Коли держава каже «не платіть банку»: тест для інвесторів

Як банкір, який очолює наглядову раду ПАТ «Укрінком» (правонаступника історичного Укрінбанку – першого комерційного банку України), я бачив багато криз. Але ще не бачив, щоб настільки відверто ігнорувалися базові засади приватного права: хто дав гроші – тому й повертають, якщо інше чітко не встановлено судом або договором.

Сьогодні окремі наші великі позичальники опинилися між молотом і ковадлом: між банком, з яким вони підписували кредитні договори, та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, який намагається перехопити грошовий потік. Їм натякають: «заплатите не туди – матимете проблеми з державою; заплатите банку – може, доведеться платити двічі».

Я переконаний: саме держава і самі позичальники мають розрубати цей вузол не кулуарними домовленостями, а повагою до договорів і рішень судів. Інакше «кейс боржників Укрінкому» стане ще одним попередженням для інвесторів, що в Україні контракт – це папір, який легко перекреслити політичним чи бюрократичним рішенням.

Коли борг «роздвоюється» на папері

Історія нашого банку відома: НБУ визнав Укрінбанк неплатоспроможним, ввів тимчасову адміністрацію, а потім вирішив ліквідувати. Акціонери не погодилися і пішли до суду. Після багаторічної судової війни Верховний Суд поставив крапку: ліквідацію визнано незаконною, а юридична особа з тим самим кодом ЄДРПОУ продовжила діяльність як ПАТ «Укрінком».

Тобто для права все просто: є кредитний договір між позичальником і банком; є рішення судів, які підтвердили правосуб’єктність цього банку й право вимоги за цими договорами. Жодного судового рішення, яке б передало наші кредитні вимоги Фонду гарантування, не існує.

Попри це окремі посадовці Фонду дозволяють собі публічно заявляти: «Не платіть Укрінкому, платіть нам». При цьому боржнику ніхто не демонструє ні договору цесії, ні іншої прозорої правової підстави, яка б припинила його зобов’язання перед первісним кредитором.

У результаті на папері виникає ілюзія «роздвоєного боргу»: формально кредитний договір укладався з банком, але де-факто на кошти претендують і банк, і державний орган.

Чому оплата «не за адресою» може закінчитися подвійною вимогою

Жоден бізнес не хоче опинитися в ситуації, коли один і той самий борг з нього намагаються стягнути двічі. Але саме до цього веде практика оплат «третім структурам», які не були стороною кредитного договору, без прозорих юридичних підстав.

З позиції приватного права все жорстко: якщо ви заплатили не тому кредитору, що зазначений в договорі, і при цьому не маєте належних документів про перехід права вимоги (договір відступлення, рішення суду, що набрало законної сили), – зобов’язання перед початковим кредитором не припиняється.

У випадку з Укрінкомом це означає просту річ: боржник, який переказав гроші «не за адресою», ризикує одного дня отримати законну вимогу сплатити ту саму суму повторно – вже за рішенням суду. До суми додадуться проценти, пеня, витрати на виконавче провадження та репутаційні втрати.

Юридично безпечна і чесна позиція боржника – виконувати рішення судів і умови договору, сплачуючи борг тому кредитору, з яким цей договір укладено. У нашому випадку – ПАТ «Укрінком». Все інше – це спроба втекти від проблеми в сіру зону, де немає жодної гарантії, що завтра ви не опинитесь між двома виконавчими провадженнями.

---

Україна вже багато років декларує курс на євроінтеграцію і гармонізацію фінансового законодавства з правом ЄС. Ми імплементували директиви щодо банківського нагляду, платіжних послуг, ринків капіталу, посилили незалежність НБУ та розширили повноваження Фонду гарантування.

Але є нюанс: європейська модель працює лише тоді, коли всі – від регулятора до дрібного підприємця – вважають судове рішення остаточним, а договір – недоторканним. Коли ж після рішень Верховного Суду державні органи де-факто продовжують поводитися так, ніби цих рішень немає, ми повертаємося до старої радянської логіки «право – це те, як вирішили сильніші».

Якщо великі позичальники зможуть сховатися за колізіями між регуляторами та Фондом і уникнути розрахунків із тим, у кого вони реально брали гроші, це буде дуже чіткий сигнал інвесторам: в Україні контракт не захищений, а рішення суду – лише рекомендація.

Навпаки, чесне виконання зобов’язань перед ПАТ «Укрінком» дозволить нам повністю розрахуватися з вкладниками, повернути кошти Фонду гарантування і продемонструвати, що в цій країні договір і рішення суду щось означають.

Що мають зробити боржники і держава

Від боржників я очікую простого – поведінки дорослого бізнесу, який мислить не лише наступним кварталом, а й власною репутацією в довгій перспективі. Оберіть правовий, а не політичний орієнтир: у кого брали кредит, тим і закривайте борг, спираючись на договори та рішення судів, а не на усні «рекомендації» третіх осіб.

Від держави – передусім від Фонду гарантування та регуляторів – я очікую чесності перед суспільством. Якщо держава хоче отримати максимальне повернення коштів, витрачених на виплати вкладникам, вона має бути зацікавлена не в блокуванні повернення кредитів банку, а в тому, щоб цей банк ефективно стягнув заборгованість і розрахувався з Фондом.

Я багато років виступаю за те, щоб українське законодавство про неплатоспроможність банків було приведене до європейських стандартів: рішення про ліквідацію ухвалює суд, банк, який розрахувався з кредиторами, може повернутися на ринок, а Фонд перестає бути монополістом у сфері «ліквідаційного бізнесу».