Майдан vs Ковбаса

У минулому дописі були два цікаві коменти (від TIP та stochastic), які змушують мене знову писати. Бо я над цим питанням вже думав раніше і склав для себе певну картинку.

Був згаданий т. зв. «податковий майдан».

Так от, панове, історія України після (та під час) останнього відновлення незалежності показує, що такого Майдану бути не може. А якщо точніше — то не Майдан, то «майдан» з маленької літери. Поясню суть різниці між Майданом та майданом.

Так от, «податковий майдан», «тарифний майдан», «Євромайдан», який-небудь «бляхо-майдан» — це боротьба за Ковбасу. Або, як люблять казати, за «краще життя». В цих протестах (реальних та уявних) нема нічого поганого, але за своєю суттю вони не є настільки глобальними (в рамках держави) як справжній Майдан. Їх функція — вирішувати тактичні проблеми. Щось типу боротьби профспілок з власниками засобів виробництва за кращі умови праці — але в масштабах держави. Саме тому, ці протести самі по собі ніколи не можуть викликати серйозні зміни у владі — вони для цього не призначені. Тому фрази типу «Порошенка змете тарифний майдан» або «Зеленського знесе ФОП-майдан» помилкові.

Справжній же Майдан кардинально відрізняється від таких протестів тим, що це — Майдан за Цінності. Причому, його учасники не обов'язково мають усвідомлювати це і знати перелік цих Цінностей. Очевидно, воно працює якось на рівні підсвідомості. Більше того, основній масі людей ті Цінності до одного місця, але справжній Майдан виявляється масовим — за рахунок участі в ньому борців за Ковбасу, бо без них масовості не може бути в принципі. Вони, за моїми спостереженями, беруть участь у цьому протесті не розуміючи реальну суть самого протесту. Цікавий феномен. Бо якби розуміли — то ніколи б не пішли, оскільки миттєвої кореляції між перемогою Цінностей та збільшенням кількості Ковбаси нема. Навпаки, дуже часто, одразу після такої перемоги, Ковбаси стає менше.

Розглянемо на прикладах.
1. «Революція на граніті» — можна назвати це «нульовим Майданом», який змусив місцеву партійну верхівку на чолі з талановитим політиком Кравчуком домогтись незалежності. При цьому, на референдумі, народ-то вже голосував за Ковбасу, «досить годувати Москву» — типу, якщо не будемо її годувати, то нам більше залишиться. А якби вони розуміли, що розрив економічних зв'язків значно страшніший для їхніх кишень, то ніколи б не проголосували ЗА. Але, що цікаво — у довгостроковій перспективі перемога Майдану (Цінностей) таки призводить до поступового збільшення кількості Ковбаси.
2. «Україна без Кучми» — важко коментувати результати, але, схоже, що саме з цієї точки почався черговий етап трансформації держави — Кучма втратив авторитет, і влада перейшла до олігархів. Те, чого, до речі, досі не відбулось в Білорусі.
3. Майдан 2004 — проти спроби забрати у народу можливість вибору.
4. Майдан 2013-2014.

Останній пункт найцікавіший. Він найкраще демонструє всю суть Майдану. На його прикладі я й спробую вивести основні принципи появи Майдану при тому чи іншому Президенті.
Отже, справжній Майдан:
1. Перше і найголовніше — український. Він захищає нашу державу від втрати суверенітету.
2. Бореться за свободу у всіх її проявах. За свободу вибору. За свободу протесту. За права людей.

Адже останній Майдан зібрався як реакція на розгін Ковбасного Євромайдану. Тобто, з одного боку, Майдан не цікавиться питаннями Ковбаси, а з іншого — він має захищати право людей на проведення будь-якого мирного протесту — в т.ч. мирного протесту за Ковбасу.

І, як побічний ефект (тому я не ставлю це п.3), який витікає з суті Майдану — Майдан глибоко антиросійський, бо:
* Існування України несумісне з існуванням Московії
* Сама можливість проведення протесту, який ставить під сумнів курс та легітимність поточної влади — суперечить московським традиціям, у Московії влада — все, народ — ніщо
* Свобода вибору — антиросійська
* Свобода мирного протесту — антиросійська, протестувальники мають бути запаковані мєнтами
* Права людини — антиросійські
* Навіть сама думка народу про можливість проведення такого протесту — антиросійська: якщо в Україні спроба силового розгону протесту закінчується зміною влади, то в Московії це нормальний фінальний етап протесту — раби вийшли, постояли, їх побили, запакували, раби розійшлись, влада залишилась на місці. І так по колу. І, схоже, раби навіть не підозрюють, що «щось тут не так».

Щоправда, останній пункт не такий простий як здається — це відбувається не лише через рабську психологію населення, а й через давні традиції московських еліт, зокрема ведення жорстоких бойових дій проти власного народу. У наших політиків таких традицій і жорстокості такої нема.

І тому правий stochastic — з певними допусками та спрощеннями можна казати, що антиросійський Майдан зміщує проросійських Президентів.

Ось таке цікаве явище, і хоч я написав багато тексту, нам ще багато чого доведеться зрозуміти про нього — щоб побудувати державу, де Майдан буде рідкісним явищем, просто тому, що у ньому зникне потреба.