Закордонний досвід реновації житла

Закордонний досвід реновації житла

Реновація – магістральний напрямок вирішення проблеми оновлення застарілого житлового фонду. На підтвердження такого висновку свідчить насамперед статистика. Вона фіксує, що у розвинутих країнах частка інвестицій, яка іде на реконструкцію житлових будівель складає від 40 до 70% загального обсягу капіталовкладень в будівництво.

На даний момент ми вже маємо достатньо експертних досліджень, щоб зробити певні узагальнення та сформувати окремі національні моделі реновації. Тож, давайте розбиратися.

Зокрема, можна говорити про Нідерландську модель реновації. Її ключовим елементом є Фонд оновлення міст, до якого держава щороку перераховує суттєві внески – до 500 млн. доларів. До програм реновації районів старої забудівлі долучаються також муніципалітети, які беруть на себе дотування окремих напрямків робіт. Як на мене гарний приклад, особливо з урахуванням досвіду реалізації президентської програми «Велике будівництво».

Також можна говорити про німецьку модель.

Її розквіт припав на 90-ті роки минулого століття, коли після возз’єднання Німеччини постало питання, що робити із «житловим спадком» НДР. Німці пішли шляхом державного кредитування. З державного бюджету під низький відсоток було виділено майже 70 млрд. марок. Це дозволило в досить стислі строки реконструювати понад 90 тисяч панельних будинків. На мій погляд, це – найбільш проста модель реновації. Проте вона вимагає значних бюджетних витрат і тому для нас не є пріоритетною. Принаймні, поки що.

У французький моделі наголос зроблено на субсидуванні окремих домовласників.

На даний момент діє чотири державних програми, що орієнтовані на різні верстви населення, різні типи будівель, навіть різні типи робіт. Теж цікавий досвід, але його застосування поки що обмежується не надто швидкими темпами поширення ОСББ в Україні.

Є досить приваблива ізраїльська модель реновації старого житла, по типу наших «хрущовок».

Роботи проводяться за рахунок інвестора, який заробляє на додаткових поверхах чи секціях. Але в цьому випадку відзначу те, що перемовини з мешканцями таких будівель, а вони подекуди продовжуються досить довго, фінансуються державним коштом. А гарантом всього процесу виступає мерія того чи іншого населеного пункту.

Нарешті, ще одна потенційно цікава модель фінансування реновації житлового фонду сформувалася у Латвії. Якщо основний акцент в оновленні житла припадав на утеплення фасадів, заміну систем тепло- та водопостачання, оплату таких робіт здійснювали самі мешканці будинків. Але не одразу. Після реконструкції будинок споживав в кілька разів менше енергії, проте його мешканці певний час платили по старим тарифам і в такий спосіб покривали інвестору його витрати. Але така «розстрочка» може не спрацювати у наших реаліях, адже обсяги боргів за житлово-комунальні послуги оптимізму не додають.

Загальний висновок, на мій погляд, очевидний. Настав час запроваджувати власну модель. Можемо почати з формування робочої групи при Мінрегіонбуді, яка розробить національну концепцію реновації з урахуванням усіх наших реалій та можливостей.