Віолетта Кравченко

«Не знаєш української – біда
Але для мене гірше, коли знаєш
І у державі, де іде війна
Ворожою ще й досі розмовляєш

Чому? Не зрозумію я ніяк
Невже вам не болить за Україну
Чому „язык“ убивць і посіпак
Дорожчий вам за рідну, солов'їну

Робоче місце змушує людей
Державною сьогодні розмовляти
Ото й усе? Навідь своїх дітей
Невчить любити рідну мову мати

Багато виправдовують себе
Що хлопці, котрі всіх нас захищають
Боронять Україну й дотепер
Російською спокійно розмовляють

Скажу вам так, що ви – то не вони
Не до навчань, коли орда стріляє
Вони зречуться вже після війни
У вас є час, бажання лиш немає

Російську чую зі свого вікна
Затихли вибухи, не гупають снаряди
Прокинтесь люди, досі йде війна
на сході й півдні досі луплять гради

Невже патріотизму ні на грам
Чому все українське так огидне
Невже тоді дійти повино вам
Аж коли кров на руки рідних бризне

Російське прищипили нам колись
І ми жили,і нам було байдуже
Сьогодні ти ворожого зречись
Зречись прошу, благаю тебе друже

Ми Україну мусим збререгти
Її нащадкам нашим передати
Тож переходь на українську ти
На цій землі вона має лунати

Нехай тобі не буде все одно
»какая разница" нехай тобі не буде
За кораблем російське все, на дно
Пишайтесь нашим, українським люди"