Подвійні стандарти: і сміх і горе… Ч. 1

Хочу розпочати розмову на серйозну тему але час так бистро біжить, що лишень но сяду за «клаву», як остання зірка на київських набосхилах вже поступається першим сонячним промінням ранку… Але спробую, благо командири не слідкують за тобою вночі.

«Життя — це те, що люди більше всього прагнуть зберегти і менше всього бережуть», — сказав колись Жан де Лабрюйєр.

Щож, мабуть це правда — пройшовши досить тривалий етап у становленні державності українці так і не навчились почувати себе єдиним цілим. Подвійні стандарти та підміна деяких понять в усіх сферах життєдіяльності суспільства продовжують штовхати локомотив «соціального блага» у прірву.

Не хочеться бути у своїх висловлюваннях, шановний читачу, розбіжним але хочеться зважити на той факт, що більшість спроб підійти до детального та глибокого, без присутності навязаної мішури, аналізу зазнає фіаско. Ви скажете, а навіщо писати про те, що вже і так приїлось. Так ось, я вам хочу сказати товариші, пані та панове (називайте себе як хочете, в міру власного егоїзму) — нам не лише в черговий раз потрібно підняти цю проблему, а й вдихнути в неї нове життя, новий зміст філософії економіки.

«Ab esse ad posse valet, a posse ad esse non valet consequentia (З дійсності можна зробити висновок про можливості, з можливостей про дійсність зробити висновків не можна)», — стверджує схоластичне латинське висловлювання, будемо дотримуватись цього принципу при проведені нашого короткого, але такого важливого розслідування.

Далі буде...