7.Новий дім для мільйонів

Після всіх цих економічних реформ в Україні виникає досить високий попит на робочу силу майже з першого року реформ, спочатку це була будівельна галузь, потім промислова сфера і сільське господарство, а згодом вже вся економіка України стала потребувати додаткових робочих рук, заробітна плата в країні стала зростати високими темпами, цей дефіцит працездатних людей і високі зарплати досить швидко стали загрозою економічному зростанню та уповільненню економічних процесів, тому Україна постала перед викликом залучення іноземної робочої сили до України та імміграції, а також надання громадянства новим жителям України, що масово почали приїздити до України як тимчасово на роботу так і на постійне місце проживання.

Справа в тому що на кінець бойових дій в Україні проживало біля 25 млн. населення, велика частина українців перебувала за кордоном з останньої еміграції, а загалом за межами України перебувало ще приблизно 20-30 мільйонів людей які ідентифікували себе як українці, багато українців було асимільовано в інших країнах, зокрема на території колишнього СРСР та РФ, але мали українське коріння. Саме на такі категорії людей українська держава спрямувала свої основні зусилля по поверненню українців із-за корону. Україною був зібраний самий передовий досвід країн з високою долею іммігрантів, запровадженні передові системи натуралізації, навчання та адаптації в Україні. В країнах з найбільшою долею проживання українського етнічного населення були впроваджені різного роду програми, культурні центри, навчальною метою яких було спонукання таких людей повертатися і переїжджати до України на постійне місце проживання. Були запроваджені безкоштовні програми по відновленню свого родоводу, спеціальні програми з надання «карти українця» що давало право перебувати і працювати в Україні та інші форми, програми та заходи які запрошували етнічних українців повернутися на свою батьківщину або батьківщину їх предків.

Також до України, на постійне місце проживання, запрошувалися не лише етнічні українці а і представники інших національностей, проте перевага надавалась представникам слов’янських етносів, та народам що перебували у військовому союзі з Україною. Також Україна надавала притулок всім людям що зазнавали політичних, релігійних або культурних переслідувань в своїх країнах, справа в тому що на той час Україна вже була країною з однією з найрозвинутіших демократій в світі, з одним із найвищих рівнів людських свобод, але також з однією з найкращих правоохоронних систем в світі. Україна де в чому повторювала шлях і роль Голландії наприкінці 16 століття, що була справжнім острівцем свободи в Європі і притягувала найпрогресивніших людей континенту, тепер Україна стає таким магнітом в сучасному світі.

Українська держава та український народ в таких умовах дуже боялися втратити в своїй країні власну національну та культурну ідентичність, адже рівень імміграції в країну став надзвичайно високим, і у відносно короткий період кількість громадян України зросла більше ніж в два рази, при цьому більшість нових громадян не були народжені в Україні. Проте враховуючи розумне впровадження міграційної політики, а саме запрошення в першу чергу етнічних українців та їх нащадків, вдалося уникнути етнічного розмиття української нації та згодом культурне поле стало лише сильнішим та різнобарвним.

Перед запровадженням потужної міграційної системи, український уряд зібрав всі вдалі практики міграційних систем, які впроваджували ті чи інші національні держави, маючи дефіцит робочої сили. Були враховано багато помилок, а також була побудована потужна та гнучка система інтеграції мігрантів.

Стрижнем цієї системи стало навчання нових громадян української мови та залучення цих громадян до культурного поля України, вивчення історії, культури ремесел, традицій та менталітету сучасних українців, норм поводження в суспільстві, моральних цінностей. Якщо у мігрантів були сім’ї, їх запрошували цілими родинами, надавали тимчасове житло, яке було досить пристойної якості, надавали безкоштовні мовні курси, діти отримували безкоштовні місця в школах та дитячих садочках, медичне страхування а також грошові виплати як дорослим мігрантам так і окремі виплати на дітей що приїхали зі своїми батьками. Якщо родина мала на утримуванні старших членів родини їх також забезпечували грошовими виплатами по-життєво.

Індустрія мовних курсів та шкіл, а також різноманітні інтеграційні програми стали настільки важливі в Україні, що робота в цій сфері стала однією з найпрестижніших діяльностей, а заробітні плати для вчителів, педагогів та соціальних працівників в даній сфері були одними з найвищих в країні. Держава поставила справжній національний пріоритет в цьому питанні, що з часом дало для України приплив потрібної робочої сили та стрімкий а подекуди вибуховий розвиток її національної економіки. З новими мігрантами до України потрапляв не тільки потужний трудовий потенціал, до України люди привозили свої зв’язки з багатьох країн походження, збагачували суспільну українську сферу новими прогресивними практиками, збагачували культурну сферу, надавали новий поштовх в багатьох сферах українського життя.

Новими інтегрованими мігрантами наповнювались міста та села України, відроджувались цілі регіони та населені пункти, особливо ті що були зруйновані під час бойових дій, люди згадували своїх предків та родоводи, багато хто знаходив давні могили їх сімей, громади почали відновлювати культурні традиції притаманні тим чи іншим регіонам України. Не завжди нові мігранти знаходили себе в Україні, проте молодше покоління цих людей, а особливо народжені в Україні діти цілком і повністю усвідомлювали себе українцями та пов’язували своє майбутнє з українською державою та українським народом.

Окреме питання в цій міграційній політиці було питання фінансування цієї системи, так як вона була дуже витратна на перших етапах і почала показувати ефект і давати результат до бюджету України лише за декілька років.

Річ у тім що проведені урядом економічні реформи, суспільна і законодавча трансформація дали результат вже в перші роки після закінчення війни, а повністю збалансований бюджет Україна отримала вже на третій рік післявоєнної розбудови, при цьому Україна ще довго мала великі репараційні виплати, а також виплати на відновлення країни, які могла витрачати на міграційну систему а також на заходи спрямовані на розвиток економіки та суспільства. Кожного року Україна отримувала декілька десятків мільярдів доларів, і вже після відновлення економіки Україна навіть почала формувати фонд наступних поколінь (ФНП) де акумулювали надлишкові надходження.

Звичайно швидке відновлення, спричинене реформами та правильною економічною політикою української влади призвело до стрімкого зростання економіки, а це в свою чергу потребувало зовнішніх ринків збуту української продукції, ніхто Україну на цих ринках особливо не чекав, тому українському бізнесу ще необхідно було пройти великий шлях щоб завоювати своє місце під економічним сонцем. І тоді українці сказали: «якщо ми маємо потужну і досвідчену армію і ВПК ми зробимо їх найкращими в світі, якщо ми маємо передову дронову індустрію ми зробимо її найпотужнішою в світі і наші дрони буде купувати більшість країн, і третє — якщо світ вважає що ми аграрна країна і здатні лише вирощувати хліб, то наш хліб буде споживати кожна людина в якій би країні вона б не жила». Це була досить амбітна заява, але вона мала свій розвиток і згодом була втілена в життя.

Далі буде....