально отримати, а американці подейкують, що арештовані в їхніх банках російські мільярди аж невідомо коли «підуть на повоєнну відбудову України». А про SWIFT вже й ніхто не згадує, щось там в ООН натякнули про зернову угоду і дозвіл підключити до цієї платіжної системи «Россельхозбанк» — і все. Росія чудово дає собі раду і без SWIFTу. Економіка РФ 2023 року випередила показники 2022 року і вийшла на рівень довоєнного 2021 року, так каже не лише «Росстат», але й західні економісти. Загалом більшість із них все ж переконані, що рано чи пізно світові санкції на країну-агресорку таки подіють, але сподіватися на швидкий крах російської економіки нам так само наївно, як сподіватися на смерть Путіна. Ось він вже незабаром, скоро, ну дуже-дуже скоро помре, ось він вже нарешті помер, а Путін собі, як Ленін, «живіше всіх живих». Так що приказка «доки грубий схудне, худий здохне» щодо економік Росії та України поки що залишається актуальною. Звісно, що ми таки сподіваємося на економічний крах недоімперії, але та дієвість західних санкцій, як ми собі її уявляли в разі повномасштабної війни, дуже й дуже відстає від нашої уяви. Рано-вранці 24 лютого 2022 року німецький міністр економіки переконував нашого посла в Берліні, аби той не дуже хвилювався, бо російські війська за дві години будуть у Києві. Від двох годин до двох тижнів (утім найбільш популярний термін, який згодом став мемом, був 2-3 дні) давали москалям для захоплення України дуже багато аналітиків, в тому числі поважні військові експерти США і Німеччини. Напередодні вторгнення наші західні союзники надавали Україні лише озброєння на кшталт джавелінів і стінгерів, бо були певні, що коли Росія захопить Україну, найефективнішим методом боротьби з окупантами буде лише партизанська війна. Також і настрої більшості українців щодо наслідків можливого російського вторгнення були не надто оптимістичні. В нас немає соціологічних даних про ці настрої і це дуже добре, бо зараз багатьом було б доволі соромно за ті розпачливі думки, які тоді панували у душах і серцях більшості українців. Найбільш «оптимістичний» сценарій одного мого друга аналітика був такий: росіяни захоплять Лівобережжя, а тоді Правобережжя миттєво приймають до НАТО, таким чином зупинивши подальшу експансію дикої орди на Європу. Ну щось на зразок Андрусівського перемир’я 1667 року. На чому ж ґрунтувався такий песимізм? Насамперед на величезній перевазі Росії в озброєнні. Військові аналітики, наші в тому числі, розповідали про десятикратні-стократні-тисячократні переваги агресора в усіх можливих видах озброєння: артилерії, танках, літаках, ракетах. Щоправда у живій силі перевага була лише трикратна, але й цього було достатньо для панічних настроїв. Міф про «другу армію світу» був затасканий до дзюр, як і те, що в українській армії все продане, розграбоване, занедбане. І була ще одна доволі важлива причина – не надто успішні дії українського війська у 2014-2022 роках. Всі пам’ятали сумні події кінця серпня 2014 року в Іловайську, коли там «всю погоду зробили» (за нашими ж даними) лише три-чотири російські батальйонно-тактичні групи, які зайшли на Донбас, а це було близько чотирьох тисяч вояків, приблизно стільки ж, скільки українських ще тоді міліціонерів охороняли громадський порядок на День Незалежності 24 серпня. Якщо лише декілька тисяч російських солдатів призвели до таких трагічних наслідків, то що буде, думали ми, коли в Україну зайде 50, 100 тисяч російського регулярного війська? Так, українські війська відвоювали в алкоголіків і дрібних кримінальників Гіркіна-Стрєлкова Слов’янськ і Краматорськ, але згодом, дійшовши до Савур-Могили, знову втратили значну частину відвойованого окупованого Донбасу. А далі було фактично миттєве, зовсім незрозуміле захоплення окупантами Сєдова і Новоазовська. І нарешті найбільш боляче в січні-лютому 2015-го відгукнулося Дебальцеве, де до останнього в наших ЗМІ говорилося, що «жодного котла там немає». Отож, більшість експертів і українців не вірили в можливість ефективного спротиву українського війська у разі повномасштабної агресії Росії. Яким же чином так сталося, що несподіваний для багатьох і в Україні, і у світі героїчний і успішний спротив рашистській навалі нашого війська, наших волонтерів і усього громадянського суспільства у березні-квітні 2022 року увійде в українську історію, як одна з найславетніших і переможних її сторінок. Український народ, як той Шевченків Ярема з «Гайдамаків» зі своїм освяченим ножем: Не знав, сіромаха, що виросли крила, Що неба дістане, коли полетить… Не знав, чи, можливо, забув? Скоріш за все забув. Забув, але все ж, коли це стало конче потрібно, миттєво згадав, згадав, що він є природжений народ-воїн, народ – незламний захисник своєї Батьківщини, народ, який має нестримну волю вимести зі своєї землі всю ту незліченну нечисть, яка наважилася її плюндрувати. Українці від часів козацтва завше були зразковими воїнами, згадати хоча б порівняно недавні історичні часи: СРСР за чотири роки переміг потужний гітлерівський Райх, але після цього з упівцями воював ще майже п’ятнадцять років. Кажуть, що не можна недооцінювати ворога, тим більше ворога підступного, аморального, такого, що порушує всі можливі закони і звичаї війни. Це істина, якою не варто нехтувати, утім цілому світові стало очевидно, що в російсько-українській війні наче мильна бульбашка луснула фальшива набундючена ідея «непабєдімасті рускава аружия», усього цього «пабєдабесія» і «можем пафтаріть». Українські воїни наче ковбасу краяли і сьогодні краять залишки найбільш підготовлених й елітних частин армії РФ, фактично знищивши їх майже повністю. Що ж таке сталося з «другою армією світу»? А річ у тім, що нічого не сталося, просто росіяни у своїй історії звикли воювати чужими руками, а самі вони завше були вояками-нездарами. У війську московського воєначальника Васілія Бутурліна 1655 року під Львовом були інструктори з артилерії німці, шведи, англійці, голландці, навіть іспанці, але кацапам це мало допомагало. Козаки Богдана Хмельницького глузували з кепських гармашів московитів, яким не до снаги було кудись до пуття вцілити ядром. В армії Кутузова, окрім нього самого, не було генералів-росіян, лише усякі багратіони і барклаї де толлі. Якщо згадати часи Жовтневого перевороту і громадянської війни, то найбільш боєздатні частини більшовиків це були поляки, фіни, латиші, китайці. Найвидатніші радянські полководці часів Другої світової це усілякі рокосовські і маліновські. Від часів руйнування Січі 1775 року в усіх переможних війнах Росії проти Туреччини, а також і у Кримській війні 1853-1855 років ключову роль відігравали вояки-українці. У Другій світовій вклад українців у перемогу над нацистською Німеччиною був беззаперечно найбільший: чотири Українські фронти, та й у трьох Білоруських фронтах воювала чи не половина українців. Так що патякання Путіна про те, що Росія виграла б війну з німцями без України – така ж сама брехня, як і все інше, що говорить цей недодиктатор. Ось чергова нова велика війна Росії, але тепер вже українці не воюють за неї, а воюють проти неї. Оце і все пояснення того наче загадкового феномена, як можна давати опір і перемагати країну, яка має військову перевагу в рази, десятки, сотні й тисячі разів. Зараз потроху минають «запаморочення від успіхів» минулорічних блискавичних офензив українського війська на Харківщині й Херсонщині а також заяв та обіцянок на кшталт «звільнимо Крим до літа чи осені 2023», та все ж рішучість, сила й незламність українського війська, усього українського народу залишаються незмінними. Ми багато чого не могли уявити в цій війні, але тепер не можемо собі уявити лише одного – як можна, незважаючи на всі шалені труднощі цієї війни, не перемогти і не вигнати повністю рашистьких загарбників з української землі. Автор : Ілько Лемко Джерело : інтернет-видання «Zaxid.net»

13 листопада 2023, 11:32

Ми переживаємо зараз важкі часи. Загальна ситуація в країні, особисті негаразди, біди давлять на нашу психіку, стреси спричиняють депресії чи інші розлади.Закономірно, що багато людей потребують психологічної допомоги, підтримки – від рідних, близьких чи спеціалістів-психологів. І тут дуже важливим є надати таку підтримку правильно і не допускати помилок, описаних нижче. ‼️П'ЯТЬ ПОМИЛОК ПІДТРИМКИ «Все буде добре», «не переймайся», «це не кінець світу», «я ж казав (ла)» — це НЕ підтримка! Немає універсальної формули, що підходить для будь-якого випадку. Але зате є речі, які точно НЕ треба робити, тому що вони ніяк НЕ допомагають і НЕ є підтримкою. 🔴 ПОРОЖНІ ОБІЦЯНКИ «Все буде добре», «усе владнається», «життя обов'язково налагодиться» — це порожні обіцянки. Ви не можете знати напевно, що чекає нас в майбутньому (якщо, звичайно, ви не екстрасенс), а в такому формулюванні ще й підкреслюєте, як зараз погано (адже добре, якщо воно взагалі буде, то тільки в майбутньому). Якщо не знаєте, що сказати — мовчіть, будьте поруч і обіймайте. Ви здивуєтеся, але один з найефективніших способів підтримки — теплі дружні обійми і прості слова співчуття ( «мені дуже шкода», «я так тобі співчуваю»). 🔴 ЗАБОРОНА НА ЕМОЦІЇ «Не плач», «не треба так хвилюватися», «заспокойся», «візьми себе в руки» і т.д. Якщо ви дійсно хочете підтримати людину, а не просто позбутися її — то ви як раз таки будете допомагати їй проявляти свої емоції, а не придушувати їх. Ні для кого не новина, що стримані емоції руйнують нас зсередини, перетворюються в хвороби і отруюють нам життя. Будь-яка людина має право сумувати, злитися, відчувати образу, коли знаходиться у важкій життєвій ситуації. До друзів і близьких ми звертаємося не тоді, коли хочемо виглядати дорослими, розумними і сильними, а тоді, коли хочемо просто побути самими собою, нічого з себе не зображуючи. Тому, якщо ви хочете підтримати або втішити когось — дайте йому можливість розповісти про свої переживання. 🔴 Знецінення ЧУЖИХ ПРОБЛЕМ «Це не варто таких сліз», «це не кінець світу», «нічого ж по суті не сталося», «це можна пережити» і т.д. Якщо ви не розумієте почуття іншої людини, не знаєте, як влаштовані її переживання — це не означає, що вона не страждає. І навіть те, що «в Африці діти голодують» або "є ті, кому набагато гірше», не робить її страждання меншими. Але найстрашніше те, що знецінення заподіює реальну шкоду. Людина перестає відчувати себе значущою і важливою для вас, відчуває себе непотрібною, втрачає здатність до довіри. До речі, психологи відносять знецінення до однієї зі складових емоційного насильства. 🔴 БЕЗГЛУЗДІ ПОРАДИ Це ж очевидно — будь-якій людині з проблемою вкрай необхідно в першу чергу виговориться і бути почутим. Не отримати мудру пораду, не вислухати настанови, а висловити, наділити слова тим, що вона відчуває. А вже поради, адресовані в минуле ( «потрібно було зробити так»), — саме безглузде, що можна сказати. Уже все сталося, минуле не змінити, історія не має умовного способу. 🔴 ОЦІНОЧНІ КОМЕНТАРІ «Раніше думати треба було», «а я тебе попереджав (ла)», «все ж було очевидно заздалегідь», «не треба бути таким наївним» і т.д. Тут навіть коментарі зайві. Цілком зрозуміло, що це не підтримка. Це банальне самоствердження за рахунок слабшої і вразливішої (бо їй зараз погано, вона проживає горе) людини. 🟢 Кращий спосіб підтримати близьку або рідну людину — просто бути поруч, уважно вислуховувати, дбайливо і тепло обіймати. Не оцінювати і не знецінювати, не перебивати зі своїми коментарями, не переносити на неї свої проекції, домисли і висновки з порадами. Все, що потрібно — це активна участь, добре співчуття, душевне тепло. Можливість висловити свої почуття, емоції, переживання. І реальна конкретна допомога (посидіти з дітьми, зібрати грошей, приготувати їжу), а не абстрактні пропозиції. «Кoли ви знахoдитесь з кимось, хтo ваc тотально приймає — це терапія. Відбувається зцілення.» «Кращий спосіб зцілити людину — це міцно її обійняти». Тези взяті із допису Марини Зоріної

7 вересня 2023, 18:35

З віком, з набуттям життєвого досвіду, періодично настають моменти, коли замислюєшся над переоцінкою цінностей — не матеріальних, але моральних, етичних, життєвих. Мимоволі задаєш собі питання — чи дійсно всі пріоритети в житті розставлені вірно і всі устої, яких дотримуєшся, є дійно непохитними? І що є дійсно цінним, а що – «пустишкою», що є багатством справжнім і що — примарним. Якось в контексті таких роздумів наштовхнувся на цікаву інформацію. Кілька років тому на одній з конференцій з інвестицій та фінансів у США виступив Білл Гейтс. Під час запитань та відповідей йому поставили запитання, яке розсмішило всіх: чи міг би він, один із найбагатших людей у світі, сприйняти, що його донька вийде заміж за бідного чи скромного чоловіка? Білл відповів: «Для початку зрозумійте, що багатство не означає мати банківський рахунок із великою кількістю грошей. Багатство – це насамперед здатність створювати багатство. Приклад: Той, хто виграв в лотереї або у випадкових іграх, навіть заробивши 100 мільйонів – це не багата людина, це бідна людина з купою грошей. Ось чому 90% лотерейних мільйонерів знову стають бідними через 5 років. Також існують багаті люди, які не мають грошей. Приклад: Більшість підприємців. Вони вже на шляху до багатства, навіть якщо вони не мають грошей, тому що вони розвивають свій фінансовий інтелект, а це і є багатство. Чим відрізняються багаті та бідні? Якщо ви бачите, що молода людина вирішує закінчити школу, дізнається нове, намагається постійно вдосконалюватися, знайте, що вона багата людина. Якщо ви побачите молоду людину, яка думає, що проблема в державі, і вважає, що багаті — всі поголовно злодії, яких вона постійно критикує, знайте, що це бідна людина. Багаті переконані, що їм потрібна лише інформація та навчання, щоб злетіти. Бідні ж вважають, що інші мають дати їм грошей на зліт. На закінчення, коли я говорю, що моя донька не вийде заміж за бідного чоловіка, я не маю на увазі гроші. Я кажу про здатність цієї людини створювати багатство. Факт, що більшість злочинців – бідні. Перед грошима вони втрачають розум, тому крадуть та нападають, бо самі не знають, як можна заробити. Якось охоронець банку знайшов сумку з грошима, взяв сумку та передав її керуючому банку. Люди називали цю людину ідіотом, але насправді ця людина була просто багатою людиною, яка не мала грошей. Через рік банк запропонував йому посаду на ресепшн, через 3 роки він керував обслуговуванням клієнтів, а за 10 років керував регіональним відділенням цього банку. Тепер він управляє сотнями співробітників, і його річні премії вищі за ту суму, яку він міг вкрасти. Багатство – це насамперед стан душі!» В світлі вищесказаного згадуються висловлювання деяких «багатіїв-скороспілок», в т.ч. наприклад і деяких наших форумних «псевдоолігархів».Як насправді убого виглядають ті, хто вихваляється тим, що веде життя трутня, існуючи на кошти від отриманої спадщини, виграшу в лотерею чи продажу раніше купленої криптовалюти! Особливо комічно виглядають потуги декого з «криптобуржуїв» зарахувати себе і собі подібних до якоїсь такої собі «касти обраних», яким відкрилось те, що не дано бачити іншим.І лише з сарказмом сприймаються їхні заяви на кшталт «не вмієш працювати головою – йди пахати на завод». Особисто я в тисячу і у мільйон разів більше поважатиму заводського «пахаря», який своє працею створює щось потрібне і корисне, ніж «мамчиного бізнесмена», який вважає себе «фінансовим генієм», бо зірвав куш, купивши і продавши цифровий непотріб. Праця – це напевне найбільша складова того, що ми називаємо змістом життя. Не каторжна, проти волі, але творча, з усвідомленням важливості для інших того, що робиш ти. Праця зробила з мавпи людину і праця є рушієм життя на Землі. Ні, я аж ніяк не можу назвати себе трудоголіком.Але мені потрібна діяльність – потрібен розвиток і пізнання нового, потрібне творення, прийняття рішень, потрібно ставити цілі і їх досягати, тобто, образно кажучи, потрібно бути «учасником процесу». Інакше я просто почуваюся «за бортом», навіть при відсутності матеріальних труднощів. І звичайно, результати моїх діянь повинні бути потрібні комусь.Віддаючи результати своєї праці, ми користаємо зі створеного іншими – завдяки цьому триває життя, це аксіома. Іноді я задаю собі питання – чи хотів би я, щоб раптом на мене звалився «грошовий мішок», наприклад у вигляді мільйонної спадщини чи виграшу у лотерею. Не буду кривити душею – хотів би. Але не для того, щоб вести паразитичний спосіб життя, споживаючи створене іншими і не віддаючи нічого взамін. Щось би, звичайно, потратив на себе – наприклад, купив би нове житло чи авто (хоча не маю у цьому якоїсь гострої потреби).Допоміг би дітям закрити якісь їхні життєві питання.Але основна частина коштів пішла б у справу – на розширення бізнесу чи на відкриття нових напрямків діяльності і т.д. І для мене жалюгідними є ті, хто отримав шанс щось створити чи чогось досягти, зірвавши разовий куш (наприклад, на продажі криптовалюти), але марнують його на те, щоб просто жити паразитичним життям, як чиряк на тілі – висмоктуючи з організму поживні речовини і нічим корисним не наповнюючи організм взамін, хіба лише гноєм. Це і є ті самі бідні люди з купою грошей, про яких говорив Гейтс. В російській мові є слово «созидать», якому я не можу знайти точного аналога в українській.Воно близьке до слова «создавать» (створювати), але має трохи інший відтінок значення – більш широкий, більш глобальний, якщо можна так сказати. Так от, потрібно «созидать», приносити користь, бути частиною чогось більшого, ніж ти сам.Людина – не центр Всесвіту, а лише цеглина у величній будівлі, гвинтик, коліщатко у складному механізмі, весь замисел якого їй навіть не дано осягнути. Ми не придумаємо нової природи речей, вона є такою, як є.Людина або приймає її і живе зі спокійною душею або пробує їй опиратись і провалюється у безодню. Зрештою, матеріальні та й віртуальні (цифрові) цінності можна втратити, їх можуть відібрати – унаслідок бойових дій, впливу стихій, нещасних випадків, грабежу, шахрайства, хакерських атак, програмних збоїв і т.д. А от знання, навики, вміння – це те, що буде з людиною упродовж всього її життя. І лише людина, яка діє і творить, прагне самовдосконалюватись, плоди праці якої приносять користь іншим і яка отримує моральне задоволення від своєї роботи є по-справжньому багатою. І отримати достойну матеріальну віддачу від своєї праці така людина завжди зможе.

7 березня 2023, 16:06

Стріляти в бік беззбройного-забава, Тим більш, що він не скиглить і не плаче, дав чергу і стоїш такий-красава, бо знаєш, що не буде точно здачі… День-камуфляж… не холодно, не жарко, Зіжрали сонце березневі тіні, А полонений попросив цигарку, Бо знає, що нічого вже не змінить. На вигляд років 45, напевно, не зовсім для парадного портрета, Роки пройшли і просто, й недаремно, та, явно, не при владних кабінетах… І погляд не наляканий, відкритий, На пікселі квадратик жовто-синій, йому б дали, можливо, докурити, Та він промовив: «Слава Україні!» І загарчали постріли тваринно, І піксель став брунатно-пурпуровим, Вони могли терпіти ще хвилину, все, що завгодно, та не ці два слова. Їм краще удавитись на бантині, життя своїх дітей програти в карти, та наше звичне «Слава Україні»!- їх накриває гірше, аніж арта! Вони тіла жінок своїх, обвислі, готові за горілку віддавати, та цей короткий, але гордий вислів, їм розриває мозок, як граната! Тому так швидко затріщали черги, на грудях засоромились іконки, і побрели понуро людожери, в окоп ножами шкрябати тушонку. Можливо, хтось з них доживе до миру, точніше, до нікчемної поразки, «трофейний»чайник привезе в квартиру, і внукові розкаже п’яну казку. Дрижатимуть від перепоїв руки, і в голову впливатиме дитині, Как дед блевал со страха «сдохни, *** » , Коли лунало « Слава Україні»!

24 серпня 2022, 16:00

Знайомий сьогодні переслав мені по вайберу цей вірш. Не зміг втриматись, щоб не поділитись з ним зі своїми підписниками. Коли закінчиться війна Я розцілую всі ікони. Присяду в хаті край вікна І буду чуть церковні дзвони. І буду гладити лице. Сльоза покотиться — піймаю. І кожен клаптик чебрецем В душі своїй повистеляю. І я наплачусь досхочу. Сльозами вмию всі могили. Зварю відвар із перстачу І вип`ю келишок для сили. І вип`ю другий щоб від ран Не залишилося і сліду. Наллю наливки повний збан І понесу її сусіду. Ми будемо удвох мовчать. Хміліти разом й тверезіти. Ми будем пошепки кричать І в небо кидать жовті квіти. І сині айстри розцвітуть На полі битви під Херсоном. Червоні маки проростуть Під Києвом над збитим дроном. Коли закінчиться… Коли... Усі говорять, що нескоро. Але готую я столи І промовляю — скоро, скоро. Ще день, ще ніч. Та й ще зима. А там весна і перші грози. Коли закінчиться війна Я вам нарву букет мімози... Г.Потопляк.

20 серпня 2022, 14:52

Співзасновник Monobank Олег Гороховський заявив, що в Україні почалися масові випадки поповнення терміналів купюрами в 500 гривень зі сховища Ощадбанку в окупованому Херсоні, які раніше були виведені з обігу. Про це Гороховський написав на своєму телеграм-каналі. «Почалися масові випадки поповнення терміналів самообслуговування iBox та інших термінальних мереж 500 гривневими купюрами, виведеними з обігу у сховищі Ощадбанку в Херсоні. Купюри вже виявлено в Одесі, Києві та на заході України», — написав Говоховський. За його словами, нетипове поповнення нових клієнтів iBox великими купюрами може затримуватись до інкасації терміналу. Встановити непридатність купюр без візуального огляду у терміналі неможливо. Джерело: delo.ua/criminal/nevidomi-popovnyuyut-terminali-kupyurami-zi-sxovishha-u-xersoni-spivzasnovnik-monobank-goroxivskii-402967 Почалося… Скільки таких купюр ще в обігу з`явиться… Потрібно бути обережним. Додам, що я вчора поповнював через iBox картки Монобанку і А-банку. Власне поповнював 500-гривневими купюрами. Але все пройшло без проблем, кошти було зараховано практично миттєво.

25 червня 2022, 12:57

Кричать голодні -" Поможіть! Порти давайте розблокуєм!" Вам Україна не болить - " Міста всі потім відбудуєм. Ви лише дайте нам зерна, На п'яти голод наступає. " А те, що в нас іде війна? Від куль щодня хтось помирає. А те, що в нас крадуть зерно, Вивозять фурами до себе. Ці факти вам, ніби кіно, То ж не у вас палає небо. А як родину повернуть? Ні чоловіка, ні дитини… Жінки собі волосся рвуть, Чорну вдягаючи хустину. Як не своє, то не болить? Своя сорочка ближча тілу. Ви їсти хочете, ми — жить! Хіба вам є до того діло? Загородили ми грудьми Весь світ. Тож не ховайте очі. Ми вберегли вас від війни, Лише у нас тривожні ночі. Немає у людей житла, Зруйновані міста і села. Щодня могили і тіла, Усіх, які за вас померли. Бо то на нас цей звір пішов. Коли б його не зупинили - Уже й до вас би теж прийшов І вже б у вас росли могили. Цей звір роками кров смоктав І сіяв смерть, а всі мовчали. Його здолати час настав, Бо зовсім не на тих напали! Та замість нам допомогти Здолати зло та жити в мирі. Відкрити просите порти, Піти на поступки росії. А як же ми? Усі мовчать… Лунають лиш слова красиві. Ракети нам щодня летять, А ви з родинами… Щасливі… Минула ця страшна весна І літо, літо на порозі. Чи є в тім світова вина, Що нас тримають у облозі? Що в нас «котли» і геноцид, Що нас з лиця землі стирають. Нас просто знищують, як вид, Бо сил здолати нас не мають. Ви мовчите… Вам би зерна… Що трапилось з цим білим світом? Бажаю вам, щоб крик -« Війна! » Не чули ви і ваші діти. Автор :© Віолетта Кравченко