Які зміни в оподаткуванні роялті у 2015 році?

Зі вступом у дію з 01 січня 2015 року податкової реформи значних змін зазнали і платежі за користування об’єктами права інтелектуальної власності.

Якщо раніше із податківцями виникали постійні суперечки щодо трактування платежу за користування, наприклад, торговими марками із правом надання субліцензії, як роялті, то тепер, таких суперечок може стати набагато більше.

Що ж змінилося по суті?

Найголовніше – законодавець значно розширив список платежів, які не вважаються роялті, зокрема:

• платежі, отримані, як винагорода за використання комп'ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);

Якщо перекласти на звичайну мову, то виходить, що якщо програмне забезпечення купується для його використання всередині компанії, наприклад, на п’ять робочих місць, то такий платіж не може бути визнаний роялті для цілей податкового обліку. Прикладом таких програм може бути система 1С, система відслідковування свого авто та інші подібні програми.

Які негативні наслідки для невизнання платежу роялті – нарахування ПДВ на таку операцію.

• платежі, отримані за придбання примірників (копій, екземплярів) об'єктів інтелектуальної власності, які втілені в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання;

Іншими словами, українська компанія укладає ліцензійний договір на користування торговою маркою зі своєю материнською компанією. Торгова марка використовується для маркування візитівок, фірмових бланків, реклами та ін. Оскільки по суті торгова марка – це зображення, то вона передається або електронною поштою або шляхом її завантаження з Інтернет ресурсу.

Відтепер, платежі за торгові марки, отримані таким чином, не будуть вважатися роялті і як наслідок – буде нарахувуватися ПДВ на таку операцію.

• платежі за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об'єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому підпункту 14.1.255 ПК України, у користування, володіння та/або розпорядження особи;

Під «речами» у цьому підпункті скоріше за все маються на увазі об’єкти матеріального світу, у тому числі носії інформації. Наприклад, платіж за придбання CD диску, на якому міститься аудіо-твір не буде вважатися роялті відповідно до цього пункту.

Не дуже зрозумілим є співвідношення слів «придбання» та «користування» у цьому підпункті. На мою думку, придбання — це отримання у власність, тобто володіння, користування та розпоряджання. Як можна придбати лише у користування мені не зрозуміло… Можливо законодавець мав на увазі «отримання» у користування, володіння та/або розпорядження.

Отже, відтепер, кваліфікація платежу як роялті буде значною мірою залежати від правильних формулювань в договорі. Якщо ви отримуєте право використання аудіо – треку, який Вам передається на диску, то «придбаватися у користування» має саме аудіо – трек, а не диск.

• платежі за передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності…..

Це положення залишилося майже аналогічним попередньому в ПК України.

Цікавим є також і зміни у порядку оподаткування виплати роялті на користь нерезидентів. Як і раніше, резидент України має право віднести собі на витрати суму роялті, сплачену нерезиденту в обсязі, не більше 4% доходу від реалізації продукції за даними фінансового року, що передує звітному.

Водночас, у платника податків з’являється можливість віднести до складу витрат всю суму сплаченого роялті, якщо:

• операція є контрольованою та сума таких витрат відповідає рівню звичайних цін, що обґрунтовано у звіті про контрольовані операції та відповідній документації, що подаються відповідно до правил трансфертного ціноутворення; або
• операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податків за правилами звичайних цін відповідно до правил трансфертного ціноутворення, але без подання звіту.

Тобто, в будь-якому випадку доведеться доводити, що розмір роялті відповідає рівню звичайних цін.

Загалом, можна прийти до висновку, що такі нововведення призведуть до розширення бази оподаткування ПДВ і як наслідок поповнення бюджету за рахунок сплати податку. Водночас, є і позитивна сторона. Українські компанії зможуть відносити суму сплаченого роялті до складу витрат у повному обсязі (зменшуючи тим самим базу оподаткування), якщо розмір роялті відповідає рівню звичайних цін.