Про вплив угоди про корисні копалин на ринок нерухомості України

Чи вплине потенційна угода про співпрацю між Україною та США щодо корисних копалин на український ринок нерухомості і чи не ховається за цим здача наших національних інтересів. Ця тема — справжній детектив, де економіка, геополітика та ціни на квадратні метри переплітаються в одну інтригуючу історію.

Тож давайте зануримося!

Що угода може зробити з ринком нерухомості?
Уявіть: американські компанії заходять у Житомирську область, щоб видобувати титан, або копають рідкісноземельні метали десь на заході України. Якщо угода принесе сюди серйозні інвестиції, економіка пожвавиться, як людина від кави зранку. Нові робочі місця, ширші гаманці в українців, а з ними — і більший попит на житло. У регіонах видобутку ціни на будинки та земельні ділянки можуть злетіти на 10–20% за рік — це як джекпот для місцевих продавців! А там, де копалини, з’являться дороги, склади, можливо, навіть нові містечка для працівників, тож комерційна нерухомість теж піде вгору.

Київ та великі міста відчують це менш прямо, але приплив іноземних інвесторів і зростання доходів можуть оживити первинний ринок, який зараз, скажімо чесно, дрімає — у столиці попит лише 10–20% від довоєнного рівня. Якщо ж США ще й додадуть безпекових гарантій, довіра до України зросте, а з нею — і бажання купувати квартири чи офіси. Але є й темна сторона: якщо доходи від копалин витікатимуть за кордон, гривня послабшає, будівельні матеріали подорожчають, і житло стане «золотим» — гарним, але недосяжним.

Коли, хоча б теоретично, чекати змін?
Станом на 24 лютого 2025 року угода ще в процесі — переговори гудуть, як бджолиний вулик, і, кажуть, фінал уже близько. Якщо підписи поставлять найближчим часом, перші економічні хвилі покотяться до кінця року: інвестпроєкти оголосять, лопати в землю встромлять. А от ринок нерухомості відгукнеться пізніше — десь у 2026-му, коли інфраструктура запрацює, а гаманці українців (чи інфляція) покажуть, куди все котиться.

А що з національними інтересами?
Тут починається найцікавіше! Чи не віддаємо ми свій скарб за копійки? Якщо США заберуть (та чи або наші віддадуть) контроль над ресурсами — наприклад, видобуватимуть наш титан, а перероблятимуть у себе, — Україна може залишитися з носом: сировину віддали, а додану вартість втратили. Це як продати зерно, а не борошно чи хліб. Економічна залежність від іноземців, екологічні шрами на наших землях і розмиті обіцянки безпеки замість твердого «так» від НАТО — ось що насторожує. Якщо доходи тектимуть за океан, а нам дістануться лише крихти, ринок нерухомості може зіткнутися з парадоксом: ціни ростуть, а купувати нікому.

Та є й світло (звісно, що поки що уявне) в тунелі. Уявіть угоду, де США інвестують у спільні заводи, діляться технологіями, а Україна стає не просто сировинним придатком, а партнером. Це нові робочі місця, модернізовані міста і навіть геополітичний щит від Росії. Тоді нерухомість не просто подорожчає — вона стане символом економічного стрибка.

То що в підсумку?
Усе залежить від деталей угоди, які поки ховаються за завісою переговорів. Якщо це партнерство з гарантіями безпеки й реінвестиціями, то до 2026 року ми побачимо бум на ринку нерухомості — від хатинок біля шахт до офісів у Києві. Але якщо це гра в одні ворота, де Україна віддає ресурси без вигоди, то зростання цін буде лише ширмою для економічної стагнації. Тож тримаємо руку на пульсі — щойно з’являться умови угоди, одразу стане ясно, чи це наш тріумф, чи тиха капітуляція. Але все ще є надія на варіант win-win. Правда ж є?