«ЧЕРВОНІ» ТА ВОЇНИ УПА. Відзначимо 70-річчя Перемоги разом?

До одного з моїх колег сьогодні прибули студенти за програмою підготовки офіцерів запасу здавати залік. І яке ж було моє велике здивування та викликало внутрішнє обурення, коли студент прирівняв Григорія Саввовича Сковороду до «якогось там крутого мужика», а Івана Скоропадського — до «нужного человека своей эпохи...»! Далі, більше… Коли мова пішла про воїнів радянської армії та УПА, хлопці зайшлись у реготі та сказали викладачу про свій жаль, що таких не добили до кінця...

Так, не всіх, як то кажуть у народі, «війна побила».

Але мова не про це. Ще змалечку у нас закладають основи, цеглини віри в певні ідеали, які ми потім продукуємо протягом свого життя. Питання лише в тому, як і що закладати в цього маленького але так швидко підростаючого члена соціуму? Адже з часом він, і це не виключено, впливатиме на подальшу долю всього українського народу… При конкретній постановці питання, хто був крутіше — червоні чи сірі, до уваги, на разі повинна братись «золота середина». А то ми одвічно будемо лити бруд то на тих, то на тих.

Віктор Ющенко свого часу вірно відстоював позицію примирення обох воюючих сторін не залежно від того, хто і за яку ідеологію боровся. Всі проливали одну кров, на одній нам Богом даній землі. Та й вимір і масштаби відлуння тих часів ще довго ходитимуть примарами по нашим чиновницьким кабінетам та вноситимуть смуту час від часу коли це буде потрібно.

А від так, ветеранів стає все менше, але суперески навколо «правильних» і «не правильних» не вщухають.

Досить цікавим є ще ось що — у Плані підготовки до відзначення 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років а ні слова про воїнів УПА. Чому? Знову підніматимемо бурю у склянці води? Якось не склалося традиційним для нас проводити, наприклад, ті ж самі зустрічі з ветеранами УПА на тому ж рівні, що й з бійцями червоної армії… Ба більше, таке й страшному сні не насниться деяким керівникам держустанов...

До 9 травня 2015 року ще є час. Варто таки переосмислення війни та участі у ній різних воєнних організмів перевести у площину всезагального громадського обговорення та поставити у цьому питанні «крапку», аби не приходили ось такі студенти та не говорили, що «хтось і когось не добив...»