Чи відмовиться Україна від готівки?

Анонс, який українська влада зробила на лондонський конференції з питань відбудови України щодо відмови від готівки, набув серйозного розголосу не тільки в Україні, але і у Світі. Маючи доступ до непублічної інформації та фах у аналізі грошового обігу, думаю ініціатива зі зменшення в обігу готівкової гривні (але не повної її заборони) є дуже прогресивною ідеєю та заслуговує на те, щоб бути реалізованою. Втім, про все по порядку.

А що в Світі?

Рівень застосування готівки в грошовому обігу прийнято виміряти двома методами. 1. Обсяги платежів в готівці та безготівкових платежів. 2. Частка готівки в обігу (грошовий агрегат М0) у грошовому агрегаті М1 (готівка в обігу та кошти на рахунках до запитання). Обидва методи мають свої недоліки при аналізі того, що відбувається в Світі. При обранні першого методу, обсяг платежів за рік буде залежати від швидкості обігу грошей, а в різних країнах ця швидкість може відрізнятись. Обрання другого методу може не враховувати місцеві традиції та специфіку державних фінансів, які впливають на частку готівки поза банками в М1. Я більше схиляюсь до другого методу порівняння, оскільки частка готівки в М1 більш важлива для центрального банку країни і банківської системи, яка обслуговує обіг, а також вона непрямо вказує на популярність безготівкової національної валюти.

Якщо подивитись на світові ренкінги зі співвідношення М0 до М1, то можна виявити досить таки невтішні тренди (рис 1). Станом на травень 2023 року М0/М1 в Україні складало 42,01%. Це було трохи краще ніж у Молдови (47,43%) чи Перу (55,91%), але космічно далеко від Швеції (1,54%). Так, Україна це не Албанія (81,64%) і не Колумбія (59,53%) з їх наркотрафіком. Але потрібно враховувати, що частка М0 до М1 ще у 2020 році була більше 49%. Тобто кожна друга гривня, яка обслуговувала українську економіку, була готівковою. А це показник, який досить серйозно наближений до країн з високим рівнем неофіційної економіки. Зменшення частки М0 в М1 з початком війни прискорилось, в основному через збільшення впливу на економіку саме офіційного сектору, замовлення оборонному комплексу та виплати військовим. Якщо у 2021 році частка готівки в Україні складала 45,35%, то у травні 2023 року – вже майже 42% (рис. 2). Але не будемо собі брехати: війна просто збільшила вплив офіційного сектору на ВВП, обсяги ж неофіційної економіки залишились такими самими, при цьому частина виробництва там стала обслуговуватись іноземною валютою. Тож питання зменшення частик готівки в грошовій масі до сих пір є актуальним.

До чого прагнути Україні?

«Яким є оптимальний рівень співвідношення М0 до М1?» – запитаєте Ви. В принципі, такого бар’єру не може бути, для кожної країни він визначається окремо. При цьому, важливу роль відіграють традиції. Повна відмова від готівки можлива тільки за 20-25 років, коли відбудеться зміна поколінь, оскільки через звички літних людей до використання готівки сценарій повної заборони готівки сьогодні є неможливим. Але прагнути до показника Швеції, якій в останні 10 років коливався на рівні 0,5-2,0%, також потрібно. Основних причин для цього дві:

1. Державі легше збирати податки, коли обсяг готівки в економіці мінімізований. Безготівкові платежі в банківській системі фіксують будь-які транзакції, які, як правило, легше перевіряти.

2. Держава витрачає величезні кошти на обслуговування готівкового обігу грошей. Потрібно враховувати не тільки те, що витрачає НБУ на виготовлення банкнот, а також на їх сортування і заміну, але й ті кошти, які витрачають банки на інкасацію, перевезення та перерахунок готівки. Тому при зменшенні частки готівки в обігу може бути досягнута економія в десятки мільярдів гривень. Зауважте, що мова йде не тільки про витрати НБУ, але і витрати системно важливих банків, які здебільшого в Україні є державними.

Тож крок по кроку Україні варто зменшувати частку М0 в М1. Але робити це потрібно тільки одночасно з фіскальною реформою, інакше мало що вийде.

Кардинальні зміни у фіскальному секторі

Ідея зменшення частки готівки в Україні не з’явилась лише у 2023 році. Її активно обговорювали у кулуарах Науково-консультативної ради Державної податкової служби України, яка була створена 11/12/2020 року, і до складу якої я входив. Ідея полягала в тому, щоб дати податківцям доступ до Системи електронних платежів НБУ та інформації банків, в обмін на зниження податкового тиску. Втім, проект тоді як кажуть «не злетів». Проблема постала у координації між податківцями та банкірами. В цьому діалоги стало незрозумілим, хто має зробити перший крок на зустріч один одному? Податківці вперто вважали, що потрібно спочатку розшири їх права щодо доступу до СЕП та інформації банків, а вже потім знижувати податковий тягар. Особисто я з таким алгоритмом не погоджувався. Процес мав носити двосторонній характер, щоб в обмін на зниження податків українці зрозуміли, що платити їх потрібно буде всім.

Технічно така реформа цілком можлива. Справа в тому, що при відкритті рахунку ви подаєте свій індивідуальний податковий номер (ІПН). І саме по цьому номеру можна досить легко вирахувати Ваші транзакції. Наприклад, якщо податкова співставить ваші транзакції з даними публічних майнових реєстрів, то це вже буде повноцінний контроль за вашими податковими зобов’язаннями.

Але в реалізації цих пропозицій є нюанс. Якщо держава буде нечесно грати і піде на те, щоб відкрити доступ фіскалам до банківської інформації без зниження податкового тягаря, то ми побачимо зворотній ефект, коли частка готівки в грошовій масі злетить до небес. Тобто алгоритм дій потрібен тільки такий: зниження податків, а потім надання доступу фіскалам до баз даних банківських транзакцій. Процес може відбуватись одночасно, але без преференцій податковій.

Тонкощі алгоритму запуску проекту

Тепер проникливому читачу стає зрозумілим, що питання зменшення в обігу готівки – це насправді зворотній бік податкової реформи. 10-10-10 або інший варіант спрощення податкових відносин повинен супроводжуватись збільшенням частки безготівкової гривні в грошовій масі. Економія на обслуговуванні готівкового обігу – це десь 5-10% від того, що можна отримати від збільшення доходів при зменшенні податкового тягаря на фоні розширення податкової бази.

Не секрет, що в нас в Україні група «невстановлених осіб» (так їх часто називають в рішеннях суду) отримали право збирати податки замість держави. Група осіб створює фіктивний ПДВ-кредит, та (або) фіктивні витрати і за 12-15% від суми безготівкового платежу привозить в офіс готівку. Щорічно на цьому держава втрачає до 300 млрд грн і приблизно ще до 100 млрд грн від контрабанди через митницю.

Для того щоб побороти ділків, охочих «збирати податки» з бізнесу, недостатньо просто зменшити податки та дати податковій владі доступ до СЕП і бази даних банківських платежів. Для цього потрібно збільшити вартість переведення банками безготівкової гривні в готівкову.

Мало хто знає, але існує абсолютно легальний ринок переведення банками безготівкової гривні в готівку. За звичайних обставин ціна угод між банками, щоб замість безготівкової гривні отримати готівку, коливається десь в діапазоні 0,1-0,5% від суми. Тому між банками йде бійка за обслуговування бізнесів, в яких потрібно інкасувати готівку, бо так вони зменшують свої витрати на підкріплення кас банків та банкоматів. Зазвичай, банки продають клієнтам готівкову гривню за безготівкову за 0,5-1,0%.

Якщо підняти вартість готівки на ринку до 2-3%, то це автоматично призведе до збільшення вартості послуг тіньових ділків зі збирання податків. Відповідно, якщо зараз вартість ухилення від оподаткування знаходиться на рівні близько 12%, то до неї добавлять ще 2%, а може і 3%. Але при спрощені податкової системи і переходу на ту ж 10-10-10, таке ухилення за 14-15% просто втратить сенс. Навіть якщо ділки опустять свою маржу, то переплата 3-5% на фоні гарантованої відповідальності і миттєвого доступу податківців до СЕП призведе до зникнення такого виду бізнесу як «збирання податків» замість держави.

Я категоричний противник того, щоб «забороняти готівку». В країнах з ринковою економікою взагалі має бути мінімум заборон. В грошово-кредитній сфері варти зацікавлювати учасників ринку ціновим фактором, наприклад, поставити населення в умови, коли безготівкова гривня буде дешевшою і зручнішою в обслуговуванні.

Плюси і мінуси проекту

Коли Офіс Президента анонсував відмову від готівки, мені подзвонила моя мама і поцікавилась, а як же бабусі біля метро будуть торгувати городиною? Друзі, запевняю Вас, що при реформуванні жодна бабуся не постраждає ))). Але уважний читач може задати логічне питання: збільшення до 2-3% вартості перетворення безготівкової гривні в готівкову призведе до заробітку банків? Саме так, але у цій ціні близько 1-1,5% буде заробляти НБУ, що призведе до збільшення прибутку НБУ, який перераховується до бюджету. Інша частина ефекту від цього кроку полягатиме в тому, що будуть збільшені прибутки держбанків, а якусь частину отримають і приватні банки. Так от, щоб цей ефект не осів у кишенях банкірів, то потрібно відразу з ними домовлятись, що при здорожені готівки – безготівкові платежі, включаючи еквайринг, будуть безкоштовними.

Важливо дотримуватись збалансування чисельних показників моделі податкової реформи і змін у монетарній сфері. Потрібно відходити від красивих 10-10-10, а вивчати реакцію економічних агентів на зміну податкового тягаря + вартість банківської комісії за перетворення готівки в безготівкову гривню. Комісія за перетворення безготівкової гривні в готівкову не повинна бути дуже великою, щоб не створювати ризики розвитку тіньового ринку готівкової гривні. Методологія того, як визначити вірне податкове навантаження і рівень тарифу на перетворення банками безготівкової гривні в готівкову, існує, але вона ще потребує обговорення в експертних колах.

Ідеологічне протистояння

Проблема полягає в тому, що Україна як держава робить вигляд, що виконує свої функції перед громадянами, а громадяни роблять вигляд, що платять податки. Дуже радий, що за всіма ознаками в Офісі Президента є люди, які хочуть покласти край цій фіктивності. У підсумку ми отримали 2 табори: 1) класні хлопці і дівчата з Офісу Президента, які готові до чесної реформи і 2) групка «невідомих осіб» у корита, які щорічно крадуть сотні мільярдів гривень під кришуванням парламентарів. Поганців розпізнати дуже легко: вони за складну податкову систему, вони проти зниження податків, вони за те, щоб відкласти питання реформи податкової системи на потім.

Проект зниження податкового навантаження та зменшення частки готівки в обігу, наскільки я знаю, навіть обговорювався з МВФ і отримав в принципі позитивну оцінку, на рівні ідеї. Погано, що Україну залишив один зі знаних фахівців МВФ з податкових реформ – Йоста Люнгман, це значно загальмує просування процесу. Але в цілому, ідея зменшення частки готівки в обігу на фоні зменшення податкового тиску – дуже перспективна і правильна.

Віталій Шапран